"Нічна зміна — це не темно, це дуже багато світла": Олена Гусейнова розповіла про свою нову книгу "Нічний ефір"

Ексклюзивно
Олена Гусейнова. Олена Гусейнова. Колаж Суспільне Культура

На початку літа у "Видавництві Старого Лева" вийде нова книга поетки та журналістки Радіо Культура Олени Гусейнової — "Нічний ефір". Про неї авторка розказала в ексклюзивному коментарі Суспільне Культура.

Як з'явилася книга

Олена Гусейнова розповідає, що почала писати "Нічний ефір" випадково, у кінці лютого 2022 року в одному зі своїх перших нічних ефірів на радіо.

"У мене не було відчуття, що поезія станеться в моєму житті в таких умовах. Більше того, на той момент, у перші 4–5 днів я зрозуміла, що поетична книжка, яку я тоді дописувала, завжди залишиться недоредагованою, я до неї ніколи не повернусь. Вона називалася «Мої», і була присвячена родинним легендам. І так, я до неї ніколи не повернусь, принаймні ув форматі поезії".

Книжка побудована як нічний радіоефір, який починається о восьмій вечора і закінчується о восьмій ранку. У ній ідеться про проживання перших півтора року війни: укриття під землею, масові евакуації, прийняття і проживання окупації та деокупації, повернення.

Авторка ділиться, що мала блокнот, куди записувала, хто як виглядає з українських політичних діячів — адже з поганим зором доводилося швидко орієнтуватися на маленькому екрані.

"І в якийсь момент у прямому ефірі я раптом почала писати щось, що було схоже на поезію. Це стало частиною мого переживання 12-годинних нічних змін. У вірші потрапляло багато новинного контенту, адже ти специфічно його переживаєш, ти постійно читаєш вголос новини, або дивишся їх, або якимось чином коментуєш".

За словами Гусейнової, у книзі є заховані речі, які легко впізнає людина, яка слухає або працює в нічних ефірах: "О третій годині починається розділ новин англійською мовою, там ще багато заховано різних радійних речей, хоча самого слова «радіо» немає. Є тільки один вірш, який можна прочитати як радійний".

Про оформлення

Олена Гусейнова розповідає, що коли дописала і віддала книгу видавництву, то відчувала побоювання за стиль візуального оформлення, адже у випадку її попередньої книги було "абсолютне попадання візуальних рішень у тексти".

"Я дуже боялася обрати наступного художника чи ілюстратора. Я уявляла, як вони читають назву «Нічний ефір» і книжка стає чорна. Це було найбільшим страхом, бо нічна зміна — це не темно, це дуже багато світла. Ти маєш не заснути ці 12 годин, ти вмикаєш всі носії світла, які є в студії, адже будь-яке легке затемнення одразу тебе «вирубає»".

Але авторка познайомилася з фотографом Михайлом Палінчаком, який відомий своїми кадрами зі спалахом, і, за словами Гусейнової, питання вирішилося само собою: "У книзі його фотографії. Це кольорові фотографії, які мають виглядати як чорно-білі. І для обкладинки ми спеціально фотографували стіну нашого бомбосховища. Це півтора року війни в поезії фотографії, затиснені між двома нашими стінами бомбосховища".

Цикл "На поверхні"

Першим з'явився цикл "На поверхні" — ці вірші Олена Гусейнова написала після звільнення Бучі від російських окупантів.

"Це був теж нічний ефір, фактично перший після того, як оприлюднили фотографії з Бучі. Коли всі зрозуміли, що там сталося. Виявилося, що попри 8 років війни ми не були готові до цього. Навіть ми не могли це собі уявити.

Я відпочивала перед нічним ефіром і проспала той момент, коли всі побачили фото в соціальних мережах. Коли я прокинулась, я побачила повністю заблюрену новинну стрічку. Мій колега написав, що ефір про Бучу буде о 9:30. Я приїхала, прочитала про все в текстовому форматі, ще нічого не бачачи. О 9:30 були новини в «Єдиному марафоні», і вони в абсолютній тиші, на 10–15 хвилин пускають фотографії. Я вперше побачила, що відбулося у Бучі з екрана, під час ефіру.

Чого не може бути на радіо? На радіо не може бути абсолютної тиші, тож мені довелося озвучувати. Я вперше це бачила і вперше це проговорювала. Після цього з'явився цикл «На поверхні». Він складається з трьох частин — там є і про евакуацію, і про виїзд, і про смерть".

Фестиваль у Гельсінкі

Перший переклад віршів зі збірки з'явився тоді, коли Олену Гусейнову запросили на поетичний фестиваль у Гельсінкі. Саме там вона уперше читала цю поезію."Зараз ми вже багато пережили, але тоді на сцені в Гельсінкі в мене було відчуття, що поезія працює так, як нам потрібно", — розповідає вона.

Організатори фестивалю попросили Гусейнову читати її поезію у фіналі, щоб закрити читання. Разом з нею свої вірші читав латвійський поет, лівонець за національністю, представник майже зниклого корінного народу Латвії. Лівонська мова також майже зникла, а письменник Валтас родом з останньої родини, де вивчали мову. Саме завдяки його діду і батькові ця мова взагалі збереглася, автор зараз очолює центр лівонської культури.

"У нього є вірш, написаний лівонською, який називається «Такі, як ми». Там про те, що з такими, як ми, відбувається багато всього, але такі, як ми, не помирають. І в кінці цей письменник сказав, що присвячує цей вірш «Олені і brave people of Ukraineз англійської: "сміливим людям України".».

І тоді, читаючи, я побачила, що це працює. Для всіх було прозоро, про що йдеться, я дивилася в зал і бачила вологі очі. Коли ми вийшли на вулицю, фіни говорили, що вони хочуть зробити щось для того, щоб підтримати Україну. У мене було відчуття, що віршами можна зробити щось невидиме, що може спрацювати. Що навіть не політичним івентом ти можеш просити зброю, якщо дуже просто це сформулювали. Зараз це відчуття не таке обнадійливе, воно в якийсь момент зникло, але тоді це було першим ефектом читання".

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media