Документальні фільми про російську війну в Україні, які варто показати знайомим іноземцям

Документальні фільми про війнув Україні. Колаж Суспільне Культура

Інтерес до українського кіно стає все більшим як всередині країни, так і поза її межами: Netflix купує права на прокат вітчизняних стрічок, серед яких: "Бурштинові копи", "Зустріч однокласників" та "Дике поле", серіал "Спіймати Кайдаша", дві частини серіалу "Слуга народу", документальна стрічка "Зима у вогні", фільм "Носоріг" та "Я працюю на цвинтарі". Зали кінотеатрів України заповнюються глядачами, які приходять на нове українське кіно. Велика увага приділяється й документальному кіно, у якому автори та авторки розповідають про російську війну в Україні, життя на лінії фронту та у мирних містах.

Для Суспільне Культура Анастасія Домбровська склала підбірку з десятьма воєнними документальними стрічками, які будуть цікаві не лише українцям, але й передусім іноземцям, які прагнуть дізнатися більше про події в Україні з 2014 року.

“Невидимий Батальйон”

Український документальний кіноальманах, в основі якого лежать історії шести героїнь, які несли службу в умовах бойових дій на сході України. Над стрічкою працювали режисерки Світлана Ліщинська, Аліна Горлова та Ірина Цілик.

Фільм "Невидимий батальйон" – це частина однойменного проєкту, який почався із соціологічного дослідження про участь жінок у війні проти російської окупаційної армії. Кінострічка, за словами Марії Берлінської, авторки і директорки проєкту "Невидимий батальйон",  переслідувала три мети. По-перше, прагнула задокументувати сучасну історію та показати, як жінки воюють на передовій, переживають обстріли та бої на війні. По-друге, кінопроєкт був спрямований на зміну гендерних стереотипів у суспільстві, щодо жінок у армії. По-третє, він нагадує світу, що в Україні йде війна з російським агресором, і вона почалася далеко не в 2022 році, а значно раніше. На передовій гинуть та отримують поранення не лише чоловіки, але й жінки, які також беруть участь у боях та перемагають.

Світ прагне справедливості. Журналістка та письменниця Ірина Славінська про рівність, права жінок та 8 березня

"Зошит війни"

Особливе документальне кіно режисера Романа Любого. Фільм змонтований з відеозаписів з телефонів та камер українських військових та добровольців. Головною метою режисера було вихопити моменти, які показують стосунки між людьми, показати побратимство як явище. Герої прокидаються та засинають, радіють та плачуть, знімають відео та завжди відчувають, що запис може закінчитися у будь-яку мить.

Фільм отримав приз глядацьких симпатій та дві спеціальні нагороди на кінофестивалі Docudays-UA 2020 року, а також здобув перемогу на Kharkiv Meet Docs.

"Казка про коника"

Документальна притча з елементами анімації Дениса Страшного та Уляни Осовської розповідає про українського дисидента, художника та монаха Анатолія Лютюка, який в 1970-ті роки переїхав до Естонії, але з початку війни на сході України займається волонтерськими місіями на Донбасі. Його незмінний супутник у подорожах на фронт – саморобний дерев’яний коник — стає головним героєм казок Анатолія про тварин на війні, які чоловік пише на основі реальних історій. З цих казок утворилася рукотворна книжка з ілюстраціями. У ній зібрані реальні історії про те, як люди й тварини допомагають одні одним на війні, не дозволяють втратити віру, підтримують одні одних. Власне, саме ці казки передаються анімаційними елементами, що чергуються з документальними кадрами. Головна місія головного героя – знайти історії добра в умовах війни.

"Іній"

Воєнна драма 2017 року про війну на Донбасі за режисури Шарунаса Бартасома. Зйомки картини відбувалися безпосередньо на лінії фронту, за участю місцевого населення й українських військових, які в цей час несли службу у зоні АТО. У стрічці використані їхні реальні документальні монологи.

Сюжет розгортається навколо молодої литовської пари — волонтерів, які вирішили доставити бус із гуманітарною допомогою в Україну. Під час подорожі обставини змінюються й вони змушені їхати все далі й далі на схід. Перетинаючи безкрайні снігові поля Донбасу, герої входять у життя звичайних людей, постраждалих від війни, на лінію фронту, де починають розуміти цінність життя й своїх стосунків. Цей фільм – українська воєнна дійсність очима європейців, що стають свідками й учасниками української драми.

"Залізні метелики"

Документальна стрічка "Залізні метелики" Романа Любого, режисера вищезазначеного фільму "Зошит війни", зображає трагедію, яка трапилася в липні 2014 року  – малайзійський "Боїнг" рейсу MH17 із 283 пасажирами та 15 членами екіпажу був збитий російськими військовими силами над східноукраїнськими районами. Велика увага також приділяється російській пропаганді.

Це гібридний фільм, що поєднує в собі архівні кадри, вирізки з справ, фрагменти телеефірів, інтерв'ю, документальні спостереження, анімацію, елементи перформансу та уривки розмов російських військових. Різні документальні епізоди, зокрема віднайдені колажі кадрів, архівні кадри, інтерв'ю та спостереження, чергуються з вигаданими. І така візуалізація допомагає глядачеві побачити подію з різних ракурсів, відчути емоції, які словами передати складно.

