"Ми хочемо презентувати Україну не як жертву" – інтерв'ю з Dakh Daughters

Dakh Daughters. Авторка фото: Ольга Закревська

Під час повномасштабного вторгнення Dakh Daughters створили потужну концертну програму UKRAINE FIRE, з якою вони подорожують Європою та США. Документальні тексти та відео розповідають закордонному глядачу про війну, яку розв'язали росіяни в Україні. Після виступу в Канаді гурт на кілька днів вперше повернувся до рідної країни, щоб дати тут кілька концертів. Далі — гастролі в Ізраїлі та Польщі.

Про ставлення іноземців до українців, про життя біженців, про український спротив, про втому та неможливість зупинитися, поки триває війна, — у інтерв’ю Суспільне Культура. А концерт був красномовніший за всі слова.

Сонячний Київ, навколо Жовтневого палацу все в квітучих каштанах, до концерту 4 години. Першою з'являється Руслана Хазіпова, разом прямуємо в поки порожній зал. По дорозі кажу, що від однієї думки, що почую їхню пісню "Візьми листи" на вірші Жадана, мені хочеться плакати.

"Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць. Нам ніколи не пити з сухих криниць. Нам ніколи більше не бачити знайомих облич. Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч".

Руслана каже, що цієї пісні сьогодні не буде, бо українцям і так вистачає потрясінь. Я видихаю.

Кілька хвилин до початку саундчеку, технічні працівники вже на сцені, налаштовують обладнання. Спочатку актриси чекаються по черзі, вихоплюю їх по одній та вмикаю диктофон. У нас по кілька хвилин на спілкування з кожною.

Dakh Daughters. Ілюстрація Нікіти Тітова

Про концерт "Україна вогонь"

Наталія Галаневич розповідає про концерт "Україна вогонь", який ми почуємо та побачимо сьогодні.

"Проєкт UKRAINE FIRE ми зробили з Владом Троїцьким. Це не театральна вистава, а концерт, з яким ми подорожуємо світом і Європою, були в турі Америкою та в Канаді нещодавно. Ми зробили концерт з використанням відео та документальних текстів про людей, які тікали з Ірпеня, коли був оцей треш у 2022 році. В Україні ми не використовуємо ці тексти, навіщо — і так українцям важко, вони все бачать, чують вибухи, їм не треба показувати ці відео. А для західного глядача обов'язково треба показувати, що відбувається, роз'яснювати, чому ми просимо зброю. Тому там зовсім інакший концерт, ніж тут сьогодні".

Соломія Мельник більш детально розповідає про специфіку виступів за кордоном. У Франції Dakh Daughters здебільшого грає на театральних майданчиках, на національних сценах. Зараз збільшився відсоток українців серед глядачів за кордоном, бо їх всюди більше, але переважно приходять місцеві.

"Ми були дуже в різноманітних країнах. Зазвичай на нас приходять локали, як то кажуть, тому що там є абонементна система. Люди купують абонемент в театр, якому вони довіряють, бо знають, що туди привезуть щось хороше. Тому вони приходять іноді, не знаючи, на що.

Нашим завданням було створити нові програми, щоб доносити до європейського та світового глядача те, що відбувається в Україні. І після кожної вистави ми мали ще розмови з публікою, годину-півтори ми їм розкладали по поличках, розжовували, доносили ту біду та чому важливо нам допомагати, чому важливо давати нам зброю. Не тому, що ми хочемо воювати, а тому, що ми хочемо захищатися і бути вільними.

На жаль, в думках європейської людини сформоване зовсім інше ставлення до України, до Росії, до усього пострадянського простору. Вони думають, що це все одна якась байда. Щоб їм пояснити, що це різні речі, треба час, треба зусилля, це не проста справа. Але ми розуміємо, що інакше неможливо, що це дуже важливо робити".

Dakh Daughters. Авторка фото: Ольга Закревська

Соломія каже, що у відео до концерту вони вклали багато документальної хроніки з подій війни. Там є відеоряд зі свастикою та літерою "Z". Це паралель. Dakh Daughters показують це за кордоном та пояснюють після вистав, аби не було непорозумінь, що це фашизм ХХІ століття. Що те, що відбувається зараз, нічим не відрізняється від того, що робив Сталін, від того, що робив Гітлер. Музиканти написали спеціально нові пісні, у яких є тема нашого сьогоднішнього болю.

