1 червня виповнюється 75 років Наталі Марченковій, одній з найпомітніших і найцікавіших авторок українського анімаційного кіно.
Спеціально для Суспільне Культура кінознавці Довженко-Центру Альона Пензій та Олег Оліфер розповідають про 10 анімаційних героїв Наталії Марченкової.
4 червня в київському кінотеатрі KINO42 (вулиця Костянтинівська, 11Б) відбудеться анімаційна ретроспектива режисерки — "День народження Наталії".
Наталія Марченкова — майстриня абсурдистської анімації, якій вдавалося поглянути на буденні речі під дивовижним та нестандартним кутом. Навіть всім знайому казку про рукавичку вона розповідає так, що інтрига у фільмі тримається до самого фіналу.
Наталія Марченкова починала свою кар’єру в анімації художницею-мультиплікаторкою. Близько 20 років вона оживлювала на екрані героїв фільмів Ірини Гурвич, Давида Черкаського, Єфрема Пружанського, Євгена Сивоконя та інших класиків українського анімаційного кіно.
Як режисерка Наталія Марченкова вражає своїм вмінням "перевернути все з ніг на голову" — як у сюжеті, так і в кадрі. Парадоксальний гумор, мюзикл, прояви нетипових взаємозв’язків у попкультурних темах і мотивах – це те, що характеризує творчість авторки.
Запрошуємо вас у дивовижний анімаційний світ Наталії Марченкової, де коти опівночі варять каву та складають вірші, коні розмовляють французькою, картопля з'ясовує стосунки з ножем, а звичайна київська школярка йде у підземне царство мертвих, щоб забрати у колишнього свою душу.
КІТ, ЯКИЙ ВНОЧІ СКЛАДАЄ ВІРШІ (Що тут коїться іще?!, 1988)
Опівночі ви чуєте якісь дивні звуки на кухні, обережно відкриваєте двері і бачите перед собою кота, що пропонує вам свіжозварену каву. Єдине, що його турбує, — це рима до слова "зірки", яку він ніяк не може знайти.
Кіт, що розмовляє, віршує і п’є вночі каву, переосмислює нормальність та підбиває на бунт молоде покоління. Разом вони кидають виклик традиційному батьківству, медицині, навіть суспільству і закону, які представлені сусідами та міліціонером. Але настає ранок і все повертається до норми, бо вдень хвостатий порушник спокою полюбляє спати.
ВЛАСНИК РУКАВИЧКИ (Рукавичка, 1996)
Невисокий чоловік з пишними вусами має найменше екранного часу в мультфільмі, проте встигає запам’ятатися несподіваним творчим розв'язанням проблеми перенаселення Рукавички.
Наталія Марченкова підходить до улюбленого музичного жанру дуже самоіронічно. Вона озвучує одного з персонажів та створює інтернаціональний мюзикл, де кумкання, пікання, рохкання та інші голоси не потребують перекладу.
ЇЖАЧОК ТА ВЕДМЕЖА (Як Їжачок і Ведмежа небо міняли, 1985)
Їжачок та Ведмежа, два нерозлучні товариші, осіннього вечора потрапляють у занедбану будівлю, яка виявляється чарівним кінотеатром. На різних екранах вони переглядають кілька казкових сюжетів, що переплітаються, конфліктують один з одним і намагаються прорватися у реальність. Герої лякаються, зривають екрани та опиняються у темряві. Вихід з неї вони знаходять, коли самі починають творити.
Але це не точно. Опис героїв та сюжету вище є лише однією з інтерпретацій дебютної анімаційної стрічки Наталії Марченкової, справжньої дорослої притчі з тільки на перший погляд дитячими героями.
ВЧЕНИЙ КІНЬ (Твір про дідуся, 1987)
Звичайний (чи не зовсім) провінційний кінь, який приїхав разом зі своїм хазяїном підкорювати столицю. Адаптивність і схильність до навчання Сірого (так його звуть) просто вражають. Він легко освоює французьку мову, основи етикету та орієнтування на місцевості.
Кінь з фільму "Твір про дідуся" — це той самий актор другого плану, який заслуговує на "Оскар". Він розбиває пафос героїко-романтичної історії й вносить добру порцію життєвого гумору, чим безсумнівно підкорить аудиторію.
