Любив фіалки, завжди першим ніс кулемет: пам'яті Максима "Далі" Кривцова — спогади друзів та побратимів

. Колаж: Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

"Я стану класиком лише якщо загину на війні", — так жартував у листуванні з друзями поет і військовослужбовець Максим Кривцов із позивним "Далі".

7 січня стало відомо про його смерть на фронті російсько-української війни. З ним загинув і рудий кіт, про якого "Далі" написав одну зі своїх останніх поезій. Збірку віршів Кривцова розкупили за один день, тому видавництво оголосило про початок передзамовлення на новий тираж.

Максим Кривцов народився в Рівному, закінчив Київський національний університет технологій та дизайну. Працював ментором для дітей у проєкті "Строкаті єноти", контент-менеджером у Центрі реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС "ЯРМІЗ", копірайтером у Veteran Hub.

Брав участь у Революції Гідності, пішов на війну добровольцем у 2014-му, після повномасштабного вторгнення росіян повернувся на фронт.

Поезії Максима друкувалися у збірках "Книга Love 2.0. Любов і війна", "Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну", "Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?", а пісні на його вірші виконує гурт Yurcash – "Панівна висота", "Він в ЗСУ, вона в ТрО", "Жовтий скотч" — остання стала саундтреком до фільму "Наші котики".

У 2023 році Кривцов видав свою довгоочікувану збірку поезій "Вірші з бійниці". Незабаром вона була визнана однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією українського ПЕН.

"Далі" писав на фронті роман, який залишився незакінченим.

Суспільне Культура висловлює співчуття рідним і близьким Максима і публікує спогади його друзів.

Олена Герасим'юк, парамедикиня Медичного батальйону "Госпітальєри", колишня дружина Максима Кривцова

З Максимом ми познайомилися як колеги — ми виграли кілька місць на одному з поетичних конкурсів і так почули імена одне одного. Згодом нас звела війна і робота на користь армії, я була волонтеркою його штурмової групи. Пам'ятаю, ми приїжджали з Сашком Положинським та Riffmaster-ом, хлопці давали концерти, я читала вірші. У той день "Далі" з хлопцями підписували прапор. Сьогодні я віднесла його в Національний музей літератури.

Згодом ми почали переписуватися, це було дуже приємно, тому що на мене звернув увагу неабиякий поет! Я думаю, ще дуже довго ми не почуємо такого голосу, який би суміщав у собі і кучерявість Вінграновського, і ламану цікавість Семенка, і якусь глибину і простоту Лишеги.

Прапор Максима Кривцова з Пісків, 2015 року з його підписом та підписами побратимів. Передано до Національного музею літератури України. Фото: Facebook Олена Герасим'юк

Це той унікальний автор, від якого залишилося багато поезії, бо він і сам був поезією. Поезія з'являлася довкола нього, коли він буквально був у бліндажі, коли вони з хлопцями облаштовували його, то повністю розписали цитатами, малюнками, різними жартами — це був такий собі арт-бліндаж.

Дуже прикро, що люди, які мали б тут, у тилу, охороняти культуру і намагатися зберегти її залишки, витрачають усі ці ресурси виключно на себе. Десять років тому ми щойно закінчили університети. Більша частина молодості таких людей, які заслуговують на те, щоб представляти нас усіх за кордоном, проходить мало того, що на війні — вона ще й не може пробитися через внутрішній спротив. Тобі треба, бляха, померти героїчно, щоб про тебе почали згадувати літсайти більше, ніж раз на рік.

Це така духовна корупція. Ми не можемо допустити другий Сандармох. Навіть у такому лайтовому способі невинного, здавалося б, кенселу. Тому що в наших авторів-ветеранів немає часу.

Мені хотілося б щоб він став останнім ветераном, який витрачає свій час на те, щоб випрохати в достатньо зайнятого тилу шматочок уваги.
Максим "Далі" Кривцов. Фото: Facebook Максим Кривцов

Дмитро "Івіч" Вербич, військовослужбовець, побратим "Далі"

Познайомилися ми взимку 2014–2015 року, Максим приїхав на 5 батальйон Добровольчого українського корпусу поповненням з Десни. Він був дуже кумедним — худий, з закрученими вусами, власне, чому його позивний "Далі".

У перші дні люди робили ставки на пляшку текіли чи віскі, скільки він проживе, йому давали тиждень чи два. Всі думали, що він швидко загине, що він, творча особистість, взагалі не пристосований до війни.

