Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії Сергій Корсунський у своєму есеї наводить аргументи "за" та "проти" формування суспільного договору для України. Пан Сергій приходить до висновку, що соціальний контракт все ж потрібен, а його фундаментом має стати ідея свободи (волі), проте осмислена, зважаючи на сучасні реалії.
Сергій Корсунський розмірковує про концепцію Зразкового Громадянина на чолі держави. А також — про ухвалення суспільного договору. На думку автора, воно має здійснюватися на всенародному опитуванні. Крім того, пан Сергій наводить пропозиції кількох положень такого договору.
Частина 1. Чому суспільний договір потрібен – аргументи "за"
Війна Росії проти України призвела до системних трансформацій на рівні глобальної та регіональної політики, найважливіших міждержавних об’єднань і міжнародних інституцій. Відбувається переосмислення принципів і систем безпеки, зміна світогляду політичних еліт найрозвинутіших країн Заходу і Сходу. Реальністю стала продовольча криза глобального Півдня та енергетична криза глобальної Півночі. Саме тому безпека (яку слід розуміти в широкому сенсі), а не розвиток стає основним пріоритетом соціально-економічних процесів. Відповідно змінюються офіційна політика, громадська думка, контекст дискусійРосія, Білорусь, Іран і Північна Корея вже беруть участь у війні проти України; Китай проголосив про підготовку суспільства до війни; Японія має намір подвоїти оборонний бюджет і зміцнити Сили самооборони; Північна Корея здійснила цього року запуск рекордної кількості балістичних ракет; НАТО і США перегля- дають свої стратегії та здійснюють стратегічну передислокацію військ; Саудівська Аравія проголосила про загрозу нападу з боку Ірану. І це лише деякі приклади. Про це говорять на G-7, G-20, EU, ASEAN, QUAD тощо. на провідних політичних майданчиках світу.
Український народ є творцем і безпосереднім учасником цих трансформацій, а також має стати їхнім бенефіціаром. Унаслідок війни має бути сформовано таку систему безпеки, що, як мінімум, назавжди виключить можливість агресії проти України або, як максимум, узагалі унеможливить застосовувати силу в міжнародних відносинах. Інші трансформації стосуватимуться переформатування енергетичних ринків і продовольчих логістичних ланцюжків, локалізації критичних виробництв і змін правил міжнародної торгівлі, зокрема стратегічними товарами й технологіями. Інтеграція України в такі процеси потребуватиме активних та скоординованих з партнерами дій на міжнародній арені.
Водночас жодна країна не може бути сильною назовні, якщо всередині не спирається на єдність і порозуміння в суспільстві та ефективне урядування. В ідеалі така єдність і таке порозуміння мають сформуватися по вертикалі: влада — народ — громадянське суспільство, й по горизонталі: між різними верствами населення, зважаючи на їхні регіональні, історичні, культурні та соціально-економічні відмінності. Питання полягає в тому, як досягти цієї мети. Варто усвідомити: щоб на рівних увійти до створюваної системи міжнародних торговельно-економічних зв’язків і структур безпеки, ми маємо бути сильними.
Сучасне українське суспільство після Революції гідності та у зв’язку з війною Росії проти України оновилося, проте за своєю суттю й досі залишається затиснутим у рамки застарілих норм і правил. Форма соціального устрою і його зміст перебувають у суперечності — починаючи від недосконалої системи влади, базованої на Конституції 1996 року з політично мотивованими, ледь не експериментальними за своєю суттю змінами й доповненнями 2004-го, 2011-го, 2013-го та 2014 років, і закінчуючи викривленими взаємовідносинами між основними стейкхолдерами з очевидними політичними й економічними корупційними складовими.
Потенціал незалежності й свободи в суспільстві досі зберігається, інакше не було б двох українських революцій. Проте ні суспільство, ні еліта не змогли протистояти нав’язаним ззовні наративам про мову, регіональні автономії, федералізацію, багатовекторність зовнішньої політики тощо, які завадили порозумінню у внутрішньополітичному середовищі. Одна з причин такого стану речей — відсутність суспільного договору (СД). За таких умов неможливо рухатися вперед.
