Я не хочу бути максимально зрозумілим: Пилип Білянський про свій дебютний роман "Луни"

Пилип Білянський. Фото: Ukraine Crisis media center

Дебютний роман письменника Пилипа Білянського "Луни" потрапив до цьогорічного довгого списку "Книги року BBC".

В етері програми "Культура на часі" на телеканалі Суспільне Культура Білянський розповів про роботу над книжкою, закладені сенси та пошуки відповідей.

Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.

Презентація книжки "Луни" Пилипа Білянського у Києві. Фото: "Темпора"

Чи очікували, що ваш дебютний роман "Луни" потрапить до довгого списку "Книги року BBC"?

П'ять років тому я взагалі не думав, що буду писати. Це був спосіб рефлексії, експериментів, щоб подивитися, що з цього вийде. Я не сподівався, що це дійде до реалізації, друку й далі. А те, що потрапив у лонг, — це приємний бонус.

В одному зі своїх інтервʼю у 2018-му ви сказали, що вам подобається писати оповідання тому, що легше сфокусуватися та витримати ідею. Як ви наважилися на великий роман?

Перша думка виникла під час ковідного локдауну. Тоді з'явилося дуже багато вільного часу, і була думка поекспериментувати та подивитись, чи можу я. Сів, спробував, щось вийшло.

Ви також розповідали, що була велика дослідницька робота. Скільки тривала робота над романом?

Дослідницької [роботи], я б не сказав, що дуже багато. Я вивчав певну літературу, але перший рукопис був написаний за п'ять місяців. Потім я дав йому відлежатися три місяці. Перечитав — краще людям це не показувати. З першого рукопису залишився тільки сетинг, все інше — повністю змінилося. Рукопис був дуже простенькою соціальною фантастикою, а хотілося вкласти більше питань, які мене дійсно турбують. Це і депресія, депресивні розлади у дитини, і травматичний досвід у дитини. Коли з'явились ці ідеї, я зашив їх у той сетинг, який виник із самого початку.

Окрім художньої літератури ви читали роботи з нейробіології, книги з психології, навіть еволюцію китів досліджували. Чому вирішили надати такої багатошаровості твору?

Щодо нейробіології: для мене роботи, інтерв'ю, лекції [Роберта] Сапольскі цікаві. І я захоплююсь науково-популярною літературою. Але у своєму романі мені цікаво було провести певні паралелі між образом риби в християнстві й образом риби в класичній еволюції, та як вони перемежовуються. Без розуміння матеріалу це не вдалося б цікаво зобразити. Для мене дуже яскравий образ китів — це образ тривожності. Це риби, які вийшли на сушу та повернулися у воду, а зараз продовжують викидатися на берег. Вони не знаходять себе ані там, ані там.

Коли ви робили дослідження, чи не було відчуття, що цей твір не всі зрозуміють?

Мені не хочеться бути максимально зрозумілим. Навпаки, мені цікаво підштовхнути людину до вивчення інших, суміжних тем. У мене такою книгою була "Проблема трьох тіл" Лю Цисіня. Коли я з ним ознайомився, то хотів дізнатися більше, тож захопився [Стівеном] Гокінгом та квантовою фізикою Мені подобається, коли література підштовхує до вивчання чогось суміжного.

В одному інтервʼю ви назвали роман "Луни" сублімацією власних переживань, тобто в романі йдеться про самотність. На вашу думку, наскільки глобальною тема самотності в Україні є зараз?

Вона актуальна в будь-якій кризовій ситуації. На той момент був ковідний локдаун. Скільки було розлучень, коли люди починали розуміти, що вони сам на сам зі своєю проблемою і ніхто їх не розуміє. Під час повномасштабної війни люди також опинилися сам на сам зі своїми проблемами. Мені здається, будь-яка кризова ситуація лишає людину наодинці. Хоч є оточення, але пережити власний досвід людина може лише залишаючись сам на сам з собою. І рефлексія на тему самотності, вона важлива для мене.

Презентація роману "Луни" Пилипа Білянського у Києві. Фото: "Темпора"

Чи надавали головному герою Семену Глибинському особистих рис?

Емоційно — так, бо головний герой — травмована дитина. Я себе зараховую до таких людей, і маю певні розуміння такого досвіду. Головний герой зображається як дитина, яка росте в сім'ї алкоголіка. Я розумію цей бекграунд, розумію проблеми, з якими стикається дитина і які надалі ведуть до депресивних розладів. У цьому плані є певна паралель зі мною, але щодо сюжетних базових речей — це не я.

У романі ви порушуєте тему деперсоналізації, а також є місце фантастиці. Як ви для себе знаходили баланс між фантастикою і психологією, наскільки важливо його було дотриматися?

Фантастика працює більше як художній елемент, допомагає гіперболізувати проблему. Наприклад, у мене зникають люди і я хочу залишити героя сам на сам зі спогадами. Більше нічого не залишається у світі, окрім спогадів. І там фантастика працює виключно як художня метафора. Після першого рукопису я хотів відійти від фантастики, залишити її метафорою. У тексті я заявляю, що все, що далі відбувається з головним героєм — це його вигадка.

Ви говорите про те, що герой повинен самостійно пройти шлях. Чому ви закладаєте такі сенси?

Ніхто крім тебе самого не допоможе залізти у твою голову. Це буде погляд зі сторони, переказ твоїх проблем, але саморефлексія та робота з прийняття своєї самотності — невіддільний атрибут твого життя.

У книзі ви ставите питання "хто я?". Чи вдалося вам знайти на нього відповідь?

Частково — так, а частково воно залишається образом Фудзі, який фігурує в романі. Це постійний шлях, який ніколи не закінчиться, але я приблизно його уявляю. Частково на мене вплинули такі історії, як у буддизмі: є розототожнення, коли кажемо, що тіло не я, емоції не я, розум не я — все не я, крім мене. Пошук себе в цьому — фінальна мета всього життя.

Ілля Рудійко на сторінках "Українського тижня" пише: "Цей роман не розказує, а показує. Емоції, що супроводжують ситуації, візуальні деталі. Та водночас суть того, що відбулося, лишається для читача прозорою і зрозумілою". Чому ви обрали метод розповіді, а не пояснення?

У мене немає відповіді. Роман залишився таким, яким я собі його уявляв. Він залишився шляхом до того, щоб читач по-своєму прийшов до відповіді. Залежно від того, в якому стані читач, з яким бекграундом, він по-різному приходить до відповіді. Я дивився багато оглядів і коментарів на роман, їх вийшло багато різних. Я дуже кайфую, що немає однакових. Для когось це залишилось фантастикою, для когось — філософською історією чи психологією. Меніу подобається залишити читача з присмаком подумати ще трішки.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media