Але я досить швидко зрозумів, що ми сильно помилялися. Чувак був дуже "на характрі", цілеспрямованим. Він нічого не знав і не вмів, але дуже хотів навчитися і дуже хотів стати воїном, яким він у майбутньому і став. Десь за місяць ми зрозуміли, що то буде крепкий солдат і воїн. Він на будь-яку "тєму" підписувався, не ставив зайвих питань, що, в принципі, може й добре, а може й погано... Але така риса. Просто брав і мовчки робив, що б там навколо не відбувалося.

Ми разом ходили в гори, їздили за кордон в Румунію в похід на моєму старому вбитому "Ланосі"... Не скажу, що він дуже мені відкривався, чи то пак, говорив якісь потаємні речі. Ми просто разом тусили, я його шанував, поважав, і, здається, він мене теж. І нам було нормально.

Фото з мандрів Дмитра Вербича і Максима Кривцова. Фото: Facebook Максим Кривцов

Яскравий спогад про "Далі" — бій в Ірпені проти механізованої російської колони, там було, напевно, 5 БМП. Це був наш перший бій на початку широкомасштабного вторгнення. Ми дали бій, щоб не пропустити росіян до мосту, де проходили цивільні, не дати їм перекрити останню переправу. І "Далі" зі своїм кулеметом вів вогонь, дуже мужньо знищував ворогів. Є відео у Фейсбуці, де він кричить: "Підпалили пі**рів!" і стріляє зі свого кулемета.

На такій короткій дистанції вести бій, не боятися стріляти прицільно, коли на тебе їде броньована техніка... Це дуже серйозні, звитяжні речі. Я хотів би, щоб люди пам'ятали його не тільки як поета, творчу людину з великим серцем, людину, яка працювала з дітьми, а щоб і цей епізод врізався в пам'ять.

Це фото Кривцов підписав: "Нарешті в мене є дєрзкє фото по-військовому. Майже нічого не стирчить". Фото: Facebook Максим Кривцов

Олександр Чуб, організатор дитячого табору "Строкаті єноти", побратим Максима Кривцова

Ми з Максимом були разом в Добровольчому корпусі в 2014-15 роках. У роті мого побратима був дуже веселий, цікавий, поетичний хлопака, який вивозив з прифронтової зони Пісків котиків, роздавав їх. Був максимально романтичний — ми приїхали з нашою подругою, а він тут же їй освідчився.

Від початку повномаштабного вторгнення ми були разом в одній групі. Він був максимально надійна людина, завжди перший зголошувався іти на виходи, завжди ніс найважче — кулемет. Витривалість, надійність і підтримка — те, чим він сяяв.

В "Строкатих єнотах" я завжди брав його на якісь складні ролі і знав, що можу на нього покластися. Те, як він взаємодіяв із дітьми, дуже надихало, мені подобалося просто спостерігати за цим. У 2020 році я запросив його на роль фотографа, але потім він почав розкриватися, читати і писати з дітьми вірші, надихав їх творити. Дуже класно виявляв творчих дітей, які боялися самовиразитися, але поряд з ним вони могли це зробити.

Він органічно влився в проєкт і ця втрата — це була втрата для всієї команди. Зараз у таборі в нас сто дітей, вісімдесят з них знали його, вони відчували цю втрату. Вони дружили з ним.

Він завжди боявся, що не зможе повернутися до нас, бо обрав шлях військовослужбовця, але я і вся команда йому казали — ти завжди можеш бути другом "Строкатих єнотів", ти в сім'ї.
Максим Кривцов з дітьми у таборі "Строкаті єноти". Фото: Facebook Максим Кривцов

Катерина Приймак, ветеранка, парамедикиня, співзасновниця ГО "Жіночий ветеранський рух", подруга Максима Кривцова

Максим загинув в бою, найкращий воїн з усіх, кого я знала. І з найбільшим серцем. Милосердний, але справедливий, безжальний до зла і гнилі, тому що сам був світлом. Для побратимів — опора, для суспільства — надія. І все таке стало безнадійне без нього.

Коли я вирішила піти на війну, він пішов за мною. Ми сперечалися з "Туманом", що ти і тижня не протягнеш, бо він був такий тонкий, синьоволосий веган-дизайнер взуття. Я виграла пляшку "Кракену", бо знала — ти зможеш все. А в 2022-му ти зміг навіть більше. Кривцов — найкращий воїн з-поміж тих, кого я знаю. Мультиклас кшатрій-брахман. Воїн-бард. Такі бувають не часто.