"Але тим не менш, ми не хотіли і не хочемо презентувати Україну як жертву. Навпаки, ми хочемо показати, які ми сильні, які українці прекрасні, як вони готові віддати своє життя за свободу. А чи готові ви зараз? Чи знаєте ви, що таке віддати життя за свободу, коли ви народилися вільними? Це зовсім різні свідомості.

Багато європейців формулювали таку думку: "Не знаємо, якби з нами таке сталося, чи ми могли б так згуртуватися, як ви, українці. Це для нас великий приклад".

Актриси не забувають дякувати людям і всьому світу, тому що вони все-таки увімкнулися і вони все-таки допомагають, як можуть. Хоча досі багато питань серед звичайного населення, які до кінця не розуміють, "а чого ми мусимо давати гроші, давати зброю, чому в нас все дорожчає і так далі". Бо те, що тут у нас відбувається, впливає на світову економіку. Але це війна за весь демократичний світ.

Dakh Daughters. Фото Василя Осадчого

"Будемо сподіватися, що ми врешті-решт побачимо всіх злочинців в Гаазі. Але на це потрібно багато часу, тому розслідування проводяться дуже довго. А за це цей час гине багато людей. Тому, на жаль, оця сповільненість європейців нам не на руку. Але сподіваємося, що нарешті справедливість заграє свою пісню, не знаю, чи ми це побачимо за своє життя, але сподіваюся, наші діти побачать".

Соломія Мельник народилася в Києві, це її рідне місце. Dakh Daughters повернулися додому лише на кілька днів, але якраз застали цвітіння каштанів та бузку "в найкращу київську пору". Мельник каже, що весна ─ це завжди сподівання на найкраще, що все гниле відпаде і з’являться нові паростки і розквітне Україна.

"Чому на світі так багато зла-зла-зла?"

Сьогодні традиційний для гурту солдаут. Я купляла квитки в перші дні продажу. Поки не прийшли глядачі, у Жовтневому палаці дуже холодно попри майже літню погоду на вулиці. Від давно не ремонтованих гримерок в підвалі трохи моторошно. Тут дівчата накладатимуть грим після саундчеку. А я не можу позбутися думки, що, можливо, саме тут, де зараз гримерки, були катівні НКВС.

Але я знаю, що коли Жовтневий палац заповнять люди, світло, музика, усе зміниться. До того ж дівчата казали, що всі документальні історії війни ─ це спеціально для закордонного глядача, українці і так все знають та розуміють.

Увечері в повному залі не було жодного вільного місяця. Dakh Daughters на сцені, за ними величезний екран з написом "Свободу захисникам Маріуполя", вони кажуть, що полонених азовців чекають вдома. Вони їздять по всьому світу з цим закликом.

Пригадую, коли в анексованому Криму росіяни заарештували та кинули до в'язниці українського режисера Олега Сенцова, всі концерти Dakh Daughters, навіть в межах фестивалів, проходили з гаслом "Free Oleg Sentsov".

Далі хвилина мовчання за загиблими під час війни українцями. Усі підвелися з місць. Концерт ще не почався, а я вже плачу. Без можливості для глядачів отямитися одразу починаються архівні відео 2014 року з Майдану, лунає пісня на вірші Іздрика "Це не хвилі – це просто люди".

Dakh Daughters. Фото Насті Телікової

Наприкінці 2022 року в український прокат вийшла стрічка "РОЗИ. Фільм-кабаре". Це документальний фільм про Dakh Daughters та про те, як актриси разом із багатьма українцями вийшли на Майдан у 2014 році за право жити у вільній, європейській країні.

Далі звучить пісня "Людина", де актриси повторюють питання: "Чому на світі так багато зла-зла-зла?".

Цю пісню Dakh Daughters написали під час Майдану для вистави "Антігона" французької режисерки та директорки театру "Прео" Люсі Берелович за участі Влада Троїцького. Вона приїхала в Київ у 2014 році і відтоді назавжди закохалася в Україну. Потім пісні з вистави "Людина", "Ерос", "Вакх" Dakh Daughters почали використовувати у своїх концертах.

"Скільки людство існує питання, яке ставиться в цій пісні, актуальне завжди. Ми кілька років не грали цю виставу. Зараз ми знову всі зібралися і зіграли вже останню "Антігону". Ми грали її в Ліоні три рази. Це було прощання з виставою. Тому що вона для нас трошки загубила свій сенс після початку повномасштабного вторгнення. Там піднімалися питання братерства, "брат брата порубив біди наробив". Тоді ми ще могли думати, що у нас є якісь браття, сусіди. Тепер, на жаль, ми зрозуміли, що братерство наше закінчилося повністю, "хороших рускіх" немає, на цьому ми тему цю закриваємо", ─ розповідає Соломія Мельник.

