13 вересня стартував четвертий сезон літературного проєкту "Мереживо" від Українського ПЕН. Мета ініціативи — підвищити престиж читання в маленьких містах та ознайомити тамтешніх людей із сучасною українською літературою.
Анастасія Левкова — українська письменниця, редакторка та журналістка, членкиня українського ПЕН-клубу. Авторка бестселеру "За Перекопом є земля" — найпопулярнішого роману на цьогорічному "Книжковому арсеналі", а також книг "Старшокласниця. Першокурсниця", "Ашик Омер" та "Спільна мова. Як народжуються і живуть слова". Координаторка літературного конкурсу "Кримський інжир / Qırım inciri" і співупорядниця однойменної антології української і кримськотатарської прози, поезії, перекладів.
Окрім цього, Анастасія — кураторка "Мережива", яка залучає мешканців райцентрів у спільне з великими містами культурне поле. Суспільне Культура поспілкувалося з нею про ідею та організацію проєкту, а також з'ясувало, чи дійсно така вже велика прірва існує між сприйняттям літератури в обласних центрах та провінції.
На вашу думку, чи відрізняється сприйняття літератури в маленьких містечках та великих містах? Які чинники на це впливають?
У малих містечках, як на мене, ставлення до літератури трохи "забронзовіле", бо там літературу знають переважно зі шкільних підручників та хрестоматій. І уявлення про письменників у людей таке, що це або ті, хто померли, або якісь "небожителі".
Але ситуація змінюється: світ глобалізується, стирається межа між великими містами та маленькими містечками. Навіть якщо десь немає книгарень, книжки все одно можна придбати в інтернеті. Також у роки перед повномасштабною війною було багато фестивалів, принаймні в обласних центрах, і люди могли приїхати туди. Крім того, зараз через соцмережі можна дізнатися, що письменники — не "небожителі", а звичайні люди, часто молоді й прогресивні.
Яку роль у популяризації літератури в провінції відіграють бібліотеки?
Чільну. Важливий внесок у популяризацію книжок також роблять вчителі української мови та літератури й зарубіжки. Хоча в цьому випадку часто все-таки йдеться саме про школярів та, насамперед, класичні твори. Якщо ж говорити про сучасні книжки, то бібліотека — це найперше місце, яке має змогу популяризувати літературу. І через книжки, і через книжкові заходи.
З "мереживних" поїздок я бачу, що в містечках є дуже багато активних бібліотек, які намагаються щось організовувати з місцевими авторами або запрошують відомих письменників.
Наприклад, сьогодні, 13 вересня, починається перший захід нашого проєкту в селищі Ярмолинці Хмельницької області. Чому ми включили цей населений пункт у "Мереживо"? Бо під час попереднього сезону мені написала директорка тамтешньої бібліотеки й сказала, що дуже хотіла б прийняти письменників у них. І потім, звісно, я передусім подумала про Ярмолинці: якщо нас чекають, якщо є запит, то набагато легше організовувати захід. Тобто це сталося завдяки активності директорки. І зрозуміло, що ця бібліотека влаштовує й інші заходи: потрібен неабиякий досвід, щоб бути готовим організувати такий захід, як "Мереживо".
Яким чином проєкт "Мереживо" сприяє підвищенню престижу читання в райцентрах України і чому ця мета є важливою?
В Україні мало читають — особливо в маленьких містечках, де думають, що літературу створили або "мертві письменники", або недоступні "небожителі". Якщо ж автори приїжджають та комунікують з читачами, то через спілкування видно які це класні й цікаві люди. Через такі речі й підвищується престиж читання.
Я спостерігала, як автори приїжджали в маленькі міста й розповідали, ким вони є, якими вони є, де працюють тощо. І люди бачили, що й вони можуть можуть стати письменниками. Так, читачі цих маленьких райцентрів бачили, що це сучасні, яскраві та цікаві люди, не якісь там "динозаври".
Що більше читає нація, то краще вона може критично мислити, не вестися на пропаганду.
Які цілі та завдання проєкту були визначені у контексті сучасної війни Росії проти України?
В умовах війни з’явилися нові важливі завдання проєкту: підтримувати місцевих культурних менеджерів та громадських активістів, підсилювати місцеві культурні й волонтерські спільноти, збирати історії людей. Ми визначили такі фокус-теми подій, як роль літератури і письменників під час війни, а також проговорення воєнного досвіду і змін, через які проходить сьогодні Україна та українське суспільство.
