Альтернативний гід: Київ у літературі, кіно, музиці та мистецтві

. Золоті Ворота. Ілюстраторка Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

Зізнаючись у любові Києву, ми створили альтернативний гід на основі переглянутих фільмів, прослуханої музики та прочитаної літератури. У цьому тексті ми спробуємо показати вам місто таким, яким його полюбили.

‎‎‎‎‎‎"…мене все міцніш тягнуло до Києва. Неповторним залишався у моїй пам’яті Київ. Будинки, вимурувані з кольорової цегли, гориста місцевість, Дніпро, далекі обрії, пароплави. Усе його життя впливало на мене дедалі більше. Селянки човниками перепливали Дніпро, везли масло, молоко, сметану, заповнюючи береги і вулиці Києва, надаючи містові особливого колориту,"‎‎‎‎‎‎‎‎ — згадував Казимир Малевич. Його "‎‎‎‎‎‎‎‎київський період"‎‎‎‎‎‎‎‎ малевичезнавці визначають як один із ключових.

У своєму треку Євгена Філатова про Київ майже немає слів, композитор "‎‎‎‎‎‎‎‎складає"‎‎‎‎‎‎‎‎ музику довкола звичних звуків, усього "‎‎‎‎‎‎‎‎київського"‎‎‎‎‎‎‎‎ — позивних Українського радіо та голосу київського метро. Від самого початку української незалежності цей голос належав Миколі Петренку. Саме його голосом озвучувалися станції аж до 2018 року, потім його голос замінили на інший. Позивні Українського радіо — незмінні.

Відкритий у 1984 році за проєктом архітектора Авраама Мілецького готель "Салют" вважається одним зі знакових прикладів українського радянського модернізму. Готель "Салют". Ілюстраторка Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

З Києвом багато пов’язано. Про нього багато написано — і текстів, і пісень, і щоденникових записів. Тут у кожного свої маршрути, і навіть гастрономічні тури у кожного свої. Наприклад, той-таки Малевич згадував, що смачно можна було поїсти біля Будинку вчених, а для скульптора Володимира Мельниченка одним із важливих місць був ресторан "‎‎‎‎‎‎‎‎Вавилон"‎‎‎‎‎‎‎‎ у Будинку кіно. До цього списку можна додати й місця, пов’язані з літературним Києвом 1920-1930-х, які описує у своїй книзі Віра Агеєва. Це салони та бари, до яких ходили учасники групи "‎‎‎‎‎‎‎‎Ланка"‎‎‎‎‎‎‎‎ — Валеріян Підмогильний, Євген Плужник, Тодось Осьмачка, Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович; а також "‎‎‎‎‎‎‎‎марсіани"‎‎‎‎‎‎‎‎. Це були ті місця, які згодом відвідував Степан Радченко, герой "‎‎‎‎‎‎‎‎Міста"‎‎‎‎‎‎‎‎ Підмогильного, або ж  Василь Дашкович з "‎‎‎‎‎‎‎‎Хмар"‎‎‎‎‎‎‎‎ Івана Нечуя-Левицького. Сьогодні частини з цих місць уже не існує, натомість виникли інші центри — нові художні майстерні або книгарні. Серед таких — книгарня "‎‎‎‎‎‎‎‎Сенс"‎‎‎‎‎‎‎‎ на Арсенальній, у якій відбуваються презентації та літературні дискусії.

Будинок кіно — легендне місце для тих, хто цікавиться кіно. Його побудовано за проєктом архітектора Федіра Боровика та відкрито у 1977 році. Будинок кіно. Ілюстраторка Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

Слобідка

Хрещатик є візитною карткою Києва. Власне дослідження літературної географії Києва початку 1920-1930-х років Віри Агеєвої саме про цю частину. Але центральна частина міста закарбувалася в пам’яті не лише тому. Майдан став символом спротиву, свободи та прагнення змін. Сюди виходили студенти творти Революцію на граніті, тут відбулось два Майдани. Тому Майдан і Хрещатик є досить частими героями документального кіно, починаючи від збірки "‎‎‎‎‎‎‎‎Щаблі демократії"‎‎‎‎‎‎‎‎ та завершуючи сучасними короткометражники фільмами від об’єднання "Вавилон 13".

