Що таке аніме та чому воно подобається людям: візуальні прийоми, історія виникнення та насильство

. Колаж: Вікторія Желєзна

Про молодіжний рух "ПВК Редан" у публічному полі стало відомо наприкінці лютого 2023 року після бійок у торгових центрах великих міст Росії та масового затримання підлітків. Ситуація швидко перетнула кордон з Україною – 27 лютого в Києві, Харкові, Житомирі, Львові та Івано-Франківську збиралися підлітки, які відносять себе до "ПВК Редан".

У зв'язку з цим на тему новоутвореної "ПВК" з'явилося багато спекуляцій. Одні називають "ПВК Редан" "бойовими анімешниками, які дали відсіч гопнікам", інші – радикальними націоналістами, а треті навіть не хочуть заглиблюватися в діяльність чергової молодіжної субкультури. У Росії кажуть, що за новим рухом стоять "представники недружніх країн", а в українській поліції вважають це ”спробою ворожих пропагандистів провести чергову ІПСО та використати дітей для дестабілізації внутрішньої ситуації”.

До чого тут аніме? Річ у тім, що назву "Геней Редан" (Трупа тіней) має кримінальна організація з аніме-серіалу "Мисливці на мисливців" (Hunter x Hunter). Саме звідти так звані представники "ПВК" взяли фірмову атрибутику: символ павука – відмітна особливість "Геней Редан". Кожен член банди бунтівників має таке татуювання і порядковий номер: від 1 до 13.

Так звані ПВК "Редан". Фото: соцмережі

Блогер та викладач японської мови Борис Мороз підтверджує, що першоджерелом субкультури є японські аніме "Hunter x Hunter", але додає, що російський рух, запозичивши цю естетику, "створив власну революційну ідеологію":

"У її серці лежить ідея про те, що неформали, які отримували "люлів" від гопників та ультрас, можуть зібратися гуртом та самі "виписати люлів" будь-кому. Тепер купа українських підлітків носить одяг з павуком та цифрою 4 (бо саме такий номер був у героя аніме, якого наслідують) і урізноманітнює собі дозвілля", – пише Борис Мороз.

"Детектор Медіа" провели власний аналіз історії "ПВК Редан": як "флешмоб" ширився соцмережами (нерідко назву та символіку використовували заради збільшення кількості підписників) та як українські медіа підхопили бездоказові твердження і почали залякувати батьків новим "синім кітом", надаючи небезпечного поштовху на хвилі хайпу. Ми зупинимось на іншому аспекті події, а саме на аніме — японській мультиплікації, яку останні десять років масово забороняють в Росії через "небезпечний вплив" (та й в українському інтернеті вистачає петицій "Заборонити аніме").

У цій статті розповімо про нелегкий шлях аніме до визнання, про його стилістичні особливості, жанри та філософські принципи. Також пояснимо, чому батькам не варто здіймати галас, якщо їхня дитина дивиться аніме, оскільки ці японські мультсеріали можуть нас навчити краще розуміти самих себе.

Фото: кадр з фільму

Що таке аніме: проста відповідь

Японська анімація не одразу прийшла до успіху, але сьогодні аніме є невіддільною частиною звичайного глядацького досвіду – настільки міцно сюжети та стилістика аніме вписана у світову культуру. "Акіра", "Мій сусід Тоторо", "Привид у латах", "Наруто", "Зошит смерті" – усі ці серіали дивляться й люблять люди в усьому світі, а вплив аніме можна відчути у безлічі голлівудських блокбастерів. Проте досі зустрічається думка, що аніме (як колись було і з коміксами) – це не мистецтво для всіх, а забавка для дітей, маргіналів і ґіків.

Почнемо з головного: що ж таке аніме? Проста відповідь – це скорочення від слова "анімація". Проте через власну систему візуальних прийомів і широке жанрове розмаїття складно вмістити "аніме" у таке просте визначення. Це швидше засіб, ніж жанр; культурний феномен, який став впізнаваним брендом і протиставлений звичайній анімації. Проте загальноприйнятим вважається пояснення через прив'язку до країни. Так, аніме – це анімаційні фільми та серіали, які мають власну специфіку і які створені саме в Японії.

