Мане, Матісс, Дюшан: 5 картин з оголеними жінками, які назавжди змінили історію мистецтва

"Походження світу" Гюстав Курбе, 1866, Музей д'Орсе. DEBORAH DE ROBERTIS

Дві жінки написали MeToo на картині "Походження світу" Гюстава Курбе (та кількох інших роботах) в Центрі Помпіду у французькому місті Мец, щоб привернути увагу до видимості жінок. Така дія спричинила гучні обговорення в мистецькому колі.

Суспільне Культура зібрало картини, на яких зображені оголені тіла та які спричинили резонанс.

Едуард Мане, "Сніданок на траві", 1863 рік

Картина, яка спочатку називалася "Купання", була відхилена журі Паризького салону разом із тисячами інших полотен. Проте Наполеон III ініціював альтернативу виставкам Академії, де відхилені роботи з'явилися перед публікою.

Сюжет картини "Сніданок на траві" обурив громадськість. Відвертий вигляд оголеної жінки серед одягнених чоловіків, викликав шок, особливо через те, що зображені персонажі були впізнані. Оголена жінка, зображена поруч із чоловіками, нагадувала Вікторину Меран, яка часто позувала для художника і буцімто була його коханкою. Вона славилася своїм відважним характером та грубою манерою спілкування. Чоловіки на полотні — брат художника Густав та його майбутній шурин Фердинанд Леенхоф.

Чоловіки розмовляли й не звертали уваги на оголену жінку, яка сиділа поруч з ними. Завдяки відсутності тіней і глибокому темному тлу здається, що сцена відбувалася в студії.

Ідея створення цієї роботи виникла у Мане під час прогулянки вздовж берегів Сени. Натхненням для композиції стала гравюра Маркантоніо Раймонді "Суд Паріса", яка була створена на основі малюнка Рафаеля. Стиль цієї роботи суттєво відрізняється від академічних традицій того часу.

Анрі Матісс, "Блакитна оголена", 1907 рік

Сайт Henri Matisse

Картина "Блакитна оголена" Матісса викликала справжнє обурення у світі мистецтва свого часу. Вона стала своєрідним відображенням авангарду, порушуючи традиційні уявлення про зображення оголеної жіночої фігури.

На полотні представлена жінка, яка лежить оголеною з однією ногою, перекинутою на іншу, та рукою, яка спирається на голову. Зображення стало досить сміливим у контексті епохи, оскільки відображало грубі та кутові форми, що відрізнялися від традиційних м'яких ліній.

Матісс використовував нестандартні кольори та незвичайні техніки нанесення фарби, що робило картину більш абстрактною. Він навмисно вирішив відтворити грубіші контури та зображення м'язів, натхненні фігурами, які він бачив у своїх подорожах.

Публіка, яка звикла до більш традиційних зображень, була шокована та обурена, і картину навіть спалили як протест. Проте полотно стало символом нового естетичного підходу та перетворилося на важливий елемент розвитку сучасного мистецтва.

Марсель Дюшан, "Оголена, що спускається сходами"

"Оголена, яка спускається сходами, № 2" вважається класикою модернізму та одним із найвідоміших творів свого часу. Художник у цій картині використовує послідовне накладання зображень, що нагадує стробоскопічну кінозйомку, щоб передати рух.

Картина викликала суперечки серед критиків та глядачів. Художній критик Джуліан Стріт порівняв її з "вибухом на фабриці з виробництва черепиці", а карикатуристи не раз насміхалися над твором.

Навіть президент Теодор Рузвельт висловив свою думку про картину, вважаючи її надто абстрактною. Він пропонував обміняти картину на гарний килим, вважаючи, що той має більшу декоративну цінність.

Борис Михайлов, "Історія хвороби", 1997–1998 роки

Gazeta

У своїй творчості фотограф Борис Михайлов відкриває нещасний світ загального страждання та соціальної нерівності. Його серія "Історія хвороби" шокує, але водночас відкриває очі на проблеми, які нерідко змушують приховувати.

Художник відкрито висміює своїх моделей, заздалегідь принижених. Він стверджує, що це лише відображення суспільства в його гидкості та розкладі. Михайлов дозволяє собі робити це, стверджуючи, що кожне тіло має право бути показаним і навіть найбільш занедбані форми можуть мати естетичну цінність.

Його роботи не лише шокують, а й провокують, змушуючи нас припинити ухилятися від проблем та поглянути правді в обличчя. Серія "Історія хвороби" викликала масовий інтерес як на Заході, так і на Сході, ставши цінним досвідом для вивчення соціальних проблем та трансформацій сучасного суспільства.

Виставка "Українське тіло" в київському Центрі візуальної культури, 2012 рік

Gazeta.ua

Роботи, представлені на виставці, пропонували до обговорення й осмислення існування художників у різних аспектах життя та культури України. Вони відображали переживання та ситуації, з якими стикаються реальні люди, та спрямовували на розмірковування над системою суджень та власною переконаністю. У своїй сутності "Українське тіло" вважається своєрідним "сукупним доказом", що відображає різні сторони життя в Україні — від реальних переживань до прихованих аспектів, які можуть бути неприємними для сприйняття.

Виставка "Українське тіло", організована Центром візуальної культури, відкрилася у галереї Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії 7 лютого 2012 року. Проте через три дні після її відкриття президент університету Сергій Квіт особисто закрив приміщення, назвавши виставку "лайном". Навіть після акцій протесту виставка не була відновлена, а діяльність Центру візуальної культури припинено.

Учасники виставки, такі як Микола Рідний, Володимир Сай і Оксана Брюховецька,  прагнули змусити глядачів задуматися над сутністю українського суспільства та ставлення до нього.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media