Ті салони, про які писала Віра Агеєва, насправді не зникли — найбільш відомий мистецький сквот 1990-х — Паризької комуни — знаходився в самісінькому центрі на Михайлівській вулиці. Довкола були й інші майстерні, розташовані трохи вище Майдану Незалежності — на Софіївській, Малій Житомирській.

Київ того часу можна побачити у відеороботі Максима Мамсікова (у співпраці з Олександром Гнилицьким) "‎‎‎‎‎‎‎‎Приз за відео — Real Camera"‎‎‎‎‎‎‎‎: художник ходив по місту із створеною з підручних матеріалів відеокамерою-муляжем, а інший фільмував реакцію людей на це. Біля пам’ятника Хмельницькому до митців підійшли міліціонери та намагалася "‎‎‎‎‎‎‎‎припинили свавілля"‎‎‎‎‎‎‎‎. Це був початок 1990-х і світ ще не знав про серіал "‎‎‎‎‎‎‎‎Чорне дзеркало"‎‎‎‎‎‎‎‎ і тим паче про те, що така вільна зйомка стане можливою і майже тотальною. Тоді ж навіть слово "‎‎‎‎‎‎‎‎сучасне мистецтво"‎‎‎‎‎‎‎‎ було незвичним для багатьох.

Саме через історію сквоту Паризької комуни виникає образ центральної частини Києва 1990-х як місця богемної тусовки. А проте художники так само ходили на Труханів, гуляли центральними вулицями та київськими схилами, купували одяг на "‎‎‎‎‎‎‎‎Сінному ринку"‎‎‎‎‎‎‎‎ (вул. Бульварно-Кудрявска, 17; Львівська площа), збудованому у 1950-х роках та не без скандалу зруйнованому на початку нульових.

Історія 1990-х теж минула, але ідея співмешкання досі актуальна не лише для Слобідки, а й по всьому Києву. Саме в цій ідеї зосереджена любов до міста, прагнення його розвивати та захищати публічний простір, зберігаючи для наступних поколінь.

Слухати:

  • Blooms Corda — "Київський вокзал"

Дивитися:

  • "‎‎‎‎‎‎Штепсель одружує Тарапуньку"‎‎‎‎‎‎‎;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Штепсель і Тарапунька понад хмарами"‎‎‎‎‎‎‎‎;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Київські усмішки"‎‎‎‎‎‎‎;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Київські етюди"‎‎‎‎‎‎‎‎;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Тупик"‎‎‎‎‎‎‎‎;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Розпад"‎‎‎‎‎‎‎‎;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Площавайте голуби"‎‎‎‎‎‎‎‎;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Людина з кіноапаратом"‎‎‎‎‎‎‎‎.

Читати:

  • "‎‎‎‎‎‎Хмари"‎‎‎‎‎‎‎‎ Івана Нечуя-Левицкого;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Місто"‎‎‎‎‎‎‎‎ Валеріяна Підмогильного;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Записки кирпатого мефістофеля"‎‎‎‎‎‎‎‎ Володимира Винниченка;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Сонячні кларнети"‎‎‎‎‎‎‎‎ Павла Тичини.
Міст імені Патона почали будувати у 1930-ті роки, однак на час війни роботи були зупинені. Його було відкрито лише 5 листопада 1953. Міст Патона. Ілюстрація Вікторії Желєзной / Суспільне Культура

Лівий берег

Уявімо, що цю екскурсію нам проводить Данило Притуляк — київський екскурсовод, герой фільму "‎‎‎‎‎‎‎‎Сьомий маршрут"‎‎‎‎‎‎‎‎ (1998). Зазвичай він показує іноземцям знакові місця, але цього разу щось пішло не так і раптом ви опинилися по іншу сторону Дніпра.