Dakh Daughters. Авторка фото: Ольга Закревська

У 2021 році Dakh Daughters працювали з Люсі Берелович у Франції над постановкою "Велетні з гір". Власне, до неї в Нормандію акторки й поїхали під час великої війни.

Але повернемося на концерт до Жовтневого палацу.

На великому екрані відеоряд з маршрующіми військами вермахта, свастика та літера "Z". Потім парад на Червоній площі в Москві, танки. Потім кадри з сучасної російсько-української війни, наші зруйновані міста. І хоча нічого не підписано, я легко впізнаю рідні вулиці Харкова, далі Бучу. Я не встигаю віддихатися, як нова композиція:

"Щоденно ворони летять, Щоденно ворони кричать: "Там спалили, там убили, там піймали, там забрали, посадили, осліпили і згноїли… Кра-кра-кра!"

Це Dakh Daughters виконують пісню на вірші Олександра Олеся. І поки на відео глядачі бачать кадри зі знищеного Маріуполя, Драмтеатр з величезним написом "ДЕТИ" перед ним, актриси кричать рядки зі страшного вірша: "Що ж ви дивитеся? — плачте!" І ми плачемо, звісно.

Наталя Галаневич. Авторка фото Ольга Закревська

Серед концерту була одна відносно розважальна композиція "Папіроси". Вона давно в репертуарі Dakh Daughters, її майстерно обігрує Наталія Галаневич. Але після виконання пісні дівчата кажуть, що це вірші Михайля Семенка, якого розстріляли тут, у Жовтневому палаці, в тюрмі НКВС у 1937 році разом з іншими письменниками. Самі комуністи реабілітували Семенка посмертно. За це та тисячі інших вбивств українців ніхто не відповів.

Що там дівчата казали про те, що українцям вистачає драми в житті? Гаразд, я зрозуміла, всім нам ще дуже рано розслаблятися.

Далі йде відеоряд про російську культуру, яку досі толерують за кордоном, попри розв'язану росіянами війну. Ми можемо прочитати цитати "хороших рускіх": "Нам жаль, мы это не выбирали", "это всё политика" та побачити жахливі наслідки злочинів, які скоїли їхні співгромадяни в Україні, побачити ціну невтручання в дії влади.

Про коріння та пісні на слова Тичини, Йогансена, Шевченка та інших, але тепер без Бродського

У репертуарі Dakh Daughters — Тичина, Йогансен, Шевченко, Українка, Жадан, Андрухович. Актриси в буквальному сенсі оспівують нашу українську поезію. Але в них в репертуарі був російьский поет-дисидент Йосип Бродський, тому питаю у Руслани Хазіпової, що з цим робити.

"Бродського, мабуть, з 2014 року не виконуємо, може, то записи старі десь залишилися. Як можна російською щось зараз виконувати? Я не можу сказати, як треба робити. Я можу тільки показати власним прикладом, що б я хотіла. Я вважаю, що правильно говорити українською, співати українською.

Українська мова допомагає співати. Вона дуже мелодійна. Та, блін, зараз що не підніми, із українського "Розстріляного відродження", Леся Українка, Іван Франко, Шевченко ─ це все таки титани. І ти розумієш, що немає на світі первородних душ, в тобі є ця вся інформація в коді, в гені. І те, що відбувається зараз, ─ оце підняття українського духу, єднання ─ це все, що закладали оці всі мастодонти".

Перед концертом Руслана Хазіпова також розповідала про глядачів за кордоном. Що не всі не можуть занурюватися в українське питання настільки, наскільки це може собі дозволити Польша, Чехія, країни Балтії, які знають, що це за загроза. А в інших країнах йде своє життя, свої проблеми, тому новини з України проскролюються, перемикаються і так далі.

"Коли ми опиняємося один на один із закордонним глядачем, то інформація проходить від серця до серця. І праворадикальні, пацифісти, які після цього задонатили сто євро на зброю для України, ─ це багато значить.

В Америці немає такого потужного етнокореню, який має Європа, тому вони більш свіжі у відчутті свободи і демократії. Неважливо, якого вони кольору і раси: вони одягають вишиванку, говорять українською.

У сфері культури у них немає соціальної допомоги, вони мають сами вирулювати своє життя. Тому що соціальна допомога, яка є в Європі, пом'якшує, таке мистецтво виходить пусте.