Історія аніме: землетрус, пропаганда і дешевизна

Історія бере свій початок ще з епохи німого кіно – з "Рухомих картинок" (Katsudō Shashin). Ця створена невідомим автором і випадково знайдена вже у XXI ст. коротка анімація вважається найстарішою роботою в галузі мультиплікації, передуючи знайденим на заході. Мультфільм 1907 року зображує хлопчика в матросці, який пише на дошці "Рухомі картинки" і повертається до глядача, на знак поваги знімаючи капелюх.

Індустрія розвивалася методом проб і помилок, використовуючи анімаційні техніки малювання та вирізання. Майже одразу новий напрям зіткнувся із труднощами: японське аніме було дорожчим у виробництві, ніж західна анімація, та не витримувало конкуренції з діснеївськими мультфільмами.

Ще свіжий фундамент аніме-індустрії постраждав від Великого кантоського землетрусу 1923 року – тоді було зруйновано багато анімаційних студій, зокрема й піонерська анімаційна компанія Yokohama Cinema Shokai. Руйнування цих студій призвело до тимчасової зупинки виробництва аніме: багато аніматорів загинули або були змушені покинути місто.

На фото можна побачити готель "Imperial" – перший та єдиний на той час будинок у Токіо, який був побудований з врахуванням сейсмостійкості. Фото: Wiki / USGS. George A. Lang Collection

Однак катастрофа також створила нові можливості для галузі. Землетрус спричинив бум у виробництві камішібаїв – форма ілюстрованої розповіді з використанням паперових слайдів. Камішібай був популярною розвагою в Японії 1920-х років, а після землетрусу став ще популярнішим, оскільки багато традиційних розваг було зруйновано. Митці камішібаю почали включати анімацію у свої шоу, використовуючи паперові слайди, які рухалися, аби створити відчуття динаміки.

Камішибайя (художник-камішибай) у Токіо. Фото: Wikipedia / aki.sato

Багато аніматорів, які працювали в цій галузі, стали ключовими фігурами ранньої індустрії аніме. Наприклад, Кензо Масаока, якого часто називають "батьком аніме" (Масаока був першим, хто використав cel-анімацію та записаний звук в аніме), починав свою кар'єру в індустрії камішібаю, а потім створив одні з найперших аніме-фільмів.

У наступні роки майстрам не вистачало необхідних для роботи матеріалів, а висока вартість плівки не давала простору для експериментів. Багато студій виробляли пропагандистські фільми на підтримку мілітаристського уряду Японії. Такі аніме-фільми, як "Божественні морські воїни" Момотаро (Momotarō: Umi no Shinpei, 1945), були створені для просування ідеї "Великої східноазійської сфери співпроцвітання" – концепції, яка виправдовувала японську агресію в Азії.

Кінець Другої світової війни приніс значні зміни в японську анімаційну індустрію. Коли країна опинилася під окупацією союзників, виробництво пропагандистських фільмів було заборонено, а багато студій закрито або суттєво обмежено у своїй діяльності. Генеральний штаб союзних військ запровадив суворі цензурні правила, зокрема заборону будь-якого контенту, що прославляв мілітаризм чи зображував насильство.

Це призвело до появи нового покоління творців аніме, які прагнули відійти від довоєнних традицій і створити нові форми, які більше відповідали західним стилям і відчуттям. Багато аніме-студій звернулися до виробництва анімації для дітей.

Аніме-бум: від Astro Boy до Хаяо Міядзакі й далі

Післявоєнний період ознаменувався зростанням американського впливу на японську культуру. Але це працювало в обидві сторони – аніме продовжувало розвиватися і стало важливим культурним експортом для Японії. У Японії починається реалізація власної доктрини нового порядку, так званий процес "японізації". Аніме мало допомогти "країні сонця, що сходить" зміцнити становище японської культури за межами країни.