Війна відкриває унікальну можливість переосмислити досвід взаємодії влади, громадянського суспільства й бізнесу впродовж 30 років незалежності, взяття до уваги минулих спроб налагодження роботи інститутів державності, реалізації революційної волі народу. Важливо виявити й позитивні сторони — сильне громадянське суспільство, збереження свободи слова і зібрань, політичний плюралізм, певні напрацювання у сфері економічної активності, й негативні — систему прихованих, але де-факто наявних кланових і корупційних зв’язків, які часто впливають на доленосні рішення, що стосуються всього суспільства.
Після перемоги не може йтися про повернення до старої моделі суспільного улаштування — олігархічної економіки, застарілої та не відповідної до сучасних реалій системи правочинства, ключових законів про політичні партії, Кабінет міністрів тощо, які не тільки не стали основою налагодження ефективної системи державного управління та економічного розвитку, а й допускають маніпуляції та вибіркову дію. Подолання такої ситуації вимагає ретельного осмислення та стратегування.
Суспільний договір має стати тим інструментом, який дасть змогу видалити злоякісну пухлину олігархічних і корупційних взаємовідносин і забезпечити оздоровлення суспільного життя шляхом відкритого й чесного визначення того, ким ми є, яке суспільство прагнемо утворити нашою спільною волею і якою бачимо Україну нашої мрії.
Просте реформування старого в нинішніх умовах не дасть бажаного результату. Саме зараз в Україні створюються засади виникнення принципово нової моделі соціального устрою. Катарсис, який проходить суспільство в умовах жорсткої війни, є і наслідком, й інструментом виявлення суспільних деформацій минулого. Добре відомо, що для появи нового мають бути "порожнини", у яких це нове матиме можливість зародитися та сформуватися. Такою "порожниною" і є потреба в суспільному договорі, якщо під ним розуміти своєрідний завіт, тобто зведення найбільш важливих, базових принципів і правил улаштування суспільного життя.
Суспільного договору в Україні досі не було. Обговорення його окремих елементів відбувалося в межах інтелектуальних клубів упродовж усього періоду незалежності, проте винести їх на рівень загальнонаціональної дискусії заважали меркантильні інтереси еліт, які успішно маніпулювали окремими суспільно важливими положеннями у власних політичних цілях.
Розроблення основ майбутнього СД необхідно розпочати невідкладно. Його положення мають відповідати реаліям сучасного світу, набутому досвіду захисту суверенітету й незалежності, створити передумови для перетворення України на динамічну, адаптовану до реалій XXI століття державу, у якій принципово неможливими стануть спроби збагачення одних коштом зубожіння інших (ідеться про справедливий розподіл національного надбання), варварське ставлення до довкілля, пригнічення чи переслідування на основі релігії, мови, статі, раси чи будь-яких інших аспектів життя окремого громадянина, і можливими — самореалізація, вільний розвиток громадянина й суспільства загалом.
Фундаментальною ідеєю СД має стати ідея свободи (волі), проте осмислена, зважаючи на сучасні реалії.
Це означає, що положення договору має бути сформульовано не тільки на основі критичної оцінки досвіду минулого, а й стратегування майбутнього. Наприклад, важливо визначити зміст суспільної домовленості щодо доступу до інформації та її використання (свободи доступу до інформації чи, навпаки, обмежень віртуальних сервісів зі втручання в приватне життя); права на використання цифрових аватарів особи, створених за допомогою штучного інтелекту тощо.
З такого погляду варто відмовитися від традицій обговорювати суспільний договір для України в контексті класичних концепцій Лока, Гоббса чи Руссо. Час змінився. Українське суспільство — не абстрактна сукупність індивідів, які заблукали в незнанні основ суспільного устрою. Необхідно усвідомити сучасні виклики, які постають перед Україною і світом, узяти до уваги наш унікальний досвід і запропонувати оновлений практичний підхід, який дасть змогу в прийнятний і зрозумілий спосіб знайти порозуміння в суспільстві, переформатувати систему влади й запровадити ефективні економічні механізми сталого розвитку.
