28 січня у кінотеатрі Kino42 відбудеться презентація та лекція самвидаву "Практика. Кіно і/як політика".
Видання фокусується на сучасних критичних оптиках, через які розглядають кіно, зокрема у таких темах як соціальне кіно, деколоніальне кіно, жіночий та чоловічий погляд у кінематографі й декілька інших.
Лекційна частина буде присвячена кіно і політиці пам’яті. Говоритимуть соціальну й конструктну природи пам'ятання, теоретичні засади політики пам'яті, фільми як окремі поля пам'яті тощо.
Журналістка Суспільне Культура Альона Шилова поговорила з авторками проєкту та розповідає, чим цікава поява цієї збірки.
Від ідеї до друку
Авторка текстів самвидаву Марія Васильєва розповідає, що ідея про створення збірки зароджувалася поступово. Упродовж року Марія проводила лекції у книгарні кінотеатру "Жовтень" і неодноразово чула від знайомих про те, що добре було б надрукувати тексти, на основі яких вона читає лекції, наприклад у форматі зіну.
"Мені подобалася ідея, але я не ставилася до неї серйозно, бо ніколи не мала досвіду роботи із самвидавом, тому здавалося, що це щось дуже далеке від мене (чи то я від цього). Хоча, звичайно, мені хотілося поширити ці тексти на ширшу авдиторію, бо вважаю, що вони містять дійсно корисну інформацію для тих, хто створює кіно, пише про нього або просто дивиться вдумливо", — розповіла авторка у коментарі для Суспільне Культура.
Аліна Панасенко — кураторка проєкту, також зазначає, що саме під час відвідування лекції загорілася ідеєю створити збірку.
"Я прийшла на лекцію до Марії, про деколоніальне кіно. Ми давно знайомі, але тоді зрозуміла, що я б хотіла не просто слухати її, але й читати, бо в сучасному українському видавничому кінополі не так багато експертизи на перетині між кіно і політикою. Ми вирішили зайняти цю нішу", — каже Панасенко.
За словами кураторки, формат самвидаву легше поширювати й цікаво робити. Лекція водночас є більш ексклюзивною для авдиторії в сенсі доступності — треба знайти час і можливість прийти, долучитися. Окрім того, самвидав дає певну свободу і незалежність.
"Нам не треба хвилюватися про те, чи достатньо збігатиметься оптика проєкту із редакційною політикою якогось видання, наприклад. Є українські видання, з якими ми хотіли б поспівпрацювати, звісно, але не певна, що вони долучилися б у такі стиснуті терміни, які були у нас були для реалізації. Тому це був варіант спробувати самим, і ми ризикнули", — поділилася Панасенко.
Аліна Панасенко додає:
Як частинка кіноспільноти і як авторка я розумію, що нам не вистачає дискусій стосовно багатьох тем. Етики, політичності кіно, ретравматизації, деколоніальних практик і багато-багато іншого. Кожен автор, що існує в настільки політизованій реальності, повинен розуміти, як висловлюватися в цих категоріях і не зробити необачної помилки. Можливо, "Практика", в якій Маша детально розбирає досвіди інших країн, "хороші" і "погані" приклади, зможе допомогти авторам і молодим дослідникам в цьому. Від молоді для молоді.
Розділи книжки та короткий опис від Марії Васильєвої:
- Male і female gaze у кіно
Тут говоримо про те, що таке чоловічий і жіночий погляди у кіно, яку функцію вони виконують і як впливають на сприйняття гендерних ролей і соціальних структур та порядку загалом.
- Як кіно говорить про тероризм
Західноєвропейський та американський кінематографи уже пів століття осмислюють досвід тероризму у своїй історії. Говоримо про те, як їхні митці рефлексують на цю тему і що це каже про суспільства загалом.
- Соціальне кіно
Розбираємо, чому не варто боятися терміну "соцреалізм" у контексті кінематографу і як по-різному мистецька Європа знімає про бідність, безробіття та соціальну нерівність.
Цю тему обирала, виходячи головно зі своїх глядацьких смаків, якщо щиро. Але й тому, що соціальні проблеми — це, на жаль, актуально завжди та для будь-якого суспільства. І насправді різні спільноти у цім дуже схожі. Тому кіно тут — це як медіум, інструмент звірити спорідненість досвідів.
- Ідеологія в кіно
Усе кіно за визначенням політичне. Та чи є воно ідеологічним? Аналізуємо, як західні фільми говорять про свої ідеологічні досвіди і як ідеологія спілкується з нами крізь них. Мене дуже смішить і водночас не менше лякає думка про те, що ідеологія як явище давно себе пережила і що сучасні суспільства живуть у позаідеологічній матриці. Натомість вважаю за необхідне розібратися з тим, як воно насправді, послуговуючись прикладами з кінематографу.
- Кіно колишніх метрополій: як колонізатори говорять про свій досвід у кіно
Кажуть, Європа програла колоніальні війни, але не деімперіалізувалася. Як це проявляється у кінематографі західних країн? Тут ми, можна сказати, робимо за них теоретичну роботу над помилками.
Актуальність цієї теми (як і наступної) в нашому контексті складно переоцінити. Наразі ми активно аналізуємо, як Росія просуває імперіалістичні наративи через мистецтво, але не потрібно забувати про те, що імперіалізм існує давно і повсюдно, тобто однією Росією не обмежується. Тому тут я пропоную розширити нашу оптику і подивитися на кіно західних країн із позиції постколоніальних студій.
- Деколоніальне кіно
Досліджуємо, яким повинне бути кіно з деколоніальної перспективи, за якими принципами його варто створювати і яке значення має деконструкція колоніального канону. Тут я зміщую фокус із колонізаторів на колонізованих, бо це те, чого часто бракує критикам і дослідникам. Зручно у будь-якому контексті говорити про західне кіно, орієнтуватися на західних авторів, але ж не ними єдиними. І з урахуванням актуального контексту нам варто більше звертатися до чужих деколоніальних мистецьких досвідів.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media