Костенко описала погляд на відносини між Україною й Польщею та відреагувала на слова Дуди про "потопельника"

Колаж: Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

У межах фестивалю Warszawa wierszy ("Варшава віршів") відбувся поетичний вечір Ліни Костенко, на якому презентували польські переклади творів авторки. А також прочитали лист Костенко до організаторів та відвідувачів фестивалю про її погляд на стосунки між Україною і Польщею.

Цим листом поетеса відреагувала на слова президента Польщі Анджея Дуди про Україну як "людину, що тоне, і може потопити рятівника". Повним текстом листа поділилася команда сервісу літературних подкастів LitCom.

Крім того, у листі Костенко зазначила, що зараз закінчує писати історичний твір, у якому присутня Польща ХІХ століття, зокрема польські повстання.

Ліна Костенко. Фото: LitCom

Про знайомство з Польщею

"Польща мені особливо дорога. Ще в моєму дитинстві, в розпал Другої світової, вона явилась мені обличчями розстріляних польських офіцерів у Катині. Тоді до нас долинали лише приглушені чутки про цю трагедію, але я ніби бачила перед собою тих стратенців і безмірно їх жаліла. Це було перше шокове відчуття Польщі — Польщі страждань і втрат".

Про долі двох держав

"Були часи, коли це психологічне повернення до Польщі було складним. Тоді, коли мені було боляче думати, що Польща вирвалася з пекла імперських, тоталітарних і посттоталітарних режимів у простір свободи, а Україна залишалася в лещатах цих режимів, втрачаючи волю до майбутнього", — зазначає письменниця.

Костенко додає, що саме зараз, коли між країнами не літають літаки, а лише їздять потяги, оскільки існує загроза російських балістичних ракет, "мій «поїзд у Варшаву» вільно курсує між нашими столицями. Тепер вже Україна опинилася на першій лінії фронту боротьби за свободу".

Про поетичний переклад

Костенко згадує, як у 70-ті роки з антології польської поезії в українських перекладах вилучили тексти Віслави Шимборської, Збіґнєва Герберта та інших поетів. Тоді молода письменниця, на знак протесту забрала свої переклади Юліана Тувіма та Марії Павліковської-Ясножевської.

"Зараз переклад — це зустріч голосів. При тоталітаризмі ми зустрічалися мовчанням. Символічно й те, що цілий ряд заборонених тоді в Україні творів європейської літератури ми читали саме в польських перекладах. Тож вікно в Європу прочинялося знов таки через Польщу. Знаки культури – завжди в часі, але й понад часом", — додає поетеса.

Про політику

Костенко зазначає, що у ці дні ми стали свідками "сюрреалістичних політичних вистав", представлених як економічний конфлікт щодо імпорту зерна з України.

"Особливо боляче мене вразили слова президента Польщі про Україну як «потопельника». Насправді в моїх очах стоїть вогонь, в якому росіяни палили і палять українські міста і села, перетворюючи на попіл і українське зерно. Наша країна обвуглена. Не про воду йдеться, а про есхатологічне полум’я. У відсвітах цього страшного полум’я особливо цінується кожен вияв солідарності. Душа людини здатна піднятися над фікціями і відчути справжні пріоритети і справжні пропорції проблем".

Хто така Ліна Костенко

Ліна Костенко — українська письменниця-шістдесятниця. У 1987 році стала лауреаткою Шевченківської премії. А у 2022 році, у день Національного свята Французької Республіки, посол Франції в Україні Етьєн де Понсен вручив їй Орден Почесного легіону. У 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем її номінували на Нобелівську премію з літератури.

Серед найвідоміших текстів Костенко:

  • поетичні збірки "Над берегами вічної ріки" (1977), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987);
  • роман у віршах "Маруся Чурай" (1979);
  • поема "Берестечко" (1999, 2010);
  • прозовий роман "Записки українського самашедшого".

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media