"Рік тому казав, що хочу вз*бати індустрію, зараз хочу, щоб ми були сильними та єдиними" — режисер Ілля Дуцик

Інтерв'ю з режисером Ілля Дуцик про музичні відео. Колаж — Вікторія Желєзна/Суспільне

Режисер Ілля Дуцик заявив про себе як про режисера музичних відео з початком повномасштабного вторгнення, створивши роботу "По кому подзвін?" для реп-виконавця Oi Fusk.

З того часу він вже зняв 16 робіт для інді-артистів та заробив собі звання одного з найперспективніших молодих кліпмейкерів.

У межах проєкту "Artилерія" Юля Ткачук поговорила з Іллею Дуциком про його формування як митця, принципи під час роботи з командою та меншовартість українського кіноринку.

На якому кіно ти ріс? Які фільми сформували тебе і твій погляд на кіно?

Я ріс із мамою, без батька: вони розвелись, коли я був дуже маленьким. І я часто був сам із телевізором і касетами. У п'ять років я дивився "Термінатор 2" кожного дня два рази протягом трьох місяців. Я знаю його покадрово, кожну цитату.

Моя мама й дідусь класно дивляться кіно, вони не просто його споглядають, а аналізують, спілкуються: "О, яка композиція! Боже мій, яка благодать! Який рух камери!" І я з дитинства аналізував кіно з ними. У дев'ятому класі завів групу у "Вконтакті" (тоді був такий час) — "Кіно і серіали". І в нас було 42 тисячі підписників. Я дивився дуже багато всього і робив якісь супербазові огляди.

Я ріс на Френсісі Копполі, Мартіні Скорсезе, Кубрику, Кемероні, на екшн-кінематографі. Тобто те, що було доступно, те, що було на касетах, те, що крутилось по телебаченню і так далі. Я пам'ятаю, в мене з'явилась PSP. Я на неї піратив фільми, качав з торентів і безупинно щось дивився. Намагався дивитися щось складне, більшість не розумів. Що очевидно, я був у 8 класі.

Ще в мене був дуже смішний випадок. Я захворів на запалення легень. Три місяці лежав удома і за цей час передивився 250 фільмів рейтингу IMDB. Я кожного дня дивився по два-три фільми, бо не знав, чим себе зайняти.

Якщо повернутися до режисерів, які відкликалися тобі. Що ти в них взяв собі, коли почав вибудовувати власний стиль?

Мене завжди дуже дратує питання про режисерський стиль, тому що мені здається, що якщо в тебе випрацьований режисерський стиль, ти стаєш його заручником, у тебе наче вето на експерименти. Тому мій улюблений режисер — це Пол Томас Андерсон, тому що в нього все кіно дуже різне. Що б ти не подивився, в нього різна тема, підхід, різне прожиття свого стану. І це, напевно, найкраще, що я взяв, — розуміння того, як підходити до дослідження.

Фото надане Іллею Дуциком

Для мене режисура — це не просто щось візуальне чи просто темпоритм, це дослідження світу. Я хочу, щоб ми всі це так сприймали в нашій індустрії, бо це дозволяє тобі бачити все ширше, глибше, краще експериментувати, шукати щось нове, шукати свій особистий стиль, шукати своє бачення і так далі. Тому що я зараз роблю все дуже різне — документалістику, фестивальне кіно, аніме-кліп через штучний інтелект для YUVI.

Як твоє рідне місто вплинуло на тебе як режисера і на твій вибір тем для зйомок?

Я з Кам'янця-Подільського. Це невелике місто в Хмельницькій області, воно суперіндустріальне. І тоді ще при УРСР у місто перевезли 10–15 тисяч "зеків" на "хімію" (це місцевий жаргон, означає, що вони ще не досиділи термін). Їх перевезли з Росії на будівництво — і вони в нас і залишались. Через це частина міста була дуже маргіналізована. Така прям темрява, її дуже було багато і вона невблаганно впливала на мене. Ти не можеш нічого з цим зробити, ти постійно її бачиш і не знаєш, як її уникнути. Хтонічна тяглість до темряви, до незрозумілих заробітків. Я працював у дев'ятому класі на лісопильні, мої друзі возили метал. Так ти бачиш це життя.

