Куди сходити у квітні: виставки українського мистецтва та дизайну в Києві, Дніпрі, Ужгороді, Одесі, Харкові та Мілані

Що відвідати — виставки дизайну, шістдесятників та сучасного мистецтва. Суспільне Культура

Суспільне Культура продовжує розповідати про виставки, які можна відвідати у квітні. З першою частиною виставкових проєктів можна ознайомитися у матеріалі "Осмислення 1990-х та перша ретроспектива Примаченко в Польщі: виставки українського мистецтва у квітні".

"Куди ніч, туди і сон"

Коли: з 6 квітня по 12 травня, середа — неділя з 11:00 по 18:00

Де: Voloshyn Gallery, вул. Терещенківська, 13, Київ

Voloshyn Gallery

Персональна виставка Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського "Куди ніч, туди і сон" з кураторкою Ксенією Малих пропонує глибоке занурення у творчість дуету українських художників, які відомі своєю роботою з відео, фотографією, графікою та інсталяцією.

Митці з успіхом поєднують фікційні й комеморативні методи для розкриття тем людської та колективної відповідальності за історичні події, як це було представлено в їхніх проєктах "Хвостосховище" та "Степ Мікі Маусів".

Продовження серії "Хвостосховище" у новій виставці виходить за межі вже відомих тем і презентує комплекс нових робіт, включно з колажами, відео та малюнками на папері. Ці твори переплітають історію Клавдії Червоник, яка протягом майже чотирьох десятиліть працювала на Південному машинобудівному заводі, виготовляючи ракети-носії. Відображення її інтенсивних переживань через постійно повторюваний сон про ракетний обстріл її домівки стає основою для розмірковувань про вплив технологій на індивідуальну психіку.

Виставка "Куди ніч, туди і сон" розкриває тему віддалених, але переплетених доль через сни та передчуття їхніх героїв. Невинні на перший погляд пейзажі Карпат, зображені солдатом Першої світової війни, несуть у собі відлуння неминучої загибелі. Але найбільш потужним є зображення нав'язливих снів працівниці Південмашу, де ракети, створені її руками, неминуче падають на її власний город.

Процес створення виставки був наповнений тривогою через ризик знищення робіт внаслідок ракетного удару, що відображає безпосередній зв'язок між предметом творів та реальністю, в якій живуть художники. Репрезентація ракет Х-22, Точка-У, Р-36М з копіткою увагою до деталей символізує загрозу, яка трансформувалася з невідомої абстракції в трагічну реальність для багатьох українців. Так виставка стає не лише мистецьким дослідженням, а й потужним коментарем до сучасної реальності, де технологічний прогрес і воєнні конфлікти змінюють уявлення про безпеку та спокій.

"Малюйквітиводи 2"

Коли: з 5 квітня за домовленістю

Де: Скляний простір (оранжерея), готель "Інтурист-Закарпаття", пл. Кирила і Мефодія, 5, Ужгород

Надано Петром Ряскою

Персональна виставка Олега Перковського (куратор — Петро Ряска) є певною мірою ескапістським проєктом. В умовах, коли більшість мистецьких творів пронизані військовою тематикою та відображають гостроту сучасних подій, Перковський звертається до мирних краєвидів, знайдених на етикетках мінеральних вод Закарпаття.

Ця серія робіт не лише відзначає відносний спокій, який панує в Закарпатті в порівнянні з іншими регіонами України, що страждають від воєнних дій, але й висловлює скорботу за втраченими ландшафтами та фауною півночі, сходу та півдня країни. Через це малювання перетворюється на акт пам'яті та шанування краси української природи, частини якої вже не повернути через наслідки воєнних дій.

Перковський, розміщуючи у фокус своєї уваги мальовничі краєвиди з етикеток мінеральних вод, не лише створює візуальний простір для уникнення від жорстокості реальності, але й відкриває діалог про значення та важливість природної краси в житті людей, її крихкість та потребу в збереженні.

Виставка стає медитацією на тему втрати і водночас надії на відновлення та зцілення, нагадуючи про те, що навіть у найскладніші часи людина може знайти втіху та спокій у природній красі, яка оточує її.

