"Паризький горобець" з тернистою долею: яким було життя легендарної Едіт Піаф

Едіт Піаф. Колаж: Вікторія Желєзна/Суспільне Культура

Французька співачка Едіт Піаф не втрачає популярності в усьому світі вже понад шість десятиліть після своєї смерті. Навіть на церемонії відкриття цьогорічних Олімпійських ігор у Парижі пролунають її пісні.

"Я мала жахливе життя, це правда. Але також — життя дивовижне. Бо насамперед я любила його — життя. І любила людей: моїх коханих, моїх друзів, а також незнайомців і незнайомок, які становлять мою публіку, для якої я співала, часто долаючи себе, для якої хотіла померти на сцені, доспівавши свою останню пісню", — казала Едіт Піаф.

Шлях виконавиці крізь терни до зірок був непростим: від дитинства в публічному домі, похмурих кабаре та невдалих романів до світового визнання як зірки французького шансону. Суспільне Культура розповідає життєву історію "паризького горобця".

Дитинство Едіт Піаф: катаракта, будинок розпусти та булінг у школі

Одного зимового вечора, 19 грудня 1915 року, коли Париж замітала хуртовина, злиденний квартал Бельвіль розітнув дитячий крик. Просто посеред вулиці маловідома акторка Аніта Маяр народила донечку. В жінки раптово почалися перейми, а швидка допомога (певно, зважаючи на негоду) затримувалася, тож пологи прийняли патрульні поліціянти. Так на світ з'явилася Едіт-Джованна Ґасьйон — майбутня зірка французького шансону. В одному з перших інтерв'ю співачка зауважила, що вона — "дитя паризьких вулиць" із перших подихів.

Тоді в Європі вирувала Перша світова війна. Батько Едіт, акробат Луї Ґасьйон, пішов добровольцем на фронт — тож матір майже відразу почала шукати особистого щастя деінде, а доньку віддала на виховання своїм батькам. Ті, вочевидь, були не готові няньчити внучку: бабуся Едіт страждала від алкоголізму, і навіть дівчинці підмішувала спиртне в молоко, щоб та не вередувала.

За два роки Луї приїхав у відпустку і вжахнувся: дитина росла в жахливих умовах, була недоглянутою та брудною, у неї гноїлися очі. Батько забрав Едіт у Нормандію до своєї матері, яка працювала в будинку розпусти. Незважаючи на сумнівне місце роботи, друга бабця зайнялася вихованням і, найголовніше, здоров'ям дитини. Так з'ясувалося, що в трирічної Едіт із перших місяців розвивався кератит — подружжя Маярів цього вчасно не помітило і дівчинка вже майже осліпла.

Традиційне лікування не дало результату, тож бабуся разом із працівницями борделю повезли дитину на паломництво до мощів святої Терези в Лізьє. Сталося диво: за кілька днів малеча прозріла. Першим, що вона побачила, були чорно-білі клавіші рояля. З того часу співачка все життя носила з собою іконку святої, яку вважала своєю цілителькою.

Незабаром після цього дівчинка пішла до школи. Але там швидко дізналися, що Едіт живе в борделі: інші учні знущалися над нею, а їхні батьки вимагали, щоб дитину з "неблагополучної" сім'ї відсторонили від навчання. Зрештою, батько забрав доньку в Париж.

Едіт Піаф у дитинстві. MFCH

Від вуличних виступів — до сцени хмільного кабаре

Луї тоді вже мав іншу сім'ю та утримував вісьмох дітей. Ґасьйони ледь зводили кінці з кінцями — про продовження освіти навіть не йшлося. Тому в дев'ятирічному віці старша донька приєдналася до батькової справи: він виступав з акробатичними номерами на вулицях та площах, а Едіт розважала глядачів піснями.

У дівчинки виявився неабиякий вокальний дар, тому в чотирнадцять вона від'єдналася від Луї та почала самотужки заробляти на житло та хліб з маслом. Така рання сепарація означала, що надалі Едіт виховувала вулиця — тож в її оточенні було чимало дрібних злодюжок та повій.

Спів юної виконавиці зачаровував Париж квартал за кварталом — аж поки її не почув власник кабаре Juan-les-Pins. Декорації змінилися: тепер замість строкатих площ Едіт оточували нуар, цигарковий дим та блиск танцювальних костюмів. Завдання худорлявої підлітки з вульгарним макіяжем було нехитре: заохочувати зневірену богему замовляти якомога більше випивки. Та вдавалося їй навіть більше — гіпнотизувати відвідувачів своїм голосом аж до останньої ноти. Одного разу перед чарами юної артистки не втримався й на рік старший Луї Дюпон. Едіт Піаф не вважалася конвенційно красивою, але завдяки природній харизмі вона завжди приваблювала чоловіків.

Едіт Піаф. Salient Woman

Перша спроба сімейного життя була провальною

Едіт пізнала кохання — та її перші стосунки не стали казкою з гепіендом. У шістнадцять років вона перебралася до Луї, а ще за рік в пари народилася донька Марсель. Під тиском сімейної рутини від феєрверку почуттів залишилася тільки дрібка блискіток. Дюпон постійно нарікав, що дружина занадто багато часу приділяє роботі, а Едіт так боялася застрягнути в пелюшках, що невдовзі ініціювала розставання.