Я постійно хочу знімати щось хороше. Але так виходить, що між роботами у мене цикл десь півтора-два місяці. І воно просто знову в мені накопичується, мені знову погано. Треба прорефлексувати, прожити й відпустити це. Але я думаю, що зміню це найближчим часом. Я хочу нести добро. Я хочу, щоб люди подивилися і казали: "Клас, мені добре зараз".

Які ще теми ти б хотів порушити у своїх роботах і відчуваєш, що ще не виговорився?

Одна з основних тем, які я досліджую — насильство. Я ріс у тваринному оточенні, в якому немає емпатії, розуміння, немає прояву себе і все побудовано на твоїх захисних механізмах. Тому насильство для мене, напевно, є однією з основних тем, але воно може бути дуже різним: фізичним, ментальним, над самим собою. І мені цікаво дослідити насильство в усіх проявах.

Зараз мені дуже цікаво працювати з дітьми, і мені дуже хочеться попрацювати взагалі з темою родини. Я завжди дивився на батьківство з погляду дитини, але є погляд батька і матері, і це суперцікаво. У мене один з найкращих друзів — Ілля, оператор, з яким ми працюємо. І в нього є п'ятирічна дитина Зоя. І ти дивишся на Іллюху й розумієш, що він нічого не розуміє, так само, як і дитина, він досліджує.

Які ще теми я б хотів порушити? Як максимально зросійщена людина, я почав шукати опори своєї ідентичності. Я почав гуглити про Вернадського і не зміг нічого знайти. Є фільм від Суспільного на 30 хвилин, є ще щось, але ґрунтовної зібраної інформації нема. І я б дуже хотів зняти серію документальних фільмів про історичні постаті в Україні.

Минулого року ти дав інтерв'ю Альоні Шиловій для "Ліруму", де казав, що ще не можеш назвати себе режисером. За рік це змінилось?

Так. Я можу назвати себе супернедосвідченим режисером. Зараз я розумію, для чого я, що я і куди. Радий, що я можу собі додати цей титр — я все життя про це мріяв і не вірив, що це може статися. А коли це стається, я такий — вау! Я зняв 13 кліпів, у мене документальне і фестивальне кіно в роботі, я постійно щось розробляю. І дуже хочу робити щось суспільно важливе.

Ти розказував, що ти — режисер, який постійно аналізує свої роботи. Які свої кліпи ти можеш назвати найсильнішими, а які, навпаки, тобі не подобаються зараз?

Нещодавно у мене вийшов кліп на трек "Літаки" від Ziferblat. Я люблю цю роботу, мені здається, це те, як я зараз сприймаю цей світ. Вона для мене найбільш особиста, напевно. Вона і "Пір'ячко" Oi Fusk.

"Пір'ячко", звісно, не пофарбоване красиво, не так класно зняте, але в тому самому моменті я витиснув максимум.

Я дуже не люблю одну свою роботу — це "Декаданс" ТУЧІ. Вона мала бути сильнішою, цікавішою. Десь я чув формулювання, що не потрібно недооцінювати глядача.

Я завжди сприймаю глядача як рівного собі, і мені здається, це дуже важливо. Тому що люди аналізують, вони такі самі, як і ми, ті, хто це створює. А ми у цьому кліпі чомусь вирішили все спростити, розповідати ідеями першого порядку. І взагалі геть не вийшло, воно дуже просто, примітивно, нецікаво. Коли вийшла ця робота, я розклеївся на два місяці.

Але потім з'явилася робота R O D I O N — Голод. Вона супернепопулярна, але я дуже люблю її візуально. І там, до речі, ще прикольна історія про те, як я не шукаю референси.

У кліпі є лігво зла, і я дуже довго думав, як воно може виглядати, довго шукав референси. І нічого мені не приходило. Потім я поїхав у Черкаси до товариша. Зайшли в краєзнавчий музей, де було лігво ворона. І в кліпі ми зробили таке ж лігво ворона, тільки п'ятиметрове.

Ще одна робота, яку люблю, — Oi Fusk, "Логос". Це про те, що можна робити сатиру весело, смішно, енергетично, заряджено. Сила Oi Fusk — у тому, що я вмію працювати з його харизмою.