"‎‎‎‎‎‎‎‎Обережно, двері зачиняються. Наступна станція "‎‎‎‎‎‎‎‎Ліворебежна"‎‎‎‎‎‎‎‎"‎‎‎‎‎‎‎‎, — як у півні Мар’яни Головко та її пронизливому музичному проєкті Das Wortspiel. На лівий зазвичай мало хто доїжджає, особливо у час повітряної тривоги, коли рух метро призупиняється. ‎‎‎‎‎‎‎‎Правобережні на лівий берег журяться"‎‎‎‎‎‎‎‎, — співає артистка. Але насправді все давно вже не так.

У музиці текстів про лівий берег значно побільшало. Окрім згаданої Мар’яни Головко, Позняки та Осокорки виникають у пісні гурту "Вагоновожатие" "‎‎‎‎‎‎‎‎Эффект лестницы"‎‎‎‎‎‎‎‎, або ж менш відомого колективу з Позняків spice spice boy — "‎‎‎‎‎‎‎‎Обласная"‎‎‎‎‎‎‎‎. З початку повномасштабного вторгнення хлопці переклали всі свої пісні на українську і навіть зробили запис на касеті, яку обміняли на донати для ЗСУ.

Лівий берег зі структурованими кварталами з’являється у генеральному плані міста Києва у 1935 році, але за останні десятки років ця частина міста дуже сильно змінилася. І справа навіть не у тому, що колишній ринок на Лісовій перетворився на мистецький осередок з гіпстерськими крамницями. Місто розрослося, але дерев поменшало. Сюди ж приїжджали знімати кліпи іноземці — наприклад, проспект Бажана, Осокорки та Позняки з’являються у кліпі на пісню "‎‎‎‎‎‎‎‎Limbо"‎‎‎‎‎‎‎‎ гурту Royal Blood; недобудований Дарницький вокзал — у відео на пісню "‎‎‎‎‎‎‎‎Flames",‎‎‎‎‎‎‎‎ створену як колаборацію між музикантами R3HAB, ZAYN та Jungleboi; Харківський масив — у відео на пісню "‎‎‎‎‎‎‎‎What Went Down"‎‎‎‎‎‎‎‎ гурту FOALS. Ну і, звісно, Троєщина виникає у кліпі на пісню "‎‎‎‎‎‎‎‎Kamikaze"‎‎‎‎‎‎‎‎ гурту MØ. Цей перелік можна продовжувати. Але важливо наголосити, що попри притаманну заходу любов до сірих багатоповерхівок та романтику панельних районів місто постає й у іншній іпостасі — через образ природи та довкілля.

Теплий літній зелений лівий берег є одним із головних героїв мелодраматичного фільму "‎‎‎‎‎‎‎‎Увесь світ ув очах твоїх"‎‎‎‎‎‎‎‎ (1977), створеного на кіностудії Довженка.

"‎‎‎‎‎‎‎‎Як вас звати?"‎‎‎‎‎‎, — пише головний герой коричневою фарбою на даху — так, щоб це побачила світловолоса дівчина. Саме через кадри дахів, панорами багатоповерхівок, у яких застрягає сонце, через кадри із густою зеленню режисер намагається розказати історію любові між молодими людьми. І заглядати у вікна на шостому поверсі разом із героєм, аби побачити в них ту, яка його цікавить. Цей фільм — про молодість і любов. Як і сам лівий.

Ось ще один приклад — на річницю повномасштабного вторгнення кураторка Олександра Погребняк зробила квартирну виставку "Хащі, рощі, зарощі і кущі" у своїй квартирі на Лівому березі. Кураторка писала: "‎‎‎‎‎‎‎"Хащі, рощі, зарощі і кущі" – той пейзаж, що формується за відсутності людини. Це полишені будинки та полишені подвір’я, місця, де мало б тривати буденне життя, проте за блокади чи в окупації воно ледь можливе"‎‎‎‎‎‎‎‎. Історія про рощі й хаті виникла ще й тому, що сама Погребняк на початку вторгнення поїхала з дому, лишивши своїх "‎‎‎‎‎‎‎‎зелених улюбленців"‎‎‎‎‎‎‎‎ самих удома. Але полишені квіти та рослини витримали. І це теж про любов.

