За час повномасштабного вторгнення Росії частка українців, що спілкуються українською мовою, стрімко зростає. Чимало громадян відмовляються від російськомовного контенту, а також впевненіше відстоюють свої права на отримання послуг державною мовою.
Як змінювалося ставлення до української мови серед українців упродовж другого року великої війни, в яких сферах та регіонах найчастіше порушують Закон про мову і якими санкціями це загрожує?
Про студентських мовних омбудсменів, українську мову в ЗСУ, факти лінгвоциду на тимчасово окупованих територіях, а також про гучні навколомовні скандали цього року і до чого вони призвели — читайте в інтерв'ю уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя для Суспільне Культура.
"Українська мова стала панівною" — динаміка року
За вашою оцінкою як уповноваженого із захисту державної мови — як протягом другого року повномасштабної війни мінялося ставлення до української мови серед українців?
Українська мова розвивається незалежно від пори року, але в умовах повномасштабного вторгнення рівень суспільної довіри до української мови як мови влади суттєво зріс. Хочу підкреслити, що українська мова як мова влади отримала кращі можливості та позиції, ніж за всі роки української незалежності.
Зважаючи на те, що в нас є закон, є рішення Конституційного суду про конституційність Закону про мову, функціонування кількох інституцій( я маю на увазі нашу команду уповноваженого із захисту державної мови і Національну комісію стандартів державної мови), також особливо в умовах повномасштабного вторгнення українська мова набула необхідної сили, можливостей для свого розвитку.
Статистика, яку ми побачили минулого року і цьогоріч, говорить про те, що переважна більшість громадян України почала спілкуватися українською мовою або продовжує спілкуватися українською мовою і довіряє їй як державній мові. А та кількість порушень, які продовжують надходити на нашу адресу, — а їх понад три тисячі, — тож чутливість до порушення мовних прав значно зросла. Так само як і наміри громадян вплинути на вдосконалення мовної ситуації.
Тому це справді важливі історичні роки. Як уповноважний із захисту державної мови я продовжую стояти на своєму: утверджуємо, розвиваємо, допомагаємо в опануванні української мови, і, звичайно, втілюємо всі необхідні механізми для покарання порушників.
Щодо практичного використання мови: чи стали українці більше говорити українською в побуті та у професійній сфері? Як ви можете це оцінити?
Справа в тому, що застосування закону не поширюється на сферу приватного спілкування, а також на релігійне життя.
Але за результатами проведених досліджень, ініційованих спільно з Державною службою якості освіти, ми побачили, що чим краще спілкування вдома між батьками і школярами, тим кращий рівень опанування державною мовою під час освітнього процесу.
Також батьки наполягають на тому, що вони зацікавлені у розширенні мережі мовних курсів, які були б доступні в місцях їхнього проживання. Для того щоб вдосконалювати свої навички, краще спілкуватися українською зі своїми дітьми, і таким чином вплинути на мовну ситуацію в багатьох сферах суспільного життя. Йдеться і про освіту, і про сферу обслуговування, адже це одна із найуживаніших і найзатребуваніших сфер.
Також це питання користування інтернет-ресурсами. До Дня української мови 27 жовтня ми разом із Інститутом контент-аналізу оприлюднили результати дотримання мовного законодавства у сфері медіа: в соціальних мережах української мови стало суттєво більше, і вікова категорія тих користувачів, які віддають перевагу українській мові, стала, напевно, наймолодшою.
Української мови значно більше в інстаграмі, в твіттері, у фейсбуці, у телеграм-каналах, в інших популярних мережах. Тому можна з упевненістю сказати, що українська мова стала панівною, але це не означає, що битву за українську мову в Україні ми вже виграли.
Боротьба ще точиться, тому що є порушники, є регіони, є невисокий рівень знання української мови. Величезна кількість громадян України вимушено опинилася за межами свого мовного ареалу, зокрема за кордоном. Я кажу і про здобувачів освіти, і про людей пенсійного віку.