Групова виставка учасників резиденції: Олена Курзель, Каріна Синиця, Дмитро Соловйов, Саша Долгий

Коли: з 19 квітня, з 09:00 по 17:00, без вихідних

Де: Закарпатський обласний музей архітектури та побуту, вул. Капітульна, 33а, Ужгород

Групова виставка учасників резиденції, до якої належать Олена Курзель, Каріна Синиця, Дмитро Соловйов та Саша Долгий, під кураторством Петра Ряски, розгортається як масштабна рефлексія на роль культури в часи російсько-української війни. В епоху, коли Україна зазнає невимовних втрат — від знищення міст до депортації мільйонів її громадян — проєкт ставить за мету осмислення цих трагічних подій через призму мистецтва.

Учасники виставки звертаються до історії містобудування та державотворення, використовуючи образи культурної спадщини, як матеріальної, так і нематеріальної, для висловлення глибоких роздумів про ідентичність, втрату та надію. Через деталізовані візуальні метафори та символізм вони прагнуть відновити зв'язок з втраченою культурною спадщиною, водночас розмірковуючи про майбутнє українського народу.

Ця виставка не лише засвідчує критичну роль культури як форми опору та самоідентифікації в час війни, але й відкриває простір для діалогу про важливість збереження української культурної ідентичності у періоди криз. Артисти підкреслюють, що навіть у найскладніші часи прагнення до збереження та розвитку культури залишається живим та актуальним, слугуючи своєрідним маяком для українського народу на шляху до відновлення та відбудови.

"Пустоші і прогалини"

Персональна виставка Олени Курзель

Коли: з 25 квітня, за домовленістю

Де: Галерея "Коридор", вул. Пархоменка, 7а, Ужгород

Виставка "Пустощі і прогалини" (куратор — Петро Ряска) — це спроба зрозуміти і передати той внутрішній стан, коли здається, що світ навколо порожній і неповний, а душа прагне знайти зміст у цій порожнечі.

Війна переслідує нас повсюди, перешкоджаючи повноцінному існуванню та функціонуванню. Стрес провокує емоційне вигорання, забирає бажання взаємодіяти з оточуючими, апатія до будь-яких дій огортає. Психологічна прірва, з якої важко знайти вихід та повернутися до нормально стану, поглинає, залишаючи за собою порожнечу, що не піддається заповненню.

Експозиція включає в себе зшиті об'єкти, які є спробою художниці переосмислити матеріал, із яким вона працювала у дитинстві, у контексті сучасних реалій. Кожен експонат — це сліди переживань і емоцій, що стали частиною щоденного життя: необхідність спілкування, активності, дії. Протягом двох років масштабного вторгнення зростає складність утримувати себе від відчуття слабкості та уразливості. Простір експозиції втілює цю слабкість, стаючи своєрідним укриттям, де змішалися хаотичні емоції.

"Сподіваюсь, небо не впаде на море"

Коли: з 16 квітня до 25 квітня, за домовленістю

Де: Номер 1416, готель "Інтурист-Закарпаття", пл. Кирила і Мефодія, 5, Ужгород

Резиденція "Вибачте номерів немає"/Facebook

Персональна виставка Каріни Синиці є глибоким та інтроспективним зануренням у складні психологічні стани, які виражені через візуальний наратив настінного розпису. Розташований у маленькому готельному номері "Інтуриста-Закарпаття", цей артпроєкт ставить під сумнів граничні межі традиційного художнього висловлювання, переносячи глядачів у простір, де особистісне сприйняття апокаліптичних візій та екологічна свідомість переплітаються з біблійними алюзіями та науковою фантастикою.

Оповідь розпису розгортається від висохлого Пермського моря — археологічної реальності, яка слугує метафорою виснаження ресурсів Землі та самознищення цивілізації. Історичний розвиток людства, від його зародження до апокаліпсису, використано як лінзу для рефлексії над Одкровенням Івана Богослова, останньою книгою Нового Заповіту, що символізує кінець світу та остаточний суд.

Розпис відображає не лише глибоке осмислення екзистенційних питань, але й психологічний стан людини, враженої війною і травмою, де панічні атаки, безсоння та складність засинання є постійними супутниками життя. Використання канонів християнської церковної фрески та малярських діорам у науково-природничому музеї як орієнтирів для розпису додає додатковий шар символізму, зміцнюючи зв'язок між історичним минулим, сучасною кризою та майбутнім людства.

