Ікона фемінізму: якою була письменниця Вірджинія Вулф, яка вважається однією з найвпливовіших літераторок

Британська письменниця Вірджинія Вулф. Суспільне Культура/Вікторія Желєзна

Вірджинія Вулф казала, що "біографія вважається повною, якщо в ній лише шість-сім «я», тоді як у людини цілком може бути тисяча" — і охопити її насичену життєву історію в одному тексті справді неможливо. Адже у цієї видатної жінки було багато "я": письменниця, провідна модерністка свого часу, символ фемінізму, видавчиня, літературна критикиня тощо.

У житті Вірджинії Вулф трапилися ранні смерті близьких, поліаморні та сапфічні стосунки, війна. Письменниця десятиліттями боролася зі стереотипним патріархальним устроєм — а в її душі паралельно точилася нещадна битва з внутрішніми демонами. На жаль, мисткині не вдалося перемогти в цьому особистому поєдинку. 28 березня 1941 року, у віці 59 років, Вірджинія Вулф наклала на себе руки.

Минуло 83 роки з дня смерті Вірджинії Вулф — а її творчість, світоглядні ідеї та життєвий досвід досі залишаються актуальними.

Суспільне Культура розповідає найцікавіше з біографії британської письменниці.

Письменниця Вірджинія Вулф.

Похмуре дитинство: трагічні втрати й сексуальне насильство

Аделіна Вірджинія Стівен (у заміжжі — Вулф) народилася 25 січня 1882 року в Лондоні — у сім'ї аристократів. Її батько, Леслі Стівен, був респектабельним біографом та редактором, який перетворив свій дім на справжній літературний салон: дівчинка з ранніх літ зростала в оточенні творчої богеми та мала доступ до величезної татової бібліотеки.

Мати Вірджинії Джулія Стівен працювала моделлю для художників-прерафаелітів. Її часто порівнювали з Дівою Марією за тендітну красу та схильність до альтруїзму. Жінка пережила особисту трагедію до того, як зустріла Леслі Стівена: у 1870 році її перший чоловік раптово помер. Як писала у своїх спогадах Вірджинія Вулф,"той потягнувся, аби зірвати інжир для її матері, і в нього лопнув абсцес". Напівсиротами залишилися троє дітей.

У другому шлюбі Джулія народила ще чотирьох дітей. Відомо, що й пан Стівен був одружений не вперше (за словами Вулф, перша дружина батька померла наступного дня після їхнього знайомства з Джулією) і мав доньку. Тож майбутня ікона фемінізму формувалася в гамірному оточенні сестер та братів — рідних і зведених.

У ранні роки Вірджинія була допитливою, безтурботною та грайливою. Вона започаткувала сімейну газету "Гайд-парк Гейт Ньюз", у якій документувала анекдоти своєї сім'ї.

Однак безхмарне дитинство тривало недовго. Коли дівчинці було тринадцять, у 1895-му, її мати померла від ускладнень після грипу.

"Джордж, мій брат, відвів нас попрощатися. Коли ми прийшли, батько, хитаючись, вийшов зі спальні. Я простягнула руки, щоб зупинити його, але він пройшов повз, вигукуючи щось, чого я не могла вловити; розгублений. А Джордж повів мене поцілувати матір, яка щойно померла", — писала Вулф у "Замальовці минулого".

Ця трагічна подія стала справжнім потрясінням для Вірджинії та спричинила її перший психічний розлад. У спогадах жінка згадувала, що образ матері переслідував її роками — аж поки вона не написала роман "На маяк" в середині 1920-х років. Його, зокрема образ персонажки пані Ремзі, можна сприймати як оду Вулф своїй матері.

"Я могла почути її голос, побачити її, уявити, що б вона сказала або зробила, поки я займалася своїми справами", — зазначала письменниця в мемуарах.

Через два роки померла старша сестра Вірджинії Стелла, а 1904-му від раку шлунку відійшов у засвіти й батько. Після похоронів тата дівчинка вперше спробувала скоїти самогубство й через це на деякий час потрапила в психіатричну лікарню. Протягом усього життя Вірджинія страждала від депресії та нападів тривожності.

Окрім цього, протягом п'яти років Вірджинія та її сестра Ванесса переживали сексуальне насильство з боку зведених братів Джорджа і Джеральда Даквортів — що жінка згодом описала у своїх мемуарах у 1939 році. Як стверджує біографка Джиліан Ґілл, цей травматичний досвід спонукав Вульф до публічного захисту дітей, які зіткнулися з подібним.

Освіта й група Блумзбері

Попри труднощі в особистому житті Вірджинія знаходила розраду в навчанні. На відміну від братів, вона так і не здобула університетської освіти, однак дуже багато читала й безперервно штудіювала німецьку, грецьку та латинську мови — спочатку вдома, а потім на жіночому відділенні Королівського коледжу в Лондоні. Під час навчання там вона вперше зацікавилася феміністичними течіями.