Суспільний договір має означати початок. Водночас варто зробити сумний, але чесний висновок: в Україні майже вичерпано вільний суспільний простір для розвитку нового.
Цей простір щільно заповнено законами, підзаконними актами, корупційними традиціями, клановими й політичними зв’язками, образами, помстою, привнесеними ззовні й не властивими українцям наративами. Хоч би яку сферу діяльності виокремити, новітні підходи не приймають, бо вже є "напрацювання", зроблені невідомо ким в іншу епоху. Системні трансформації, модернізація, перетворення на основі глибокого стратегування, — ось що потрібно на цьому етапі, але вони можливі тільки тоді, коли є вільний простір, що дасть змогу вивести новітні підходи до врегулювання суспільних відносин за наявні обмеження. Порожнини для виникнення нового ще мають з’явитися. Новий простір створюється через революції, але для України в її нинішній ситуації це неможлива розкіш. Варіант еволюційного шляху означає, що паростки нового мають проростати крізь решітку наявного, щоб не перетворювати процес створення СД і побудови України нашої мрії на хаос. Але це наявне має звільнити місце для нового. Таким новим і є суспільний договір, точніше — усвідомлення необхідності його укласти.
Суспільний договір є текстом (актом), що виникає внаслідок дискусій між вільними і рівними громадянами, які вирішили встановити між собою спільні правила співбуття заради збереження роду, забезпечення розвитку, свободи й гідності. Цей договір має містити базові принципи, які лягатимуть в основу майбутнього правочинства, і правила їх прийняття та зміни. Ухвалюючи договір, спільнота вільних і рівних громадян утворює суспільство, члени якого добровільно погодилися поступитися часткою власного суверенітету заради досягнення спільних цілей, визначених цим договором. Водночас лише ті, хто став стороною суспільного договору й офіційно зареєстрував свою участь у ньому, отримують право обирати членів органів представницької демократії (парламент та уряд) і голосувати на референдумах. Усі інші громадяни, які з будь-яких причин не бажають стати стороною СД, залишаються рівними (окрім права обирати й бути обраними) і вільними членами суспільства, щодо яких діятимуть закони, ухвалені легітимними органами влади, створеними через визначені СД і законами процедури. Право жити в договорі так само недоторкане, які і право жити поза його межами, але закон, створений на основі договору, рівний для всіх.
Держава виникає з суспільства шляхом ухвалення Основного Закону (для спрощення його можна назвати Конституцією), який проєктує положення договору на сферу правочинства. Конституція в конкретних статтях відбиває форми й методи реалізації принципів суспільного договору. Вона, як й інші закони, які ухвалюватимуть надалі задля практичного здійснення договору, має містити норми прямої дії. Слід виключити практику трактування законів підзаконними актами, будь-яку інтерпретацію актів законодавства органами розпорядчої влади (це та гілка влади, яку чомусь називають виконавчою), окрім спеціально визначених і утворених колегіальних органів нагляду за правочинством.
Думаю, оптимальною моделлю влаштування держави є своєрідна конституційна "монархія" зі зразковим громадянином — "монархом" на чолі і з концентрацією всієї розпорядчої влади в руках уряду, члени якого є одночасно членами парламенту, а голова уряду — очільником політичної партії, що виграла вибори.
Основна функція зразкового громадянина — ідеальне уособлення принципів суспільного договору, ініціювання й реалізація змін до нього. Він не виконує жодних розпорядчих функцій, окрім взаємодії з парламентом і суспільством з питань змін до суспільного договору.
Винятково важливу роль у дотриманні суспільного договору відіграє освіта й виховання молодого покоління. Положення договору мають стати основою освітніх програм, які через науку й культуру забезпечуватимуть виховання майбутніх членів суспільства в гармонії між собою й навколишнім світом, заохочуватимуть до розвитку та самореалізації. Освіта має стати пріоритетом, вона є інструментом майбутнього.
