Повернення Копполи та новий Лантімос: 5 фільмів Каннського кінофестивалю, за якими варто слідкувати

Кадр з фільму "Мегаполіс". Cannes Film Festival

14 травня розпочався 77 Каннський кінофестиваль, у рамках якого вже відбувся ряд світових прем'єр. Серед яких фільми іменитих режисерів Френсіса Форда Копполи, Йоргоса Лантімоса та Андреї Арнольд, так і нові жіночі голоси та несподівані тріумфи.

Хоча фестиваль триватиме до 25 травня, вже на цьому етапі можна виділити ряд цікавих стрічок, за якими точно варто слідкувати і після Канн.

У цьому матеріалі Суспільне Культура розповідає про 5 фільмів 77-го Каннського кінофестивалю, які вже мали прем’єру та отримали ряд схвальних відгуків.

Речовина

Режисерка: Коралі Фаржа

Cannes Film Festival

Коралі Фаржа заявила про себе режисерським дебютом "Помста" — стильній неоново-розпеченій стрічці про помсту зґвалтованої жінки. У "Речовині" Фаржа продовжує досліджувати теми тілесності та жіної самоненависті через призму наукової фантастики.

"Ви, але краща в усіх сенсах" — головний слоган "Речовини" — революційного продукту, заснованого на поділі клітин, що створює альтер-его, яке є молодшим, красивішим та досконалішим. Елізабет Спаркл відкриває для себе цей новий продукт, але наслідки стають фатальними.

Cannes Film Festival

Головну роль у фільмі зіграла Демі Мур, а її молодше "покращене" альтер-его — Маргарет Квеллі. Стрічка отримала захоплені відгуки і її вже називають "неперевершеним боді-горором", який майстерно рефлексує на теми жіноцтва та людської природи. Також відмічають акторську роботу Демі Мур, яка, за словами критиків, сяє у головній ролі.

"«Речовина» не втрачає казкової душі, враховуючи, що її сюжет тримається на тому, що героїня перетвориться на гарбуз, якщо не віддасть своє тіло до півночі. Ця дилема природно постає під час сексуальної сцени, але Фарґіт зберігає фокус своєї історії, максимально відсуваючи на другий план чоловічих персонажів; суть конфлікту тут суто між Елізабет і нищівною вагою її власної неповноцінності, і будь-які підсюжети — романтичні чи інші — лише загрожують відволікти увагу від цієї односторонньої боротьби", — IndieWire.

"Фільм смішний і трохи надмірний у затягнутому кінці, але Мур смакує постмодерністський жах своєї ситуації. За своєю трешовістю, і, так, за своєю відмовою від серйозного змісту, «Речовину» справді варто було б випустити на касетах VHS і переглядати вдома, віддаючи шану великій ері домашніх розважальних шедеврів дивацтв і грубості, що продавалися у відеомагазинах", — The Guardian.

Різновиди доброти

Режисер: Йоргос Лантімос

Searchlight Pictures

Не встигли "Бідолашні створіння" відгриміти зі своїм шаленим успіхом, як Йоргос Лантімос вже представив свою нову стрічку "Різновиди доброти" на Каннському кінофестивалі. У головній ролі знову сяє Емма Стоун, яку, схоже, можна сміливо назвати творчою партнеркою та музою режисера, адже саме у Каннах вони вже анонсували роботу над новою стрічкою у своєму тандемі.

У "Різновидах доброти" з’являються вже відомі глядачу актори з "Бідолашних створінь". Окрім Емми Стоун тут також можна побачити і Віллема Дефо і Маргарет Квеллі, а з нових облич — Гантер Шефер та Джессі Племонса. Останнього, до речі, критики хвалять на рівні зі Стоун.

Cannes Film Festival

Сюжет "Різновидів доброти" описують як триптих-казку, що розповідає про чоловіка без вибору, який намагається взяти під контроль власне життя; поліцейського, стурбованого тим, що його дружина, яка зникла в морі, повернулася і здається іншою людиною; і жінку, яка сповнена рішучості знайти особливу людину з особливими здібностями, якій судилося стати видатним духовним лідером.

