Тартюф, Мольєр і війна: Дмитро Богомазов про маніпуляції та сучасних лицемірів у прем'єрній виставі театру Франка

Головний режисер Дмитро Богомазов під час пресконференції, присвяченої 99-му театральному сезону Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка та прем'єрі вистави "Очищення" за п'єсою Софі Оксанен, Київ, 5 вересня 2018 р. Ратинський В'ячеслав / УНІАН

У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася прем'єра вистави режисера Дмитра Богомазова "Тартюф" за однойменною п'єсою Мольєра.

Уперше п'єсу французького драматурга "Тартюф, або Лицемір" франківці грали в 1921 році. У постанові Валерія Васильєва роль Тартюфа виконував Семен Семдор, а Оргона — Гнат Юра, обидва були засновниками театру Франка.

Вдруге спектакль поставив Валентин Козьменко-Делінде у 2002 році. Тоді Тартюфа грав Олексій Богданович, а Оргоном був Богдан Бенюк.

У інтерв'ю Софії Коваленко для Суспільне Культура режисер Дмитро Богомазов розповів про актуальність комедії Мольєра, новий переклад п’єси, особливості сценографії та участь у виставі Остапа Ступки.

Перше читання вистави "Тартюф" у театрі Франка. Фото Юлії Вебер/Театр Франка

"Тартюфа" мали ставити ще у 2022 році, натомість тоді в репертуарі з'явилася "Кар'єра Артуро Уї, яку можна було спинити". Чому виставу вирішили відкласти?

Бо лютий 2022 року змінив все. Спочатку було незрозуміло, чи на часі театр взагалі. Ми багато радилися з Михайлом Захаревичем (генеральний директор і художній керівник Національного академічного драматичного театру імені І. Франка, — Ред.), що має робити театр, яка його роль. Спочатку стали проводити концерти для бійців, зробили відеопроєкт "Поезія незламних"… Тоді у всіх був зовсім інший емоційний стан та інше відчуття часу. Публіцистичний Брехт йому більш відповідав, ніж Мольєр.

А навіщо під час війни театр?

Театр — один із символів того, що держава в усіх своїх функціях залишається повноцінною; це важлива частина суспільного життя під час війни.

Людям важливо відчувати, що є місце, де вони можуть поспілкуватися з іншими — місце відради, місце емоційного єднання. Подивіться: у нас кожного вечора повний зал, квитки розкуповуються на кілька місяців вперед.

У чому сьогодні актуальність п'єси Мольєра? Чому вирішили ставити "Тартюфа" зараз?

Актуальність часів Мольєра не відрізняється від актуальності часів Шекспіра чи від нашого сьогодення.

Маніпуляція — це один зі способів існування певного типу людей. Театр розповідає різні історії, що було з давніх-давен. Це є частиною процесу пізнання світу. Вистави начебто роблять людину свідком цих історій, а її досвід — персональним і чуттєвим.

Перше читання вистави "Тартюф" у театрі Франка. Фото Юлії Вебер/Театр Франка

Дотепер у театрі Франка "Тартюфа" ставили двічі. У виставі Валентина Козьменка-Делінде 2002 року були відсилання до тодішнього політичного устрою: наприклад, наприкінці вистави Тартюфа забрали "беркутівці". Чому ви не додали паралелі з нинішнім політичним устроєм у вашу виставу?

Мені здається, що ось ті історії, котрі розповідає театр, стосуються світоустрою в ширшому розумінні. Як вміти розпізнавати маніпуляцію, якщо розмовляєш із Тартюфом? "Лицемір" — тому, що може змінювати лице. Зараз кажуть, що є проблема популістів у світовій політиці. Вони ж теж маніпулюють — говорять те, що від них хочуть почути. Але чи насправді вони вірять у важливість тих чи інших політичних кроків? Я не певен. Вони просто рухаються до влади. Це одна з прикрих складностей світоустрою, який називається "демократія".

Наприкінці п'єси все вирішує король. Він милостивий, чесний і, що найголовніше, встановлює справедливість та істину. Мольєр прирівнює монарха, правителя до Бога. Наскільки це доречно сьогодні?

