"Читати Булгакова, досліджувати — скільки завгодно. Але не будуть названі на його честь музеї і вулиці", — Дробович

Михайло Булгаков. Суспільне Культура/Вікторія Желєзна

Український інститут національної пам’яті (УІНП) визнав російського письменника Михайла Булгакова символом російської імперської політики.

У висновку експертів на сайті інституту йдеться про те, що "письменник, незважаючи на роки життя у Києві, зневажав українців та їхню культуру, ненавидів українське прагнення до незалежності, негативно відгукувався про становлення Української держави та її очільників. З-поміж усіх російських письменників того часу стоїть найближче до нинішніх ідеологем путінізму і кремлівського виправдання етноциду в Україні. Світоглядно був на позиціях російського імперіалізму, білогвардійщини, схвалював експансію російського комунізму".

Тому, на думку УІНП, об'єкти, присвячені цьому письменнику, є символом російської імперської політики, їхнє подальше перебування в публічному просторі недоцільне, оскільки є російською пропагандою.

Втім, за переконанням військовослужбовця Збройних сил України, голови Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича, все ж не варто повністю відмовлятись від Булгакова, віддаючи його в обійми російської пропаганди.

Про це голова Українського інституту національної пам'яті розповів у інетрв'ю Євгену Агаркову в ефірі Радіо Культура.

Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.

Колаж: Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

Почнемо з висновка експертів Українського інституту національної пам'яті — на чому він ґрунтувався?

Щодо експертного висновку: це експерти з багатьох університетів України, а не якісь чиновники, які сидять і папірчики вигадують. Це люди, які дослідили його творчість, листи, щоденники, його протоколи допитів, які представлені в повному зібранні його творів, і, відповідно, зробили висновок, який насправді справедливий. Я вважаю, що він трохи емоційний, можна було б його якось більш стримано написати, але експерти мають право, ми не можемо втручатися в їхню роботу. Вони назвали речі своїми іменами.

Булгаков дійсно народився в Києві, дійсно тут прожив, закінчив університет, займався лікарською практикою, але був повністю — до мозку кісток, як то кажуть, — російським імперським шовіністом. Його мобілізували в різні підрозділи різних українських форматів, він з усіх цих військових підрозділів пішов. Єдиний підрозділ, в якому він добровільно служив — це були білогвардійці, по суті, імперська армія. Він прямо каже, що для нього вихід Росії з України був катастрофою, він про це пише в щоденниках, він це говорить на допитах. Він не уявляв собі Київ не російським-імперським, і його насміхання у творчості з української мови і з вивісок…

Я б не сказав, що він був шовіністом, — він просто не бачив українців як серйозну силу, він відмовляв українському політичному проєкту в існуванні. Він не тільки до українців так ставився, а й інших називав "другорядними" слов'янськими народами, в нього щоденники, листи рясніють проявами побутового антисемітизму — от таке ставлення у нього було до цих "другорядних" народів. І тепер, коли цей другорядний народ, як він би сказав, має незалежність, свій символічний простір, він може йому сказати: "Слухай, ти був імперцем, але не будуть названі на твою честь музеї і вулиці". І все.

Вказати йому напрямок руського воєнного корабля, умовно кажучи…

Тут все трошки складніше. Є такий термін "апропріація" — що може культура прийняти в себе і визнати своїм. От Булгаков відверто заперечував українське політичне прагнення до незалежності, просто відверто. Коли він цю країну заперечував, не давав їй право на існування і тепер є ця країна — було б дуже смішно, якби ця країна називала на його честь об'єкти, верифікувала і нормалізувала його, хоча він її всерйоз не сприймав і був, фактично, проти цієї країни.

Тепер перейдемо у практичну площину: читати Булгакова — будь ласка, досліджувати — скільки завгодно, хтось любить — любіть на здоров'я. Але не буде назв вулиць, пам'ятників, які верифікують, і назв об'єктів.

Я, наприклад, дуже рекомендуватиму — а інститут дасть відповідні рекомендації — музею Булгакова в Києві. Вони за законом змушені будуть змінити назву, та ніхто не забороняє їм далі розповідати про творчість Булгакова, творчість інших київських родин того часу, але розказувати всю правду.