За рівнем поширення мережі мовних курсів, ініційованих спільно з органами місцевого самоврядування, ми справді досягнули доволі непоганих показників. Від початку повномасштабного вторгнення з'явилося понад пів тисячі мовних курсів, які діють у різних куточках України: найбільше їх у центрі, на півдні й заході.
Порушення мовного законодавства в різних регіонах України
Щодо звернень стосовно порушень мовного законодавства — якою є загальна динаміка і які тенденції ви помічаєте в різних регіонах України? Також в яких сферах найчастіше порушують Закон про мову, хто це робить і чому це відбувається?
У нас не буває такого дня, щоб не приходили на нашу адресу звернення. Хоча вони залежать, зокрема, від активності громадян України в окремих регіонах, від резонансних подій, які трапляються, а також з'являються після оприлюднення наших рекомендацій або статистичних даних.
Скажімо, відколи в нас були резонансні події, пов'язані із застосуванням української мови в сфері обслуговування або транспорту — до прикладу, ситуація з таксистом у Києві, — ми отримали декілька десятків скарг. Ця динаміка була викликана суспільним резонансом, так само на неї вплинула ситуація між викладачкою і студенткою в Дніпровському державному медичному університеті.
Аналогічна ситуація стосувалася порушень прав громадян на отримання інформації в сфері зовнішньої реклами. Традиційно ми бачимо в Харкові відсутність чіткого контролю з боку місцевої влади за зовнішньою рекламою, вивісками, оголошеннями. Аналогічна проблема у нас в Одесі. Громадяни України — одесити, харків'яни — продовжують надсилати нам такі звернення.
Але ситуація стабілізується тоді, коли є сумлінне і відповідальне ставлення місцевої влади до дотримання мовного закону. Так, скажімо, від 2020 року з моєї ініціативи при обласних військових адміністраціях або при об'єднаних територіальних громадах є профільні заступники, які відповідають за реалізацію державної чи регіональної мовної політики. І чим ефективніший керівник, чим ефективніший його заступник, тим краще ми бачимо результат.
У нас є на сьогодні діє 77 місцевих мовних програм, з яких 18 є обласними, частина — це міські й місцеві мовні програми. Але є у нас області, які принципово досі не розробили таких своїх програм. Це стосується Івано-Франківської і Рівненської областей. Принципово немає позиції стосовно такої програми у Харкові, тому ми бачимо системні порушення у місті-мільйоннику, яке розташоване на кордоні з країною-агресором. Також три роки пишуть таку програму в Одесі, що для мене дуже дивно.
Також немає міської мовної програми в українській столиці. Київ має найбільшу кількість порушень у різних сферах. Я неодноразово звертався до міського голови, і крім стратегії, ми не бачимо державної програми, а також конкретних завдань зі стабілізації ситуації.
Якщо, скажімо, в Миколаєві є відповідні робочі групи, які щомісяця перевіряють зовнішню рекламу на дотримання мовного закону, то таких робочих груп у Києві я не зустрічав. Тобто в півмільйонному Миколаєві близько тисячі порушень вже виправлено, у Києві таких порушень попереду ще надзвичайно багато.
Тому залежно від ефективності місцевої влади і відкритості у співпраці з секретаріатом уповноваженого ми бачимо високі або недостатні результати, про які ми говоримо.
Найкращий рецепт – дотримуватися закону, задовольняти мовні права громадян України і утверджувати українську мову як мову влади.
Якщо є місцева влада, значить вона повинна забезпечити силу державній мові. Якщо влада недопрацьовує, це означає, що мовні права громадян продовжують, на превеликий жаль, порушуватися.
Якраз хотіла розпитати вас про роботу в полі. Ви згадали про робочі групи, також в одному зі своїх інтерв'ю ви говорите, що протягом цього року вони почали працювати в Миколаєві, Одесі і вони "займаються моніторингом зовнішньої реклами або інформації на дотримання мовного закону". Розкажіть більше про те, як це відбувається і хто ці "агенти".
