Як мистецтво працює зі спільнотами та переселенцями — фестиваль "Фантазери 2023"

Колаж: Вікторія Желєзна/Суспільне Культура

Після річної перерви через війну в Карпатах відбувся п’ятий аудіовізуальний фестиваль "Фантазери 2023", що пройшов з 20 по 22 жовтня в Ясіні та на Драгобраті. Організаторка Оксана Усачова описує його основні завдання як сприяння децентралізації культури України, розвиток сучасного українського мистецтва та електронної музики, а також захист екосистеми Карпат.

Про інтеграцію внутрішніх переселенців та особливість "Фантазерів 2023" — у репортажі Мар’яни Матвейчук для Суспільного Культура.

Виставка сучасного мистецтва

Художник Геннадій (крайній зліва) разом із колегами біля своїх робіт. Фото: Наталка Дяченко

"Я душу вкладаю в кожну картину", — розповідає на презентації доробку сучасного мистецтва у перший фестивальний день "Фантазерів" Геннадій Коженівський. На стіні неподалік висять два невеликі його полотна, а між ними — папірець із номером телефону. "Набирайте, хто бажає купити, всі кошти на доброчинність", — продовжує автор.

За професією Геннадій дорожній робітник, але стверджує, що за покликанням — художник. Помітивши монтування виставки на одній із локацій, в спортивній залі турбази "Едельвейс", Геннадій вирішив доєднатися. Кураторка мистецької програми Жанна Кадирова погодилася.

Халабуда Дар'ї Молокоєдової. Фото: Наталка Дяченко

Роботи Геннадія досить органічно вписуються в загальний контекст виставки, що стала фінальним етапом резиденції художників "Фантазери". Ба більше, тепер здається, що всі учасники та учасниці також вкладали в роботу душу. Для Іллі Тодуркіна та Діани Берг із Маріуполя — це душевний біль втрати дому. Для художника Діви Діхтяра — це душевне тепло власної чашки, яку за час резиденції можна було зліпити й обпалити. Для проєкту фотоательє Дани Брєжнєвої та Наталки Дяченко, які пропонували місцевим мешканкам безкоштовний мейкап та професійне фото, — це душевна радість від моменту турботи про себе. Для Дмитра Ульянова — душевний спокій очищення річок від пластику, який він ретельно збирає, сортує і переплавляє на картини.

Резиденція художників з великих міст у селищі малому завжди ризикує набути експансивних рис, особливо якщо перші постулюють роботу зі спільнотою. Мимоволі виникає питання: а хто насправді є найбільшим бенефіціаром усього процесу — художник чи спільнота? У цьому контексті жест вторгнення Геннадія на виставку сучасного мистецтва несподівано стає ключем всієї експозиції. У своїй спробі захопити центр Геннадій показує реальні можливості децентралізації як основного принципу фестивалю.

Нові й старі герої: театральна лабораторія

Учасники театральної лабораторії на фестивалі "Фантазери 2023". Фото: Наталка Дяченко

"Хто є папа Буратіно?" — таку назву дав своїй казці, написаній для театральної лабораторії фестивалю, переселенець Леонід Мозговий. Фантазія доктора філософії, професора і викладача Донбаського державного педагогічного університету об’єднала в одному часі та просторі Айвенго, Буратіно і Чорну Діру, неминуче відсилаючи слухачів до цитат маестро Подерв'янського.

Щоб спровокувати парадоксальні й водночас ліричні діалоги між персонажами різних світів, драматургиня Тетяна Киценко поставила учасникам лабораторії три запитання: хто був вашим героєм у дитинстві? хто є героєм для вас сьогодні? кого б хотіли зіграти в театрі? Три названі особистості надалі мали зустрітися в тексті, який згодом презентували публіці на виставі "Надійні герої".

Презентація вистави "Надійні герої". Фото: Наталка Дяченко

До участі запросили всіх мешканців Ясіні, але найбільше — переселенців. Утім, до фінальної презентації дійшли лише чотири людини: Леонід Мозговий зі Слов’янська (викладач), Дар’я Мойсеєнко з Херсона (економістка), Яна Чабаненко з Чернігова (кравчиня), Ілона Морозюк з Ясіні (активістка, засновниця благодійного фонду "Серця Янголів").

"Для багатьох учасників стало несподіванкою, що в театрі вони гратимуть не Ромео і Джульєтту чи Гамлета, а власноруч написані діалоги", — розповідає драматургиня. Політ думки мав одне-єдине обмеження — не говорити про героїв нинішньої війни. Адже про останніх говоримо повсякдень і не без болю.