У давньогрецьких містеріях, з яких театр і почався, завжди наприкінці з'являвся бог — deus ex machina (бог з машини). Появи богів мали бути ефектними. Вистави грали, щоб це чудо відбулося. Богоявлення наприкінці було ціллю вистави. Люди повністю заплутувалися, приходив бог і розплутував. Так підкреслювали необхідність божественного.

Отже, структура "Тартюфа" повністю нагадує структуру містерії. Коли хтось видає себе за намісника бога, то має прийти справжній бог і встановити справедливість.

Те, що Мольєр обрав короля, як на мене, досить комічно. Ми не бачимо монарха, є тільки посланець. Відчуваємо сяйво верховної влади. Мені здається, це не тільки іронія стосовно давньогрецьких містерій, а ще й про сильну потребу людей в тому, хто розкаже, як їм бути.

У інтерв'ю на Радіо Культура ви сказали: "Якщо людина не вміє відрізняти фальшиве від реального, вона отримує Путіна собі в правителі". Це важливо в контексті медіаграмотності, адже люди часто зазнають російського впливу та ІПСО, тобто ошуканства й маніпуляцій.

Якщо обговорювати тему через призму п’єси — що мав зробити Оргон або його рідні, щоб вчасно зрозуміти наміри Тартюфа й не бути ним ошуканими?

У п'єсі дехто з персонажів одразу бачить, що Тартюф — фальшивий святий, проте Оргон вірить йому. Тартюф завжди буде, але ти не маєш бути Оргоном. Ти повинен критично мислити. Обов'язок людини — бути освіченою, вміти відрізняти фейки від новин, мати для себе алгоритм, як це робити. Це відповідальність перед близькими, собою, дітьми, суспільством.

"Тартюф" — комедійна й водночас повчальна історія. Вона непомітно дає корисну пігулку й трошки підсолоджує її жанром.

П'єса ставиться за новим перекладом, авторкою якого є Ірина Вєдіна. Раніше ви говорили, що не наважилися б робити попередній переклад.

Так, адже він застарілий. Олександрійський віршовий розмір, яким написані комедії Мольєра, дещо монотонний як на сучасне сприйняття. Ямб — більш подібний до розмовного стилю. І глядачеві простіше його сприймати, і акторам — працювати.

Чи адаптували текст під наші реалії, наприклад війну й російсько-українські відносини?

Ні. Там тільки словесне наповнення більш сучасне, щоби прибрати хрестоматійний статус цієї комедії. Переклад мусить бути таким, щоб глядач сприймав нас більш природними, а мольєрівський текст як сучасний.

Розкажіть, чим особлива сучасна сценографія.

У нас не має прив'язки до історичного часу. Ми використовуємо сучасні візуальні образи.

На початку вистави — вечірка, де герої одягають костюми янгола, мавпи, заячі вушка, оленячі роги. Потім хтось залишає якості, які мав на початку, хтось ними користується — чи навпаки.

У п'єсі Оргон ховається під стіл, а ми хочемо зробити його тортом, адже він і є той, кого їдять.

Перше читання вистави "Тартюф" у театрі Франка. Нотатки режисера. Фото Юлії Вебер/Театр Франка

У виставі роль Тартюфа виконують Андрій Самінін і Остап Ступка. У соцмережах театру є критичні коментарі під дописами від людей, які не згодні з таким вибором акторів. Що ви думаєте з приводу реакції аудиторії?

А що я маю думати? Люди вільні сприймати так, як хочуть. Це їхні думки, і я не можу ніяк на них впливати. Я терпіти не можу соцмережі та не приймаю цей спосіб спілкування. Мене там немає.

Територія соцмереж — це теж, до речі, територія маніпуляцій. Тебе ж ніхто не бачить, тебе нема! Це так класно, дуже зручно ховатися.

Хто сьогодні Тартюф, а хто — той самий король і бог, який встановить справедливість?

Бог — це Бог. А Тартюфом може бути політик, начальник, сусід, теща, поліціянт, продавчиня в магазині — хто завгодно. Річ не в посаді чи соціальному статусі. Будь-хто може вами маніпулювати — той, для кого слова не мають цінності, а тільки удають її, чим "тартюфи" й користуються з метою ошукати вас.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media