Батько забрав немовля з собою в інше місто з надією, що Едіт скучить та повернеться до них. Жінка дійсно приїхала до дитини — але вже тоді, коли дізналася, що Марсель захворіла на туберкульозний менінгіт. Під час цих відвідин Едіт теж заразилася смертоносною недугою. Тоді цей діагноз означав для пацієнтів смертельну небезпеку: потрібних медикаментів не було, тож лікарі розводили руками й сподівалися на щасливу долю.

Зрештою, Едіт одужала, але хвороба таки забрала крихітку Марсель. Більше дітей жінка не мала: за кілька років вона пережила викидень і звідтоді не могла народжувати.

Народження Едіт Піаф як знаменитості

Едіт Піаф вважала, що спів — це "один із варіантів ескапізму". Саме тому, похоронивши доньку, вона проживала горе через музику. Продовжувала співати, і це дало її зірці не згаснути. У 1935 році двадцятирічну артистку помітив власник кабаре Le Gerny's на Єлисейських полях — Луї Лепле. Він був переконаний, що знайшов "необроблений діамант", тож запросив її у свою програму.

Саме завдяки Лепле Едіт перетворилася на "горобчика" — бо це з паризького вуличного сленгу й означає творчий псевдонім "Піаф", який він придумав. Едіт Ґасьйон залишилася в минулому: тепер на афішах її впізнавали за іменем "Крихітка Піаф". Таке прізвисько дійсно пасувало співачці, зріст якої заледве сягав 150 сантиметрів.

Кольорове вінтажне фото вуличної сцени в Парижі приблизно 1943 року, на якому зображено плакат концерту Едіт Піаф. Andrew Fare for Fine Art America

Окрім цього, наставник навчив підопічну працювати з акомпаніатором, правильно поводитися на сцені, стежити за жестами й мімікою. Це швидко принесло плоди: перші концерти Едіт Піаф мали шалений успіх. Виконавицю запросили на радіо, а 17 лютого 1936 року вона виступила на одній сцені з такими зірками французької естради, як Моріс Шевальє, Містінґетт та Марі Дюба. Цей концерт відбувся в цирку "Медрано". До речі, на своєму першому концерті Едіт з'явилася в чорній в'язаній сукні з одним рукавом: другий вона дов'язати не встигла, тож голу руку прикривав білий шарф.

Раптово успішний старт затьмарився трагедією: 6 квітня 1936 року Луї Лепле знайшли застреленим у його квартирі. Серед підозрюваних — черговий залицяльник Едіт Піаф. Тінь впала і на саму співачку, бо покійний залишив їй у заповіті трохи грошей. Публіка в кабаре тепер скандувала "Вбивця!" та зневажливо свистіла, щойно співачка виходила на сцену. Робочих пропозицій через це поменшало.

Зіркове життя: кіно, гроші та численні романи

Едіт Піаф урятувало доленосне знайомство з 34-річним поетом Реймоном Ассо. У них зав'язався не тільки романтичний, а й творчий тандем. Він став її продюсером: підбирав репертуар, домовлявся про концерти в елітних закладах та завершив розпочате Лепле — дошліфував геній співачки, придумав унікальний "стиль Піаф". Окрім цього, митець написав для неї шлягери "Париж — Середземномор'я", "Вона жила на вулиці Піґаль", "Мій легіонер", "Вимпел для легіону" тощо.

Завдяки зусиллям Ассо Едіт Піаф виступила на найпопулярнішому музичному майданчику Парижа — АВС. Після цього французька преса написала, що в країні народилася велика співачка.

Піаф почала отримувати захмарні гонорари (понад 1,2 млн франків за вечір), її платівки розходилися мільйонними накладами, відбулося світове турне. Вона придбала собі розкішний будинок у серці столиці, але жила в крихітній комірчині для прислуги — мовляв, так їй було комфортніше.

На початку Другої світової війни співачка припинила стосунки та співпрацю з Реймоном Ассо. Справа в тому, що режисер Жан Кокто запропонував їй роль у п'єсі "Байдужий красень" і під час репетицій у артистки зав'язався роман з актором Полом Меррісом.

До речі, вистава мала грандіозний успіх — кінорежисер Жорж Лакомб у 1941 році навіть зняв за нею фільм під назвою "Монмартр на Сені". Едіт Піаф та її новий бойфренд зіграли в ньому головні ролі. Окрім цього, паризький "горобчик" з'явилася у стрічках "Таємниці Версалю", "Зірка без світла", "Французький канкан" та низці інших.

Втім, і ця симпатія тривала недовго. Наступним "амуром" зірки став журналіст Анрі Конте, який написав для неї такі композиції, як-от "Падам...падам...", "Сердечна історія", "Браво, клоуне!" та інші. Але найбільшу популярність зрештою здобули пісні, які Едіт Піаф написала сама: "Життя в рожевому кольорі", "Мілорд" і "Ні, я ні про що не шкодую".