Він обрав для себе шлях воїна, прийнявши смерть, він вічно житиме як поет.

Не люблю поезію. А його люблю, тому що мені завжди подобалось все моторошне. Це було страшно, як війна вплинула на Кривцова, а на поезію, то навіть красиво. Хоча нічого не вартує тієї ціни, яку він за це заплатив.

Та темрява, яку доводилось носити всередині. Після тих, хто гинув у нього на руках, після тих друзів, яких ти збирав у рюкзак. Після того, де ти був, що ти бачив. Ділився, що тепер зрозумів про що пісня Paint It, Black. Як казав "Івіч", що ти безрозсудно хоробро йшов в бій...

Катерина Приймак і Максим Кривцов на Майдані Незалежності під час Революції Гідності. Фото: Facebook Максим Кривцов

Ми сиділи на горі, де пили чебрець який ти зібрав в своєму лісі. Можливо це одна з найкращих наших тусовок, сидіти в темряві, пити чай та дивитись на Поділ. Макс дуже хотів купити після війни квартиру на Подолі. І Київ дуже любив. Ніколи не приходив без приємних сюрпризів. Подарував мені мої улюблені шкарпетки з качечками і горіхи з медом.

Великодні паски, які випікав "Далі". Фото: Facebook Максим Кривцов

Валерій Пузік, військовослужбовець, письменник, друг Максима Кривцова

З Максимом ми познайомилися в 2011 році на літературній школі в Карпатах, моє перше враження про нього було від його віршів — він писав дуже щирі, трохи хіпстерські поезії. Він виділявся якимось дитячим поглядом на речі. Коли він потрапив у військо, особисто для мене відбулася відчутна зміна оптики в його поезії і прозі. Війна наклала на його тексти сильний слід.

Ми спілкувалися за кілька днів до його загибелі і він фонтанував ідеями про другу книжку. Це мав бути роман. Його оповідання для мене взірець — короткі замальовки, поетичні і інтимні. Про Піски, де він служив у 2015 році, про Авдіївку... Всі його прозові тексти були про війну.

Галина Альомова, директорка з комунікації Veteran Hub, колега Максима Кривцова

Я познайомилася з Максимом на співбесіді, він був дуже сором'язливим, спокійним. Він одразу став частиною нашої команди, не було відчуття якоїсь "притирки". Відчувалося, що він добре, тонко і поетично володіє словом. Ми одразу знайшли загальну лінію і порозуміння, а навколоробочий час ми проводили в розмовах або про книжки, або про музичну лірику.

Максим привніс до нашої комунікації історії ветеранів, це були історії від свого до свого. Також він встиг попрацювати над проєктом "Військовий досвід у резюме" — про те, як ветерани і ветеранки можуть описувати свій військовий досвід, коли шукають цивільну роботу.

Фото: Facebook Максим Кривцов

Вікторія "Сметана" Ткач, подруга Максима Кривцова

Максим намагався бути промінчиком сонячним і йому це вдавалося. Його щирість пробиває в саме серденько. "Далі" у цивільному житті був митцем. На деякий період він переїхав із галасливого Києва у приватний будинок. Досліджував флору, фотографував її, а потім вичитував у великих старезних книгах про ту чи іншу рослину. Обовʼязково ділився новою інформацією та радився зі мною чи можна то пити йому (сміється).

Робив чудові оладки на сніданок, і прикрашав їх фіалками з городу.

Оладки з фіалками від "Далі". Фото: Facebook Максим Кривцов

До ковіду ми збиралися на вулиці десь біля Шевченківського парку, робили різні чаї, говорили про зміни в країні і як ми можемо вклинитися в той рух. Або заснувати щось разом. З дітками в Унежі (йдеться про табір "Строкаті єноти" — Ред.) працювати було просто надзвичайно, було відчуття, що твої стопи відриваються від землі і ти летиш в ейфорії щирості і доброти.

Вікторія Ткач і Максим Кривцов на одному з мітингів у Києві. Фото надані "Сметаною"

Наталія Горбач, подруга Максима Кривцова

У житті раз чи двічі випадає честь зустріти таких людей, як Максим. Це дуже спокійна, виважена в кожному слові, щира, відверта й справжня Людина, яка дуже цінує українську культуру. Яка робить неймовірні фото гір, що можна було сплутати з картинами Айвазовського. Яка цінує все особливе, незвичне і сама є такою.

