Світлана Тараторіна почала писати постапокаліптичний роман "Дім солі" ще у 2019 році, вона планувала презентувати його у 2022-му, проте через повномасштабне вторгнення Росії книжка побачила світ аж цього року.
Роман заснований на історії, міфах та легендах Криму. У книжці немає самого слова "Крим", проте більшість географічних назв у тексти письменниця взяла з мапи півострова, що існувала до депортації кримських татар у 1944 році.
Про те, як війна вплинула на книжку та чому важливо говорити про історію Криму — Світлана Тараторіна розповіла в етері програми "Культура на часі".
Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.
Читаючи "Дім солі", розумієш, що вигаданий світ Дешту пов'язаний із Кримом не тільки через імена, а й через відсилання до історичних подій, поєднання реального з магічним. Наскільки кропіткою й довгою була робота над твором? Адже ви не тільки створили світ, ви надали йому реального контексту.
Ця робота була для мене важлива не лише в контексті книжки, а й у контексті дослідження Криму. Я прожила в Криму до своїх 18 років, і я усвідомила, що не знала правдивої історії півострова. Знала лише радянські, російсько-імперські міфи, якими нас годували, попри українську незалежність. Мені було дуже важливо віднайти справжню історію своєї малої батьківщини. Тому не всі історичні дослідження, на щастя читачів, увійшли до книги, вони насамперед були важливі для мене особисто.
"Дім солі" — це роман-фантастика, постапокаліпсис. Росія, або правильніше Дешт, приносить у Кіммерик (Крим) хаос. Для вас так і виглядає окупація кримського півострова?
Найближче ця метафора до справжньої трагедії, яка сталася у 2014 році. Анексія Криму — це і моя персональна трагедія, мій маленький апокаліпсис. Коли я перестала їздити до Криму, коли я була змушена забрати всіх своїх рідних, які залишалися в Криму, на материкову Україну. Передусім роман — це реакція на все, що відбулося у той страшний (2014 — ред.) рік. Але писати я його почала задовго до повномасштабного вторгнення, яке розставило для мене крапки над "і" в справі анексії Криму та змусило внести додаткові сенси до власного роману.
Що у вас змінилося у сприйнятті?
Починаючи роботу над романом, я була у більш депресивному стані. Всі тоді говорили, що Крим обов'язково повернеться додому, але як і коли це станеться, ніхто не розумів. Для мене після Херсона наче повіяв вітер з Криму, і Крим з території минулого, території недоговореності чи віддаленого майбутнього опинився на території теперішнього та найближчого майбутнього. Віра в те, що Крим повернеться додому за мого часу, посилилась. Мені дуже б хотілося, щоб люди зчитали це в моєму романі.
Як ви вважаєте, як довго Крим (Кіммерик) буде приходити до тями після деокупації?
Це залежить і від жителів материкової частини. 10 років — це величезний період. Діти на початку окупації стали молодими людьми, яким десятиліття розказували пропагандистські міфи. Нам доведеться боротися з пропагандою, яку заклали їм в голови. Хочеться вірити, що найкращим засобом протидії стане культура: художня або науково-популярна література, яка розказуватиме про справжню історію Криму та історію України.
Ваша книжка — це і погляд у майбутнє для тих поколінь, які виросли в окупації, але ви будете показувати реальну історію взагалі Криму, не тільки від 2014 року?
У самому тексті зашиті історичні події, які мені здаються тригерними точками в історії Криму. Це події, які формували світосприйняття кримців, і водночас це події, які показують, що ворог століттями приходить з однаковими намірами, і він є спільним ворогом для всієї України.
У книжці ми знайомимося й з історичними постатями, зокрема з визволителем Криму Петром Болбочаном. Чому для вас важливо було показати різні часові проміжки та героїв, які боролися за Крим, а не зосередитися лише на окупації Криму з 2014 року?
Основний подієвий шар історії — це умовне альтернативне майбутнє або альтернативне теперішнє. Проте є вставні частини, які говорять про історію Криму. На моє переконання, всі відповіді про теперішнє та майбутнє варто шукати в історії.
Мені дуже хотілося, щоб читач міг осягнути для себе історію українського Криму, чого мені бракувало в дитинстві. У дитинстві я себе відчувала частиною української діаспори в Криму, але справжня історія півострова значно глибша і ширша. Ми почали говорити про Петра Болбочана не так давно, але його успішний похід у Крим та визволення Криму від більшовиків — приклад військової звитяги українців. Водночас у мене є відсилання і до страшних подій 1944 року, депортації кримських татар.
У книжці є акценти на жіночих образах. В одному зі своїх дописів на Facebook ви зауважили, що образ Ма — це ваше альтер его. Однак не скажу, що роман просякнутий фемінізмом. Чому вам було важливо створювати сильні жіночі образи?
За канонами постапокаліптичного жанру це світ чоловіків, світ грубої сили. Коли техногенна катастрофа змиває нашарування цивілізації, ти опиняєшся у світі, де правий той, хто сильний. Мені хотілося показати, що навіть у такому світі роль жіночої сили нічим не менша за роль чоловічої. Зараз воюють з однаковою пристрастю як жінки, так і чоловіки. Не можна недооцінювати роль жінки й в історії Криму. Для моєї оповіді це теж дуже важливий образ тому, що це половина людства. Ми так само впливаємо на всі історичні події.
«Дім солі» — це намагання привернути увагу до Криму, окупації новим способом, без плакатів, акцій протесту, мітингів. Як вважаєте, наскільки вам вдалося це зробити?
Поки важко оцінити, бо книга — продукт, що живе довго. Наразі "Дім солі" майже перекладений на азербайджанську мову та перекладається на польську. В Україні вже закінчується другий тираж. Мене тішить, що книжку читають попри те, що вона може бути складнуватою. Всі зустрічі, які я проводжу країною, свідчать про незгасну цікавість українців до Криму. Думаю, що це стосується всіх окупованих регіонів України. Ми не маємо втрачати цікавість до них та віри в повернення.
Які відгуки вже читали про "Дім солі"?
Дякують за те, що я порушую тему Криму. На зустрічах із читачами говоримо не так про книжку, як про історію Криму. Але також вони діляться своїми враженнями. Мене до сліз вражає, коли люди з тимчасово окупованих територій кажуть, що їм Кримські гори нагадують терикони Донеччини або кримський степ подібний до степу Маріупольщини. Після такого віриш, що книги можуть дарувати відчуття єднання і присутності цих регіонів у нашому житті.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media