Закон працює з 2019 року, і ті порушення, які трапляються, говорять про чутливість місцевої влади і відповідно громадян України до їхніх прав.
Коли питання стосується задоволення мовних прав, то, скажімо, у нас на Херсонщині є близько 30 мовних програм. У нас є співпраця з Донецькою обласною військовою адміністрацією, величезна кількість активістів, які нам допомагають у районах Харківської області. Є розуміння, як утверджувати українську мову на Закарпатті, зокрема в Берегівському районі. Але чому немає такого сумлінного ставлення до дотримання мовних прав громадян України у Києві, Харкові й Одесі — для мене це повна загадка. Тому я сподіваюся, що позиція уповноваженого буде почута керівниками цих міст і вони відреагують.
Що стосується роботи з місцевою владою — це моя робота. І тому розширення мережі представників уповноваженого, які у нас з'являються в різних куточках України, що їх ми вважаємо проблемними з погляду дотримання мовного законодавства, — це абсолютно справедлива і природна реакція для того, щоб убезпечити місцеву громаду від порушення її мовних прав.
Скажімо, з появою моєї представниці на півдні України, Ярослави Вітко-Присяжнюк, яка понад рік працює на цій посаді, ситуація стала значно кращою на Миколаївщині, Херсонщині і, звичайно, на Одещині. Я дякую тим керівникам областей, міст, громад, які сумлінно виконують мовне законодавство і створюють кращі можливості. Адже коли ми маємо стійку мовну позицію на півдні України, ми зміцнюємо ще один кордон між нашою державою і країною-агресором.
Незважаючи на те, що дехто з наших міжнародних партнерів чи сусідів намагається наголосити на порушенні мовних прав національних спільнот — на нашу адресу протягом цього року таких скарг не надходило. Але водночас є порушення прав громадян України незалежно від їхнього походження в інших куточках України — чи це Закарпаття, Одещина, Чернігівщина, — такі факти у нас є.
Робота з громадами, з місцевою владою — це один із додаткових інструментів, які я використовую як уповноважений із захисту державної мови. Це не тільки місцеві програми, мовні курси, це і взаємодія з університетським середовищем, тому що в нас є понад 30 студентських мовних омбудсменів.
Те, що ми бачимо природний перехід на українську мову — це дуже позитивно. Скажімо, сьогодні не треба регулювати інформаційний простір додатковими інструментами. Телеканали переважно послуговуються українською мовою, і навіть якщо з'являються експерти і спілкуються недержавною, то окремі з мовників забезпечують точний переклад.
Щодо сфери обслуговування, то це питання репутації і, звичайно, нових можливостей для розвитку свого бізнесу. Якщо порушили ваші мовні права, ви більше ніколи не прийдете до цієї кав'ярні і не замовите каву. Ви підете до іншого місця, де вам буде комфортніше. Так відбувається і в усіх інших сферах. Ви більше не прийдете до чиновника, а навпаки — напишете на нього звернення і будете захищати свої мовні права.
Згадуваний випадок із таксистом, так само і з університетським середовищем у Дніпрі. Це якраз ті позитивні речі, які демонструють факт мовної свідомості. Громадяни перестали терпіти, вони почали активно реагувати, більше того — почали активно вимагати відновлення своїх мовних прав у місцях їхнього порушення.
Щодо міської влади — пам’ятаємо історію з міським головою Харкова Ігорем Тереховим, яка закінчилася судом, але зараз він уже комунікує українською. Чи спостерігаєте ви інші схожі випадки, коли держслужбовці чи публічні люди спілкуються російською, чи звертаються до вас із цим громадяни?
