Співачка Badactress (Нюра) спершу будувала свою кар’єру як тіктокерка, свій влог вона вела російською. З початку повномасштабного вторгнення вона відмовилась від своєї старої спільноти підписників та записала відео, у якому повідомила про те, що говоритиме та співатиме лише українською. Свою першу пісню вона записала у серпні 2022 року, за рік у неї з’явився повноцінний альбом та кілька синглів. Восени вона планує видати новий альбом — концептуальний та "грузячий", де кожна пісня продовжуватиме історію попередньої.
Badactress у своїх влогах відверто говорить про фемінізм, критикує бодішеймінг та стала однією з сучасних виконавиць, хто сміливо співає про бісексуальність.
У серпні цього року вона стала героїнею документального проєкту "Видимі", де наполягає на необхідності захищати права людей, не чекаючи перемоги у війні, адже майбутнє потрібно створювати вже зараз.
Це інтерв’ю було записано 18 серпня 2023 року.
У твоїй попередній пісні "Таксі додому" ти вживаєш фразу "Київська попса". Що це?
Чесно кажучи, ця фраза була вставлена для вайбу. Я довгий час писала пісні, намагаючись писати їх цікавіше. З часом почала набагато влучніше доносити свої думки через метафори. На середину літа я готувала два абсолютно інші треки: один — про страх терапії, інший теж був досить "грузячим". Обидва були досить важкими для сприйняття. У текстах цих пісень дуже багато образів. Але в якийсь момент, вже майже перед реалізмом, коли ми записали їх і залишилося буквально звести та викласти, я усвідомила, що не хочу влітку так навантажувати людей.
Адже, по-перше, я сама втомилася навантажуватися (і так вийшло, що у мене лежить зараз десь 5-6 треків і вони навантажуючі). Я любила сумувати, самокопання. Але у той момент усвідомила, що потрібно зробити інакше, бо має бути і сезонна музика. Якщо говорити саме про мене, я дуже люблю постпанк. Але його слухаю тільки восени та взимку. Влітку я відкладаю цей плейліст.
По-друге, влітку починається багато фестів, виступів, концертів. Я вже виступала зі своїми піснями і зрозуміла, що доволі важко виступати з музикою, під яку не потанцюєш. Може бути багато людей, які не знають текстів пісень і не знають, як під них рухатися.
Пісня "Таксі додому" виявилася для мене, по суті, справжнім челенджем, тому що я настільки довго писала складно, метафорично і образно; настільки довго лупцювала себе за кожну банальну риму, за кожне банальне слово; що сісти і написати попсу виявилося для мене складніше, ніж я думала. Але по суті я написала цей трек за вечір.
У зведенні та доопрацюванні треку допомагав мій продюсер — він завжди поруч і це саме та людина, яка додає до моїх пісень якихось цікавих "штуковин". Тобто він та сама людина, яка вказує мені на дрібні деталі, які роблять трек "смачнішим", якщо можна так сказати. І "київська попса" — це його ідея.
Київ, звісно, змінився за цей час. Але, по суті, трек відображає те, яким стало місто, що завдяки військовим, до нього повернулося життя, що проводяться вечірки, тусовки, відбуваються якісь заходи.
Ти сказала про те, що місто стало іншим. Можливо цей досвід перших місяців повномасштабного вторгнення, окупації та деокупації Київщини якимось чином позначився і на тому, як звучить музика, на самому саунді? Бо багато йдеться про те, що ця військова реальність увійшла в тексти, але чи вплинуло це на звук?
Мені складно порівняти, адже до повномасштабної я не була співачкою та не робила музику, я в основному була блогеркою. Але якщо говорити на те, як війна впливає зараз на мене особисто та на мою творчість, то безперечно впливає: наприклад на самокопання. Дуже багато думок в плані того, що, як би це пояснити. Наприклад, я зробила трек "Таксі додому" про те, як дівчина їде додому з якоїсь вечірки, і там є фраза "Я хочу, щоб ти переміг". І я постійно повертаюся до думки про те, як це можуть сприйняти люди. Чи не подумають вони, що це якась пісня військова чи про військового?
Як людина, яка пише тексти, я більше стала думати про те, чи дозволено мені робити метафори на якісь військові події, аби це не було трупоїдство. Бо просто реально боїшся випадково зачепити тему, яку не варто зачіпати в деяких піснях, якщо вони не про це.