Технічну організацію ухвалення й реалізації положень договору здійснюватиме чинна на момент його розроблення й обговорення влада, насамперед парламент, який саморозпуститься після обрання нового складу на основі нової Конституції та законів України. Суспільний договір слід ухвалювати шляхом всенародного опитування (не референдуму в його нинішньому розумінні), у якому братимуть участь усі офіційно визнані на певний момент часу громадяни України. Підтвердження своєї участі в договорі громадяни можуть зробити або особисто звернувшись до спеціально створених офісів, або віртуально, з використанням цифрового підпису. СД вважатимуть ухваленим, якщо його підтримає арифметична більшість від загальної кількості громадян України. Кожен громадянин буде зобов’язаним визначити свою позицію щодо договору упродовж певного часу, наприклад, впродовж тижня. Також вони мають одночасно визначитися щодо зразкового громадянина й доцільності створювати дорадчі органи, які надалі здійснюватимуть аналіз та обговорення пропозицій щодо можливих змін положень договору.
Приклади окремих положень СД (наведено лише як пропозиції):
- Українська мова є універсальним засобом спілкування. Інші мови можна використовувати в разі вільної згоди сторін їх вживання. Не можна вимагати від будь-якого члена договору знати іншу мову, крім української, окрім як у цілях освіти та професійної кваліфікації. Також не можна обмежувати право вивчення й використання будь-яких іноземних мов.
- Усі учасники (сторони) договору є вільними у своєму виборі місця та стилю життя, партнерства, форми родинних стосунків, віри, якщо це не обмежує свободи вибору інших членів договору. Громадяни за народженням мають право на самовизначення з будь-яких аспектів власного життя після досягнення віку 16 років.
- Ніхто нікого не має права примушувати, окрім випадків захисту свободи й гідності, а також покарання за скоєні злочини, які визнано судом.
- У приватному житті кожен учасник договору має поводитися в спосіб, що максимально виключає порушення свободи й гідності іншого.
- Приватна власність, створена в законний спосіб, є недоторканою. Так само недоторканою є власність держави, громад, об’єднань учасників договору. Усі сторони договору мають дбати про недоторканість власності, збереження довкілля і природних ресурсів.
- Кожен має право на самореалізацію у спосіб, який не обмежує самореалізації інших.
- Сторони договору вживатимуть усіх можливих зусиль для розв’язання будь-яких спорів і конфліктних ситуацій між собою без застосування сили, окрім випадків, які загрожують безпеці учасників договору або спричиняють незворотні наслідки.
- Сторони договору погоджуються, що регулювання практичних сторін життєдіяльності суспільства здійснюватиметься шляхом ухвалення й застосування законодавчих і розпорядчих актів, які відповідатимуть принципам договору.
Частина 2. Чому суспільний договір не потрібен – аргументи "проти"
Налагодження нормального життя після війни не чекатиме. Доведеться все робити швидко й одночасно. Узгодження змісту суспільного договору, механізмів його обговорення, ухвалення і практичної реалізації займе багато часу, а уточнення формулювань його положень може тривати роками й ніколи не закінчитися. В Україні напрацьовано тисячі законів і підзаконних актів, які просто неможливо змінити швидко. Необхідно реформувати наявну систему, ухвалити зміни до законів, важливі постанови Кабміну, які виправлять наявні помилки, і рухатися вперед.
Варто очікувати на значний спротив процесу розроблення й ухвалення СД з боку "еліти": і ділової, і політичної, яка має ресурси, щоб заблокувати процес радикальних змін. Суспільство розшароване війною, стражданнями й нав’язаними ззовні наративами. Дискусії щодо положень СД можуть стати ще одним елементом розмежування. Спочатку потрібно залікувати рани, налагодити нормальне життя, довести до кінця справу нашої перемоги, а вже потім у спокійний і гармонійний спосіб обговорювати будь-які зміни суспільного устрою. З такою важливою справою не можна поспішати.