Після смерті батька сім'я переїхала з аристократичного району Кенсінгтон до богемного Блумзбері. Там сформувалася так звана група Блумзбері — інтелектуальний гурток митців, які були прихильниками лівих поглядів та відкидали канони вікторіанського суспільства. Щочетверга учасники цього клубу за інтересами влаштовували зустрічі. Ініціатором створення групи був старший брат Вірджинії — Тобі. А сама Вірджинія та її сестра Ванесса стали негласними лідерками об'єднання.

Письменниця Вірджинія Вулф.

Союз душ: шлюб Вірджинії з Леонардом Вулфом

У 1909 році Тобі помер від черевного тифу, однак у спадок встиг залишити сестрі доленосне знайомство зі своїм другом Леонардом Вулфом. За фахом той був державним службовцем, а за вдачею — природженим управлінцем. Біограф Вірджинії Вулф Гермуан Лі описував його як "напруженого молодого чоловіка, смаглявого, худорлявого, невисокого, довголицього, з гарним сардонічним ротом, сильними блакитними очима і тремтячими руками".

Саму ж Вірджинію, до речі, яскраво описала романістка Розамунд Леман: "Неймовірно гарна, суворою інтелектуальною красою, з великими меланхолійними очима. Вона була високою і худою, з напрочуд витонченими руками".

У 1912 році хлопець освідчився Вірджинії — однак та не відразу відгукнулася взаємністю. У листах жінка пояснювала, що не хоче бути просто "доволі щасливою" або сприймати заміжжя як професію. Згідно sз записом від 1 травня 1912 року, вона також "не відчувала до нього фізичного потягу".

Окрім цього, Вірджинію зупиняло єврейське походження Леонарда: вона згадувала його як "єврея без копійки за душею". Через це критики досі дискутують, чи можна вважати Вулф антисеміткою — хоч врешті-решт вона таки вийшла заміж за Леонарда та просувала антифашистські погляди в 1930-х.

Як стверджують біографи, Леонард все життя трепетно ​​ставився до дружини, підтримував її у всіх задумах. Він став її першим читачем, редактором, компаньйоном та захисником.

"Леонард прочитав «На маяк» і каже, що це моя найкраща книга, що це «шедевр». Він сказав це без мого відома", — написала Вірджинія у своєму щоденнику 23 січня 1927 року.

"«Звучить добре, люба. Продовжуй», — каже мій чоловік, і після багатьох років, витрачених на те, щоб хотіти чогось точнішого чи конкретнішого, розвинути сюжет чи збагатити персонажів, я нарешті зрозуміла, що це все, що мені потрібно. Мені потрібно, щоб мене слухали, щоб я могла слухати себе", — також зазначала письменниця.

Майстриня потоку свідомості та ікона фемінізму: літературна діяльність Вірджинії Вулф

Вперше твір Вірджинії Вулф опублікувала газета The Guardian у 1904 році. Це був журналістський репортаж про відвідини будинку сім'ї Бронте. У 1905 році вона почала писати для літературної колонки в The Times.

Компанія її зведеного брата Джеральда Дакворта в 1915 році опублікувала перший роман Вулф "По морю геть". Книга, як і більшість творів Вулф, заснована на реальних подіях з її життя.

У 1917-му Вірджинія разом з чоловіком заснувала видавництво Hogarth Press. Надалі всі свої твори письменниця видавала сама. Першою такою публікацією була збірка оповідань Two Stories: вона складалася з 32 сторінок, зшитих вручну, а також містила гравюри на дереві авторства англійської художниці та феміністки Дори Каррінгтон. Дебютний тираж становив 150 примірників.

У 1927 році вийшов один із найвідоміших романів письменниці — "На маяк". У центрі оповіді — художниця Лілі Бріско, яка намагається писати картини посеред сімейних драм. У цьому яскраво простежується паралель з особистим досвідом Вулф, її спробами писати відразу після численних смертей родичів.

Більшість творів Вулф присвячені фемінізму та ролі жінок крізь призму війни, сексуальності й мистецтва. Авторка-модерністка майстерно вплітала в повсякденність сюжету дослідження глибоких тем. До того ж вона активно використовувала літературу як майданчик для вираження своїх поглядів.

Наприклад, в есеї "Три гінеї" письменниця відобразила свою ненависть до німецького націонал-соціалізму та фашизму. У ньому також простежується і її відраза до патріархального устрою. Цей твір, а також "Своя кімната", увійшли до золотої спадщини феміністичної критики.

У "Своїй кімнаті" Вулф рефлексувала про (не)можливість жінок побудувати письменницьку кар'єру: мовляв, цьому перешкоджає не брак таланту, а значно прозаїчніші речі — доступ до освіти та закони патріархального суспільства, у якому жінка завжди залежна і мусить виборювати свою свободу.