А як ти взагалі ставишся до помилок?

Я класно ставлюся до помилок. Я дуже багато помиляюся, я складаюся з помилок. Я більше з від'ємності, ніж з наявності. Тому що в мене немає профільної освіти, я жодного разу в житті не був на знімальному майданчику іншої людини.

І я думаю, що в мене є два таланти. Перший — це те, що я класно ставлюся до помилок і вмію їх аналізувати. А другий — у мене є комунікаційні скіли, я можу спілкуватися з людьми, шукати спільну мову.

Ти також працюєш за принципом "заземленості". Як він взагалі допомагає у твоєму зростанні як режисера?

Дуже класно бути режисером на Рейтарській і знімати про те, які ми стильні, класні, молоді люди. Але коли ти їздиш по громадах і бачиш людей, коли ти приїжджаєш у Кам'янець-Подільський і там слухають "Myagi & Эндшпиль", — ти розумієш, що не все так класно і українська культура не закрита на Рейтарській, Золотих воротах, Подолі й на "Зорепаді релізів".

Заземлення — це те, чого нам не вистачає як людям, які дотичні до мистецтва і до створення. Я був у Полтаві, Чернігові, Кривому Розі (це за останній час) і занурювався всюди в контекст, спілкувався з людьми. І так я зрозумів, наскільки ми всі різні й наскільки у всіх різні контексти.

І коли я розумію, що дуже багато робіт виходять просто аби виходити, — мене це дуже дратує. Я постійно говорю про це з Oi Fusk’ом, і в нас дуже різні погляди на світ. Він каже, що ми всі маємо право на все що завгодно, а я такий:

Ні, ми зараз зобов'язані зібратися всі разом і робити важливі речі, говорити зі всім світом. Ми, бл*ть, маємо роз**бувати.

Як ти вибудовуєш роботу в команді під час знімань?

Перше, що я намагаюся робити, — це взагалі знайти людей, які не будуть токсичними. Це люди, які люблять те, що вони роблять, і нормально ставляться до інших людей. У мене є "бзік": я дуже люблю, коли люди зі мною вітаються, пишуть "дякую" і "до побачення" в чатах. Комунікація — це соціальний клей, який допомагає зрозуміти, що ми всі на одному рівні, робимо щось важливе. Для мене дуже важливо, як ми спілкуємося. Я ніколи не дозволяю собі переходити якісь неписані й писані межі. Мені дуже важливо, щоб люди відчували себе комфортно на майданчику і відчували свій внесок в роботу. Я ні разу в житті не тримав камеру в руках, ні разу в житті не монтував. І все, що я вмію, — це говорити і щось придумувати.

Фото надане Іллею Дуциком

Друге — це вміння попросити вибачення. У мене з цим суперкласно, я такий: "Я дурень, вибачте, я нічого не розумію". Третє — це чесність. І четверте — це фінальна мета, до чого ми прагнемо. Я обмальовую, до чого ми йдемо, і ті побажання, де цей продукт буде в просторі. Я не обіцяю, що цей кліп набере 322 мільйони переглядів, а відверто кажу, для чого це нам.

Для мене дуже важлива не лише комунікація зі мною, а й спілкування команди між собою, щоб було весело, комфортно і класно. І це те, чим я пишаюсь, тому що коли я працюю з людьми, то розумію, що їм комфортно. Це один із небагатьох факторів, які я навчився робити добре, і разом ми можемо створювати круті речі.

Які критерії важливі для тебе, коли ти обираєш артистів для співпраці?

Перше — позиція. Мені важливо, щоб ці люди були в просторі, були активними діячами сьогодення. Я б не зміг зараз працювати з умовною Вєрою Брєжнєвою чи Світланою Лободою за жодні гроші.

Далі мені важлива музика. Жанр може бути різним, але мені важливо, щоб музика була якісною і цікавою.

І третє — ми перед тим, як працювати, завжди зустрічаємося за кавою і спілкуємося, щоб наші світогляди десь співвідносилися, щоб я міг знайти точки дотику. Тому що я не знаю, як працювати з людиною, яка буде ставитися до нашої роботи не як до співтворчості, а як до "зроби мені отак". Я не зможу так працювати.