Ще одне: впливає банально на сам процес створення та роботи. Я це дуже сильно відчула, коли були блекаути, і ми знімали кліп на пісню "Аліса". Ми знімали в приміщенні, у мене були образи шести персонажів з "Аліси в країні див". Знімали протягом двох днів, але з перервами по чотири години через відключення. Я фарбувалася в темряві, робила образи, освітлюючи простір ліхтариками. Коли ми знімали, буквально рахували час, щоб встигнути до відключення світла, бо апаратура не працює.
Тобто в будь-якому разі воєнні обставини впливають на створення творчості і фізично, і морально. У разі повітряної тривоги, зупиняються концерти. До того, постійно рефлексуєш щодо того, чи робиш достатньо чи робиш правильно. З моральної точки зору дуже багато впливу. Тому починаєш більше фільтрувати тематику, розуміти взагалі, яким чином створювати текст, чи можна використовувати ті чи інші метафори та образи.
Ти сказала, що в тебе зараз лежать пісні, які ти планувала на літо. Коли тепер плануєш їх випустити?
Я планую альбом восени.
Можливо ти готова зробити невеликий спойлер: про що він буде?
Імовірніше, альбом планується (я сподіваюся) концептуальним і у ньому через усі треки буде розказана одна історія ліричної героїні. Звісно, вона трохи біографічна. Це історія про конкретні травми, проблеми, ситуації, які призвели до конкретних, можливо, ментальних хвороб та тригерів. Ці тригери і хвороби не дозволяють їй нормально жити, будувати стосунки з партнером, створюють у неї тривожні прив'язаності і все інше.
Ти взяла участь у проєкті "Видимі", в епізоді говориш про те, чому важливо підіймати такі теми як права людей, фемінізм, критикувати бодішейминг і так далі. Чому для тебе все це стає важливим?
Ми весь час перебуваємо під впливом країни-агресора, під впливом наративів країни, яка на нас напала. Війна — це важливо. Тому варто говорити про те, що відбувається, адже всі ці речі стосуються відбудовування нашої країни.
По суті, все, про що ми говоримо — це не тільки активізм. Тому коли ми говоримо про чистоту вулиць, екологію, фемінізм, ЛГБТК+, бодішеймінг, про будь-які речі, які стосуються життя людей у нашій країні — усі вони на часі. Тому що ми говоримо і про життя тут і зараз, і про наше майбутнє. Набагато легше будувати щось з нуля, ніж перепрошивати старі речі. Якщо ми зараз будемо мовчати і чекати, поки війна закінчиться, у людей сформується конкретний наратив, конкретна поведінка, яку потім буде дуже складно змінити.
Коли ми говоримо про всі ці проблеми, це все про людей, які живуть в нашій країні, і в тому числі про тих, хто воює на фронті. Адже у війську є представники різних спільнот. Дискримінація жінок існує і в житті, та на фронті. Тобто це не проблема лише цивільного життя. Ці проблеми не відтерміновані допоки триває війна. Тому важливо говорити, брати участь у відбудові країни, у створенні нової культури, нового інформпростору, нових наративів.
Чи відчуваєш себе голосом свого покоління? Як ти для себе можеш описати те, ким є твоє покоління?
Так, я відчуваю себе голосом покоління. Я, в принципі, вважаю, що будь-яка людина, як на мене, коли відноситься до конкретного покоління, має голос, вона є інфлюенсером; і якщо до неї дослухається хоча б 10 людей, вона є голосом свого покоління. І насправді, якби це сумно не звучало, так само як і я, якийсь 20-річний гомофоб, який щось говорить на велику аудиторію, теж є голосом свого покоління.
Проблема в тому, що бути голосом покоління — це доволі важка система, яка викликає у мене страх відповідальності, тому що кожна людина може допускати помилки. Але коли ти є важливим голосом для когось, і коли до тебе прислухаються, то від тебе і вимагають значно більшого.
Так, я відчуваю себе голосом покоління, ще й тому що я говорю про проблеми та виклики свого покоління і не лише. Я є нон-гетеро персоною, не відповідаю усім соціальним стандартам, як мінімум, в плані зовнішності та своєї ваги. Я є жінкою. Я, думаю, що я говорю це не для того, щоб комусь щось донести, а для того, щоб мене почули ті, хто по мою сторону барикад і зрозуміли, що з ними все нормально. Тому що я насправді не вірю, що мої слова можуть змінити тих, хто ніколи про це не задумувався. І я думаю, що якщо люди критичні до цього, якщо вони не розділяють думки щодо рівності та права, вони не подивляться проєкт "Видимі" та не зрозуміють його.
