Burning Man — щорічна подія незалежного мистецтва, що відбувається в американській пустелі Блек-Рок у штаті Невада. Учасники готують незвичайні костюми, а організатори визначають подію як експеримент зі створення спільноти радикального самовираження.
На фестивалі Україна цьогоріч була представлена двома мистецькими роботами. Одна з них — птах Фенікс, що нагадує тризуб. Його створили художник Олексій Сай та архітекторка й художниця Дана Косміна. Роботу символічно спалили в перші дні фестивалю. Другий український твір — "Храм їжака" (The Hedgehog Temple), артоб’єкт у формі велетенського їжака, де всередині на протитанкових їжаках розмістили історії загиблих воїнів.
Зі співавторкою Фенікса-Тризуба Даною Косміною, яка зараз перебуває у Мексиці на мистецькій резиденції, Суспільне Культура поспілкувалося про те, чи розшифрували іноземці посил, закладений у скульптурі та чи виходить говорити про війну в Україні на мистецьких заходах світового рівня.
Як виник Фенікс-Тризуб
Розкажіть про задум скульптури, із чого почалася ця ідея? Якою була співпраця з Олексієм Саєм, як ви розподілили ролі у проєкті?
Цієї зими надійшов дзвінок від Олексія Сая, що Віталій ДейнегаВіталій Дейнега — волонтер, громадський діяч, засновник і у 2014—2020 роках керівник БФ "Повернись живим". Заступник Міністра оборони України з 21 лютого 2023 року. і команда планують робити українську участь на Burning Man. Від команди Дейнеги було бажання продовжити роботу з захисними об'єктами для монументів, які я робила на Венеційській бієнале. Їх зачарували об'єкти з мішків, адже Burning Man, це пустеля, пісок.
Але від нашої першої розмови з Саєм ми захотіли змінити напрямок думки з того, що ми обороняємось, закриваємо наші об'єкти, на інший аспект. У мене виникла ідея, що нам не потрібно показувати щось закрите, зацензуроване, навпаки, ми можемо скористатись платформою Burning Man, яка працюють з вогнем.
На той момент ми ще не знали, чи нам дозволять щось спалювати, адже там є обмеження по кількості спалень на кожен рік. Але мене надихнула фотографія архітектора Олександра Бурлаки, монумент у захисному дерев'яному коробі, ідея була, що потрібно працювати з іншими матеріалами й концепцією.
Отже, ми з Олексієм прийшли до того, що ми відходимо від ідеї цензурованого, невідомого, до ідеї того, що ми зробимо наш об'єкт перформативним, багатоетапним.
Ми вирішили, що в нас буде дерев'яний короб. Почали думати, який об'єкт ми в ньому розмістимо, ми не хотіли робити пряму репліку з монумента, який був безпосередньо розташований в коробі. І через те, що запланований концепт був багатоетапний, вогонь і відкриття об'єкту, ми вдвох одразу прийшли до розуміння, що це буде саме Фенікс, як простий, прямолінійний бруталістський образ.
Тоді Сай почав розробляти об'єкт і прийшов до того, що це міг би бути і Фенікс, і Тризуб. Саме тоді зародилося багатогранне сприйняття цієї скульптури. Це була наша перша колаборація з класною синергією, розумінням одне одного з півслова. Найлегше було те, що команда мала своє бачення, але не пресувала ним. Ми не хотіли продовжувати попередні ідеї, тому, що наша історія і контекст міняються.
Я була на Burning Man раніше, тоді ми працювали зі скульпторами з Чикаго. У мене було розуміння, що там відбувається, наскільки мало там представлене концептуальне мистецтво, а відбуваються радше шоу-гепенінгиГепенінг — різновид мистецтва дії, один із проявів акціонізму, спрямованого на заміну традиційного художнього твору простим жестом, розіграною виставою, спровокованою подією.. Тож наш об'єкт, хотілося зробити мінімалістичним, максимально промовистим і багатоетапним.
Я ще не зустрічала таких об'єктів, які б не повністю згорали. Учасники Burning Man будують об'єкт і спалюють його до тла. А такі об'єкти, які б були багатофазовими, де спочатку інтрига, потім робота з вогнем і зародження чогось третього — такі проєкти мені не зустрічалися.