Я не розділяю владу за регіонами. Влада найнята громадянами України для зміцнення національних інтересів, я кажу в цьому випадку про захист національних інтересів у сфері утвердження, розвитку, популяризації української мови. Ми знайомі з багатьма міськими головами, переважна більшість із них затвердили місцеві мовні програми і це суттєво вплинуло на мовну ситуацію в регіоні. Знову ж таки, тут можу згадати про Ужгород, Львів, Миколаїв, Чернівці тощо.
Позиція міського голови Львова дуже проста. Він називає Львів найукраїнськомовнішим містом світу. Я, звичайно, цьому не заперечую, але мені хотілося б, щоб незалежно від місця розташування у нас кожне місто, містечко, село — я вже не кажу про столицю — було найукраїнськомовнішим, тому що у нас найпатріотичніші люди, які десятий рік чинять опір і ведуть боротьбу проти російського окупанта.
Що стосується судових процесів — справді, вони були і залишаються з харківським міським головою. Але він перейшов на українську мову. Відверто кажучи, він мав почати спілкуватися українською мовою, відколи почав працювати в органах місцевого самоврядування: раніше він обіймав одну з відповідальних посад в Харківській обласній державній адміністрації. Мені здається, що за ці роки можна було вивчити українську мову.
Зважаючи на те, що до Другої світової війни Харків був одним із найбільш українськомовних міст, зважаючи на те, що Харків — це одна з найбільших університетських столиць східної Європи, зважаючи на те, що у Харкові було затверджено один із найцікавіших українських правописівХарківський правопис, правопис Скрипника або "скрипниківка" — так називають український правопис, який у 1928 році затвердила Правописна комісія, а пізніше — Рада Народних Комісарів УРСР.Мовні правила затверджував тодішній комісар освіти Микола Скрипник. Він закінчив життя самогубством у 1933 році.Правопис діяв до 1933 року, тоді його скасували під час боротьби з "українським буржуазним націоналізмом". Радянська влада вирішила, що правопис 1928 року нібито штучно відривав українську мову від російської, тому мовні норми переглянули та наблизили їх до російської мови.У 2019 році затвердили нову редакцію українського правопису, де повернули деякі норми "скрипниківки". часів наркомосвіти Скрипника, то можна сміливо заявити про те, що харків'янам дісталося неймовірна патріотична духовна спадщина.
Не так давно було 115 років від дня народження Юрія Шевельова — він один із тих, хто створили парадигму українського Харкова. Я вже не кажу про Григорія Сковороду, про засновників Харківського університету імені Каразіна, де, до речі, є студентський мовний омбудсмен і де позиція ректорки Тетяни Кагановської є неймовірно проукраїнською, та заслуговує на оплески. Тому від органів місцевого самоврядування залежить і те, які створені можливості для розвитку української мови.
В Харківській області у нас тільки 4 локації з вивчення української мови — всі вони волонтерські. Три з них — у Харкові: в університеті Каразіна, в Університеті радіоелектроники ХНУРЕ, і в університеті імені Саймона Кузнеця. Четверта локація є в місті Зміїв, на теренах Харківщини і все. При бібліотеках, закладах освіти, комунальних установах у місті Харкові, мовних курсів за наявною у нас інформацією з Харківської ОВА немає.
Якщо подивитися на сусідні області, до прикладу на Сумську або Чернігівську, то там ситуація набагато краща. Ця інформація є на нашому офіційному сайті в розділі "Мовні курси".
Для порівняння, локацій вивчення мови на Одещині — 19: у містах Южний, Болград, власне Одеса, Кароліно-Бугаз, Саратська громада, місто Южне, Татарбунари, ну і при переважній більшості закладів освіти і культури такі мовні локації є.
Тому, я думаю, висновки абсолютно очевидні. Якщо є мовні курси, то і мовна ситуація може бути набагато кращою. Хочу підкреслити, Харків – третє місто в Україні, звідки надходить найбільше скарг на нашу адресу через порушення мовного закону.