У 1949 році була заснована Toei Animation, яка згодом стала однією з найвідоміших анімаційних студій Японії. Перший фільм Toei, "Казка про білого змія" (Hakujaden), вийшов у 1958 році і став першим кольоровим повнометражним аніме-фільмом, який до того ж показали на території США. Цей успіх дозволив відправити групу японських мультиплікаторів до Америки, а звідти запросити експертів, які навчили місцевих спеціалістів методу "конвеєрного виробництва", який використовував Дісней.

Справжній бум почався у 1963 році, коли на американських каналах NBC і ABC дебютував аніме-серіал "Могутній Атом" (Tetsuwan Atom або Astro Boy). Це чорно-біла екранізація однойменної манги Осама Тедзукі про могутнього хлопчика-робота Атома, якого створив доктор Темма, щоб замінити померлого в автокатастрофі сина. Сама історія нагадує пригоди Піноккіо, якби він був Суперменом – і характеризує підхід аніме до переосмислення західних культурних символів на свій, японський лад.

У 1970-х роках аніме почало активно змінюватися. Воно віддалялося від своїх іноземних коренів, поступово дорослішало і породжувало нові жанри, такі як меха, основним атрибутом якого є величезні бойові людиноподібні машини – ви можете згадати "Трансформерів" і тепер знаєте, звідки вони походять.

У цей період свою кар'єру починали багато культових режисерів і сценаристів, серед яких й Хаяо Міядзакі, режисер "Віднесених привидами", який отримав "Оскара" за "Найкращий анімаційний повнометражний фільм" – і автор "Мандрівного замку" (Hauru no Ugoku Shiro) та "Мого сусіда Тоторо" (Tonari no Totoro), які допомогли утвердити Міядзакі як одну з найвпливовіших постатей в історії аніме.

Режисер аніме, манґака і співзасновник студії Ghibli Міядзакі Хаяо. Фото: Wikipedia

Під час переїзду до нового будинку батьки дівчинки Чіхіро заблукали у таємничому лісі. Поки Чіхіро досліджує околиці, її мати й батько під дією чаклунських чар перетворюються на свиней. Щоби врятувати їх, дівчинка вирушає у дивне місто, яке у сутінках заповнюють химерні створіння. Фото: Кадр із фільму "Віднесені привидами"

Наступні десятиліття стали часом широкого визнання аніме за межами Японії. У 1988 році вийшли "Акіра" (Akira) і "Привид у латах" (Ghost in the Shell). 1995 року вперше об'єднали традиційну анімацію і комп'ютерну графіку та здобули популярність у всьому світі. Саме "Привид" надихнув дует Вачовскі на створення, напевно, головного популярного фільму 1990-х – "Матриці" (також потім вони створили збірку-антологію коротких історій "АніМатриця").

Аніме-фільм "Акіра" (Akira) розповідає історію друзів-байкерів, Тецуо і Канеди, які живуть у мегаполісі Нео-Токіо після того, як місто було зруйноване через ядерний вибух. Тецуо отримує надприродні сили і стає причиною зіткнення між двома забороненими експериментами інституту з психічної енергії, що загрожує знищенням Нео-Токіо.

"Ghost in the Shell" розповідає про загін кіборгів, які захищають секретні дані та борються з кіберзлочинністю у світі, де люди поєдналися з технологією настільки, що можуть змінити тіло і свідомість. Фільм ставить питання про те, що робить нас людьми, а також про значення самосвідомості та духовності. Фото: кадр з фільму

А наприкінці 90-х у масову культуру увірвалися "Покемони". Мистецтвознавиця Дебора Дікон вважає, що саме тоді "багато людей на Заході зрозуміли, що японська анімація відрізняється від інших і що вона цікава. Тоді аніме та манга, безумовно, вибухнули у світі, але з одним застереженням: мистецтво вважалося банальним і неглибоким, призначеним лише для дітей". Але чи так це насправді?