Мені здається, що ми підійшли до цього унікально. У мене в голові крутився слоган, що ми повстаємо з попелу, "rising from the ashes".
Взимку ми зробили прості візуалізації, запропонували ескізи, як це могло б бути без деталізації, а навесні команда змогла знайти технічні ресурси, бюджетні можливості, спеціальних піротехніків, які могли б забезпечити горіння в артистичному плані, адже нам потрібно контролювати вогонь, тож нам підтвердили, що ми можемо продовжувати розробку проєкту. В цілому розробка проєкту тривала рік.
Чи були розшифровані сенси
Який відгук ви отримали на свою роботу? Чи зчитали іноземці ваш посил?
Ми із командою хвилювалися про це й обговорювали, що, можливо, це буде незрозуміло, адже мало хто розуміє, що у нас відбувається з оборонною системою, з пам'ятниками. Це моя третя робота із серії з пам'ятниками, був ще менший об'єкт у Парижі минулої осені. Іноземці із зацікавленістю ставляться до них, вони питають, що це за абстракції та кубічні форми. Ці об'єкти досить антиархітектурні, тому що в їхньому створенні було багато самоорганізації.
Ми думали про те, що, можливо, потрібно робити напис на дереві, або якісь додаткові проєкції. Але ми вирішили максимально спростити все і тільки слоганами в підписі роботи транслювати нашу ідею. З кола людей, з якими спілкуюсь, хто наживо бачив роботу, художники, архітектори, люди з професійного кола, маючи слоган, що ми повстаємо з попелу, і маючи інформацію, що в нас є такий метод захисту монументів — вони одразу зрозуміли ідею.
Так співпало, що спалення цього містичного коробу, цей вогняний перформанс припав на бомбардування Києва. На всіх шпальтах газет були промовисті картинки вибухів, одночасно був спалах і в нас. Ця накладка новин, реальних подій і того, що робили ми, одразу провела паралелі.
Олексій також багато розповідав для медіа, як він спостерігав обстріл 10 жовтня в парку Шевченка. Мені здається, це спонукає іноземне коло більше дивитись, слухати про те, що відбувається, тому що їхні очі й вуха вже замилені інформацією про травми, трагедії і руйнування. А нам хотілося підкреслити, що через всі руйнування ми прийдемо до відродження, до того, щоб повстати, що цей каракас, основа, фундамент у нас є.
Одночасно і пощастило з погодою, тому що цьогоріч були жахливі затоплення, а нам вдалося зробити все до цього.
Ми думали, що ми занадто мінімалістично підходимо, адже ми просили команду не давати проєкцій, текстів, якихось додаткових матеріалів, щоб усе винятково візуально, емоційно сприймалося людьми.Тому що це не виставковий концептуальний простір, це радше такий собі amusement park.Парк розваг, атракціонів., він досить комерціалізувався за останні десять років.
Тим не менш цікаво, що публіка змогла сприйняти й зчитати наш меседж, ми змогли їх зачепити. Мені здається те, що через спалювання ми приходили до зародження нового, це стало тригером для запам'ятовування й прочитання концептуального. Я раділа, що окрім політичних та новинних ресурсів, про це також написали художні організації, галереї та виставкові простори. Тоді я зрозуміла, що ми зробили влучний меседж для різних аудиторій.
Політичність на Burning Man
Моє наступне питання якраз про те, як Burning Man ставиться до політичності, політичних висловлювань у роботах (чи того, що вони могли б так трактувати)? Чи вдається на фестивалі говорити про Україну та привертати увагу до проблеми війни?
Тема цього року на Burning Man – анімалістика. Тому так склалося, що з одного боку це тризуб, з іншого — це птах. Тому ми грали на різних гранях, давати слоганом, що "Russia is a terrorist state" – це підпадає під цензуру. Так само, як і на цьогорічній Венеційській бієнале.
Але ми розумні люди, ми концептуальні художники. Ми можемо знаходити методи, як ми можемо по-іншому повернути кут споглядання на об'єкт і грати на цій дуалістиці, що це у нас і пташка, і наш символ. Що це вогонь і знищення, і зародження. Ця дуалістичність у всьому.