Куратор виставки Петро Ряска пропонує глядачам не просто споглядати артоб'єкт, але й зануритися у складну емоційну палітру, що виражається через художню мову Синиці. Виставка стає місцем рефлексії та катарсису, де кожен може знайти відгук на свої найглибші питання та побоювання.

"Ріка кричала, вила, як поранений звір"

Коли: з 4 квітня по 30 червня, вівторок — субота з 12:00 по 19:00

Де: Dnipro Center for Contemporary Culture, Крутогірний узвіз, 21а, Дніпро

Виставка "Ріка кричала, вила, як поранений звір" — це масштабний мультимедійний проєкт, який вперше був відкритий в межах 5-ї Київської бієнале в "Довженко-Центрі". За задумом кураторів Олександра Телюка, Альони Пензій та Станіслава Битюцького, нова ітерація проєкту символізує його подальше життя та переміщення вниз по течії Дніпра, до міста, історично тісно пов'язаного з річкою.

В експозиції представлено роботи як видатних режисерів минулого століття: Олександра Довженка, Михаїла Кауфмана, Акселя Лундіна, Дзиґи Вертова, Івана Кавалерідзе, Леоніда Осики, Юлії Солнцевої, Арнольда Кордюма, Євгена Макарова, так і творів сучасних митців: Миколи Базаркіна, Олексія Податя, Яреми Малащука та Романа Хімея. Крізь об'єктиви цих творців виставка досліджує різноманітні аспекти життя вздовж Дніпра, його культурне та історичне значення.

Центральною фігурою експозиції виявився Дмитро Яворницький — видатний історик, керівник Дніпробудівської археологічної експедиції та творець україноцентричного козацького образу міста, який жив і працював у регіоні, де колись рощташовувались затоплені Дніпровським водосховищем пороги. Його дослідження та особистість стали одним з ключових елементів проєкту, підкреслюючи важливість історичної пам'яті та культурної спадщини.

Назва виставки — цитата з роману "Без ґрунту" письменника, що народився у Дніпрі, В. Домонтовича: "Ми стояли на березі і слухали рев збентеженої ріки. Ріка кричала, вила, як поранений звір. З рани кошлатого звіра текла блакитна кров".

Через захопливі візуальні та аудіальні образи виставка пропонує відвідувачам глибокий імерсивний досвід, в якому вони можуть відчути потужний зв'язок між природою, історією та культурою, що формує ідентичність регіону та України.

"Живопис і графіка Людмили Ястреб"

Коли: з 10 квітня по 21 квітня, понеділок — неділя з 09:00 по 18:00

Де: Національний музей Тараса Шевченка, бульвар Шевченка, 12, Київ

Національний музей Тараса Шевченка

Виставки живопису і графіки Люди Ястреб відображають унікальний дух епохи та особистий художній шлях мисткині, яка стала визначною фігурою серед нонконформістів Одеси. Яскрава і неповторна, Ястреб зуміла створити власний візуальний язик, що поєднує глибокі культурні традиції з сучасними пошуками ідентичності та духовності.

Самобутність творчості Люди Ястреб відчутна у кожній її роботі, де особливе внутрішнє світло перетворюється на філософію, образний знак переживань та емоцій. Її здатність інтегрувати елементи Раннього Відродження, іконопис, українську вишивку та народне малярство у сучасну пластику робить її твори особливо цінними для розуміння культурних перетинів.

Живопис митскині досліджує мотиви жіночності та вічності краси, використовуючи колір і світло як матерію для створення візуальної імперативності. Оголене тіло у її творах не є просто зображенням фізичності, але символом глибших роздумів про людську екзистенцію, красу та відносини між матеріальним і духовним.

Ястреб проникливо говорить про роль мистецтва у суспільстві, його силу трансформувати долі та спонукати до рефлексії. Її слова відображають переконання, що справжня сутність мистецтва полягає у його здатності вказувати на вічні духовні істини та повертати людей з порожнечі соціальних катастроф до більш змістовного існування.

Виставки Люди Ястреб є не лише оглядом її творчості, але й глибоким діалогом між художницею і глядачами, де кожен та кожна зможе знайти відгуки на власні пошуки сенсу й краси в житті. Вони стають місцем зустрічі різних культур, історій і філософій, відкриваючи нові горизонти сприйняття та взаєморозуміння.

