Дослідник та активіст Олег Левій (має нік "ісус любить мозаїки") відмиває мозаїки на зупинках громадського транспорту та популяризує історію монументального мистецтва у ТікТок та інших соціальних мережах.
Суспільне Культура запитало його, чому він це робить, та у чому, на його думку, полягає різниця між радянським спадком та радянською спадщиною.
У чому цінність мозаїк на зупинках, чому ви вирішили створити цей проєкт?
Найперше, тому що це гарно. Будьмо відверті, якщо не заглиблюватися, то це просто те, що робить наш простір естетичнішим.
По-друге, цінність цих мозаїк в їхній історії. Це українська спадщина монументального мистецтва (яка, на жаль, поки не має офіційно такого статусу) і документація доби. Ці мозаїки зазвичай є чи не єдиним свідченням історії села, особливостей його природи, населення, його сфери зайнятості, побуту, національного одягу тощо. І, на відміну від великих мозаїк у містах, вони зазнавали меншого цензурування та пропаґандистського впливу партії.
А по-третє, це неймовірно унікальна річ, в якій я бачу величезний туристичний потенціял для всієї країни: коли після перемоги до нас поїдуть туристи з усього світу, ми в тому числі, можемо показувати їм ці унікальні зупинки з мозаїками і зробити це своєю особливістю.
Я вирішив створити цей проєкт, бо не бачив, щоб якісь організації займалися цим питанням. Є кілька громадських організацій, які боряться за збереження спадщини доби совєцької окупації у великих містах, але на зупинки громадського транспорту ніби всім начхати. Так, вони є, але всі ніби змирилися з тим, що вони руйнуються, їх зносять, зафарбовують тощо. Я б хотів це змінити, тому й сфокусувався на цьому.
Чому не рядянський спадок, а саме спадщина?
Радянський (насправді, совєцький) спадок — це найперше те, що лишилося у нас в головах, в сприйнятті і в ментальності. Це "моя хата скраю", це хабарі, це неповага до свого простору і розуміння свого дому лише як площі будинку чи квартири: тобто вдома я можу робити прибирання щодня, а на вулиці буду викидати обгортку в парку. А ще це навʼязане поверхневе сприйняття ідентичності українця: через шаровари, сало, борщ і народні пісні. Це впливає на нас досі — нам важко прийняти, що наша ідентичність — це різноманіття постатей, рухів, стилів, які були представлені в усі часи, навіть коли українці були під совєцькою окупацією.
Мозаїки, як й інші твори мистецтва, — це наша українська спадщина. Створена нашими українськими митцями, про українців і для українців. Це спадщина на рівні творів шістдесятників, на рівні пісень "вусатого фанку". Просто в літературі і піснях нам легко почути українську мову твору, а в монументальному мистецтві треба довго вдивлятися. І навіть в контексті тієї доби створювалися прекрасні високохудожні речі, які зараз ми повинні берегти, бо то є також наша ідентичність ХХ століття.
Ви досліджуєте мозаїки та архітектурні форми зупинок: які їхні особливості?
Я фокусуюся в основному на мозаїках. Архітектурні форми йдуть бонусом просто тому, що мозаїки розташовуються саме на малих архітектурних формах. Вони бувають дуже різноманітні, це залежить від автора і форма впливає на мозаїку та на її сприйняття. Буває так, що в одному реґіоні уніфіковані за формою павільйони, буває, що кардинально різні — від найменших до величезних, навіть більших за сільський будинок з кількома "кімнатами", колонами, проходами тощо. Але основне, що варто зауважити, що зупинки були перетворені у окремий вид мистецтва, чого зараз немає.
Умов реконстукції самих автобусних зупинок немає. І реставрації тим паче. Ці зупинки перебувають на балансі "Укравтодору" зазвичай. Ця організація, в складі якої, я певен, немає мистецтвознавців, не розуміє цінності цих архітектурних форм. Тому реставрація можлива лише за ініціятиви громад. Але таких випадків, щоб громада реставрувала мозаїку на зупинці, я не знаю. Натомість, випадки ремонтів і "наївної" реставрації від місцевих я бачив. Наприклад, вони міняли дах, щоб зупинка не протікала, бо саме це зазвичай стає основною причиною руйнації спочатку мозаїки, потім і самого павільйону. Вони також затиньковували втрачені фрагменти мозаїки, щоб зупинити подальшу руйнацію і інколи навіть дофарбовували продовження втрачених елементів. Це вже говорить про повагу до простору і любов до такого унікального обʼєкта.
На які теми створювалися мозаїки та хто був їхніми авторами?
Мозаїки на автобусних зупинках створювалися на різноманітну тематику: від історичних особливостей регіону до сюжетів про флору і фауну населеного пункту. Часто мозаїки надихалися наційональними мотивами: вишивкою, писанкарством, орнаментами різьблення тощо. Автори також зображували умови побуту українців в різних регіонах, їхню працю, дозвілля, зайняття спортом, можна навіть зустріти національний одяг. Тобто це загальна мистецька українська традиція, яка поєдналась і вилилася в таку монументальну форму, відвовідаючи духу часу.
Про конкретних авторів ми майже нічого не знаємо. У нас досі величезні пробіли в тому, хто зробив ту чи іншу мозаїку у Львові чи Києві, а в селах — поготів. Просто тому, що можна було підписувати свої мозаїчні роботи тоді, якщо ти не був членом Спілки совєцьких художників України.
Авторами мозаїчних оформлень часто були місцеві майстри, про деяких, хто ще живий, навіть є матеріяли в мережі. Часто мозаїки упоряджувалися студентами-монументалістами як практика або як курсові чи дипломні роботи, що також є феноменальною складовою цієї спадщини.
З початку "Великого будівництва" саме під час ремонту доріг було знищено багато павільйонів з мозаїкою. "Укравтодор" обґрунтовує це їхнім аварійним станом. Поки немає правового захисту цих обʼєктів і немає запиту на збереження від більшості громадян, наша монументальна спадщина під загрозою.
Моя мета — популяризувати це мистецтво, створити суспільний запит на збереження і надати цим павільйонам правового захисту.
Читати також:
- Мілітарна спадщина і пам’ять про масові злочини. Колонка історикині Ірини Склокіної
- Максим Рохманійко: "Якщо ми розкажемо правду про Драмтеатр, є більше шансів, що світ знатиме цю історію не спотвореною"
- У Дрогобичі митець Олександр Максимов створює та розміщує на стінах будинків мозаїку
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!