ХЛОПЧИК З ВЕЛИКОЇ РОДИНИ (Моя сім’я, 1989)
Сім’я цього хлопчини досить велика і чудернацька: мама-інженерка, яка весь день літає в пошуках їжі; тато-лікар, який спорює своїм клієнтам живіт одним махом рогів; брат, який невпинно росте; бабуся, яка розкинулася в ширину; дід з глибоким корінням і дядько з тіткою, як пара гір ззовні та всередині. Нарешті повноцінним членом родини можна вважати телевізор. Він відповідає за просвітницьку, розважальну та навіть наставницьку функції.
Виконуючи домашнє завдання, хлопчик замальовує метафоричний портрет типової сім'ї у пізнорадянський період та намагається втекти від її сірості та буденності.
ЮЛЯ (День народження Юлії, 1994)
"В одній школі вчилась дуже гарна дівчина. Звали її Юлія. І як у кожної гарної дівчини, у Юлі був свій хлопець. Він їй подобався, і вона йому, звісно, — теж. Тому вони домовилися, як закінчать школу, то негайно одружаться", — цим, зазвичай, історії закінчуються, але ж в нас лише початок.
Погляди Юлі на життя досить прагматичні, зачіска коротка, джинси вузькі, а в руках зі стильним манікюром незмінно тліє цигарка. Вона розсікає зі своїм коханим вулицями Києва, та раптом стається трагедія.
На перший погляд, з Юлею все нормально, життя продовжується. Проте подальші містичні події можна трактувати, як поступове занурення у депресивний стан й розвиток ментальних проблем.
У фільмі існує дві кінцівки, оскільки вже після завершення знімального процесу режисерку "попросили вирізати" фінальну сцену. Цензуровану версію можна трактувати, як своєрідний геппі-енд, де героїня виходить таки з темного підземелля своєї підсвідомості. А от оригінальна версія, яка буде вперше показана під час ретроспективи, пропонує зовсім інший, максимально неочікуваний кінець.
ЗАЛІЗНИЙ ВОВК (Залізний вовк, 1999)
"Злющий, грубий, а головне залізний. Ніхто не міг його вкусити, тільки він усіх кусав". Бути залізним вовком, що наводить жах на весь ліс, і одночасно піклуватися про заміжжя своїх донечок — дуже…по-марченковськи.
Неймовірно пластичний (враховуючи свою залізну натуру) антигерой буквально рухає шестерні сюжету, керуючись, здається, тільки однією мотивацією — відкривати на екрані для глядачів нові горизонти абсурду.
РУСАЛКИ (Чарований запорожець, 2006)
Постійні напади чудовиська та турецько-козацькі війни відволікають русалок від звичної рутини — зваблення людських душ і розваг з ними на морському дні. Одного разу така роздвоєна козацька душа допомагає русалкам нарешті позбавитися від чудовиська. Русалчине сестринство приймає козацьку сторону у конфлікті, щоб подолати чисельнішого ворога, а Наталія Марченкова перетворює знайомі кожному "Як козаки наречених визволяли" на "Як русалки козакам допомагали".
КАРТОПЕЛЬКА ЗВИЧАЙНА (Любов та смерть картоплі звичайної, 1990)
Одного холодного осіннього дня її відірвали від коріння і рідного села та повезли у велике місто. Нові обставини шокують Картопельку. Аж раптом вона зустрічає його — гострого блискучого красеня з голосом Павла Зіброва. Здавалось би, щастя усміхнулося й вдалечині замайорів образ щасливого сімейного життя. На жаль, драматургічна крива почала різко скочуватися донизу. Відсутність підтримки у новому місті, зрада коханого підштовхує героїню до екстремальних кроків.
Картопелька звичайна — це образ зрадженої жінки, яку під прикриттям романтичних стосунків просто використали.
ВОЙОВНИЧЕ ЯБЛУЧКО (Війна яблук та гусені, 2004)
Ненажерлива гусінь напала на яблуню. У жорстокій боротьбі залишився живим лише герой фільму, маленьке Яблучко, яке врятували родичі, пожертвувавши собою. Воно зростало, набирало силу і союзників, щоб помститися за знищений рід.
Це ще той фрукт. Його становлення відбувається за всіма законами голлівудського кіно. Проте, що найцікавіше, ця драматична історія розкривається у легкому й улюбленому режисеркою жанрі мюзиклу.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!