"Для нас важливо розвивати культурну екосистему" — директорка Jam Factory Божена Пеленська (інтерв'ю)

Божена Пеленська. Колаж: Вікторія Желєзна/Суспільне Культура

Львівський проєкт Jam Factory сміливо можна назвати одним із найдовших в Україні мистецьких довгобудів. Перетворення простору колишньої фабрики повидла на мультидисциплінарний культурний центр розпочалося 2015 року, процес призупинявся, трансформувався — і аж ось, восени 2023 року, після восьми років роботи проєкт врешті публічно презентується для аудиторії.

Спеціально для Суспільне Культура Анастасія Платонова поспілкувалася з директоркою Jam Factory Боженою Пеленською про те, як це — запустити масштабну культурну інституцію на другому році повномасштабної війни, про амбіцію розвивати мистецьку екосистему та про інституційні плани Jam Factory.

Божена Пеленська. Фото: Jam Factory Art Center/Instagram

Розкажи, будь ласка, про ідею створення (точніше перетворення) колишньої фабрики повидла на Jam Factory. Як виникла ідея проєкту та яким чином витворювалася інституція?

Потреба в новому центрі сучасної культури у Львові була очевидною дуже давно. А ідея зародилася у нас із Гаральдом Біндером ще 2015 року. Вперше простір Jam Factory був "опробуваний" для проведення мистецьких подій ще далекого 2009 року — саме тоді "Дзиґа" провела тут Тиждень актуального мистецтва.

У 2015 році Гаральд дізнався, що цю будівлю виставлено на продаж. Він пам’ятав, що я колись проводила тут воркшоп із ревіталізації індустріальних будівель, тож запросив мене на розмову і розповів про свою ідею перетворити фабрику на масштабний культурний простір. Ми довго обговорювали візію майбутнього центру, я розповідала про свої напрацювання, а він — про своє бачення. За якийсь час я отримала дзвінок із підтвердженням, що ми розпочинаємо роботу над проєктом.

Перше, що ми зробили, маючи на той момент лише частину будівлі — створили першу версію концепції та залучили архітекторів, що запропонували, як міг би виглядати простір після реновації. Ми також збирали локальних áкторів культури для обговорень ідей та бачень, і сформували первинну стратегію та візію інституції. Розпочався довготривалий проєкт: з будівлями, землею, архітектурним проєктом.

Паралельно я почала поступово працювати над розбудовою інституції. У мене вже був досвід аналізу кейсів ревіталізації індустріальних об'єктів в інших країнах. Тут же, на фабриці, це був справжній learning by doing.

Це місце від початку мало для нас велике значення. Наші перші проєкти були спрямовані на аналіз району і залучення місцевої громади. Нам дуже хотілося знати людей, які тут живуть, знайти спосіб підсилити їх та бути справді корисними локальному середовищу. Ми запустили дослідження цього району, самої фабрики, багато працювали з місцевими, зокрема підлітками. Потім почали запускати мистецькі резиденції. Тобто в усіх сенсах вивчали та освоювали цей простір: і архітектурно, і інституційно, і через мистецькі практики.

Паралельно ми створили програму грантів. Почали запрошувати і локальних львівських митців, і авторів з інших міст, які працюють із сучасними мистецькими практиками. Проводили кіноклуб, запустили кіношколу.

Втім, цим все не обмежувалося. З 2017 року ми офіційно почали діяльність як громадська організація. Стали не лише операторами мистецьких грантів, але й почали розпрацьовувати власні проєкти, подавати на гранти і запускати.

Якими є ключові напрями програмної роботи Jam Factory?

Від початку це було візуальне мистецтво, театр і музика, які працюють із сучасними практиками. Ще не маючи достатнього простору, щоб робити театральні постанови чи проводити концерти, ми почали думати, як можемо заходити в цю сферу.

Перформативна лабораторія "Театр болю і (слово видалено як тригер)". Фото: Назар Пархомик/Jam Factory Art Center

З візуальним мистецтвом ми працювали через мистецькі резиденції. І з театром ми запустили освітню програму про сучасний театр. Проводили театральні лабораторії, воркшопи, дискусії. Запрошували українських і міжнародних театральних митців. Сьогодні все це продовжує працювати і розвиватися.

Ми від початку розуміли, що нам цікаво входити в різні сучасні практики (документальний, соціальний, політичний театр). У 2020 році ми реалізували наш перший продакшн. Це був проєкт про демократію Рози Саркісян і Йоанни Віховської, яка, на жаль, нещодавно відійшла. Вистава мала назву "Демо — право для початківців". Ми пробували помислити, що таке демократія в наших умовах, залучивши до дискусії про це акторів та режисерок.

"Демо — право для початківців". Фото: Jam Factory Art Center/Facebook

Сьогодні ми й далі працюємо над власним театральним продакшном з акторкою Оксаною Черкашиною. Подовжуємо провадити освітню практику для професіоналів і непрофесіоналів театральної сфери. Експериментуємо через театральну лабораторію. Плануємо запрошувати співзвучні для нас театральні постанови, щоб люди могли бачити, як і з чим працює сучасний театр.