З ким з артистів, з якими ти працював, стався максимальний "метч"?

Я намагаюся працювати від артиста, не придумувати те, що буде їм неорганічно. І мені здається, що мій найбільший "краш" і "метч" — це Oi Fusk. Мені дуже сподобалось знімати з Ziferblat: я розумію, як пацани працюють. Також сподобалося працювати з renie cares: я класно розумію в кадрі Іру, та і Саша — мій краш, що вже приховувати, він дуже смішний.

З Уляною YUVI, до речі, було офігєнно. Вона суперпластична, мені здається, в неї буде все дуже добре, у неї офігєнна музика, вона — крута музична продюсерка. І вона на зніманнях була настільки коректна до всієї команди, що я подумав: "Боже мій, яка ти хороша людина!"

Ти часто згадуєш про обмежені бюджети в індустрії. Що тебе найбільше бісить у роботі з обмеженим бюджетом?

Мене бісить, що люди знецінюють. Їм чомусь здається, що якщо вони дають музику, то я маю вкласти місяць свого життя безкоштовно. Я розумію, що музичне відео — це, по-перше, музика, я від цього відштовхуюсь. Але там дуже багато роботи, люди не розуміють, наскільки багато часу ти проводиш над тим, щоб зробити кліп. І мені деякі артисти пишуть: "Топова можливість попрацювати. У нас є 2000 доларів". Народ, я все розумію, але для того щоб це сталося за 2000 доларів, мені треба використати все, що в мене є, докласти ще свої гроші. Я так більше не можу робити.

Фото надане Іллею Дуциком

Бісить те, що я не можу заробляти. Я дуже люблю те, що я роблю, у мене пристрасть до цього. Якщо б я міг заробляти виключно цим, я б робив це нон-стопом. Я знаю, що я можу знімати 3–4 кліпи на місяць, працювати на документалках довгостроково. Але зараз немає такої можливості. Зараз я намагаюся брати проєкти від 7–8 тисяч доларів, щоб принаймні дати людям горорари. Щоб усі, хто зі мною працюють, включно зі мною, отримали хоча б частину своїх гонорарів. Тому що ідеальний бюджетний кліп — це хоча б 12 тисяч доларів. Але в Україні не у всіх людей є такі гроші, на жаль. І це проблема.

Найбільше мене бісить, коли люди не розуміють, хто такий режисер. Коли до мене приходять, кажуть: "У мене є ідея, мені просто треба зняти". Та, а нащо я тут тоді?! У чому мій сенс? Я не буду так знімати. Я можу знімати, коли я прорефлексую і ми разом зробимо суперкруту роботу.

Така кількість чорно-білих кліпів зумовлена бюджетом чи твоїм мистецьким баченням?

І так, і так. Є, наприклад, "Пір'ячко" — я одразу знав, що вона буде чорно-біла. R O D I O N я хотів знімати чорно-білим, тому що чорно-біла картинка дає нам консистентність, яку дорого досягати кольором. Чорно-білі кліпи дуже класно фарбувати, тому що ти можеш додати віньєтку, щось притемнити, десь підняти і за допомогою цього зацентувати. З кольором це робити складніше, тому що тобі треба краще придумувати світлову схему, палітру речей. І це зазвичай дорожче.

Фото надане Іллею Дуциком

"Літаки" з Ziferblat — це рішення чисто за грошима. Я би хотів, щоб воно було кольорове, але уяви собі однаково одягти 30 танцівників. Ми ще й знімали в температурному режимі, коли 2 градуси, і люди червоні були від холоду. Тому під час знімань Іллюха, оператор, підійшов до мене, ввімкнув на плейбек чорно-білий лут. Мені сподобалося, я показав хлопцям — і так ми разом вирішили, що кліп буде таким.

Яка глобально роль музичного відео, на твою думку?

Мене завжди дуже дратувало те, що ми підходимо до музичного відео як до рекламного продукту, обличчя. А це не так. За допомогою музичного відео можна нашарувати меседж, можна дати додану вартість, можна надати об'єму музиці. Я не розумію кліпів, коли в нас просто стоїть хтось і співає — в чому сенс? Знімай тоді TikTok на телефон, буде те саме.