"Всю ніч просидів на стільчику (382 рази, може більше)"

Коли: 12 квітня по 14 липня, середа — неділя з 11:00 по 17:00

Де: Одеський національний художній музей, вул. Софіївська, 5а, Одеса

Одеський національний художній музей/Х

Виставка Даші Чечушкової "Всю ніч просидів на стільчику (382 рази, може більше)", що відкривається 12 квітня, пропонує глибоке занурення в тему скорботи, яка виходить за межі особистої або колективної трагедії. Авторка досліджує повсякденну скорботу, що часто залишається невидимою, прихованою за вуаллю провини або сумніву, але водночас накопичується, проявляючись у різноманітних симптомах, мареннях, образах "колишнього життя".

Чечушкова наслідує "Капрічос" Франциско Гої, фіксуючи свої спостереження у серії офортів "Посібник перед сповіддю" — незавершеному списку симптомів безпорадності. Назва виставки походить від малюнка, на якому зображений герой, прикутий до стільця, у кімнаті, що затоплюється — символ неспроможності змінити обставини, "дії бездії", супроводженої розгубленістю, апатією, притупленням інстинкту самозбереження.

Проєкт занурює глядачів у простір, де минуле постає привидами, зображеннями обірваного життя, до яких ми прагнемо повернутися, щоб вшанувати та заспокоїти власний жаль. Ця вічна спроба повернення до місця, якого вже не існує, залежно від нашого ставлення може обернутися як вироком, так і випробуванням, сповіддю чи втечею, хворобою чи порятунком.

Виставка Чечушкової ставить перед глядачами важливі питання про втрату, пам'ять та способи впоратися зі скорботою, пропонуючи не просто місце для рефлексії, але й простір для розуміння складних емоцій, що виникають у контексті сучасності, особливо у стані війни, де право на слабкість і відчай часто здається забороненим.

Куратори: Володимир Чигринець, Валерія Наседкіна

"Анатолій Лимарєв. Квітень"

Коли: з 1 квітня по 10 травня, понеділок — неділя з 11:00 по 19:00

Де: Артфундація "Дукат", вул. Володимирська, 5, Київ

1 квітня 2024 року відзначають 95-ту річницю з дня народження Анатолія Лимарєва — українського художника, чия творчість залишається значущою для культурної спадщини України. Лимарєв, що належить до кола київських сімдесятників, відомий своїм униканням соцреалізму на користь більш особистісних та глибоких тем. Його інтерес до природи світла і здатність зображувати сонце як палаючу зорю або джерело абсолютної променистої енергії відкривають глядачам нові грані сприйняття навколишнього світу.

Незважаючи на визнання у професійних колах, Лимарєв не був повністю визнаний в радянські часи через звинувачення у формалізмі. Його робота охоплювала не лише пейзажний та портретний живопис, але й ілюстрації для дитячих журналів та участь у створенні монументального мистецтва. Його вклад у мистецтво став більш відомим після смерті, особливо з першою персональною виставкою в 1988 році.

Виставка "Анатолій Лимарєв. Квітень" відкривається у день його народження і представляє живопис та графіку художника з родинного зібрання. Ця експозиція є чудовим способом вшанувати пам'ять митця та ознайомитись з його спадщиною, що продовжує надихати та вражати.

"Жінки Лота"

Коли: з 22 березня по 19 квітня, четвер — неділя з 17:00 по 21:00

Де: простір Some People, вул. Іванівська, 1, Харків

Виставковий проєкт "Жінки Лота", реалізований колективом Memory Lab у Харкові, пропонує глибокий погляд на теми пам'яті, тілесності та деколонізаційних процесів в Україні, використовуючи для цього мультимедійні формати та публічну програму. Взявши за основу попередню дослідницьку виставу "Синя Борода", проєкт розширює діалог між історією, особистістю та культурою, фокусуючись на феномені голосу як способі артикуляції і відтворення пам'яті.

Ключова ідея "Жінок Лота" розвивається навколо біблійного сюжету про дружину Лота, перетворену на соляний стовп як покарання за погляд назад на місто гріха. Цей образ виступає метафорою втрати голосу та ідентичності, а також стимулом до роздумів про можливість повернення агентності сучасним жінкам у часи конфліктів та криз.

