Поезія — це кутюр літератури: поет і військовий Дмитро Лазуткін про те, як різна література реагує на війну

. Особистий архів Дмитра Лазуткіна

Дмитро Лазуткін отримав Шевченківську премію 2024 року за поетичну збірку "Закладка". Він — один із двох лауреатів цьогорічної нагороди у категорії "Література". Другою лауреаткою стала поетеса Ярина Чорногуз. І Лазуткін, і Чорногуз також є військовослужбовцями.

Людмила Чиркова для програми "Культура на часі" поговорила з Дмитром Лазуткіним про перемогу на премії, а також особливість поезії під час війни.

Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.

Рік тому з Шевченківською премією були пов'язані непорозуміння, коли хотіли запровадити нову номінацію за внесок у перемогу, врешті цього не зробили. Чи виникають питання до актуальності й потрібності нагородження цього року?

Ми бачимо, що немає жодних скандалів чи суперечок із приводу цьогорічних переможців. Це, як на мене, говорить про те, що Євген Нищук як голова Шевченківського комітету вибудував правильну систему, яка не стільки залежить від персоналій у комітеті, як ідеться про концептуальні підходи. Концепція вірна та зрозуміла зараз під час війни. Жодних претензій до жодних авторів ми не чуємо. Тому що, мабуть, їх не може бути в цьому випадку, бо всі дуже талановиті.

Це все внески в перемогу.

Всі, кого я знаю, дійсно дуже гідні люди. Я майже всіх знаю з переможців.

Комітет також нагородив Ярину Чорногуз, яка є і поеткою, і військовослужбовицею. Чи є це свідченням того, що зараз досвід військового митця є найбільш релевантним?

Мені здається, що якщо людина перебуває у війську, насамперед вона має моральне право говорити зараз, і вона це відчуває.

Минулого року в номінації "Література" перемогла Катерина Калитко з поетичною збіркою. Чому, на вашу думку, немає прозових творів у категорії "Література" за два останні роки Шевченківської премії?

У мене є трохи іронічна і серйозна відповіді. Почнемо з першої. Тому що все-таки поезія — це кутюр літератури, прояв літературного таланту в людей. А проза — це ремесло.

Я дуже поважаю роботу прозаїків, їм теж потрібне натхнення. Просто поезія швидше реагує на ті події, які відбуваються. Проза — це процес. Як кіно: треба знайти бюджет, написати сценарій, зняти, змонтувати, постпродакшн. Прозу треба написати, структурувати, вичитати, вирішити з видавцем, щоби воно вийшло.

З поезією як короткою, місткою формою легше. Тому вона з'являється жива, актуальна, соковита, яка бентежить, яка дозволяє зрозуміти й відчути головні, базові речі, які для нас всіх зараз є єднальними та такими, що хвилюють.

Чим особлива збірка "Закладка"? Вона переважно написана до повномасштабного вторгнення, на початку 2022 року вже дописували з актуальним досвідом.

Це не було дописуванням. Це інакша робота зі словом, з відчуттями. Я намагався знайти ту інтонацію, яка стала співзвучною, наприклад, з інтонацією деяких балканських авторів, які писали під час війни або одразу після війни. Я зрозумів, що має бути інакший навіть естетичний підхід.

Римована поезія також писалася, але вишуканостей менше, проте більше репортажної поезії. Всі історії, описані в текстах, насправді відбувалися з конкретними людьми.

Якщо я пишу про те, як на моїх очах помирає в стабілізаційному пункті боєць, якого привезли з Авдіївського коксохіму, то я описую реальну ситуацію. Я описую контраст між моїми рефлексіями та реакцією на це закордонної журналістики, яка перебуває поруч, все фотографує та фільмує.

Я розумію певну невідповідність. Для представника західних медіа це яскрава драма, яка виглядає як готовий сюжет для телевізійного репортажу, для мене — особиста трагедія. Тому що я можу знати цю людину.

А медики до кінця викладаються, розуміючи, що шансів врятувати людину дуже мало. Це три різні погляди, які переплітаються в один поетичний текст. І моє завдання як автора — зробити діалог цих сенсів.

Як ви шукаєте баланс? Поетові доводиться тримати баланс між болем, жорстокістю, сентиментальністю, фактологією.

Я завжди сам себе застерігаю, що в жодному випадку не можна спекулювати на чужому стражданні. Гратися з цим болем для того, щоби викликати почуття у читача — це для мене нечесно. Баланс дуже важливий. Реальність така, що краще її максимально коректно та делікатно подавати, водночас завдяки художній формі зробити з цього витвір мистецтва.

У рецензії "Читомо" йшлося про те, що ви використовуєте іронію, гумор. Там апелювали до вірша з жартом про відірвану руку російського солдата. Чи випрацьовували ви для себе етичні запобіжники щодо того, про що можна жартувати? Або на чому можна спекулювати, а що краще притримати або підшукати кращі варіанти?

Для себе я давно вирішив, що дегуманізація навіть ворога — це не зовсім моя історія. Водночас якщо ми вкладаємо це в пряму мову персонажів, то вона має бути чесною. Солдати іноді доволі жорстко з чорним гумором ставляться до таких речей. Ба більше, є випадки, які я не знаю, чи варто описувати в літературі.

Людина, яка тривалий час перебуває в стані бойового стресу, під обстрілами, перенесла декілька контузій, вочевидь, вона дещо викривлено сприймає реальність.

Вочевидь, це якась захисна реакція організму. Якщо це пряма мова, якщо це не геть щось таке, що виходить за межі мого розуміння, то варто це писати.

Яка функція літератури, зокрема поезії, зараз виходить на перший план?

Тут орієнтуватися на суспільство або на потенційного читача для мене не зовсім стратегічно правильна гра. Ми розуміємо, що настане період, який вже частково настав, коли суспільство не те що втомиться від війни, а не сприйматиме тексти про війну, бо вже прочитає їх певну кількість і далі йому вона буде неприємна. Тоді суспільство буде обирати літературу до келиха вина, а не історії про переживання війни чи адаптацію військових у мирний час. Це все складні теми, з якими нам жити і жити, у певні моменти вони можуть перевантажувати суспільство — навіть ту частину, яка цікавиться культурою.

Але якщо ти автор, який у лавах Збройних сил, то ти будеш говорити і писати про те, що переживаєш, про те, що бачиш, і про людей, яких, можливо, вже немає, але про яких не можна забувати.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media