Мова в освіті та студентські мовні омбудсмени
Хочеться також зупинитися детальніше на питанні студентських мовних омбудсменів, про яких ви вже згадали. Також ще ви писали у себе на фейсбуці, що більше ніж половина усіх звернень про порушення мовного законодавства — саме у сфері освіти і науки. Розкажіть, будь ласка, про діяльність мовних омбудсменів. І, власне, чому так багато порушень у сфері і як мотивувати освітян викладати державною мовою?
Відповідно до Закону про мову, мовою освітнього процесу є державна. Але студенти скаржаться не тільки на порушення їхніх мовних прав під час безпосереднього викладання дисциплін, але й на використання представниками професорсько-викладацького складу рекомендованої літератури або окремих джерел недержавною мовою.
Протягом цього року на нашу адресу надійшло 88 звернень щодо порушень законодавства в закладах вищої освіти. Але це маються на увазі і цей навчальний рік, 2023–24, і попередній, 2022–23, в умовах якого частина закладів освіти працювала дистанційно. Це стосується і внутрішньопереміщених університетів, ну і, звичайно, тих університетів, які перебувають у безпосередній близькості до зони бойових дій.
Для частини з таких університетів винесено 26 постанов зі справ про адміністративне правопорушення. Це стосується і закладів вищої та передвищої освіти. А також винесено чотири штрафи за порушення мовного закону в розмірі 3400 грн.
Насправді, враховуючи те, що університетів в Україні тисячі, це невисокий показник порушень, але ми ініціювали і стоїмо на тому, щоб Міністерство освіти уважно спостерігало за цим процесом і реагувало це шляхом перегляду контрактів із конкретними керівниками закладів вищої освіти. Відповідальність за дотримання мовного законодавства в закладі освіти несе керівник, тобто ректор. Навіть якщо університет підпорядкований Міносвіти, Міністерству охорони здоров'я чи Міністерству фінансів — всюди несе пряму відповідальність ректор.
Ситуація суттєво змінилася, відколи ми запропонували в кожній області в окремих університетах можливість заснування інституту студентського мовного омбудсмена. Не з тією метою, щоб збільшити кількість скарг, а щоб підвищити серед студентів рівень опанування українською мовою. Це суттєво допомогло нам розширити мережу мовних курсів і розмовних клубів. Сьогодні молодь доволі активна і проукраїнська в цих питаннях.
Зважаючи на те, що частина здобувачів освіти є учасниками бойових дій і перебувають у різних підрозділах Збройних сил України і не тільки, то, звичайно, питання дотримання мовного законодавства — це, зокрема, і концепт "свій-чужий". Питання мови — не тільки питання комунікації, найголовніше — питання ідентичності, громадянської позиції і національної належності. Для громадян України українська мова стала ще й мовою сили, енергії і незламності.
Штрафи і попередження
Санкції, які ви накладаєте за порушення мовного закону, — це попередження і штрафи, до прикладу, найчастіше йдеться про штраф 3400 грн. Як це впливає на порушника, чи достатньо мотивує не порушувати закон?
На цьому етапі ми проводимо всю необхідну роботу для того, щоб системні порушники були покарані. Це не означає, що всі порушники є покараними, адже переважно ми обходимося попередженнями, тому що ситуації справді розв'язуються. Це стосується сфери обслуговування, освіти, також діяльності комунальних установ.
За результатами проведення державного контролю нам вдається встановити і зворотну позицію тих або інших учасників конкретного процесу. Тобто якщо є звернення, ми повинні встановити причини, чому власне відбулося таке порушення. Тому коли ми з'ясовуємо це, ми, зокрема, йдемо шляхом попередження.
Якщо немає комунікації, пояснень, якщо порушник не йде нам назустріч під час складання протоколу і спілкування з представником уповноваженого, то, звичайно, ми вимушені діяти жорстко. У ситуації з таксистом він не відреагував на наші попередження, натомість почав вести інформаційну кампанію з метою дискредитації мовного законодавства. Ми його запрошували на розгляд справи, на складання протоколу, він проігнорував. Я вимушений був накласти на нього штраф у розмірі 3400 гривень.
