"Ми всі зараз мешканці будинку «Слово»": Тарас Томенко про ігровий фільм, присвячений "розстріляному відродженню"

Режисер Тарас Томенко про фільм "Будинок «Слово». Нескінчений роман". Суспільне Культура/Вікторія Желєзна

9 травня цього року у всеукраїнському прокаті з'явиться стрічка "Будинок «Слово». Нескінчений роман". Режисером фільму став Тарас Томенко, відомий за такими документальними фільмами, як "Будинок «Слово»", «Терикони», «Мамочки» та інші.

За сюжетом "Будинок «Слово». Нескінчений роман" розповідає історію українських письменників доби "розстріляного відродження". Світова прем'єра фільму відбулася у 2021 році на 37-му Варшавському кінофестивалі.

У передчутті виходу фільму на екрани в етері програми "Культура на часі" Ірина Скорока поспілкувалася з Тарасом Томенком про його фільм.

Робота над документальною стрічкою розпочалася у 2013 році, ще в період каденції президента-утікача Януковича. З того часу в українській політиці та кіно відбулося багато процесів. Як у таких умовах вам вдалося перейти від ідеї до реалізації створення фільму?

Це був спільний проєкт: спочатку ми працювали над документальним фільмом, метою його було написання сценарію ігрової картини "Будинок «Слово». Нескінчений роман". І ми запалилися цією ідеєю, горіли нею. Нам це дуже боліло. Тож ми зібрали чудову команду. Письменниця Любов Якимчук разом зі мною писала сценарій.

Ще тоді на зорі 2013 року тема "розстріляного відродження" була взагалі нікому не цікава, для продюсерів було за знущання чути такі прізвища, як Семенко, Сосюра чи Тичина. Але ми працювали над цією темою, ходили в архіви, дізнавалися у науковців. За цей час зібрався величезний масив інформації, і з цього народився спершу документальний фільм, а вже потім ми перейшли до роботи та зйомок ігрової картини.

А хто з продюсерів саме от не вірив у створення стрічки?

Я вам нагадаю той контекст: більшість кіноакторів, кінопродюсерів, кінопродакшенів працювали на російський ринок. Це потрібно визнавати й цього не потрібно забувати. Але знайшлися продюсери, Олег Щербина і Юлія Чернявська, які повірили у наш проєкт, взялися за нього та довели до кінця.

Кадр з фільму "Будинок «Слово». Нескінчений роман". Наданий командою фільму

У жовтні в інтерв'ю "Культурному інстинкту" моїй колезі Люді Чирковій ви роповідали, як хвилювалися, що, можливо, це ніхто не буде дивитися. Але ваш документальний фільм уже був показаний на кількох фестивалях. Як його сприйняли глядачі?

Це було потрясіння для всіх, і передусім для глядачів. У нас був мінімальний бюджет, фільм створений не в телевізійному форматі. Там немає експертів чи "говорячих голів", які коментують це все. Це монтажний фільм, створений з хроніки й побудований на хроніці, на допитах, на доносах письменників. Тому це було просто одкровення на той час. Тож коли люди подивилися фільм на екрані, вони відкрили для себе всі ці імена. Це було надзвичайно потужно: вони казали, що побачили цих людей живими.

Потім ми перейшли до наступного етапу — ігрової картини. Я розумів, що це надзвичайно величезна відповідальність, адже як глядач побачить наших письменників на екрані, так він їх надалі й сприйматиме. Але мені було важливо показати письменників живими людьми, зі своїми слабкостями, зі своїми пристрастями. Це виклик ще й тому, що з того часу збереглося дуже мало світлин (від Хвильового, наприклад, лишилося чотири фотокартки). І це була надзвичайно цікава подорож.

Які зараз очікування від глядачів?

Після того як ми анонсували вихід картини на 9 травня, ми виклали у мережу трейлер — буквально за добу там 400 тисяч переглядів. Був величезний інтерес у коментарях. Я сподіваюся, що глядачам це, як то кажуть, зайде і вони відчують цей смак "Слова".

А коли саме виникла ідея розказати цю історію саме через ігрове кіно?

Це була початкова ідея — створити ігровий фільм. Але, пишучи сценарій, ми розуміли, з яким матеріалом працюємо, зрозуміли, що працюємо з біографіями, з творчістю, з епохою, яка, як м'ясорубка, переламала цих письменників. І це все не викладено в історії, яка б захопливо розказувала про всі детективні сюжети та любовні лінії.

Наш фільм — це подорож у світ Миколи Хвильового. Ми беремо два останні тижні життя письменника та говоримо про те, що він пережив, що його змусило зробити цей крок, що він відчував, що він писав, про що мріяв та чому зневірився.

Кадр з фільму "Будинок «Слово». Нескінчений роман". Надані командою фільму

З трейлера ми побачили, що ваш фільм знятий у чорно-білому форматі. Розкажіть, чому обране саме таке рішення.

Ми навмисне зробили чорно-білим. Хоча з боку продюсерів відчували величезний тиск — вони говорили, що ми не зможемо продати фільм ніколи. Натомість я казав: "Ну і не продавайте цей фільм. Ми будемо робити це тому, що це є художня якість".

У чорно-білу стилістику спільно з оператором Михайлом Любарським, для якого це дебютна робота, ми заклали свою драматургію. Адже у чорно-білому зображенні є своя шкала, як колір стає десь світлішим, десь починає давити темрява, десь колір зникає. У зображувальному ряді теж закладена своя драматургія.

Хоча у нашій стрічці все ж є один кольоровий кадр.

Що вплинуло на формування естетики в ігровому кіно?

Коли ми підійшли до зйомок ігрової картини, то вже розуміли, які костюми хочемо мати у фільмі, мали також креслення будинку "Слово" Дашкевича, які знайшли у Харкові. Саме по цих кресленнях ми будували декорації.

Ми розуміли побутові речі письменників: хто які цигарки курить, хто не курить, хто що любить пити і їсти, в що вдягається.

Для акторів це було насичення тією пошуковою інформацією, яку ми вже провели. І тому це була колосальна розробка.

Кадр з фільму "Будинок «Слово». Нескінчений роман". Наданий командою фільму

Науковці негативно сприйняли образ інтелігенції в документальній стрічці "Будинку «Слово»". А як щодо ігрового фільму?

Я б наполягав на тому, що письменники — це живі люди, які мали свої слабкості. Ми намагалися дотримуватися якогось внутрішнього емоційного розвитку кожного з наших персонажів. Наші персонажі у фільмі поставлені в драматургічну ситуацію, де вимушені діяти та обирати між добром і злом. Робити внутрішній і моральний вибір.

Дослідивши період "розстріляного відродження", як думаєте, чи взагалі було можливо реалізувати національну ідею в межах того життя, існування у межах Радянського Союзу?

Ви знаєте, мені здається, що до 13 травня — до пострілу Хвильового — у письменників та поетів, у багатьох була надія на вільну Україну в системі цих радянських республік.

Вони вірили, вони були романтиками. Хвильовий вірив у образ України зі світлим майбутнім.

Але через те що сталося потім, Україна не змогла існувати в цій парадигмі, ми бачимо результат зараз.

Зараз ми бачимо абсолютне продовження того, що тривало у будинку "Слово". Я можу сказати, що ми всі є мешканцями цього будинку зараз.

За час незалежності ми припустилися дуже багатьох помилок, допускали російську культуру, а це найстрашніший наш гріх. Ми давали їй абсолютну свободу, і зараз потрібні зусилля, щоб її викорінити.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media