Розкішний, неймовірно гарний чоловік з очима, в яких була вся щирість і глибина світу. Він був Людиною з великої букви. Міг спокійно стати між незнайомою людиною і протягом, щоб ця людина не застудилась. Навіть попри те, що щойно була гостра дискусія. Хоч у вас різні погляди на речі, хоч ви повністю не знайомі. Просто взяти і вчинити по-людськи. Лише одиниці думають про інших людей, і Максим саме з таких, і від того ще тяжче з його втрати.

Дякую йому, що дозволив бути поруч. За неймовірні вірші, які мали бути популярніші ще за його життя. Він вважав, що простих слів не існує, смакував їх і діставав з небуття найкращі сенси й рими. Неймовірно гірко, що його Геній став цінуватись лише по його смерті.

Наш обов'язок перед Максимом — зробити все, щоб популяризувати його творчість і всю ветеранську творчість. Бо саме тут все справжнє. Ми мусимо цінувати наших митців ще за їхнього життя, а не після їхньої загибелі. Вони не мусять віддавати власні збірки просто, щоб просити блогерів запостити принаймні одну сториз, доки люди без смаку заробляють статки і увагу на смітті й бездумності.

Фото: Максим Кривцов

Дарка "Фіалка" Батинська, подруга Максима Кривцова

Ми сиділи у дворику госпіталю, був липень 2023-го. Максим написав із проханням "нормальної кавиииии))" і смачної булочки. Він казав, на пропускному треба прізвище та відділення — Кривцов, травматологія. Насправді ж інфекційне, але туди не пускають, тому травматологія.

Ми сиділи й говорили. Про його майбутню збірку поезій, що вже скоро. Про мої пісні, їх би врешті записати. Про те, як рідко бачимось, це б виправити. Багато обіймались. Він казав, що вийшов у смішній футболці. Питав, коли вже заспіваю якийсь з його віршів?

Він казав, у нього отруєння і що це, на жаль, не поранення. І я подумала, ото дурник таке казати. Тепер я їду потягом Харків–Київ, аби попрощатись з ним.

Під кінець грудня Максим написав, що він у центрі міста, має трохи часу. А я була на роботі, цим і відказала. Зараз дивлюсь на своє повідомлення і думаю, що ж це, бляха, за причина така. А він відповів своє спокійне "гаразд”, як завжди.

Я уявляю, про що ми двоє, як поет і поетка, могли б говорити того дня зокрема — про прозу. Я не уявляю, як довго буду жалкувати, що того дня ми не зустрілись. Він загинув уже за тиждень. Такий неймовірний.

Ого, друже. А зараз ти так тривожно і ненавмисно вкладаєшся поміж сюжетних ліній мого твору. Ото я дурна, раз думала, що в цій безкінечній війні ти безсмертний. Пробач мені. Спочивай.

Женя Самунджан, побратим Максима Кривцова

Дні були сповнені життям, війна була сповнена радощами та нашими влучними пострілами.

За весь час Максим майже не пропускав виходи, в тому числі важкі й далекі та чергування з вогневими засобами. Температура, контузії, вмовляння командирів та побратимів — нічого не ставало на заваді. Не тільки гідно й професійно воював, а й неодноразово надавав медичну допомогу пораненим. Міста, позиції, бої, Харківський контрнаступ — все крутилось швидким кольоровим калейдоскопом.

Так радів, що вийшла збірка. Стільки людей на війні та поза нею мали радість знати Максима, воюючи поряд, навчаючись у дитячих таборах, читаючі вірші.

Ще пізніше ми з побратимами напишемо і розповімо набагато-набагато більше.

Дякую за все, "Далі", побачимось.

Ілюстрації @kopytova_tetiana_horse_art та @yarkostryiskyi

Ілюстрація: Facebook Журавель Юрій та Oleksiy Kustovsky

Ілюстрації @albina.kolesnichenko та @grasya_oliyko

"Загинув воїн і поет друг "Далі" Кривцов Максим. Честь і память... Назавжди в серці", — написав воїн, підписаний у Facebook "Кіт Характерник". Фото: Facebook Кіт Характерник

Поет та військовий Максим Кривцов читає вірш "Я стану мандрівником не гіршим ніж Жак Ів Кусто чи Індіана Джонс..." у проєкті "День, якого не повинно бути".

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media