А часту зміну стосунків мисткиня пояснювала грайливо й безтурботно:

"Так, розлучилася з колишнім коханим, так, знову закохана! Чому цього треба соромитися? Здатність людини закохуватися говорить насамперед про те, що у неї в порядку душа, навіть якщо все інше не дуже".

Друга світова війна

Едіт Піаф залишалася в рідному місті навіть під час нацистської окупації — ба більше, допомагала євреям та співвітчизникам-військовополоненим.

Французькі солдати, які потрапили до таборів, казали, що "серце мадам Піаф — немов триколірний прапор їхньої країни", адже співачка регулярно збирала для них посилки, допомагала грошима, виступала для них.

У 1944 році німці запросили Піаф виступити перед французькими військовополоненими. Протягом семи тижнів її концерти відбулися в 11 таборах — і це було частиною плану задля звільнення ув'язнених. Едіт фотографувалася з полоненими співвітчизниками, просила в німецьких журналістів світлини на пам'ять. Згодом на основі цих кадрів з таборів виготовили фальшиві документи, які передавали ув'язненим разом з їжею. Окрім цього, військові отримали карти місцевості та крихітні компаси.

Найбільше кохання співачки

У післявоєнний час популярність виконавиці сягнула небачених висот: серед шанувальників її творчості була сама британська королева.

У 1946 році Піаф вирушила в тур Сполученими Штатами Америки, де зустріла майбутнього чемпіона світу з боксу Марселя Сердана. Він став для неї коханням усього життя.

30-річний Марсель мав дружину та трьох дітей: покидати сім'ю заради коханки не хотів, але й від стосунків з нею не відмовлявся. Вони обожнювали одне одного: Марсель завжди дослухався до Едіт, із задоволенням носив яскраві спортивні костюми та в'язані светри, які вона йому дарувала. Закохані могли зірватися й проїхати тисячі кілометрів, просто щоб побачити одне одного — і навіть не підозрювали, що через це їхня історія завершиться трагічно.

У жовтні 1949 року Сердан загинув в авіакатастрофі. Він летів до Нью-Йорка на гастрольний концерт Піаф. Тіло ідентифікували за годинником, який Марселю подарувала Едіт.

Співачка дізналася про це за кілька хвилин до виступу — втім, навіть це горе вона прожила на сцені.

"Я співатиму на честь Марселя Сердана. Тільки заради нього", — сказала слухачам розбита смутком виконавиця.

Едіт Піаф і Марсель Сердан. Cassandra Goad

Останні роки Едіт Піаф: залежності, смертельна хвороба та остання любов

Після смерті коханого Едіт Піаф поглинула тяжка депресія, яку вона намагалася заглушити алкоголем, наркотиками та роботою. Останньої в її житті було дуже багато — на одному з концертів співачка від виснаження зомліла просто на сцені. Ба більше, жінка відчайдушно прагнула повернути Марселя і захопилася спіритизмом.

Чорна смуга в житті Піаф продовжувалася: у 1952 році Едіт потрапила у дві автокатастрофи поспіль. Переломи рук та ребер завдавали їй нестерпного болю: щоб полегшити його, співачка почала вживати ще більше морфію. Це переросло в залежність, яка підкорила жінку майже на п'ять років.

Здоров'я Едіт Піаф було підірване приступами білої гарячки, спробою самогубства та трьома комами від гепатиту. А в 46 років легенді французького шансону діагностували рак.

Едіт Піаф. Getty Images

Втім, навіть у такому стані співачка знаходила розраду в коханні. У 47 років вона вийшла за 27-літнього грека Теофаніса Ламбукаса — і саме з ним прожила свої останні роки.

Громадськість огорнула ці стосунки недобрими чутками — мовляв, Ламбукас намагається скористатися славою та грошима світової зірки. Однак пара була щасливою: Едіт Піаф допомагала Тео Сарапо (творчий псевдонім виконавця) вийти на велику сцену, а він регулярно відвідував дружину в лікарні та робив їй сюрпризи. Після смерті коханої "альфонс", як його полюбляли називати в пресі, успадкував не тільки її багатства, а й захмарні борги.

"По-справжньому я кохала тільки Марселя Сердана. І все життя чекала на Тео", — казала Піаф.
Едіт Піаф і Тео Сарапо. Getty Images

Едіт Піаф померла 10 жовтня 1963 року в місті Ґрасс. Тіло співачки таємно перевезли в Париж, а офіційно цю трагічну новину оголосили тільки 11 жовтня. У цей же день помер Жан Кокто — друг співачки, який знімав її в кіно. Існує версія, що звістка про Піаф стала для нього занадто сильним потрясінням.

Так світ втратив "паризького горобця". Попрощатися із зіркою на кладовищі Пер-Лашез прийшло понад 40 тисяч людей. Серед них була й німецько-американська акторка Марлен Дітріх. Шанувальники Едіт Піаф принесли настільки багато квітів, що ті встелили землю, наче килим.

Артистка зізнавалася, що заздрить Мольєру, який помер на сцені. І хоч її спіткала інша доля, творчість "крихітки Піаф" міцно закарбувалася в історії та серцях мільйонів слухачів.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media