Ми хочемо, щоб в українських шафах стояли класичні твори українською мовою в сучасному оформленні: Антон Мартинов

Засновник видавництва "Лабораторія" Антон Мартинов. Антон Мартинов/Facebook

У інтерв'ю на Радіо Культура засновник видавництва "Лабораторія" Антон Мартинов розповів про популяризацію класики й те, як переклади стають культурним обміном.

Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.

Що ви вважаєте класикою?

Це література, яка знана в усьому світі. Зрозуміло, що це не тільки англомовна література, це й іспаномовна, і франкомовна, і німецькомовна література. Це та класика, яка вважається класикою в цих країнах. І ось цей світовий доробок ми хочемо осучаснити.

Якщо говорити про видавництво "Дніпро", а в "Дніпра" п'ять серій класики, то зараз ми хочемо осучаснити ті масиви, які там були. Тому що їх немає не тільки на папері — їх не існує ні в електронному, ні в аудіоформаті. І це те, чим ми будемо займатися. Мова йде не тільки про такий популярний жанр на кшталт шкільної бібліотеки. Це мова в середньому про пропорцію: одна популярна книжка — умовно кажучи "Собор Паризької Богоматері" — до двох не таких розкручених, не таких популярних книжок. Не таких відомих. Маємо 25, 30, 40 мільйонів (не знаю, хто як рахує) носіїв української мови. І це ринок, який треба розвивати.

Зараз на цьому ринку багато з'являється літератури і купують ліцензії на сучасні твори: на художню літературу, на фентезі й так далі. Але ми не можемо забувати про те, що має охоплювати будь-яка серйозна культура — це великий шмат класичної літератури, яка у нас не була представлена, але вона є.

Тобто це той обов'язковий підмурівок, без якого не вибудовуються стіни?

Так. Без нього далі ніяк.

Наскільки ви як видавець відчуваєте зараз інтерес до класики? Адже світ пришвидшується, всі кудись біжать, люди не встигають стежити за тим, що діється навколо.

Це завдання наше як видавництва, як виробника продукції — зробити серію цікавою. Зацікавити людину. Бо ми не розцінюємо класику як інформацію, яку ти маєш поглинути, прочитати. І обов'язково всі книжки. Для нас класика — це також елемент символізму. Загалом книжка — це елемент символізму. Коли ти заходиш до когось додому і бачиш у шафі книжки, то ти дивишся, хто на цих книжках стоїть корінцями. І тоді ти думаєш, чи кореспондується твоя думка, твій світогляд з цією людиною чи ні. Це такі символічні речі, які не пояснюються — читав ти чи не читав. Це може бути одним словом — "символізмом". І ми хочемо, щоб в українських шафах, книжкових і не книжкових, стояли класичні твори українською мовою в сучасному оформленні.

Ми хочемо їх зробити для тих людей, хто хоче перечитати класику, хто хоче повернутися до неї, хто хоче її почитати, наприклад, в аудіоформаті. Ми хочемо зробити її доступною. Тому, зважаючи на це все, ми зробили експеримент із Томасом Манном. Це перша класика, новела, яка вийшла у нас нещодавно в перекладі Поповича. І ми побачили, що інтерес є. Звісно, до першої книжки інтерес завжди буде найбільший. Ми зараз видаємо "Будденброки" Томаса Манна. Взагалі дуже широкий сплеск уваги маємо. І ми бачимо, що у людей теж багато думок про символізм, що вони би хотіли у себе в шафах мати україномовну класику. 

Випадок, який ми буквально нещодавно обговорювали — це "Пригоди бравого вояка Швейка". Там було два переклади. І в нас був діалог, яке редагування брати в роботу. Це цікава історія. Тому що останній переклад, який ми маємо у себе — це видання 1990 року, який нібито абсолютно інакший, ніж переклад Маслака в редакції, по-моєму, 1937 року видання. Ми їх зіставляємо, тобто їх треба оцифрувати, зіставити, побачити, яка в них різниця. Це досить цікавий літературний процес дослідження.

Чи може світ зацікавити наша класична література?

Я бачу перед собою завдання такого політичного характеру — спочатку зробити крок назустріч європейським культурам, з якими ми, очевидно, маємо мати багато чого спільного в найближчі десятки, дай боже, сотні років. І нам треба показати, що ми видаємо переклади їхніх авторів. Після цього я маю намір говорити з великими іноземними компаніями, для яких це може бути такою соціальною відповідальністю, щоб ми зробили культури у два боки. І, власне кажучи, зробили переклади української класики, особливо важливими мовами, як-от англійська, французька, німецька, іспанська й італійська, напевно. Круто, якщо це будуть ще і польська, чеська, норвезька та шведська.

Але давайте не будемо зараз фантазувати сильно. Проте це однозначно треба буде робити. Але вартість цих перекладів на дуже хорошому рівні — надзвичайно висока. І тут без грантових грошей не обійтися. Це мають бути пристойні бюджети, щоб реалізувати таку програму. І я би хотів відкрити Україну всьому світу через українську класику, яку світ точно не знає.

А пристойні бюджети — це скільки? Скільки зараз коштує хороший перекладач з української, наприклад, на англійську?

Це буде трохи "пальцем в небо", бо я не знаю. Всі переклади рахують за кількістю символів, за знаки. І це залежить від самого портфоліо перекладача. Бо це мають бути люди, які працюють у тих країнах, якою мовою ми хочемо перекласти. Мова йде про 20-50 тисяч доларів за переклад однієї серйозної книжки. Це великі гроші.

До речі, це те, що колись робив Джордж Сорос. На початку 1990-х у Росії. Потім Фонд "Відродження" в Україні навіть підтримував переклади. Тоді багато видавців пристали на ці пропозиції і конкурси. Сорос колись хотів Росію "підсадити" на те, щоб був кроскультурний обмін перекладами й творами. І вони зробили за той час дуже багато чого.

На жаль, ми тоді не отримали цієї можливості чи нею не скористалися. Я тоді не займався цим. Але це те, що треба робити зараз.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media