З театральним напрямом зрозуміло. А як щодо візуального мистецтва?

Взагалі всі напрями нашої проєктної діяльності перетинаються. Як мультидисциплінарний центр, під час мистецьких резиденцій, наприклад, ми можемо залучати професіоналів з театру.

Jam Factory Art Center. Instagram/jamfactory.artcenter

Також у нас від початку було усвідомлення, що в нашому середовищі дуже бракує якісної неформальної освіти — як професіоналам мистецького поля, так і ширшій аудиторії. Саме тому в кожен наш проєкт ми по максимуму додаємо освітні програми. Оскільки наше ключове завдання — це робота з професіональними митцями, ми хочемо створювати екосистему для їхнього розвитку.

Повертаючись до напряму візуального мистецтва. Ми для себе вирішили, що нам цікаво працювати із запрошеними кураторами, а також створювати виставки, що базуються на дослідженні, де куратори можуть вибудовувати певні наративи, працювати з темами, які є важливими у нашому сьогоденні, і залучати аудиторію до діалогу. Також для нас важливо, щоб будь-який наш виставковий проєкт був проговорений. Кожна виставка, окрім каталогу, повинна мати розгорнуту публічну програму. Для нас надзвичайно важливо мати діалог навколо всього, що ми робимо, зокрема виставкових проєктів.

Третій мистецький напрям, який ти означила — це музика. Що з цим вектором у Jam Factory?

Цей напрям було складно реалізувати, не маючи простору. Тут можливості простору все ж визначальні: це і акустика, і техніка, що створює добрий звук. Саме тому музичний напрям був у нас найменше розпрацьований.

Проте вже з наступного року ми плануємо системну музичну програму, постійні концерти українських та міжнародних музикантів. Ми також думаємо над тим, як можемо підтримувати та розвивати музичне середовище. Це і освітні практики, і можливості обміну, і експериментальні проєкти, і запис музичних творів. Для музикантів це також можливість мати простір і місце, де можна створювати (чи у співдії, чи самостійно) нові музичні твори.

Після початку повномасштабного вторгнення робота над проєктом була на якийсь час призупинена. Як за ці півтора роки змінилося твоє бачення інституційної ролі Jam Factory? І, як тобі здається, які культурні інституції наразі потрібні?

Насправді спершу нас трохи пригальмував ковід — як і багато інших інституцій, ми були змушені скасовувати проєкти та переформатовувати свою роботу. У нас була запланована виставка-відкриття, яку мала курувати Катерина Ботанова, тексти і експозиція були в роботі, але, на жаль, розпочався ковід.

Після початку повномасштабного вторгнення ми зрозуміли, що мусимо тимчасово зупинити нашу основну діяльність. Зупинили будівельні роботи, "заморозили" майданчик, сказали кураторам, що робимо паузу.

В перші тижні після 24 лютого уся команда була залучена до допомоги і закриття найнагальніших потреб, які виникли у місті. Львів став таким собі хабом, через який їхали багато людей. Ми з колегами з Центру міської історії організували шелтер.

"Митці у війні". Ілюстрація Сергія Майдукова

В цей час мені на пошту і на пошту інституції почало надходити дуже багато прохань про допомогу. Я зрозуміла, що ми можемо бути інституцією, яка візьме на себе цю роль підтримки митців під час війни. І ми з командою зробили програму "Митці у війні" — це не зовсім emergency-гранти, нам йшлося саме про створення можливостей для повернення митців до роботи. За 2022 і початок 2023 року до нас подалися кількасот митців, що ми вважаємо чудовим результатом роботи.

За кілька тижнів ми виринули з потоку гуманітарних питань і повернулись до роботи та осмислення того, як можемо працювати далі як інституція.

Після деокупації Київщини та сусідніх регіонів ми відновили будівництво і почали планувати відкриття проєкту.

Простір відкриється виставкою під кураторством Бориса Філоненка, Катерини Яковленко і Наталі Маценко. Розкажи про вибір кураторської групи, про виставку і про те, чому ви вирішили відкривати простір саме нею.

Вибір кураторів першої виставки був дуже складним завданням. У мене було кілька критеріїв вибору: це мали бути професійні куратори, які працюють з локальними практиками і готові зануритися в складну та болючу тему проживання війни. Я пробувала проговорювати з різними кураторами ідею та тематичні рамки виставки. І, зустрівшись з Борисом Філоненком, почувши про його думки та напрацювання, я зрозуміла, що він готовий. Далі я поступово запрошувала інших кураторів.

У кураторській команді, безсумнівно, стався метч. Коли я бачу, як вони взаємодіють, як доходять до тих чи інших рішень, здається, ніби вони все життя працюють разом. Мене вражає їхня чутливість та глибока рефлексія, яку вони пропонують через цю виставку.