А як тоді шукати спільність серед людей, як говорити з ними та формувати спільноту?
Мені не близьке утопічне бачення і я не вірю, що можна дійти до того, щоб в усіх абсолютно була якась толерантна, правильна думка. Думок може бути багато, але має бути закон і він має працювати.
Є думка, що на усунення якоїсь проблеми потрібно у тричі більше часу, ніж знадобилося, щоб зробити цю проблему. Але зворотній таймер уже запущено. Залишається тільки робити, робити, робити. І, можливо, у наших нащадків вже буде толерантна країна з усіма правами для усіх.
Я би хотіла навести приклад того, як культурна спільнота заступилася за директорку музею Голодомору Лесю Гасиджак, яка стикнулася з бодішеймінгом, про те як критикували сексистські жарти про 10/10 та критику фемінізму з боку Олега Скрипки. Все ж виходить, що через культуру можуть відбуватися зміни і вони вже відбуваються?
Я, чесно кажучи, не в усіх моментах, але в більшості моментів схильна до м'якої освіти та лагідної українізації. Тому що сама була людиною буквально зворотніх поглядів. Це було наслідком того, в яких умовах я була вихована.
Коли я стала фемактивісткою в середній школі, у мене були однокласники, які мене цькували. Але й були підлітки, які приходили і питали мене про щось. Я тоді вела блог і розказувала про це у ньому. Багато що пояснювала обережно у грайливій формі і після цього деякі підлітки міняли свою думку щодо деяких речей. Як на мене, дуже багато речей, змінюються насправді тільки завдяки соціальній думці та інформаційному полю. Ми знаємо, що суспільство вже змінювало свої норми: наприклад з’явилась "норма", що волосся на жіночих ногах — неправильно, але так було не завжди. Якщо ми дійсно почнемо в світ виводити якісь важливі думки, якісь позиції, особливо вводити говорити про конкретні дії, показувати цих людей, та формувати якісний інфопростір, то ситуація мінятиметься.
Щодо ТікТоку: ти починала як тіктокерка і дуже активно ним користуєшся, що для тебе зараз означає ця соцмережа?
Для мене ТікТок — це соціальна мережа, яка напряму не взаємодіє з Росією. Це соціальна мережа, яка дає дуже багато інструментів для розголосу інформації і для розвитку нашої власної української культури. Я вважаю це в відповідному плані важливішим і більшим, ніж те умовне моральне схвалення, яке ми даємо щодо того, користуватися ним чи ні.
Як і кожна соцмережа, у неї є свої плюси та мінуси. Я думаю, що треба пильно зважувати, які плюси може вона дати і якщо говорити про негативний вплив, то виходить, що ми буквально вкладаємо кошти та час у те, де багато російської пропаганди. Але в той самий час у ТікТоку також багато інформації про донати та збір коштів на допомогу армії. У цій мережі ми також розповідаємо правду щодо війни.
Раніше ти вела ТікТок російською, але з початку повномасштабного вторгнення перейшла на українську, пишеш тексти українською і це стало причиною того, що ти втратила частину своєї аудиторії. Але чи знайшла ти нову спільноту для себе за цей час?
Це була моя позиція. Коли я перейшла на українську, я абсолютно розуміла, що втрачу велику частину своєї аудиторії. Причому ми зараз говоримо не лише про Росію, адже по суті, у них не було ТікТоку бо він у Росії офіційно заборонений, а про іншу аудиторію — про аудиторії з Казахстану, Білорусі, та всіх інших країн, де люди розуміли російську мову. Але коли почалося вторгнення, я зрозуміла, що вибудовується абсолютно новий інформаційний простір і я не можу більше бути і тому, в якому була. І можливо у нас чогось не було, чогось не вистачало, але я зрозуміла, що маю сама будувати свою спільноту та свій простір наново. Ніхто за мене не побудує нічого, я розуміла, що маю докладати зусилля і тому прийшла до такої позиції, що буду знімати виключно українською і працювати з українським та іншомовним саундом.
У мене зараз абсолютно нове оточення, в якому майже всі люди — це або музиканти, або люди, які мають якийсь стосунок до музики, до продюсерства, до лейблів, до зйомок. Власне, все навколо цієї індустрії крутиться, вся ця спільнота — україномовна.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media