Розкажіть про залаштунки організації проєкту. З якими труднощами стикаєтеся в процесі?
Найбільша складність — це логістика. Один з найперших критеріїв, якими ми керуємось при виборі містечок, — можливість туди доїхати. Часто я розумію, що ми не можемо везти письменників у якесь місто, бо це буде просто капець: вони цілий день проведуть в дорозі, і на заході вже будуть ніякі. До того ж, заходи треба проводити вдень: так прийде найбільше людей, бо можуть привести школярів.
Плюс особливість нашого проєкту така, що ми маємо кошти, щоб письменники ночували лише одну ніч. А є містечка, у яких потрібно переночувати двічі. Тобто ти приїжджаєш увечері, одну ніч ночуєш, наступного дня виступаєш, ще одну ніч ночуєш — і тільки тоді дорога в наступне містечко. У нас немає на це коштів. Тому те, куди можна дістатися тільки ввечері, відпадає. Буває ще таке, що в населеному пункті немає готелю — тоді ночуємо в сусідніх містах.
Оце основна трудність. Усе інше — вже таке. Зазвичай бібліотеки є, вони активні, люди охоче приходять на заходи.
Це вже четвертий сезон "Мережива": розкажіть як трансформувався проєкт?
Організаційно він не трансформувався. Змінилися тільки теми для розмов. Тепер це переважно розмови про війну, літературу в контексті війни, воєнний досвід авторів. Зокрема, через це зараз у "Мереживо" їздить набагато менше чоловіків: багато з них задіяні в армії, служать на фронті або в тилу. Так само й жінок-письменниць, які обороняють Україну, ми не завжди можемо вихопити.
Утім, навіть ті автори, самі не воюють, теж мають що розповісти. Наприклад, Юлія Стахівська та Олена Степаненко — з Бучі. Або ж Ганна Осадко — її чоловік загинув, він військовий. Ірина Славінська: вона працювала на радіо навіть у найважчі дні лютого 2022 року, коли було невідомо, захоплять Київ чи ні. Тоді вона розповідала пронизливі історії про те, як радіо працювало з укриттів. Віра Курико — журналістка й чернігівська письменниця, яка описувала свій досвід Чернігова в облозі. Тобто всі наші письменники так чи інакше заглиблені в контекст війни.
Які різновиди подій заплановані в цьогорічній програмі "Мережива"? Наприклад, дискусії, презентації, лекції тощо?
У нас є лише один тип подій — зустрічі-розмови з письменниками, які модерує Марія Титаренко. Також у процесі можуть бути ще літературні читання, особливо якщо йдеться про поезію. Зазвичай читачам у містечках загалом дуже цікаво дізнатися більше про письменників, їхній досвід, послухати про життя цих людей.
До речі, ми помітили, що ідеальна тривалість заходу — це дві години. Менше просто не вистачає для спілкування.
Які регіони ви відвідаєте цього разу? Чи відбудеться "Мереживо" на прифронтових територіях?
У нас заплановані Хмельниччина, Полтавщина, Чернігівщина, Черкащина, Кіровоградщина, Вінниччина та Одещина.
Прифронтові — наразі ні. На це спрямовані інші проєкти Українського ПЕНу. Нагадаю, що в першому сезоні "Мережива" ідея була зосереджена на прикордонних областях, і тоді ми якраз побували в багатьох містечках, які зараз окуповані: Генічеську, Мелітополі, Бердянську, Новоолексіївці тощо.
Чи співпрацює "Мереживо" з книжковими видавництвами? Якщо так, то в чому полягає співпраця?
У перших сезонах "Мережива" в нас була дуже активна співпраця з "Видавництвом Старого Лева", тому що в проєкті брало участь багато їхніх авторів. Видавництво тоді надавало безкоштовні примірники, які ми дарували в бібліотеки.
У третьому сезоні ми співпрацювали з "Духом і літерою". Вони також надсилали книжки — десь по 5 книжок в бібліотеку кожного містечка, яке ми відвідали.
Зараз тісно взаємодіємо з видавництвом Vivat. У кожну бібліотеку, куди поїдуть наші автори, подарують книжки, які ПЕН видав у співпраці з Vivat. Це, наприклад, книга "Я перетворююсь... Щоденник окупації. Вибрані вірші" Володимира Вакуленка-К. та антологія воєнної поезії "Поміж сирен".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media