Режисер "Залізних метеликів" Роман Любий про роботу над фільмом, реакцію глядачів і показ на Берлінале

"Земля блакитна, ніби апельсин"

Документальний та дебютний фільм Ірини Цілик. В основі стрічки – історія багатодітної сім'ї, яка мешкає у Красногорівці, так званій "червоній зоні" на Донбасі, де вже шостий рік тривають бойові дії. Буденність багатьох місцевих жителів у зоні бойових дій кардинально змінилася, проте попри постійні обстріли, родина залишається дружньою та життєрадісною: грає на різних музичних інструментах, та навіть знімає фільми про своє життя під час війни. Вони показують, як виживають та допомагають одне одному у найскладніші часи.

Документальний проєкт, що здобув перемогу у багатьох кіноконкурсах, зокрема у Десятому конкурсному відборі Держкіно. Завдяки цьому фільм отримав майже 3 млн грн державного фінансування, що складає 48% загального кошторису. Також він став першим українським фільмом, який брав участь у кінофестивалі Sundance, де був відзначений за найкращу режисуру в категорії світової документалістики. Крім того, картина отримала ще 8 нагород на різних кінофестивалях по всьому світу.

Земля блакитна, ніби апельсин. Режисерка Ірина Цілик розповіла про свій переможний фільм

"Віддалений гавкіт собак"

Документальний повнометражний фільм Сімона Вільмонт спільного виробництва Данії, Швеції та Фінляндії, що був номінований на премію "Оскар" за своєю жанровою номінацією.

Фільм спостерігає за життям 10-річного Олега, чиє життя перевернулося догори дриґом через війну на сході України. Олег живе зі своєю улюбленою бабусею Олександрою у невеликому будинку в селі на лінії фронту. Більшість людей уже покинула їхнє село, але Олегові та Олександрі подобається жити там разом, тому вони хочуть залишитися і далі дбати одне про одного. Але життя стає дедалі складнішим, і війна все ніяк не закінчується.

"Віддалений гавкіт собак" увійшов до шкільної програми для учнів 6—9 класів у Данії, адже є прикладом того, як у наші часи, в сусідній країні Європи порушуються права дитини.

Азад Сафаров про номінований на "Оскар" документальний фільм "Будинок зі скалок"

"Маріуполіс"

Документальний фільм, знятий Мантасом Кведаравічюсом у копродукції з Литвою, Німеччиною, Францією та Україною. Задум картини з'явився в режисера після відвідування Одеси та Маріуполя у 2015 році.

Події фільму відбуваються в іще не зруйнованому росіянами Маріуполі. Проте через своє близьке розташування до зони бойових дій, що відбувалися до повномасштабного вторгнення на сході України, місто було заочно втягнуте у війну: чутно звуки пострілів, вибухів та їхні відлуння. Проте буденне життя місцевих продовжується, хоч і оточене небезпекою.

Трагічною стала історія знімання другої частини фільму – "Маріуполіс 2". Адже литовський режисер повернувся в Маріуполь під час початку повномасштабного вторгнення, щоб продовжити фіксувати життя міста під загрозою війни. Але наприкінці березня 2022 року Мантаса Кведаравічюса взяли в полон і вбили російські військові.

"Маріуполіс 2" Мантаса Кведаравічюса: що потрібно знати про фільм перед українським прокатом

"Какофонія Донбасу"

Документальна стрічка українського режисера та сценариста Ігоря Мінаєва не тільки про війну на Донбасі, а ще й могутність радянського міфу про Донбас, його вплив на людей та історію.

У дослідницькому фільмі відображаються події, які відбуваються на двох різних рівнях. Перший рівень відображає життя на Донбасі з перспективи радянської пропаганди, ідеологію, якою маніпулювали людьми, та про радянську міфологію, яка створювалася. У цьому контексті показано, як приховувалися факти про загибель шахтарів у СРСР. Ця ідеологічна площина протиставляється реальному життю, яке перебуває осторонь від зайвих поглядів. Реальність показує, що міф про працю та добробут на Донбасі є лише оманою та маніпуляцією, а замість радості та заможності регіон покрила хибна ідеологія. Фільм включає унікальні архівні матеріали, відео з соцмереж, інтерв'ю з учасниками та очевидцями історичних подій війни на сході з 2014 року. Режисерська алюзія на фільм Дзиґи Вертова "Симфонія Донбасу" (знятого в 1930-у році на замовлення КПРС) протиставляється свідченням полонених, що зазнали тортур з боку бійців так званої ДНР. У результаті гучна симфонія Донбасу перетворилася на какофонію, і фільм демонструє трагедію людей, які постраждали від хибної ідеології та війни.

"Добровольці Божої чоти"

Повнометражна документальна кіносага Леоніда Кантера та Івана Яснія. Фільм про історію творення нової української армії, про оборону Донецького аеропорту (2014-2015 рр.).

Героями фільму стали бійці "Добровольчого українського корпусу" та провідник "Правого Сектору" Дмитро Ярош. Основними локаціями були найбільш тяжкі й найбільш знакові на той час для української армії місця – Донецький аеропорт та село Піски. Цей фільм розповідає про повсякденну дійсність, патріотизм та героїчні вчинки, дружбу чоловіків, яка ґрунтується на правдивості і взаємопідтримці. Фільм знімали без сценарію, фільмували реальні події в реальному часі у стилі "стрім-екстрім", слідуючи за героями.

"Загалом ми там провели пʼять днів. Вразили люди з різних сфер діяльності: командував тоді, наприклад, режисер дитячого театру. А найважчим під час роботи було не вимкнути камеру в критичні моменти і продовжувати знімати".

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!