"«Хейтспіч» — це прикол, який зайшов надто далеко": інтерв'ю з Дмитром Однороженком

"«Хейтспіч» — це прикол, який зайшов надто далеко": інтерв'ю з Дмитром Однороженком. Радіо Промінь/Лілія Лилик

Проєкт Дмитра Однороженка "Хейтспіч" (стилізовано як "хейтспіч") виник одразу після початку повномасштабного вторгнення росіян — і успішно існує дотепер. Не так давно гурт видав спільний реліз разом із "Крихіткою", також нещодавно вийшов сольний реліз "Птахи летять додому".

Про сенси нової пісні, а також про мистецькі сенси проєкту і специфічні умови його існування Дмитро розказав Ксенії Івась в ефірі шоу "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь.

Текстову версію для Суспільне Культура підготувала Міла Кравчук.

Сьогодні ти у нас презентуєш пісню, яка називається "Птахи летять додому". Розкажи про цей реліз.

Це дуже вимучений реліз. Це пісня, яку ми робили десь із минулого року. Зазвичай ми більше двох тижнів на продакшн не закладаємо, але тут прямо вирішили запаритися. Воно чутно за якістю, за глибиною звучання і за всім іншим. Є наші друзі на беквокалах — Марія Кондратенко, Алекс Ярмак. Це таке художньо-метафоричне філософське спостереження. Насправді це просто художнє спостереження за тим, як, незважаючи на будь-які обставини, кожного року птахи все одно летять додому. Якщо копнути трохи глибше у візуал, то можна знайти сенс і глибину.

Ти в одному з інтерв'ю розповідав, що якби не музичне оформлення, яке створює твій партнер по гурту Фіма, то "Хейтспіч" залишився б гнівним голосовим повідомленням.

Конкретно в цій пісні я виклався у всьому, що вмію. Текст навіть не обговорюється. У мене немає грошей, щоб Потап писав нам прекрасні тексти для пісень, тому доводиться самим. Все, що стосується саунду, — це Фімина робота. На жаль, зараз його немає в цій студії. Він не любить говорити і ходити кудись. Втім, я можу за нього трошки сказати. Він сказав би: ну так, я постарався, я пишаюсь, гарний трек. Щось таке.

І у вас вийшло мудвідео на пісню.

Мені подобаються коментарі про те, що це дуже якісна професійна робота – враховуючи, що відео зняте на айфон за три хвилини. Але дякую за позитивний фідбек. Я зростаю, я стараюсь.

Що люди побачать у музичному відео? Яка історія?

Добре, розкриємо карти. Це просто один статичний кадр, як я сиджу спиною безпосередньо до камери і не можу наважитися зіграти нічого на фоно. А паралельно з тим ідуть картинки — все, що відбувалося зі мною за останні декілька років. І воно хронологічно та сюжетно між собою пов'язано.

Хто робив монтаж?

Та я роблю все. Ми намагаємося замкнути всі процеси на собі. І мені це подобається. Насправді більшість наших кліпів робить наш товариш Вова. Але перші монтажі я завжди повністю роблю сам. Мені це подобається. Це дуже медитативна робота. П'ять доріжок, вирівнюєш їх, ріжеш, обираєш сам. Плюс нема такого: щось зняли, випустили і артист каже: "Блін, я такий некрасивий, це не моя робоча сторона, тут не той кадр, давайте міняти, давайте правки". Тут ти сам сидиш, сам на себе дивишся п'ять годин поспіль, сам собі набридаєш, сам до раночку це все зводиш і такий "о, непогано". Конкретно цей кліп я вже в останні секунди робив і він прямо під час релізу з'явився.

В коментарі заходив, читав, що тобі пишуть? Щось запам'яталося з того?

Да, людям зайшло. Ми такі хулігани, ми робимо те, що нам подобається, що нам хочеться. На що є настрій, те ми і випускаємо. Є настрій зробити якусь серйозну, потужну роботу — от випустили. Є настрій зробити якийсь альбом на п'ять хвилин просто з жартами, матюками — ми це також зробимо. Фідбек виключно позитивний бачив насправді, не знайшли поки до чого докопатися. Думаю, ще знайдуть, — завжди можна, але так загалом бачу, що і за цифрами, і за всім дуже гарно летить.

Радіо Промінь/Лілія Лилик

Тебе як артиста народила війна. Яка в тебе місія і що ти несеш?