"Я ніколи нічого не писав, — розповідає Леонід, ведучи вечірньою Ясінею двох журналісток у свій прихисток для переселенців. — У мене завжди були секретарки чи стенографістки. Я ж завідувач кафедри. Я не звик писати. От і зараз дівчата (колежанки по лабораторії — ред.) записали історію за мене".

Як тільки пан Леонід заводить гостей на останній поверх лікарні, що його займають переселенці, запах медичних препаратів одразу змінюється запахом свіжоспечених пиріжків. Невелика палата на двох людей, щільно завалена їжею та речами, стала тимчасовим домом для двох чоловіків із Харкова і Слов’янська, які тікали від війни. Леонід та його сусід — регулярні учасники фестивальних подій. Їм до вподоби й ранкова йога, і вечірня дискотека, і театральна лабораторія.

Краєвид у селищі Ясіня. Фото: Наталка Дяченко

З початком великої війни близько трьох тисяч переселенців приїхало до селища Ясіня з десятьма тисячами мешканців. Тут спокійно і безпечно, а також є готові для життя курортні турбази та мініготелі. Чимало з цих переселенців згодом виїхали до більших міст, Леонід та його сусід — залишилися.

"Давайте ви навчите мене англійської, а я підготую вас до вступу на філософський в аспірантуру", — уперто просуває свій університет доктор філософії. Наприкінці його казки Чорна Діра, зрештою, заковтує Буратіно, Мальвіну, Карабаса Барабаса, Комету Галея та Айвенго. Втім, всі вони "не вмирають, а просто переходять в іншу реальність".

Важко сказати, чи стала Ясіня домом для Леоніда. Може, стала тією іншою реальністю, де вдається продовжувати викладати філософію і згадувати за нагоди всі шістнадцять часів англійської мови. А також місцем дозвілля в горах і нових знайомств на фестивалі "Фантазери".

Візуальна присутність війни

"Як мило і як несподівано!" — описує свої враження від ще не закінченого муралу Світлана Джунжик, засновниця креативного простору "Креденц" у селищі Ясіня. Мурал намалювали словацькі художники на одноповерховій будівлі першої Ясінянської школи.

"Давайте ще в когось спитаємо", — наполягає Світлана, тоді підбігає до мами з дочкою і негайно веде їх до муралу. Ті здивовано зупиняються перед ескізами химерних персонажів казок різних часів і поколінь. "Несказанно гарно! — погоджується жінка і переглядається з донькою. — Ми й не сподівалися на таке".

Розважливі й дещо дивакуваті тварини, намальовані у спрощеній, примітивістській манері контрастують із сусідньою чорною стіною пам’яті воїнам, полеглим у війні з Росією. "Живі, допоки пам’ятаємо…" — написано над портретами п’ятьох загиблих 1969, 1986, 1996, 2000 і 2002 років народження. Всередині школи — ще один стенд із загиблими героями, а далі по вулиці — довга алея з їхніми портретами.

Візуальна присутність війни у цьому віддаленому закарпатському селищі, де немає навіть комендантської години, на перший погляд, подекуди щільніша, ніж у великих містах України. Портрет героя чи не з кожного кутка тихо, але наполегливо нагадує — у бойових діях полягли представники щонайменше чотирьох поколінь… "Усередині громади багато непроговореного, — зауважує Світлана. — Зокрема, ми не маємо докладного розуміння чи згоди про те, як пам’ятати загиблих…"

Світлана з 2018  року просуває в громаді свідоме споживання, сортування сміття, а також є партнеркою і стейкхолдеркою фестивалю. Тут вона завжди присутня ніби "за кадром" — її невидимі зусилля дозволяють йому відбутися. Світлана має бажання приносити щось нове в усталений ритм життя Ясіні. І "Фантазери" в цьому вкрай помічні. Цього разу вони привезли з собою трохи дивакуватий, але веселий мурал, що злегка збалансовує загальну строгість шкільного антуражу.

Попри наявний розклад і чітку програму, ритм фестивалю "Фантазери" складно назвати передбачуваним та структурованим. Це радше ритм села, де про подію можна домовитися за пів години до початку. Це простір пригод, де бути злегка дивакуватим чи схибленим — нормально. Водночас усе, що має трапитися, трапляється — у свій час.

Сеанс Таро у халабуді. Фото: Наталка Дяченко

Тут можна посидіти в халабуді (художня робота Дар’ї Молокоєдової), дізнатися свою долю на картах таро, віддатися музиці завдяки кураторській програмі Євгена Касьяна і з’їсти найсмачніший в околиці кремзлик, тобто великий дерун. Названий за мотивами кіоску, де в Ясіні свого часу продавали морозиво, фестиваль "Фантазери" злегка відправляє учасників у дитинство — хоча справи і питання в цьому дитинстві дорослі.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media