Я не критикую, я ─ спостерігач. Тому що ми тут вибудовуємо новітнє суспільство і нам треба враховувати це все, щоб ми не були Америкою і не були Європою (сміється). Хоча ми йдемо в Європу, але це все ще дуже довгий шлях.

І знаєте, знаходитися тут, серед степу широкого на Вкраїні милій, коли ти чуєш рідну мову, коли ти пов'язаний, законекчений потайними невидимими ниточками, то ти в лоні матері знаходишся. Там ти обрізаний, ти не маєш нічого з цього. Але все одно презентуєш Україну, хоча це надскладно. Тому що російська пропаганда вклала туди просто неймовірну кількість грошей. Ми ж тільки зараз маєм оцей спалах в інформаційному просторі, тому ми мусимо використовувати його для того, щоб далі просувати українізацію. Але це відбувається за рахунок виключно наших відкритих сердець і людей, які синхронізуються з цим серцебиттям.

Найголовніше питання ─ втримати це після перемоги. Це мій власний фізичний страх, бо я поклала своє життя на це. Я не бачу свого сина, бо він росте з бабусею. Вони у Франції, але мене немає вдома ніколи. Цей рік просто..."

Руслана робить паузу, думає про щось, і я питаю, що вони, мабуть, шалено втомилися. Знову бадьорим голосом вона каже, що зараз така ситуація в Україні, що тобі завжди є з ким порівняти. Я згадую звукорежисера, який працював з дівчатами в ще одному їх проєкті RagapopRagapop — український експериментальний електронний гурт, суміш перформативного мистецтва, музики та віршів українських поетів, створений Русланою Хазіповою та Ганною Нікітіною з гурту Dakh Daughters і музикантом Антоном Очеретяним наприкінці 2018 року. Ragapop також виступає за кордоном та збирає захопливі відгуки., а тепер він у Збройних силах. Сам він родом з Маріуполя.

"Так, Володя Демченко. Ми працювали з ним 25 січня 2023 року в центрі Помпіду в Парижі. Там була виставка, присвячена Україні, і ми грали там концерт. Він каже: "Мені страшно йти на фронт. Але я тут живу, мій дім в Україні". Йому це було важливо. Через якийсь час він пише: "Я на фронті, якщо ваша ласка, чи не могли б ви допомогти мені назбирати на приціл". Як я можу сказати, що мені важко? Я навіть собі не можу зізнатися в цьому".

Тетяна Леонова та Ганна Нікітіна. Авторка фото Ольга Закревська

"За кордоном є безпека, але більше нічого: ні ґрунту твердого, ні неба знайомого"

Свій український концертний тур Dakh Daughters розпочали з Хмельницького. А вночі по місту був масований ракетний обстріл.

Соломія Мельник: "У Хмельницькому ми злякалися трішки, ніч не спали. На наступний день важко було виступати. Але ми себе готували до цього психологічно, що тут так. І Хмельницький нас одразу загартував, і сьогодні вночі в Києві було трішки легше з тривогою. Такі реалії в нас і ми були до цього готові, бо дуже хотіли приїхати. Тому ніщо нас не зупинить. "Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав"".

Ганна Нікітіна: "Концерт в Хмельницькому та обстріли ─ це була адаптація. А сьогодні вночі я почула сирену, якраз коли збиралася спати перед останнім концертом туру. Фізично ти хочеш спати, а психологічно: "щас почнеться, давай вставай, ти чого лежиш". Я вже постелила собі подалі від вікна на підлозі. А потім думаю: ні, я вже так втомилася, я йду спати. Лягла і не знаю, як це сталося, я заснула і нічого не чула. Прокинулася і не знаю, чи вибухи вночі... А вже ранок, нормально".

У себе у Facebook Нікітіна зробила допис: "У перші ж дні перебування тут, ка...пня нагадала, і що таке вибухи і тривога за життя, але люди поруч безкінечно нагадують, що таке любов і турбота навіть в дрібницях... І на жаль цього немає ніде поза межами нашої країни..."

Руслана Хазіпова: "За кордоном є безпека, а більше немає нічого: ні ґрунту твердого, ні неба твого знайомого. Переважно там мами з дітьми, а це нелегко, школи і таке інше. Те, що відбувається за кордоном з місцевими глядачами, ─ це одна енергія. А те, що відбувається з нашими, які кажуть, що вони від початку повномасштабного не відчували, не плакали, а тут плачуть ─ це таке вивільнення. Вони кажуть: "Ви заповнили діру в моїй свідомості, в моєму серці, бо я тут одна". Розумієте, який це насправді трешняк, що вони там насправді самі.