Звичайно, він має право його оскаржити в суді. Я сподіваюся, що цей приклад буде черговим підтвердженням, що ніхто не має права порушувати мовні права громадян України, особливо в умовах війни.
Російські пісні в публічному просторі
Розкажіть, що робити, якщо наші читачі чують російські пісні на вулицях — коли хтось вмикає на телефоні чи співає музикант або музикантка? Що перехожі можуть зробити? До кого звернутися?
Звичайно, в нас для цього є місцева влада, в окремих регіонах є навіть місцеві рішення, які забороняють використовувати в громадському чи публічному просторі контент недержавною мовою, російськомовний контент. Але місцева влада не завжди у змозі задокументувати і накласти відповідні санкції. Звісно, можна звертатися до національної поліції: представники правоохоронних органів діють відповідно до чинного законодавства.
В окремих ситуаціях звертаються і до нас, але ми не забезпечуємо цього. Тому що питання дотримання мовного законодавства — це питання застосування української або недержавних мов у конкретних сферах суспільного життя. Якщо ми говоримо про культурно-масові заходи, концерти, наукові конференції, то застосування недержавної мови може бути за згодою сторін.
Відповідно до тих змін, які внесено до низки законів на шляху до євроінтеграції України, в місцях компактного проживання національних спільнот може бути застосована недержавна мова за наявності відповідної кількості представників національних спільнот. Але про це треба попередити і заявити про кількість таких учасників. Питання сталого українськомовного простору — це конкретні сфери, які визначені конкретним законодавством. Ми діємо в цьому полі, але в кожній ситуації ми розглядаємо ті або інші факти окремо.
Про українську мову на окупованих територіях
За вашими словами, "на тимчасово окупованих територіях України продовжують масово фіксуватися факти лінгвоциду української мови" — ви запропонували "розробити дорожню карту протидії лінгвоциду". Розкажіть про це більше.
Починаючи з 2014 року кожен із нас побачив витіснення української мови з основних сфер суспільного життя (на тимчасово окупованих територіях, — ред.). Це стосувалося назв населених пунктів, діяльності закладів освіти, культури, телебачення, радіомовлення і, звичайно, діяльності органів окупаційного самоврядування.
З моменту, коли я почав працювати уповноваженим із захисту державної мови, ми почали збирати ці факти. Як з'ясувалося, вони абсолютно вкладаються в систему тоталітарного минулого, характерного для попереднього століття. Для знищення мови її необхідно витіснити, а також пустити в дію методи впливу, зокрема фізичного, на її носіїв.
Ми з'ясували, що серед проявів лінгвоциду є таке:
- використання окупаційними адміністраціями лише російської мови для інформування громадян;
- примус до використання російської мови;
- російська мова як мова інформації для загального ознайомлення та реклами, оголошень, вивісок;
- припинення діяльності засобів масової інформації, а також інтернет-ресурсів;
- витіснення української мови як мови освітнього процесу;
- обмеження доступу, заборона поширення і знищення літератури та друкованої продукції українською мовою, особливо надрукованої після 1991 року.
Коли ми провели таке дослідження і помістили його до нашого першого річного звіту у 2021 році, то побачили продовження лінгвоциду, мововбивства на тимчасово окупованих територіях. Ми узагальнювали такі дані з відкритих джерел і передавали до правоохоронних органів та правозахисних організацій. Щодо окремих із цих фактів відкрито кримінальні провадження. Частина з них долучена до вже відкритих кримінальних проваджень, зокрема за статтею 161 Кримінального кодексу про дискримінацію за мовною ознакою.
Хочу підтвердити, що дані, до яких ми апелюємо, цікаві і спеціальній групі, створеній Організацією Об'єднаних Націй для вивчення і покарання російської окупаційної влади за геноцид. Також цей матеріал доступний і для нашої Нобелівської лавреатки Олександри Матвійчук, для її правозахисних організацій, так само як і для багатьох інших.