Бо музей Булгакова має унікальну колекцію плюс, по-моєму, найбільшу в світі документальну колекцію з листами. І там дуже багато можна про нього розповісти, щоб всі ці делегації, всі ці любителі Булгакова світу знали, що єдине місце, де їм розкажуть всю правду про Булгакова, — це Київ. Приїжджайте, дивіться, слухайте, але про все: хочете про антисемітизм його — будь ласка, хочете про його антирадянщину — він дійсно був антирадянщиком. Тому дійсно його твори можна вивчати в школі як приклад насміхання над "швондерами", радянською владою.

Оці паралелі, які зараз дехто маніпулятивно проводить, на кшталт "ви всі нові швондери"… Ворог мого ворога не завжди мій друг. Булгаков ненавидів більшовиків тільки тому, що він був імперцем, і терпів він їх тільки тому, що вони були, фактично, російськими шовіністами, так само як і Сталін, до речі. От тому в них тут відбувся такий союз жаби і гадюки.

Це не значить, що ми маємо його любити тільки тому, що він був ефективний антирадянщик. Оця безхребетна радянська інтелігенція роками вважала, що він ікона антисовєцького руху, але чомусь не помічала, як він насміхався над іншими народами, його антисемітизму, наче і не існує цього виміру Булгакова. Тепер ми можемо на нього вказати.

У Булгакова потужна антирадянська спадщина, про яку варто розповідати.

Який формат зараз цей музей може мати, як це може виглядати? Чи не буде так, що якщо музей продовжить свою роботу і буде розказувати, який Булгаков поганий і як в ньому проявлялася його імперськість і українофобство, то все одно хтось буде продовжувати прославляти того ж Булгакова і виправдовувати його дії? Чи не простіше відправити все це в якийсь музей звалища?

Це складне питання, мені здається, що тут не варто шукати найпримітивніших відповідей — все зруйнувати, а потім… як більшовики робили. Річ у тому, що в Булгакова дійсно потужна антирадянська спадщина, про яку варто розповідати. Від того, що ми закриємо музей Булгакова в Києві, він не зникне у світі, бо це потужний талановитий автор. І таке трапляється, що не дуже хороші люди бувають потужними талановитими авторами.

У нас є вибір: ми маємо свій голос у світовому контексті з вивчення та оповідання, зокрема, і про український період Булгакова чи не маємо? Ми хочемо відмовитись від голосу, щоб залишилася тільки оця вічна осанна і брехня росіян? Окей, ми маємо… А якщо ми хочемо боротися за те, що українці формують смисли, що наші дослідники їздять на конференції, можуть представити якісні дослідження, можуть в чомусь протиставити в цьому, фактично, потоці брехні з Росії?!

Ми тоді маємо створювати інституції, які це досліджують, ми не можемо скласти лапки, від всього відмовитися, викинути його з нашого дискурсу, а потім ображатися: "Ой, Боже, що ж це ми не можемо ні на що вплинути у світовому дискурсі?!" Тут все дуже просто: моя думка, що цей музей — це колекція, в них велика колекція артефактів, які погано досліджені або недостатньо досліджені, бо музей далеко не завжди мав належні ресурси.

Можливо, формат музею може стосуватися взагалі київських родин того періоду — це вже завдання Музею історії Києва, в якому перебуває музей Булгакова, що буде перейменований, вочевидь. Я би все-таки рекомендував мати голос у цій світовій дискусії. Але, знову ж таки, це буде рішення київської громади, київського музею — ми можемо тут надати рекомендації. Юридично їм достатньо прибрати назву Булгакова, закон не діє навіть на всю наявну колекцію з пам'ятниками і музейними предметами. Так само люди спокійно в шкільній програмі читають "Собаче серце", наскільки я пам'ятаю, воно там є. І я би далі його не вилучав, це прекрасний твір, який показує реалії раннього більшовицького панування. Тому ніхто не забороняє: вивчаємо, досліджуємо.

Навіть в Європі ходять у військові музеї якісь нацики, роздивляються і балдіють від свастики. Це ж не значить, що ми маємо закрити всі музеї і не показувати історію Другої світової війни з відповідним контекстом та роз'ясненням нацистів, комуністів і так далі. Треба мати голос, і цей голос має бути сильним та якісним. Я за те, щоб ми мали голос. Ми не якийсь там Герострат, щоб все знищити і затоптати.

