Не стримуючи емоцій: що варто знати про французьку режисерку Жустін Тріє та її найкращі фільми

Жустін Тріє — єдина жінка в номінації "Найкращий режисер/-ка" на "Оскар 2024". . Фото: Жустін Тріє/Getty Images

Цього року Жустін Тріє — єдина жінка в номінації "Найкращий режисер/-ка" на "Оскар".

За свою роботу над фільмом "Анатомія падіння" вона змагатиметься за золоту статуетку з Мартіном Скорсезе, Йорґосом Лантімосом, Джонатаном Ґлейзером та Крістофером Ноланом.

У цьому матеріалі Суспільне Культура ділиться найкращими фільмами Тріє, а також розповідає, у чому полягає її режисерський стиль та чому "Анатомію падіння" називають її найвдалішою роботою.

Хто така Жустін Тріє

Жустін Тріє — французька кінорежисерка, сценаристка, монтажерка та акторка. Професійну освіту вона здобула в Національній вищій школі красних мистецтв у Парижі (цей же заклад закінчували такі відомі митці як Едгар Дега, Клод Моне, П'єр-Огюст Ренуар).

Після випуску режисерка зняла низку короткометражних стрічок у напрямі документалістики. Її ранні роботи ставлять під сумнів роль особистості в соціумі. Наприклад, фільм "На місці" (2007) був знятий під час студентських протестів, а "Сольферіно" (2009) — під час президентських виборів. У 2009 році вона зняла фільм "Люди в будинку" (2010) у містечку Сан-Паулу.

Першим і єдиним ігровим коротким метром Тріє стали "Два кораблі" (2012) — історія про події бурхливої ночі, що зводить разом молодого художника-банкрута та божевільну акторку. Фільм здобув численні нагороди на фестивалях у Франції та за кордоном (наприклад, нагорода за "Найкращий короткометражний фільм" на "Берлінале").

Повнометражним дебютом Тріє стала "Епоха паніки", яка поєднувала документальний та ігровий формати. При цьому у своїх наступних роботах режисерка відійшла від документалістики, віддавши перевагу саме ігровому кіно.

Серед улюблених фільмів та джерел для натхнення Тріє згадує такі стрічки як "Загублена", "Сцени з подружнього життя" та "Маленька мама". Окрім того, режисерка відома своїми яскравими феміністичними портретами. Фільми "Епоха паніки", "Вікторія" та "Сібіл" складають пазл творчого доробку Тріє, у якому жіноцтво змішується із зображенням сучасної урбаністичної Франції.

"Сібіл" (2019) та актори на межі нервового зриву

Фото: кадр із фільму "Сібіл"/Le Pacte

Драматична комедія знайомить глядачів із жінкою на ім'я Сібіл — психотерапевткою, яка повертається до свого давнього захоплення — письменництва. Її нова пацієнтка — Марго, молода акторка, яка має достатньо проблем у житті, що робить її аж надто спокусливим джерелом натхнення для нового роману Сібіл. Захоплена майже до одержимості, Сібіл дедалі більше втягується в бурхливе життя Марго.

Фільм отримав переважно схвальні відгуки, а його світова прем'єра відбулася на 72-му Каннському міжнародному кінофестивалі, в основній конкурсній програмі, де стрічка змагалася за "Золоту пальмову гілку".

"Перед тим як знімати серію дублів, я дуже сильно підштовхую акторів до емоцій, і їм це подобається. Щоб вони були по-справжньому переповненими і відчували, що зіграли свою найкращу сцену. Але насправді наступний дубль, коли вони трохи стримують емоції, але все ще мають сліди почуттів на обличчі, часто є найкращим дублем", — розповіла Тріє про свою роботу на зйомках.

Тріє говорить, що для неї важливо, аби її актори були по-справжньому виснажені. Так вона наводить приклад Вірджинії Ефіри, виконавиці ролі Сібіл, яка плаче в кінотеатрі наприкінці. Акторка дійсно перебувала у цьому стані й не могла зупинити сльози навіть після того, як режисерка сказала "знято".

"Я люблю доводити їх до такого стану, але, звісно, лише тоді, коли цього вимагає сцена", — коментувала Тріє.

"Епоха паніки" (2013) та документальні кадри

Фото: кадр із фільму "Епоха паніки"/Shellac Distribution

Події стрічки розгортаються 6 травня 2012 року, в день другого туру президентських виборів у Франції. Тележурналістка Лаетія запізнюється з дому на своє завдання — висвітлювати події на вулиці Сольферіно (у штаб-квартирі Соціалістичної партії). Аж раптом її колишній чоловік Венсан з'являється на день пізніше призначеного судом часу, щоб відвідати двох їхніх доньок.

Значна частина фільму була знята на вулицях Парижа під час національних виборів (6 травня 2012 року) і містить реальні інтерв'ю з демонстрантами по обидва боки політичного коридору.

Критики хвалили вдале поєднання постановних та реальних сцен, зазначаючи, що Тріє блискуче оркеструє перетином документального й ігрового кіно.

Сама ж Тріє коментувала стрічку так: "Що було дуже підготовленим, так це наратив — сцени були чітко прописані. Але оскільки я прийшла з документалістики, мені потрібно було йти проти цього, ставлячи професійних акторів поруч із людьми, які зовсім не є акторами, щоб розірвати цей шаблон під час зйомок. Наприклад, не було написано, що діти почнуть плакати, а також проєкт був створений з вірою в те, що Саркозі переможе на виборах".