Виставка залучає твори Ксенії Погребенник та Олександра Галущака, які через фотографію досліджують тілесність і пам'ять, аудіоінсталяцію Макса Йоса, яка привертає увагу до голосу як невіддільної частини людського досвіду, та відеоінсталяцію Діани Дерій і Кріс Войтків, створену і співпраці з учасницями проєкту, що підсилює багатоголосість та поліфонічність виставки.

Виставка "Жінки Лота" демонструє силу мистецтва як засобу дослідження та вираження глибоких соціальних і психологічних процесів, спонукаючи глядачів до рефлексії над власним досвідом, ідентичністю та роллю в суспільстві.

SKARB

Коли: з 15 квітня по 21 квітня, середа — четвер з 13:00 по 16:45

Де: вілла Bagatti Valsecchi, перший поверх, Мілан

Виставка SKARB у межах виставкового проєкту Alcova Milano, створена Вікторією Якушею, — не лише артпроєкт, а й культурна заява про значення та сутність скарбів, які перевершують матеріальну цінність. У контексті культури скарб стає символом спадщини, матрицею світу і пам'яті, ключем до розуміння нашої ідентичності та історії. Це діалог з минулим, який визначає наше місце в сучасному світі і спрямовує нас до майбутнього.

Сучасний світ часто забуває справжню вартість своїх культурних скарбів, що виявляється у їхньому знищенні та розкраданні. Виставка порушує важливі питання про оцінювання та збереження цих скарбів, особливо в контексті нинішніх подій в Європі, де історичні артефакти з України зазнають вандалізму та крадіжок на небаченому раніше рівні.

Центральним елементом виставки є відтворення царської діадеми гунів — видатного артефакту, який став символом не лише української, а і європейської культурної спадщини. Його втрата через розкрадання підкреслює ширшу проблему збереження культурних цінностей.

Вікторія Якуша через свою роботу нагадує нам, що хоча фізичні об'єкти можуть бути вкрадені, сутність культурного скарбу — його значення та вплив на нашу ідентичність і історичну пам'ять — залишається недоторканним. Серія ваз Tiara з української глини, інкрустованих унікальними волинськими топазами, слугує як медіум, через який ця ідея втілена у матеріальній формі.

Виставка SKARB в Alcova Milano стає місцем зустрічі минулого і сучасного, де через артоб'єкти знову відкривається діалог про цінність та значення культурних скарбів, закликаючи до глибокого переосмислення нашого ставлення до культурної спадщини.

"Незламність традицій"

Коли: з 11 квітня до 30 червня, середа — понеділок з 10:00 по 18:00

Де: Національний музей декоративного мистецтва України, вул. Лаврська 9, Київ

Надано пресслужбою

Попри серйозні пошкодження, завдані уламком російської ракети Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука продовжує заплановану виставку.

У проєктів буде виставлено понад 200 творів художньої кераміки, дерева і металу майже від 100 авторів, включаючи як студентські курсові та дипломні роботи за останні 25 років, так і творчі роботи викладачів кафедри, відображають глибоке проникнення в українські традиції, історію та народне мистецтво, продемонструвавши різноманіття технік, матеріалів, тем і стилів.

Ця ретроспектива є не просто виставкою; це свідчення відданості, витривалості та творчої стійкості спільноти, що стикається з безпрецедентними викликами. Вона засвідчує непохитну віру в майбутнє та важливість збереження культурної спадщини та ідентичності в умовах конфлікту. Концепція виставки, яка об'єднує повагу до минулого з роботою над сучасністю та майбутнім, є відображенням девізу кафедри художньої кераміки дерева, скульптури і металу та її викладацького та студентського складу.

Значення цієї експозиції виходить далеко за рамки академічного навчання, підкреслюючи критичну роль мистецтва в збереженні культурної та національної ідентичності, особливо в часи соціальних та політичних потрясінь. «Незламність традицій» запрошує відвідувачів задуматися над важливістю мистецтва як інструменту опору, відновлення та надії, демонструючи, що навіть в умовах зовнішніх загроз, творчість і культурні традиції залишаються незламними.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media