У США вийшла друком книжка української письменниці Катерини Єгорушкіної Our World: Ukraine. Це частина серії про різні країни світу видавництва Barefoot Books для найменших читачів.
Про роботу над книжкою авторка розповіла в ексклюзивному інтерв'ю для Суспільне Культура.
Катерина Єгорушкіна — українська письменниця, авторка понад двадцяти книжок та членкиня PEN Ukraine.
Її книжки відзначені національними й міжнародними преміями, неодноразово потрапляли до фіналу "Дитячої книги року BBC". А "Мої вимушені канікули" отримали "Срібну зірку" шведської премії Пітера Пена у 2024 році.
Саме це видання привернуло увагу американського видавництва Barefoot Books, яке й запропонувало письменниці взятися за ще одну дитячу книжку, яка б ознайомила англомовних дітей світу з Україною.
Авторка розповідає, що не одразу погодилася на пропозицію, оскільки планувала зробити паузу з дитячою літературою — тоді вона починала збирати свідчення для дорослої книжки і "не хотіла змішувати ці світи", оскільки це вимагає багато ресурсу, "якого в умовах війни, вимушеного переїзду у тилову область й виховання двох дітей було обмаль".
Як відбувалася робота над книжкою
Єгорушкіна додає, що робота з книжкою для найменших читачів — дуже відповідальна, адже треба вкластися в дуже обмежену кількість слів, тому слід уважно підходити до кожного з них.
"Яким буде перше знайомство дітей з Україною? Як закохати їх у те, що ми так любимо? І при цьому — дати кілька промовистих штрихів про досвід, спільний для багатьох українських дітей — досвід війни?"
Авторка додає, що видавництво дозволило торкнутися сучасних реалій, але досвіди, які вже стали звичними для українських дітей (звук повітряної тривоги чи перебування в укритті), американським читачам не підходили.
Тому її кілька разів просили "полегшити" текст: "Запит на чергове «полегшення» тексту я одержала, коли верталася з похорону Віки Амеліної (української письменниці, убитої російською ракетою). Це був якийсь сюр: тут відбувається геноцид, а я вкотре полегшую полегшену версію. Тоді я зрозуміла, що перебуваю у травмі, і це не має впливати на читачів".
За словами авторки, діти в США нині далекі від наших реалій, і психологи у видавництві хотіли зробити книжку безпечною для них, тому доводилося бути немовби перекладачкою між двома світами, "намагаючись перекласти світ з війною на мирну мову".
Єгорушкіна додає, що книжка Our World: Ukraine — "це добра і трохи щемка" історія про один день із життя сучасної української дитини.
Але оскільки видавництво хоче продавати її упродовж багатьох років, то окрім досвіду війни тут є і ознайомлення з українською культурою й традиціями, зокрема розповідають про писанкарство.
"Я не хотіла, щоб моя країна асоціювалася передусім із війною. Зрештою, війна скінчиться, а Україна триватиме", — зазначає автора.
І додає, що не могла написати книжку про сучасних українських дітей, не згадавши про тих дітей, яких вбила Росія.
"Я ввела спочатку на рівні ілюстрації, а згодом і на рівні тексту дерево з ангеликами і дзвіночками, біля якого діти бавляться. Наприкінці книжки, у поясненнях, є фраза «Ці ангели символізують дітей, які загинули під час російської війни проти України. Дзвіночки нагадують нам про їхні голоси» (4 червня в Україні вшановують пам’ять про вбитих діток саме в такий спосіб). Наше листування з видавцем щодо цього моменту за кількістю знаків значно перевищило кількість знаків у самій книжці. Але все вдалося, і я вважаю це справжньою перемогою".
Над англійським перекладом видання працювала перекладачка Ганна Лелів.
Робота з ілюстраціями
Єгорушкіна розповідає, що для видавництва було важливо, щоб і авторка, і ілюстраторка були з України.
Над цим виданням працювала Ольга Штонда.
Робота над книжкою тривала кілька місяців, упродовж яких письменниця та ілюстраторка багато обговорювали ескізи та вносили зміни. Наприклад, для розгортів із писанками Єгорушкіна надсилала світлини з Музею писанки в Коломиї.
Як розповідати про війну дітям, які мають інший досвід та перебувають в іншому культурному контексті
Письменниця розповідає, що писати про війну навіть для українських дітей складно у будь-якому контексті, оскільки будь-що може викликати ретравматизацію. А в іноземної аудиторії загалом інший больовий поріг.
"Наші діти весь час ходять під небом, звідки їх намагаються вбити за те, що вони українці і сміють лишатися на своїй землі. Тож наша нова нормальність для іноземців є ненормальною. Вони продовжують читати перекладні російські дитячі книжки своїм дітям, бо по їхніх садочках не прилітали російські ракети. Без реального емоційного досвіду це складно змінити. Тому потрібно говорити через реалії, зрозумілі дитині мирної країни".
Тому, на думку Єгорушкіної, очікування тата — це універсальний досвід, оскільки батьки часто працюють далеко від дому або не живуть разом із дітьми в одному будинку. Тому момент тривоги і напруженості теж є, навіть якщо тато не на фронті.
Авторка додає, що коли пишеш про війну для людей іншої культури, то варто враховувати реалії та особливості аудиторії, а також больовий поріг: "Гадаю, митцям варто неодмінно зважати на ці моменти, якщо ми хочемо не лише промовляти, а й бути почутими".
Тому в книжці письменниця використала образ писанки: для українців це не просто великоднє яйце, а "а й символ відродження, потужний оберіг, куди вкладають мрії та сподівання".
Вона зазначає, що у дошкільнят зазвичай добре розвинене образне мислення, тому предмети-обереги — це щось близьке й зрозуміле. І коли дитина спрямовує творчу енергію на захист тих, кого любить, створюючи оберіг — це знижує тривожність.
"Я обійняла татка і подарувала йому писанку, яку зробила. Нехай вона захищає його так, як він захищає нас", — каже дівчинка, обіймаючи тата у військовій формі.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media