Треба робити це так, щоб людина для себе віднайшла ще щось у музиці. Мені дуже подобається приклад Gotye – Somebody That I Used To Know. Я дуже люблю цю пісню, дуже люблю цей кліп. І коли я слухаю пісню — сприймаю її по-одному, а з кліпом по-іншому.

Або The Blaze. Це завжди найкращі кліпи. В них вийшов кліп на трек Madly. Ще в них є дуже класний Heaven.

Мені здається, що музичні відео якраз покликані для того, щоб розширювати сприйняття артиста. Ти можеш спробувати різні образи. Наприклад, Dobryva. Едгар — блогер, у нього комедійний образ. А в Dobryva ми хотіли зробити його, навпаки, не комедійним, дати проєкту серйозне сприйняття.

Тож мені здається, що музичні відео ідеальні, по-перше, для зміни образу. По-друге — для посилення образу. А по-третє — для розширення і надання об'єму музиці.

Як музичне відео прогресує як жанр в Україні?

У нас завжди більшість індустрії працювала з Росією. Я дуже радий, що відмовився, коли у 2021 році мене запрошували в Росію. Я сидів і довго про це думав, тому що там пропонували дуже хороші гроші, в Україні такі не платили. І я подумав: "У мене тато — український націоналіст. Як я можу поїхати в Росію під час війни?" У нас було відчуття того, що треба поїхати в Росію і знімати мистецтво. А тут ми так, "пробуємо перо". І мене це завжди дуже дратувало.

Ми йшли від реклами і ми досі пережовуємо це. Це видно за кліпами великих артистів, у кого багато прослуховувань. Ми досі пережовуємо те, куди потрібно додавати сенси. Великий артист боїться, що сенсами може відлякати глядача. Я розумію, що якби "Літаки" були кольоровим кліпом, де усе було б класно, бігали діти, то вони б мали більше переглядів. Але те, що Ziferblat ризикнули і ми зробили його саме так — це суперкруто. Я хочу, щоб більше артистів у нас намагались ризикувати.

У нас дуже багато крутих людей, які вміють робити класно. І 2022 рік все змінив. У нас є голос, ми можемо щось робити. Усі ми зарядились і почали щось створювати. І це видно, наприклад, у кліпі O`Torvald "Дихай". Вау! Це суперрівень. Я дуже дякую Жені Галичу, що він це зробив. Інші відомі артисти вже теж приходять до цього. І я дуже сподіваюся, що таких відео стане більше.

До повномасштабного вторгнення іноземні артисти часто знімали кліпи в Україні. Я розумію, що частково це пов'язано з вартістю виробництва. Але гадаю, це не всі причини. А що ти думаєш?

Мені здається, сталася синергія трьох факторів. Зрозуміло, що перший фактор — це гроші. Але є й інший — це час. І третє — це якість. Тому що в Україні справді офігенне виробництво. Ми вміємо робити дуже класно і дуже швидко. Для них це незрозуміло.

Але є інша проблема: ми дуже меншовартісні в індустрії. Ми не намагаємось бути лідерами, а намагаємося бути третіми, п'ятими, десятими в цьому напрямі, й нас це влаштовує. А мене це не влаштовує і ніколи не буде влаштовувати. Це мене бісить.

Мені говорили, що в тебе є бажання вз*бати індустрію. Наскільки це правда?

Українську? Немає бажання. Скільки в нас в індустрії людей? Триста? Чотириста? Мені хочеться, щоб ми перебудували індустрію і не просто її вз*бали, а щоб ми показали, що ми можемо. Показали свої підходи, знайшли свої візуальні опори й ідентичності. Щоб ми показали, щоб віднайшли свій особистий стиль, щоб на наше кіно ходили, щоб ми робили його класно.

Ми знаємо, що норвезьке, шведське, данське кіно класне. І я хочу, щоб на українське кіно, на українські кліпи, на українські відео була така сама реакція. І для того щоб так було, нам потрібно брати відповідальність за себе, за те, що ми робимо. Нам треба відповідальне мистецтво. Це дуже важливо.

Минулого року чи два роки тому я казав, що хочу вз*бати індустрію. Зараз я хочу, щоб ми були сильними, єдиними і робили все суперпотужно.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media