"У кожної жінки, якщо вона збирається писати, мають бути кошти і своя кімната", — зазначила авторка.

Вулф багато писала як у художніх, так і в публіцистичних жанрах. Стиль письменниці сформувався під впливом таких митців, як Генрі Торо, Вільям Шекспір, Джордж Еліот, Марсель Пруст, Емілі Бронте, Даніель Дефо, Джеймс Джойс та Едвард Морган Форстер. Слід зазначити, що вона активно надихалася й російською літературою: Достоєвським, Чеховим, Толстим та Тургєнєвим. Вулф імпонували їхні естетичні концепції.

Окрім цього, Вірджинія Вулф стала одною з найяскравіших представниць літератури потоку свідомості. Зокрема, сюжет її роману "Місіс Делловей" розгортається за допомогою внутрішніх монологів. Колишні закохані Кларисса і Пітер зустрічаються після багаторічної розлуки, але майже не розмовляють між собою — ключові події, які врешті-решт призводять до драматичного розриву, відбуваються в думках персонажів.

Книжка "Місіс Делловей" Вірджинія Вулф в українському перекладі. Фото: utopia8.ua

Поліаморія Вірджинії Вулф: сапфічний роман з Вітою Секвілл-Вест

Ще одним знаменитим романом Вірджинії Вулф став "Орландо" (1928) — один із найлегших для сприйняття у доробку письменниці. Сюжет розгортається навколо молодого дворянина, який три століття поспіль не старішає, а згодом різко перетворюється на жінку. Цікаво, що прототипом головного героя стала коханка Вірджинії Вулф — Віта Секвілл-Вест.

Син Секвілл-Вест, Найджел Ніколсон, пізніше назвав цю книгу "найдовшим і найпривабливішим любовним листом в історії літератури". Інші ж критики нарекли його "першим транс-романом англійською мовою".

Віта була гламурною художницею та письменницею, яка публікувалася в Hogarth Press. Її роман "Едвардіанці" став абсолютним бестселером, а за виручені кошти Вірджинія Вулф змогла видати власний роман "Хвилі" (1931).

Жінки вперше зустрілися в грудні 1922 року на званій вечері. Обидві тоді були заміжніми.

"Я просто обожнюю Вірджинію Вулф. Ти б не встояв перед її чарівністю та індивідуальністю", — писала своєму чоловікові Віта після знайомства з Вірджинією.

Любовний зв'язок між Вірджинією та Вітою тривав п'ять років. Леонард знав про це, але не намагався перешкоджати дружині.

Професорка Техаського університету Вікторія Сміт зазначає, що стосунки мисткинь були "дуже пристрасними й дуже сексуальними", а молодшу на десять років Віту "надзвичайно приваблював геній Вірджинії". Секвілл-Вест надихала кохану та позитивно впливала на її ментальний стан — "давала Вірджинії відчути, що її цінують та глибоко обожнюють".

У 2018 році на міжнародному кінофестивалі в Торонто відбулася прем'єра стрічки "Віта та Вірджинія" — екранізація цієї романтичної історії.

У 1930-х роках спілкування Вулф та Секвілл-Вест знову звузилося до дружнього — і це спричинило рецидив психічного розладу Вірджинії.

"Між актами" та після

Вірджинія Вулф протягом усього життя боролась із рецидивами ментального захворювання, який поступово все більше виснажувало мисткиню.

Втім, біографка Герміона Лі зазначала, що Вулф була "притомною жінкою, яка хворіла". За її словами, симптоми письменниці свідчили про ймовірні маніакально-депресивний та біполярний розлади.

Леонард Вулф постійно документував хворобу Вірджинії. Він класифікував її зриви на дві окремі стадії — маніакальну та депресивну. У першій вона "була надзвичайно збудженою та страждала від марень, чула в голові голоси та відчувала гонитву думок, жорстоко поводилася з медсестрами". Друга ж фаза була цілковито протилежною: Вірджинія "перебувала в глибокій меланхолії та відчаї, майже не розмовляла, не їла, мучилася від докорів совісті та намагалася покінчити життя самогубством".

Протягом свого життя Вулф консультувалася щонайменше з дванадцятьма лікарями.

Настав 1941 рік. Письменниця була виснажена через роботу над останнім романом "Між актами"; критики "розгромили" її біографію художника Рождера Фрая (1940). Був розпал Другої світової війни. Будинок Вулфів зруйнували під час бомбардувань, а над сім'єю нависала загроза німецької окупації — це означало б смертний вирок для Леонарда, який був євреєм.

Вірджинія не витримала цього тиску. 28 березня 1941 року втопилася в річці Уз. Її тіло знайшли аж за три тижні.

Незважаючи на те, що популярність Вулф знизилася після Другої світової війни, її творчість знову набула резонансу серед нового покоління читачів під час феміністичного руху 1970-х років. Ба більше, Вірджинія Вулф і досі залишається однією з найвпливовіших письменниць.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media