Я так розумію, що концепція має бути тотально переглянута і це має бути жорстка правда, яку, можливо, комусь неприємно буде чути, особливо тим, хто колись молилися, вибачте, на того Булгакова…

Кожен об'єкт унікальний, оці всякі історії про шлейфи і магічне мислення не підходять. На прикладі музею Другої світової, арки Дружби народів, музею Булгакова — це три різні об'єкти, там абсолютно три різні підходи, хоча начебто вони належать до однієї символіки, плюс-мінус схожі періоди, якщо брати XX століття. Але ні, арка Дружби Народів, все, що з нею пов'язано, — це просто суцільна російська ідеологема, отруєна від А до Я, і вона дійсно роками не була переосмислена. Тільки поодинокі спроби: тріщинку на ній зробив Володимир Кузнєцов, проєктував на неї веселку — це спроби, які не були масово підтримані й місто не спрацювало з цим концептом, не переконало. Чиновники на нарадах мені казали: "Ну ми ж її перейменували!", і люди заглядають в папірчик подивитися як, бо назва навіть не закріпилася. Це фейк, бо воно не працює.

Якщо ти хочеш переозначити, ти повинен був як мінімум знести оту статую про Переяславську раду, яка досі там залишається, — і тоді можна щось говорити про переозначення. Наприклад, якби арку Дружби народів підсвітили або пофарбували у веселковий колір і сказали, що це символ ЛГБТ-спільноти, — повірте мені, оце найпотужніше переозначення було б…

… а особливо для Росії.

Так. Але ж бачите: у нас тут є консервативне крило, яке одразу "піниться", але так само нічого не пропонує. Найпростіший варіант — все знести, окей, по деяких об'єктах це підходить, але не по всіх. Арка Дружби народів і все, що пов'язано з ідеологією, — це фейк переважно. Тому він не має нормального поширення і в ньому нема хорошого — бо він насправді для поганого служив, для виправдання російського імперіалізму.

Тоді як у спадщині Булгакова є великі важливі речі й твори, які написані якісно. З цим нічого не зробиш і не треба робити: кожна людина має свої світлі й темні сторони. Це важлива річ, яку ти ніколи не скасуєш, ти не можеш її забрати і апропріювати в українську культуру, бо це не зовсім так, він чітко і ясно казав, про яку він культуру: він Москвою захоплювався.

Оскільки так склалося історично, що в нас є дуже потужна колекція експонатів і найпотужніша колекція документів Булгакова, то ми можемо бути тим голосом у світі, який розкаже про нього правду, і стати просто світовим місцем паломництва людей, які хочуть дізнатися про реалії цього автора. Не тільки оцю рафіновану картинку, яку "безхребетні" придумали про нього, які викидали весь шовінізм і всю проблематичність.

Навіть зараз якщо ви підете в музей, там уже змінена експозиція. Українській спільноті треба нормально відповісти, як розповідати цю історію, якщо ми маємо унікальні артефакти про цю історію, не нормалізуючи булгаківський шовінізм. От і все. Експерти ще будуть радитись, місто буде радитись. Рішення про "на смітник" не підходить — тут треба розумніше діяти.

Чи намагатимуться росіяни зараз в пропаганді щось нам знову нав'язати?

Для них важливий контекст порівняти українців сучасних із "шариковими". Вони будуть використовувати цей наратив — порівняння нас із більшовиками, тому що він дуже потужний.

В "Собачому серці" дуже добре показано, що оці більшовики виступали проти – вони спробують цим скористатися. Вони реально через людей, які або не розуміють цих контекстів, або мають сентимент до російської імперської культури, намагаються це використати. Це насправді така доволі цинічна брехня, але вона ефективна, тому тут важливо чітко розводити питання, що ми не більшовики, ми відмовляємося від більшовиків, але імперці, як Булгаков, не є героями, вони не будуть героями в нашому публічному просторі. Та ми не відмовляємось від цивілізації чи від культурної спадщини — ми будемо її вивчати, полемізувати з нею, бо ми дорослі люди. От в цьому і відмінність.

Очевидно, росіяни будуть намагатися загорнути оцей контекст типу "дикунства огульного націоналізму" — те, що вони роблять. Булгаков ідеально підійде, бо він доволі чітко висміював і у своїй творчості, і в житті українські наративи, для нього важливо було зберегти дискредитаційні речі про петлюрівців, про гетьманців. І дослідники кажуть, що він — один з авторів міфу про український антисемітизм часів УНР. При тому що він сам рясніє антисемітськими жартами, анекдотами. Його використовує радянська і російська пропаганда для дискредитації України.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media