Так само і з Бієнале. На всіх цих платформах потрібно вміти знаходити компроміс, тому що за ними великі аудиторії. Цікаво нести меседж у маси людей, тих, хто, можливо, не читає, не дивиться, що відбувається в Україні.
Я була здивована, що тут, у Мексиці, де я зараз перебуваю, взагалі майже відсутні новини про Україну — усім здається, що вже війна закінчилась. Тому на таких платформах, які охоплюють міжнародну авдиторію, важливо не пушити ту ідею, яку там в принципі не можуть прийняти, а знаходити методи, якими можна все-таки говорити. Важливо не відмовлятися абсолютно від ідеї, а думати, як її можна трансформувати, адаптувати, і не втратити той меседж, який ми хочемо транслювати.
Про першість спалення
І ви, і Віталій Дейнега також на цьому акцентував, що Фенікс-Тризуб це перша робота, яку спалили на фестивалі цього року — як команда досягла цього і чи має це значення для бьорнерів ця першість?
Під час проведення Burning Man поселення тимчасово стає одним з найбільших міст штату Невади, тобто ви можете уявити, яка кількість людей приїжджає. І архаїчно-сакральний обряд спалення об'єднує всіх присутніх на події. Перше спалення, звичайно, привертає найбільшу увагу.
З весни вже почались перші обговорення з командою Burning Man про те, що ми хочемо, чому нам це потрібно, що це ключовий елемент у концепції проєкту. Тому що для нас спалення не є фінальною точкою, а є початком розповіді.
Сама команда від Burning Man була захоплена нашим концептом, тому що, повторюсь, для них це унікальна річ, що об'єкт опалюється вогнем, залишається, стоїть і продовжує історію фестивалю. Вони прониклися всіма цими елементами, які ми їм запропонували технічно і концептуально.
І таким чином ми змогли зробити це першими. Я думаю, що це важливо в контексті того, як це співпало з погодою, з новинами з України.
Ми вивели подію з такого собі парку атракціонів, де вогонь — це іграшка, якою граються і просто стирають пам'ять. Ми пам'ять навпаки підсилювали, підпалюючи. Цей живий матеріал в обвугленому вигляді ніс сильний ефект. Я думаю, що все це разом дало новий політично-концептуальний рівень, який раніше не зчитувався на фестивалі.
Я вже раніше працювала з обвугленим, запаленим, це задіює всі рецептори людського сприйняття. І, звичайно, поєднання піску, пустелі й попелу — це досить потужно.
Про "Храм їжака"
Цьогоріч Україну на Burning Man представляють дві роботи, окрім вашої з Олексієм Саєм це також "Храм їжака" (The Hedgehog Temple) авторства Ярослав Корця і команди. Чи взаємодіяли ви з їхньою командою, чи є спільна історія у двох українських скульптур? Як вам проєкт колег?
Ми досить пізно дізналися про нього, бо ми були досить сфокусовані на Феніксі, ми не співпрацювали з командою "Храму їжака". Присутність храмів на Берні це символічна і давня традиція, вони є кожного року, в них згадують тих, хто пішов з життя.
Це традиційна річ, я рада, що ми приймаємо їхні традиції, переносимо це до тих людей, кого б ми хотіли згадати.
У цьому храмі згаданий батько нашого піротехніка, який загинув. Це про момент пам'яті, вшанування, прощання, я рада, що в нас з'явився ще такий додатковий меседж. Як би це не було трагічно, але це доцільно, це місце гуртування, в тиші, пам'яті, спогадах. Чому вони вибрали цю назву не знаю.
Він наповнений протитанковими їжаками.
Так, він зібраний з їжаків, але дерев'яних, так, так, точно. Про концепт я не буду нічого коментувати, але чисто функціонально те, що такі храми є від України, те, що ми можемо згадати і попрощатись, розвіяти попіл по плаю — я вважаю, що це доцільно в контексті втрат, які ми зараз несемо.
Чисто концептуально-візуально я не буду коментувати. Якась декоративність самих їжаків у дереві — я це не дуже розумію поки. Але сама присутність храму — я вважаю, що це доцільно.