Звучить жахливо. Я з цим не згоден, мабуть. Нема такого, що я раптом отямився — і треба співати. Може здаватися, що ми тільки вчора з музичної школи вийшли. Але насправді треба розуміти, що всі професійні співаки десь за досвідом одне одному не поступаються. Я займаюся різними гуртами, проєктами років з десять, мабуть. Те ж саме стосується Фіми, мого колеги. Тобто це не якась стихійна історія, що ми — опа, встановили собі FL-ку у 2022-му році — й давай щось стругать. Ні, це дуже довгий шлях, починаючи від першого уроку в музичній школі (потім закинутої) і закінчуючи тим, що у тебе щось нарешті виходить.

Так, але якщо говорити про "Хейтспіч"...

Саме "Хейтспіч" — це прикол, який зайшов надто далеко, це насправді абсолютно якась стихійна й ситуативна історія, яка просто виникла і досі є. "Хейтспіч" — це певний ресурс, який можна використовувати для добрих справ, тому він досі існує. Якби не так, то, мабуть, ми вже просто забили б на те і все. А так ми, ти ж кажеш, щось хуліганимо, щось робимо — і непогані речі навіть іноді виходять.

"Хейтспіч" — це проєкт чи це гурт?

Це проєкт, абсолютно точно. У нас є барабанник Ярослав — він наш друг хороший і класний музикант. У нас із ним спільні вайб та енергія і все інше. Але все одно ці музиканти навколо двох нас — більше як сесійні артисти, якісь друзі, які нам допомагають із нашими виступами.

В ядрі все одно залишаємось ми вдвох, хоча в нас є, знову ж таки, команда, яка допомагає. У нас є Данило, який робить прекрасні обкладинки. У нас є дівчата, які допомагають нам з організацією будь-якого івенту, з мерчем і з усім, що тільки можна. Я їх називаю "менеджерами мого життя". Втім, у музичній частині ми залишаємося майже повністю у форматі двох.

У тебе не було остраху того, що "Хейтспіч" можуть банити цифрові майданчики за назву?

Кого з нас не банили цифрові майданчики, я вас прошу! Кого не блокував Instagram — той взагалі не українець. Жартую, звичайно. Я колись на якомусь подкасті від когось із хлопців почув, що YouTube знімає монетизацію за хейтспіч у назві. Не знаю. Але у нас її немає, тому мені нема за що перейматися, якщо ми говоримо про YouTube конкретно. Так, є блокування постійні, є ризик, що ти втрачаєш якісь канали зв'язку і все інше. Але це було б щось абсолютно нещире і синтетичне, якби ми намагалися постійно зрізати кути і зробити щось, щоб всім було добре.

Коли ти пишеш тексти, ти зважаєш, що їх можуть забанити платформи?

Абсолютно ні. Буває, коли вже завантажуєш нову пісню, потрібно вказати, чи в ній є ненормативна лексика, чи ні. Тільки тоді я переслуховую і намагаюся зрозуміти, чи вона там дійсно є. І такий — вау, немає? Вау, треба додати. Тому абсолютно ніяк не враховую, чесно.

Звичайно, треба розуміти контекст: чи це доречно це зараз, чи ні. І зараз дуже важко з цим, бо дуже важко нікого не образити, але зробити так, щоб це було влучно зроблено. Насправді не треба аж надто над цим думати, заганяти себе цими питаннями. Тому я не парюся, чи це пропустять, чи це буде добре, чи візьмуть це на радіо і таке інше.

Ти говорив, що до війни встиг попрацювати на різних роботах.

До війни я попрацював тільки на піскоструї, коли мені було п'ятнадцять років. Протягом війни в Україні з 2014 року ким я тільки не працював. Саме з 2022-го після повномасштабного вторгнення я не працював ніде. Я звільнився повністю з робіт. Так воно сталося.

Я зайшла на твій профіль LinkedIn і бачила, що ти працював оператором відділення "Нової пошти", перекладачем текстів, автомобільним брокером, менеджером із морських перевезень. Допоки ти не став артистом, який називає себе "Хейтспіч", про що ти мріяв? І ким ти хотів стати? Як хотів жити?