Тріє говорить про те, що документальний елемент у стрічці виник незаплановано і коли вони знімали в натовпі, завжди існував ризик, що команду можуть вигнати з місця зйомки. Зрештою в якийсь момент так і сталося.

"Історія дуже драматична, але драмі завжди суперечать персонажі другого плану, які є більш комедійними акторами. Тому тут змішані тональності — щасливі випадковості, які я додаю через стиль моєї режисури, змінюють те, що написано", — розповідала Тріє.

"У ліжку з Вікторією" (2013) та жіночі портрети

Фото: кадр із фільму "У ліжку з Вікторією"/Le Pacte

Головній героїні Вікторії Спік трохи за тридцять, вона розлучена адвокатка та фахівчиня з кримінального права. Жінка так багато працює, що майже не бачить своїх маленьких доньок і залишає їх на піклування нянь. Проте вона знаходить час, щоб сходити на весілля подруги: саме там Вікторія стикається з колишнім клієнтом Семом і наймає хлопця як нову няню (хоча раніше Сем торгував наркотиками).

Наступного дня виявляється, що один із друзів Вікторії — Венсан — під час вечірки нібито зґвалтував свою дівчину і тепер та подає до суду. Венсан переконує головну героїню стати його адвокаткою, а тим часом колишній чоловік Вікторії і батько її дітей починає публікувати в інтернеті слабо завуальовані історії про еротичні пригоди Вікторії.

Прем'єра фільму відбулася на 69-му Каннському кінофестивалі, у межах Міжнародного тижня критиків, а у 2017 році стрічка отримала п'ять номінацій на кінопремію "Сезар" (французький "Оскар"), зокрема як найкращий фільм.

Тріє зізнається, що для неї у цьому фільмі важливими є діалоги."Коли я пишу сценарії, мені найбільше подобаються діалоги. Я ніколи не пишу поетапних планів. Я на це не здатна. Я досить швидко занурююсь у сцену, маю в голові точний ритм, і це дуже хвилює", — поділилася Тріє.

На думку режисерки, цей фільм продовжує лінію "Епохи паніки".

"У стрічці присутні та сама динамічна жінка, мати двох дітей, що стоїть перед дилемою, застрягла між двома випробуваннями, потрапила в емоційну спіраль, яка то опускає її вниз, то знову підіймає вгору. Це справді жіночий портрет, більш повний, ніж у моєму попередньому фільмі", — розповідала Тріє про паралелі між її роботами.

"Анатомія падіння" (2023) та яким буде майбутнє французького кіно

Кадр із фільму, Артхаус Трафік

Останній фільм Тріє — "Анатомія падіння" — став тріумфатором Каннського фестивалю 2023 року та забрав "Золоту пальмову гілку" як найкращий фільм. А тепер має всі шанси забрати й головну нагороду американських кіноакадеміків — "Оскар".

За сюжетом успішну письменницю підозрюють у вбивстві власного чоловіка. Жінка всіляко заперечує провину, але слідство відкриває все більше підозрілих обставин сімейного життя. І навіть у сина з'являються сумніви в невинуватості матері.

Критики були в захваті від фільму, називаючи його "електричним та невгамовно-динамічним", відзначаючи "сцени, що пробивають, мов удар".

"«Анатомія падіння» — це одночасно і фільм про розгадку вбивства, і судовий процес. Приглушений, елегантно побудований трилер, який нічого не дає легко розгадати. Навіть наприкінці ви можете не бути на 100 відсотків упевненими, що знаєте, що сталося", — зауважували критики.

Та окрім режисури Тріє, хвалили й акторський склад, зокрема виконавицю головної ролі Сандру Гюллер, яка цього року також номінована на "Оскар" у категорії "Найкраща жіноча роль".

"Її гра вражає. Сандра Гюллер, з її зосередженим поглядом, манерою відповідати на питання прямо, а не танцювати навколо нього, є безкомпромісним серцем фільму. Вона посміхається так, ніби має це на увазі, і тільки тоді, коли має це на увазі. Це як нова мова, позбавлена складного синтаксису та пишномовних прикметників, і наше завдання — навчитися її читати", — писали критики.

Та попри гучну перемогу у Каннах Тріє не оминули й скандали. Тоді у своїй промові на церемонії нагородження в Каннах режисерка скористалася нагодою підтримати протести проти Макрона і розкритикувати французький уряд за "комерціалізацію культури", яка загрожує подальшій підтримці національного кіно.

Міністерка культури Франції Ріма Абдул Малак у своєму гнівному твіті заявила, що "приголомшена" коментарями Тріє, а згодом назвала її "невихованою і невдячною", зважаючи на те, що сама режисерка має доступ до державного фінансування. А голова міста Канн назвав режисерку "розбещеною дитиною".

При цьому сама Тріє не шкодує про свої висловлювання.

"Я досить сором'язлива, а коли ти сором'язлива, проте вирішуєш висловитися, то маєш робити це рішуче. Я відповідаю за свої слова. Я змогла досягти успіху завдяки системі фінансування кіно, якій заздрить увесь світ. Я хотіла сказати: «Захистімо це і подумаємо про майбутні покоління кінематографістів»", — пояснила Тріє.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media