Сьогодні можна виділити кілька великих верств населення за ознаками дотичності до війни: ті, хто постійно перебував в Україні й був під окупацією або кому довелося переїхати в інші регіони України; ті, хто безпосередньо брав участь у бойових діях на фронті; ті, хто виїхав за кордон і переживав час війни у відносно нормальних умовах.
Кожну з цих груп можна поділити на підгрупи за ознакою участі у війні і збитків, завданих війною. Наприклад, члени родин брали участь у бойових діях чи ні, чи зазнали вони поранень або травм, втратили житло й накопичення чи ні тощо. Усі ці групи та підгрупи неминуче конфліктуватимуть між собою. Нереально сподіватися, що, зважаючи на такий спектр серйозних відмінностей у психофізичному та матеріальному стані громадян, можливо опрацювати й ухвалити суспільний договір, який влаштовуватиме більшість.
У світі немає ідеальних моделей суспільного влаштування, всі країни проходили шлях реформ, навіть такі просунуті демократії, як США. Тому й нам не варто витрачати час на пошук ідеалу. Суспільство вже звикло до наявної системи взаємовідносин, а позбутися таких хвороб, як корупція, нетерпимість, олігархат, можна в межах реформ, узгоджених з ЄС та іншими міжнародними партнерами.
Усім цим аргументам можна протиставити думку однієї мудрої жінки. "Ми постійно постаємо перед блискучими можливостями й відкидаємо їх як проблеми, які неможливо розв’язати. [...] Ніколи не сумнівайтеся в тому, що невелика група мислячих людей, активних громадян, здатна змінити світ; насправді тільки так завжди й було", – Маргарет Мід, антрополог.
Частина 3. Висновки
- Суспільний договір потрібен, його необхідно невідкладно почати розробляти. У суспільстві має з’явитися потреба розробити й ухвалити СД.
- Ухвалення СД здійснюватиметься на всенародному опитуванні. Після його схвалення більшістю громадян України чинний парламент ухвалює нову Конституцію на реалізацію положень договору й базові закони: про вибори, політичні партії, уряд. Відбуваються вибори у парламент, формується уряд.
- Надалі право голосу на виборах і референдумах здобудуть тільки ті громадяни, які підтримають договір. Кожен громадянин має визначитися щодо договору у віці 16 років.
- Символом єдності й держави стане зразковий громадянин, якого обирають. Він не є монархом, оскільки обирається й виконує свою функцію до певного віку, наприклад, до 70 років. Його утримують коштом держави, і в разі необхідності він ініціює внесення змін та доповнень до суспільного договору.
- Освіта має стати основним елементом закріплення й застосування положень суспільного договору в житті суспільства.
Сергій Корсунський — надзвичайний і повноважний посол України в Японії, директор Дипломатичної академії при МЗС України (2017—2020), надзвичайний і повноважний посол України в Туреччині (2008—2016). Автор понад 320 наукових праць та інших публікацій, серед яких 7 книжок, зокрема "Nonlinear waves in dispersive and dissipative systems with coupled fields" (Addison, Wesley. Longman, 1997), "Трансфер технологій у США" (Київ, 2005 р.), "Енергетична дипломатія" (Київ, 2008 р.), "Зовнішня політика в епоху трансформацій: як не залишитись на узбіччі історії" (Харків, 2020 р.). Доктор фізико-математичних наук. Заслужений економіст України.
Аспен Інститут Київ заохочує українців до роздумів про майбутнє країни та суспільний договір. Для цього Інститут упорядкував збірку есеїв провідних українських інтелектуалів.
Інститут та Суспільне Культура публікують ці тексти у межах спецпроєкту "Суспільний договір: (пере)осмислення".
Нагадуємо, що Інститут у межах спецпроєкту пропонує читачам долучитися до опитування й відповісти на декілька питань у Google-формі для того, щоб отримати ширший зріз думок українців про суспільний договір та майбутнє країни – за цим посиланням (заповнення форми займе у вас 2-3 хвилини).
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!