Це час рішень і відповідальності самого за себе. Ми не опустили руки, а ми навпаки піднімаємося кожен раз, кожен на своєму місці і це нас і об'єднує. Там ми кажемо, що це прояв людяної свободи і краси, в першу чергу української нації і, можливо, тоді це з вами зрезонує і ви віднайдете в собі красу своєї нації.  Друзі, тому я кажу, що дуже важливо не спустити всю цю енергію. Не знаю, де нам брати сили ото весь час вигрібати. Повільно, але нам допомагають, не змучилися, а й досі допомагають, і біженцям також".

Dakh Daughters. Авторка фото: Ольга Закревська

Про власний досвід життя тимчасової еміграції

Ганна Нікітіна розповідає про власний досвід адаптації до життя за кордоном у Франції, регіон Нормандія, місто Вір. Вона живе там з мамою та своєю дитиною: "З дитиною я в одній кімнаті, це як начебто мій молодший брат. І єдина відмінність між мною і підлітком, що підлітки знають, коли це все закінчиться, а не знаю". Каже, що якщо ти живеш в іншій чужій країні, в якій не планував жити, то щоб інтегруватися в це суспільство, ти маєш зробити вибір, що ти в ньому залишаєшся. Якщо ти не робиш цей вибір, то ти, виходить, ніде. Тебе немає в своїй країні і тебе немає в країні, де ти зараз живеш.

"Якщо вивчити мову можна за два роки, а дітям це взагалі легко, то щоб осягнути якусь психологічну спорідненість з людьми, які тебе оточують, я не знаю, скільки треба часу. До того ж, коли ти не сидиш на одному місці, це взагалі неможливо. За весь цей час у мене з’явилися тільки одні знайомі, і то через те, що їхня дитина дружить з моєю дитиною.

За кордоном не падають бомби на голову. На цьому все. У всього іншому там абсолютно не легше".

Соломія Мельник. Авторка фото Ольга Закревська

За ті кілька днів, коли Ганна повертається з гастролів, зазвичай терміново треба вирішити купу питань по документах, по медицині, сфотографувати, перекласти, зрозуміти не дуже коректний переклад від гугл-транслейт та що з цим робити. Каже, що французи дуже неуважні, можуть зробити помилки в даті твого народження, імені. Наприклад, якщо помилка в медичній страховці, то треба чекати два місяці, поки вони не розберуться та не виправлять її. А ти в цей час маєш тільки молитися, щоб нічого не сталося з тобою чи твоєю дитиною, тому що вона вписана в медичну страховку.

"Публіка в Європі, яка ходить в театри, — а ми в основному граємо на національних сценах, — це переважно бабусі і дідусі. Вони ходять по абонементах, у них проплачено на весь рік. Добре, звісно, що є ця система абонементів, яка забезпечує  повний зал глядачів, але якість цих глядачів — ви самі розумієте.

Якщо раніше можна було казати, що ми більше розважаємо публіку, зараз те, чим ми займаємося, ─ це все одно пропаганда. Ти не художник у цьому".

Я зауважую, що початок кар'єри Dakh Daughters і розвиток популярності відбувся під час Майдану. Що вони таки солдати сцени від самого початку створення.

"Коли війна тебе не торкнулася, ти, звісно, вболіваєш за свою країну, але це тільки невелика частина країни. А інша справа, коли і ти, і більшість твоєї країни опинилося в такий ситуації. Це жорстоко звучить, але різниця в цьому є. Неможливо зрозуміти біль інших, поки сам не пережив. Добре, що тепер ми розуміємо, може, це нас об'єднає якраз і це буде наш випускний екзамен, нас як нації".

Руслана Хазіпова. Авторка фото Ольга Закревська

Кожний свій концерт вже багато років Dakh Daughters закінчують піснею Кузьми Скрябіна "То моє море", під яку розгортають прапор України. Це завжди щемкий момент, бо для багатьох українців "моє море" ─ це те, що в Криму. Цього разу до пісні додалися слова: "Скоро воно знову буде нашим, ми вже рухаємося потрошки в той бік. Усе відвоюємо, усіх переможемо. Головне триматися, дорогі, ще трошки бути терплячими, підтримувати один одного, і все буде Рухаємося до перемоги, віремо в неї. Слава Україні!"

"Далеко в лiсi ходять маленькi муравлi, Про шось своє говорять всi свої i всi чужi. А в мене в морi риби ходять тихо так, як я. Я хочу своє море, то моя нiма сiм'я. Оооооо-оо то моє море…"

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!