Про затоплення й українську команду
Бачимо багато новин про затоплення на фестивалі, складнощі з логістикою і провіантом, а також ЗМІ пишуть про смерть учасника. Чи маєте ви зв’язок з українською командою, як вони почуваються?
Так, звичайно ми на зв'язку зі всією командою. У них були важкі дні до початку монтажу, адже там земля — це просто збитий, спресований пісок, який легко може розмивати.
Зараз у команди все добре. Я не знаю, що з командою, яка займається "Храмом їжака", як у них справи, я не чула ці останні новини про те, що на фестивалі хтось загинув, це жахливо. Проблеми з провіантом і з водою, напевно, через те, що неможливо продовжувати сполучення й доставки, тому що обмежився транспорт, і для того, щоб уникнути більших проблем, то вони зупинили туди доступ.
Не пам'ятаю інших настільки екологічно катастрофічних років фестивалю. Мені здається, що це один із найважчих по погоді й по клімату. Тому що коли ми були з Саєм у попередні роки, ми зіштовхувалися з повітряними бурями, які на відстані руки забирали можливість бачити те, що навколо.
А це якась нова екологічна катастрофа, яка відображає наш час, все те, що відбувається у світі, Європі й Україні. Наскільки хімією війни все більше забруднюється поверхність, як це впливає на загальну кліматичну ситуацію.
Цікаво, що по завершенню кожного Берну команди прибирають усе за собою до останньої пилинки, волосинки, щоб не залишати ніяких слідів людського перебування, є повна відповідальність за локальну екологію. Але глобальна екологія показує себе так.
Україна на світових мистецьких заходах
Останній рік ви працюєте на великих майданчиках — минулого року ви створили простір на Венеційській бієнале. Як ви можете оцінити присутність України на світових мистецьких заходах? Чи вірите ви у те, що мистецтво може привернути увагу до російсько-української війни?
Так, представлення України на міжнародних майданчиках візуального, аудіального, чи кіномистецтва, безумовно важливе й за останні два роки воно все більше й більше зростає.
Потрібно думати, як через такі проєкти давати голоси різним художникам і авторам, як рефлексувати на актуальні події візуальним шляхом. Тому що людям все важче сприймати інформацію про нищівну російську агресію.
Тому проєкт у Венеції минулого року був важливим. Залучення майданчику в Джардіні дало можливість в цьому році продовжити проєкт на архітектурному бійнале. Ми з командою архітекторів цієї осені будемо презентувати там проєкт "Марш у майбутнє". Ми будемо піднімати силу руху, маршу, маршів єдності, свободи, рівності, маршів за Київ, тих горизонтальних рухів, які призводили до зміни політичних устроїв та посилювали демократичні суспільства.
Такі центральні майданчики це єдиний простір, де можна спілкуватися з міжнародною аудиторією, не лише з певними колами людей. Ми можемо привернути увагу до того, що відбувається в Україні, і не лише до деструктивного, але також ми можемо транслювати наш культурний меседж про те, що ми гарні спеціалісти. Щоб надалі не було колоніального сприйняття України, мовляв, усі найкращі спеціалісти знаходяться за кордоном.
Показати наш рівень, що ми вміємо рефлексувати на події, навіть, якщо ці події до нас близькі, повертати міжнародних партнерів для співпраці, колаборації. Міняти картинку України у медіа — що це не лише знищені життя людей та знищені простори, а також нагадувати про те, що ми сильна, креативно-потужна країна, це важливо.
Ми великою ціною отримали можливість говорити на таких міжнародних майданчиках з величезною аудиторією, тому це велика відповідальність, що саме ми транслюємо і як саме ми створюємо новий візуальний образ України.
У цьому контексті хочеться нарешті очиститись від кітчу, шароварщини і відчуття другорядності, аби навпаки запропонувати щось більш інноваційне, неочікуване. Щоб з нами хотіли співпрацювати, шукали шляхи до синергійних робіт.
Щоб вже під час нашої великої перемоги ми могли впевнено наказати, що ми є спеціалістами в цих напрямках. Щоб не було колоніального руху, коли до нас приїжджають і розповідають, як потрібно відбудовувати все. Щоб зараз налаштовувалися рівні партнерські стосунки.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media