Я насправді завжди тримав собі як план А ідею займатися саме музикою. Це бажання ніколи мене не залишало. Воно притуплялося, воно тонуло в рутині, воно перекривалося відсутністю часу через роботу і все інше. Але ця думка все одно не покидала моєї голови. Тому зараз я маю змогу займатися саме цим і більше нічим. Це для мене дуже-дуже такий давній гештальт, який я для себе хоча б якось закрив. Не так це мало статися, але вже сталося так, як сталося.

Радіо Промінь/Лілія Лилик

Якщо подивитись на твої сингли, які виходили впродовж останніх двох років, то це регулярно і на злобу дня. По суті, те, що ти робиш, нагадує газету, яка висвітлює гостросоціальні події. То ти займаєшся мистецтвом чи новинами під музику?

Я не люблю поняття мистецтва, бо ніхто не може визначити грань мистецтва. У вас прекрасні помаранчеві стіни і вони у мене викликають емоції. Тому для мене це вже мистецтво. Але чомусь червоний паркан на вулиці мало хто називає мистецтвом, незважаючи на те, що будь-яка рукотворна діяльність, яка викликає емоції, вже є мистецтвом. Тому я не розрізняю і не кажу для себе: от я роблю мистецтво, а ти робиш не мистецтво.

Скажімо так: ми в сенсі музики щирі, бо пишемо про те, що нас оточує. Те, що ми думаємо, вкладаємо в треки. Комусь це не подобається, комусь подобається. Ми не намагаємося зробити вічну пісню, вічне мистецтво, яке будуть слухати 2000 років. Абсолютно плювати.

Тобі потрібно постійно перебувати в якомусь новинному полі, постійно моніторити новини, щоб ловити з ефірів, про що писати? Чи як це відбувається?

Ні, ти в будь-якому разі, щоб вийшла гарна пісня, маєш написати якусь власну рефлексію. А те, що тебе оточує, ти можеш модерувати сам. Але в будь-якому разі ми всі сидимо і стежимо за новинами. Я думаю, що зараз навіть ті люди, які прям зовсім глухо жили десь в лісі і їм було на все плювати, все одно дають трошки дупля і намагаються розібратися, що сьогодні відбувається у нас на фронті, на Харківщині. Хочеш — не хочеш, все одно ці новини тебе будуть оточувати, ти не можеш бути поза цим всім.

Окрему увагу привертає до себе естетика вашого гурту, ваші виступи наживо, зовнішній вигляд, одяг, шкіряні паски, БДСМ-чокери. Це концептуальна естетика чи це епатаж заради резонансу?

Це так само не було якимось спланованим мистецьким актом. Ми їхали виступати в Київ і я подумав, що потрібно щось цікаве придумати. І ми прямо за півгодини до потяга на таксі заїхали і забрали в чувака портупею за триста гривень. Ми вирішили, що якщо ми будемо на Суспільному, по телевізору виступати, то треба робити якісь цікаві референси.

Тут немає якогось чіткого планування, ми просто робимо щось, що нам подобається. В рожевому і в шкірі? Окей, можна і так. У нас немає концепту нашого візуального лайв-перформансу.

Але при цьому Фіма зазвичай завжди з голим торсом. Чому тільки він?

Так йому подобається. Я — як Вакарчук — на половині концерту також роздягатись починаю. Так зручніше, знаєте. Коли зал повністю заповнений людьми, всі дихають, СО2 перевищує норму, то в певний момент ти розумієш, що одяг трошки сковує тебе.

Ти собі відповів на питання, чи був би можливим "Хейтспіч" у мирні часи?

Звичайно, що ні. Це був би якийсь локальний містечковий панк-рок-проєкт, який слухали би три з половиною людини. Якби він був у такому ж вигляді, як зараз, то не мав би попиту. Як би це жахливо не звучало, але на певні сенси є свій попит. От його не було раніше насправді. Ми писали якісь такі агресивні речі, але це нікому не потрібно було, бо ніхто з цим не резонував.

Як зміниться "Хейтспіч" після перемоги?

Не знаю. Нам треба визначитися з тим, що ми можемо назвати перемогою — враховуючи, через які жахи ми проходимо щодня. Це дуже абстрактне слово для мене. І у мене немає горизонту планування. Я планую максимум на два-три тижні вперед і все. Тобто я не думаю, що буду робити через два місяці, через два роки. Це питання не до мене, на жаль.

Відеоверсії ексклюзивних інтерв'ю з артистами дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.

Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст-шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media