Перші реакції на фільм характеризують стрічку як повернення Лантімоса до свого коріння, тобто таких його ранніх фільмів як "Ікло" чи "Альпи".

"Різновиди доброти" не змогли б втілити сміливість своїх ідей, якби не готовність режисера ризикнути відштовхнути від себе тих, хто вболіває за нього, підштовхнути їх до межі невдоволення, аби зрозуміти, що невблаганна інерція найдовшого фільму Лантімоса є вираженням його любові до кожного, хто готовий його витримати", — IndieWire.

"Ефект від усього фільму елегантний і надзвичайно стильний, але, можливо, тут не вистачає надлишку змісту, який би відповідав стилю. "Різновиди доброти" здається важчим і довшим, ніж я очікував, немовби прагне до значущої розв'язки, якої може й не бути. Проте, можливо, саме у відсутності та втраті і полягає вся суть", — The Guardian.

Мегалополіс

Режисер: Френсіс Форд Коппола

Cannes Film Festival

"Мегалополіс" став довгоочікуваним поверненням Френсіса Форда Копполи до режисури. Від зародження ідеї, до пошуку фінансування і фінального представлення фільму на червоній доріжці Канн — створення "Мегалополіса" зайняло у Копполи близько 40 років. Для того щоб закінчити стрічку, режисер продав власну виноробну кампанію, а загальний бюджет фільму склав 120 мільйонів доларів.

За сюжетом нещасний випадок руйнує мегаполіс під назвою Новий Рим. Цезар Катіліна, архітектор-ідеаліст, здатний контролювати час, прагне відбудувати його як стійку утопію, тоді як його опонент, корумпований мер Франклін Цицерон, залишається прихильником регресивного статус-кво.

Cannes Film Festival

Головні ролі у фільмі виконали Адам Драйвер, Обрі Плаза, Шая Лабаф та Наталі Еммануель.

Відгуки на "Мегалополіс" від критиків різняться — хтось називає стрічку тріумфальним поверненням Копполи, інші ж вважають фільм "неймовірно нудним".

"У «Мегалополісі» Коппола втискає 85 років мистецької шани та романтичного кохання у глибокий, кричущий і трансцендентно щирий маніфест про роль митця наприкінці імперії. Фільм не просто перегукується з філософією Копполи, він втілює її до кісток. Процитую одну з найгостріших несподіванок зі сценарію, що купається в них: «Коли ми стрибаємо в невідоме, ми доводимо, що ми вільні", — IndieWire.

"Бувають моменти, коли здається, що Коппола переспівує «Метрополіс» Фріца Ланґа чи «Першоджерело» Айн Ренд, а його м'яка, тістоподібна риторика про потенціал людства, здається, походить з епохи Нового курсу, або навіть раніше. Я спіймав себе на думці про фінальну промову Чапліна у фільмі «Великий диктатор». Але дискотечні танці в останні дні занепалого Риму здаються просто застарілими", — The Guardian.

Враховуючи полярність відгуків та масштаб фільму, глядача точно варто дочекатися кінотеатрального прокату, щоб скласти своє враження про "Мегалополіс".

Балконетки

Режисерка: Ноемі Мерлан

Cannes Film Festival

Ноемі Мерлан відома українському глядачу в першу чергу як акторка. Широку популярність їй принесла роль у фільмі "Портрет дівчини у вогні" Селін Ск'ямми, але вона також відзначилися своїми перформансами у фільмах "Тар" з Кейт Бланшетт, "Париж, 13-й округ", "Серцеїд: повернення героя" та ряді інших.

Утім, у "Балконетках" Мерлан виконала не тільки одну з головних ролей, а також стала режисеркою фільму (до цього вона вже дебютувала як режисерка у 2021 році з фільмом "Моя любов").

За сюжетом троє жінок застрягають в марсельській квартирі у шалену спеку. Але не тільки закриті двері стають перепоною, адже жінки опиняються в пастці жахливої інтриги і прагнуть звільнитися за будь-яку ціну.

