28 грудня в прокат вийшов український фільм "Мій карпатський дідусь".
За сюжетом 16-річний хлопець Мікеле живе життям звичайного підлітка в сонячній Італії. Але одного дня все перевертається з ніг на голову і герой змушений вирушити у далеку подорож до маленького села в Карпатах, де, як виявилось, мешкає його дідусь.
Головні ролі виконали український актор театру та кіно, народний артист України Богдан Бенюк та юний актор Сімоне Коста.
Журналістка Суспільне Культура Альона Шилова вже подивилася стрічку й розповідає, у чому сильні та слабкі сторони "Мого карпатського дідуся".
Текст містить спойлери.
У 2021 році італійський режисер Паоло Соррентіно ("Молодий Папа", "Велика краса") випустив стрічку під назвою "Рука Бога". В основі сюжету лежала історія його дитинства на острові Наполі (Італія) та втрата батьків через нещасний випадок. "Рука Бога" стала одним із найвідвертіших фільмів режисера, наповнена сонячними пейзажами, щирими перформансами та особистими переживаннями.
На початку "Мій карпатський дідусь" має багато схожого з "Рукою Бога". Глядачі бачать, як молода українка з немовлям приїздить до Італії, наповненої туманом та святістю храмів. Майже одразу події стрічки переносяться на 16 років вперед, коли немовля вже стало підлітком на ім'я Мікеле — звичайним хлопцем з темними кучерями, юнацькою закоханістю в однокласницю та страхом висоти. Кадри героя біля моря та блиск його темних кучерів на сонці вкрай нагадують фрагменти з "Руки Бога", тож закрадається сподівання на глибоку та багатогранну історію.
Але після демонстрації звичного життя героя і його невеличкої сварки з мамою (бо вона говорить українською, а він ні) на Мікеле чекає болючий поворот життя — його мама раптово помирає через нещасний випадок. До хлопця приходить поліціянт і повідомляє сумні новини. Цей момент сюжету відчувається доволі напружено та похмуро: у 16-річного Мікеле немає інших родичів, його мати померла раптовою смертю і він залишився сам.
Але поки у голові глядачів спливають практичні питання (наприклад, як працюють закони Італії і куди тепер відправлять неповнолітнього Мікеле) поліціянт раптово знаходить фотографії дідуся хлопця — і вже в наступному кадрі героя переправляють на вертольоті у Карпати.
Зрозуміло, що "Мій карпатський дідусь" — це фільм, розрахований для сімейного перегляду, тож недивно, що автори стрічки не фокусуються на бюрократичних та більш реалістичних аспектах осиротіння дитини в незнайомій країні. Та й події фільму дуже швидко перестрибують з одних умов в інші, залишаючи по собі багато запитань.
З цього моменту усі паралелі з "Рукою Бога" закінчуються.
Прощавайте, морські пейзажі та тонка історія про проживання втрати батьків у юному віці, і вітайте Богдана Бенюка у костюмі клоуна (буквально).
Богдан Бенюк — це найкраще, що є у фільмі. З появою його героя на екрані глядачі полегшено видихають: персонаж Бенюка — зрозумілий та органічний, це підстаркуватий чоловік, який мешкає у горах, існує в гармонії з собою, оплакує смерть дочки та має скриню, наповнену атрибутами клоуна (на пам'ять з його минулих днів). Акторська гра Бенюка тільки підкреслює багатогранність та цікавість його персонажа — він абсолютно природний у всіх сценах і за ним приємно спостерігати.
Надалі сюжет розвивається доволі передбачувано: героям потрібно виконати заповіт матері Мікеле. У ньому вона просить, щоб її попіл розвіяли саме з дерев'яної вежі, яку для неї колись збудував батько (персонаж Бенюка). От тільки сама вежа вже багато років як зруйнована, і тому нововіднайденим родичам доведеться її відбудувати. Паралельно з цим герой Мікеле має зблизитися зі своїм українським корінням, краще пізнати традиції своєї матері та себе. Як концепція такий сюжет звучить цілісно та ґрунтовно — героям є куди розвиватися, а в українській культурі існує безліч традицій та різноманітних аспектів, які можна розкрити.
На жаль, "Мій карпатський дідусь" не виправдовує свого потенціалу навіть наполовину. Комунікацію та зближення між дідусем і Мікеле прописано непогано — вони обидва не знають, як почуватися, і тримаються трохи осторонь, водночас обидва хапаються за можливості зробити щось у пам'ять про матір та відбудувати вежу. При цьому відбудовує дерев'яну вежу тільки дідусь та його товариш, доки Мікеле гуляє пейзажами Карпат і трохи знайомиться з місцевими (за весь хронометраж фільму герой заводить лише одного нового друга — дорослого чоловіка, що живе неподалік від його дідуся та розписує ікони).
Українські традиції у фільмі теж показані доволі поверхнево: є цікаві деталі зі свічниками та етикою похорону, дідусь жваво розповідає онукові про своє життя, а Мікелові подобаються бутерброди з сиром, але на цьому, власне, і все. Якісь цікавіші звичаї, менталітет людей, світогляд, віра — і загалом все те, що робить українців українцями, у стрічці відсутні.
З хронометражем у майже дві години фільм наповнений сценами, які історії просто непотрібні. Наприклад, коли хлопчик приїздить у Карпати, глядачам починають показувати флешбеки з дитинства мами Мікеле та як добре вона ладнала зі своїм батьком (тим самим дідусем), які ніякої цінної інформації чи цікавого візуального наповнення не несуть. Так само під час другої половини фільму теж з'являється несподіваний флешбек, але тепер вже Мікеле говорить зі своєю мамою про її каблучку і яка та важлива.
Водночас у фільмі майже не показане проживання втрати матері з боку самого головного героя стрічки. У стрічці є лише дві сцени: одна на початку, коли герой тільки дізнається про смерть і він кричить та плаче, і друга — після похорону в Карпатах, коли герой драматично стягує з себе куртку.
Втрата — це багатогранне та болюче відчуття, яке може проявлятися по-різному. Наприклад, у "Руці Бога" головний герой взагалі не міг плакати після смерті батьків і його оточення аж занадто цим переймалося. Тобто проблема фільму полягає не у тому, що підліток недостатньо кричить, ридає та б'є кулаками по стіні, а у тому, що фільм ніяк не досліджує його внутрішній стан і болючі трансформації.
Однією з головних переваг стрічки є саундтрек: грайливі мелодії часто додають комедійного ефекту та створюють атмосферу сімейного фільму.
Загалом "Мій карпатський дідусь" — це непогана історія для одного сімейного перегляду за умови, що багато непотрібних сцен вийде промотати.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media