Тому ми відкрили адреси, куди можна надсилати конкретні факти (лінгвоциду — ред.). Також варто звертатися до правоохоронних органів чи правозахисних організацій, щоб була чітка кваліфікація, узагальнення і ці матеріали Україна могла використати для обвинувачення або в Європейському суді з прав людини, або в Кримінальному суді у Гаазі, зокрема за фактом геноциду.
Я наполягаю на тому, що лінгвоцид треба розглядати як один з основних елементів геноциду. Тому будемо сподіватися, що наша робота не буде марною, а ту роботу, яку ми проводимо разом із правоохоронними органами, Офісом генерального прокурора, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки України, представництвом ЄСПЛ в Україні, правозахисними організаціями, буде мати логічне продовження на шляху до пошуку і покарання винних за геноцид в Україні.
Про українську мову на фронті
Що ви відповідаєте тим, хто з тих чи інших причин, можливо виправдовуючи власну російськомовність, апелює до того, що Україну захищають і російськомовні військові?
Я вважаю, що Збройні сили України — це головний чинник утвердження української мови як державної. Сила української мови, сила української влади гартується незламністю кожного воїна, лікаря, офіцера, ветерана, які пройшли свій шлях і віддають, на жаль, свої життя за українську свободу та за українське майбутнє.
Я не мав, не маю і не буду, напевно, мати скарг на застосування недержавної мови військовослужбовцями. У нас немає такої статистики. Тому я тільки за те, щоб в окремих ситуаціях, якщо буде така потреба, всіляко сприяти і допомагати з підвищенням рівня опанування державної мови громадянам України, чи вони є військовими, чи лікарями, чи представниками спеціальних служб або розвідорганів.
Хочу нагадати, що відповідно до статті 15 мовного закону нормативні акти, документації, діловодство, команди, навчання, виконання заходів відбуваються державною мовою. Тому яка мова спілкування між військовими за чаєм, якою мовою вони виголошують радість від знищення російського корабля або знищення російського окупанта — це їхня особиста справа. Але ми готові, як завжди, бути поруч і з великою повагою ставимося до кожного військового. Підкреслюю — зусиллями яких утверджується українська держава і зміцнюється державна мова.
Плани секретаріату уповноваженого
Які заходи ви і ваша команда ставить собі серед пріоритетів на наступний рік?
Серед головних пріоритетів ми захищаємо право громадян України на інформацію та послуги державною мовою в усіх сферах суспільного життя.
Ми активно займаємося регіональною мовною політикою. Будемо вірити, що буде затверджена і державна програма, якої, на жаль, досі немає, і так само з'являться перші державні курси, якими буде значно простимульовано тих, хто опікується підвищенням рівня опанування державною мовою.
Українська мова стане 25-ю мовою ЄС, я про це кажу вже третій рік поспіль. Зважаючи на те, що ми два роки перебуваємо у складі Європейської Федерації національних мовних інституцій, найкращі мовні практики будуть реалізовані і в Україні.
Але української мови повинно бути більше в Україні, в усіх сферах суспільного життя — чи це інтернет, чи освіта, чи органи місцевого самоврядування, чи сфера обслуговування. Так само української мови повинно бути більше і у світі, тому наступного року ми ставимо за пріоритет збільшити мережу кафедр української мови, центрів українознавства і провести, можливо, один із безпрецедентних заходів — світовий мовний круглий стіл, на якому ми будемо обговорювати шляхи утвердження української мови як мови європейського співтовариства.
Це не тільки мова діловодства і документообігу, це мова незламних українських вояків, українських переможців, кожного громадянина, хто наближає українську перемогу.
Тому 2024 рік — це додаткові можливості для української мови, а — підкреслю українська мова зміцнюється силою української держави. Сила української держави зміцнюється успіхами Збройних сил України.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media