Cannes Film Festival

Співавторкою сценарію стала Селін Ск’ямма, з якою Мерлан вже співпрацювала у "Портрет дівчини у вогні".

Фільм описують як комедію про помсту, у якій три жінки намагаються позбутися тіла ґвалтівника. Стрічку хвалять за жіночу оптику та рефлексію на культуру зґвалтування, а також несексуалізоване исвітлення жіночих тіл.

"«Балконетки» намагаються донести цілком прийнятну думку про те, що жінок не можна ґвалтувати чи вбивати, незалежно від того, наскільки вони оголюють своє тіло, і незалежно від того, в яких стосунках вони перебувають зі своїми ґвалтівниками. З цим не варто сперечатися, і це навіть мило, наскільки бодіпозитивним є фільм", — The Hollywood Reporter.

"Мертвий друг-фотограф балконетів може стверджувати, що він «намагається зафіксувати правду про жінку», але це лише фраза, яку він вигукує перед тим, як надягає мішок на голови своїм моделям, щоб зафіксувати їхні тіла в кадрі для свого задоволення. Тут, у фільмі, який ніколи не вичерпує сюрпризів і не дозволяє умовностям стати на шляху до власного блаженства, Мерлант зриває цей мішок і душить його. Це її жіноча правда, і вона показує її нам так чітко, що у нас не виникає ані найменшого сумніву в тому, на що ми дивимося", — IndieWire.

Птах

Режисерка: Андреа Арнольд

Cannes Film Festival

Андреа Арнольд вважається однією з найвидатніших мисткинь сучасного британського кіно. У своїх фільмах вона часто досліджує світи на периферії, де молоді, схильні до емоційної нестабільності люди намагаються знайти своє місце в межах задушливого середовища робітничого класу.

Сама режисерка якось пожартувала: "Не дивіться [мої фільми] один за одним. Зробіть тиждень перерви між ними".

Однією з найвизначніших стрічок Арнольд, яка відображає її режисерський стиль є "Акваріум" 2009 року, де вона поєднала професійних та непрофесійних актори, а частина сцен виконувалася за сценарієм, у той час як інша була зімпровізована. Інший відомий фільм Арнольд — "Американська любка", у якій так само поєднується реальне та постановочне, а сам фільм дав старт акторській кар’єрі Саші Лейн, для якої співпраця з Арнольд стала першим досвідом у кіно.

Cannes Film Festival

У фільмі "Птах" Арнольд залишається вірною собі, фокусуючись на героїні юної дівчини Бейлі, яка наближається до статевої зрілості та мріє про краще життя. Бейлі зустрічає чоловіка на ім’я Птах (у викоананні Франца Роговскі, сучасної зірки європейського кіно). Птах — дивакуватий чоловік, який допоможе Бейлі злетіти і спробувати уникнути соціальної фатальності, на яку її прирекло народження. У фільмі також зіграв Баррі Кеоган, відомий своєю роллю у нашумівшому "Солтберн".

Критики описують "Птаха" Арнольд як "хаотичну соцреалістичну пригоду з вигадливими перформансами, виставами, похмурими епізодами насильства, трагедією, що стикається з комедією, і фізичним існуванням, що стикається з фантазією та уявою".

Але також й називають його "найдивнішим" фільмом режисерки та припускають, що це не найкраща її робота:

"«Птах» не є найкращим фільмом Арнольд — хіба можна перевершити захоплення бігом по пересіченій місцевості в “Американській любці” чи фінальний синхронний танець під Nas у “Акваріумі”? Але це, безумовно, її найамбітніша робота з точки зору бажання вийти за рамки соцреалізму, притаманні деяким її раннім роботам. Сюрреалістичні елементи її останнього фільму не вписуються так добре, як мали б, але вона пробує щось інше, роблячи «Птаха» часто мерехтливим, милим та емоційно щедрим внеском до кар'єри, яка ніколи не зупинялася".

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media