Виставка "Наші роки, наші слова, наші втрати, наші пошуки, наші ми" — це про досвід, який ми проживаємо. Це про нас, про наші спільноти, про наше проживання цієї війни, про суспільні трансформації. Це спроба погляду на те, де ми є. В експозиції буде представлено близько 250 творів 100 митців.

Чи я правильно розумію, що ви і надалі плануєте працювати із запрошеними кураторами та кураторськими групами по всіх мистецьких напрямах? Це ваш інституційний підхід, правильно?

Так, це наш інституційний підхід. Через наші проєкти та програми ми плануємо запрошувати до співпраці кураторів та митців. Інколи також будемо оголошувати відкриті конкурси та open-call’и. Ще, звісно ж, плануємо співпрацю з іншими мистецькими інституціями.

Jam Factory Art Center. Instagram/jamfactory.artcenter

Якими є ключові інституційні плани Jam Factory на наступний рік?

Перше – для нас стратегічно важлива професійна підтримка митців. Тому ми плануємо "вбудовувати" в кожному напрямі нашої роботи програми та проєкти, спрямовані на це.

Друге — це виставки. Зараз вже заплановані наступні дві експозиції. Ми хочемо презентувати українське сучасне мистецтво як для львів'ян, так і для тих, хто приїздитиме до нас.

Ми прагнемо створити простір, де люди б не боялися того, що вони чогось не знають або не розуміють, і могли відкрито взаємодіяти з мистецтвом. Ми хочемо бути інституцією, що пропонує цікаве та розумне дозвілля. Для нас також дуже важливий процес співдії, само тому ми робитимемо все, щоб залучити глядачів до діалогу.

Третє — це соціальна відповідальність. Наприклад, зараз ми збираємо кошти на проєкт з артреабілітації військових в лікарнях. Спершу проєкт запуститься у Франківську, потім, сподіваюся, і у Львові. Запит досить великий — і не лише від військових, звичайні люди також дуже хочуть допомагати. Для нас же залучення в соціальні реабілітаційні історії — це важлива складова нашої практики.

Команда та партнери Jam Factory Art Center. Фото: Jam Factory Art Center/Instagram

Розкажи, будь ласка, про команду, що робить цей проєкт разом з тобою.

У нас є зараз 20 людей, які працюють в Jam Factory над програмними активностями.

Першим у команді Jam Factory свого часу з'явився культурний менеджер Богдан Грицюк. Театральний актор за освітою, Богдан першим почав концептуально працювати над театральним напрямом, і зробив дуже багато для реалізації нашої мрії працювати з сучасними театральними практиками.

Згодом до нас долучилася Любов Ільницька, яка сьогодні є кураторкою театрального напряму (в деяких проєктах вона також працює як драматургиня продакшну). Загалом цим напрямом нині займається троє людей. Вони постійно перебувають на лабораторіях, продакшнах, у робочих подорожах.

Минулого року до нас приєдналася Тетяна Федорук, яка стала ще однією директоркою Jam Factory. Тож тепер маємо директорський борд, що складається з Тетяни, мене і Гарольда. Моїми основними напрямами є програмна і комунікаційна діяльність, а Тетяна працює як операційна директорка, також на ній величезний обсяг будівельно-ревіталізаційних робіт.

Команду музичного напряму ми лише починаємо розпрацьовувати. Наразі мали коротку співпрацю з Ольгою Бекенштейн із Києва, але тут команда ще в процесі витворення.

Також у нас є комунікаційний відділ — наші прекрасні Марія та Юліана, які працюють з комунікацією. В нас уже є комунікаційна стратегія, тож роботи цьому важливому відділу не бракуватиме.

Jam Factory Art Center. Фото: Jam Factory Art Center/Facebook

Що було найскладнішим та найцікавішим у процесі підготовки до запуску Jam Factory? Що нового ти зрозуміла за цей час про інституцію? Які твої ключові інсайти та takeaways?

Це направду дуже складне питання. Найбільше мене драйвлять люди, з якими я працюю, і те, що ми можемо довіряти одне одному. Для мене також дуже цінні довіра та очікування від інституції з боку професійного середовища.

Я тішуся бачити, як інституція постає на очах. Мені хочеться вірити, що ми створюємо тут безпечний простір, де люди зможуть почуватися комфортно та спілкуватися з мистецтвом, обговорювати щось важливе, рефлексувати. Я переконана, що різні люди разом можуть створювати щось більше та підсилювати одне одного. І що Jam Factory стане місцем, яке зможе змінити на краще цей район та це місто.

Також дивіться відеоінтерв'ю Божени Пеленської програмі "Культура на часі".

Інтерв'ю публікується у співпраці з Інститутом гуманітарних наук у Відні (Institut für die Wissenschaften vom Menschen) та програмою Documenting Ukraine.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media