Слухати:

  • Das Wortspiel — "Лівобережна";
  • Вагоновожатие — "‎‎‎‎‎‎‎‎Эффект лестницы"‎‎‎‎‎‎‎‎;
  • spice spice boy — "‎‎‎‎‎‎‎‎Обласная"‎‎‎‎‎‎‎‎.

Дивитися:

  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Увесь світ ув очах твоїх"‎‎‎‎‎‎‎‎;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Приятель небіжчика"‎‎‎‎‎‎‎‎;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Сьомий маршрут"‎‎‎‎‎‎‎‎.
Андріївська церква споруджена за проєктом архітектора Бартоломео Растреллі та є пам'яткою архітектури та монументального живопису XVIII ст. Андріївська Церква, Київ. Ілюстрація Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

Поділ

Кажуть, що Київ найгарніший навесні. Квітнуть каштани та бузок. Хоч інколи цей запах перебивають машини, а насолоду перериває звук повітряної тривоги. Але можете уявити, яким місто було раніше. Наприклад, навесні 1929 року, тоді коли  український радянський режисер Михайло Кауфман зняв свій шедевр "‎‎‎‎‎‎‎‎Навесні"‎‎‎‎‎‎‎‎. Зазвичай ми оминаємо слово "‎‎‎‎‎‎‎‎шедевр"‎‎‎‎‎‎‎‎ у описах, але стрічка "‎‎‎‎‎‎‎‎Навесні"‎‎‎‎‎‎‎‎ дійсно така. Вона показує Поділ неймовірно красивим і ліричним. Уперше в кіно автор використовує прийом прихованої камери і робить саме місто героєм оповіді.

Про Поділ, мабуть, існує найбільше фільмів та історій — як щасливих, так і досить трагічних. Одна з гучних справ — справа Бейліса — сталась саме тут. Кілька років тому цим маршрутом водили аудіоекскурсії, розказуючи про насильство, що проявлялося у цій частині міста. У літературі тема єврейських погромів зустрічається у романі Шолом-Алейхема "‎‎‎‎‎‎‎‎В бурю"‎‎‎‎‎‎‎‎.

У цій частині і про насильство, і про насолоду точно важливе місце займатиме "Клоузер" — один зі знакових майданчиків сучасного Києва. Місце, яке лише у Ницо Потворно зустрічається у трьої текстах — хоч ми, напевно, могли б нарахувати і більше.

Але якщо раптом вам все ж захочеться втекти з цього міста на деякий час, ми радимо сісти на травмай №12, що йде з Контрактової площі до Пущі-Водиці. Той самий трамвай, який їде у фільмі "‎‎‎‎‎‎‎‎Приятелі небіжчика"‎‎‎‎‎‎‎‎ (1997). І, можливо, саме на той трамвай купував квиток і герой Ницо Потворно у пісні "‎‎‎‎‎‎‎‎Київ"‎‎‎‎‎‎‎‎.

Слухати:

  • Ницо Потворно — "ХВЛВ";
  • Ницо Потворно — "Темнота у Кло";
  • Ницо Потворно — "Київ".

Дивитися:

  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Навесні"‎‎‎‎‎‎‎‎;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Приятелі небіжчика"‎‎‎‎‎‎‎‎;
  • "За двома зайцями"‎‎‎‎‎‎‎.

Читати:

  • "‎‎‎‎‎‎‎Хмари"‎‎‎‎‎‎‎‎ Івана Нечуя-Левицького;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎Андріївський узвіз"‎‎‎‎‎‎‎‎ Вододимира Діброви;
  • "‎‎‎‎‎‎‎‎В бурю"‎‎‎‎‎‎‎‎ Шолом-Алейхема.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!