Адже вже майже 60 років Голлівуд надихається аніме і продовжує це робити досі. Серед прикладів: "Inception" Нолана, який позичив ідею проникнення в чужі сни з "Паприки" Сатосі Кона. Водночас Даррен Аранофскі надихнувся іншою історією майстра Кона "Ідеальний смуток" (Perfect Blue) та навіть використовував візуальні оммажі в своєму "Реквіємі за мрією".

Порівняння сцен аніме-фільма "Папріка" Сатосі Кона та "Реквієма за мрією" Даррена Аранофскі. Фото: кадри з фільмів

Не хочу розбивати серця, але навіть багатьма улюблений "Король Лев" є фактично скопійованою адаптацією аніме "Kimba the White Lion" від вже знайомого за "Могутнім Атомом" Осама Тедзукі.

В останні роки популярність аніме продовжує зростати, а стрімінгові сервіси, такі як Netflix та Crunchyroll, пропонують ширший спектр аніме-контенту, ніж будь-коли раніше. Сьогодні аніме визнано значним культурним експортом Японії, і його вплив можна побачити в багатьох аспектах популярної культури в усьому світі.

Візуальні прийоми аніме: гримаси, великі очі та відчуття руху

Осама Тедзукі, відомий також як "бог аніме і манґи", через прагнення скоротити виробничі витрати заклав основи майбутньої естетики аніме: використання великої кількості рапідів (технологія уповільнення часу, яка перетворює звичайні дії на феєричне видовище) і статичних кадрів, нестандартні ракурси, рух камери по аркушу, експресивні кольорові задники для драматичних реплік і яскраво виражені емоції героїв. Тедзукі довів, що використання навіть обмеженої кількості прийомів може викликати таку ж бурю емоцій, як діснеївські мультфільми.

Ще два головних атрибути аніме, які також винайшов Тедзукі, – це лінії, які позначають напрямок руху (Осаму придумав їх ще для манги, а потім вдало використав у анімації) та впізнаваний акцент на "великих очах", які часто викликають відторгнення у противників аніме. Таке графічне рішення має зачарувати глядача, розкрити перед ним дзеркало душі героя – тоді як очі лиходіїв виокремлюються прищуром чи недобрим блиском.

Лінії мають передати відчуття швидкості та сили. Ілюстрація: Joshua Nava

В аніме використання великих очей дозволяє краще передати емоції та виразність персонажів, що сприяє поглибленню співчуття глядача. Також це може відображати дитячу наївність та допомагає створити романтичний образ персонажа. Крім того, великі очі є частиною естетики жанру. Фото: кадри з аніме-серіалів

Для всього іншого створена емоційна абетка Морзе: сон супроводжується бульбашкою із носа, крапелька поту виступає в момент розгубленості, напруження і лють позначаються перехрестям на обличчі, а червоні смужки натякають на сором'язливість. Заразом гримаси стають самодостатнім художнім прийомом і контрастують із беземоційними обличчями-масками, що дозволяють глядачу легше асоціювати себе з героєм аніме.

Методи, які аніматори використовують, щоб перебільшити емоції для пафосу чи гумору – ця виразність допомагає глядачеві легко зчитувати емоції героїв. Фото: кадр з аніме-серіалу

Потім ці прийоми Тедзукі перекочували в аніме, даючи змогу розповідати довгі історії та не втрачати глядацької уваги. Колосальний успіх "Могутнього Атома" породив справжній бум ТБ-анімації, яка спиралася на вже напрацьований манґа-матеріал: довгі серіальні комікси ідеально екранізувалися в довгі ТБ-серіали. Специфічний характер японської мультиплікації не лише завоював неабияку популярність в інших країнах, а й став таким собі рупором, через який Японія змогла донести власний культурний код, зокрема деякі аспекти своєї філософської думки.

Чому аніме подобається підліткам та про яких героїв розказує

Аніме стало брендом. При першому знайомстві стає зрозуміло, що, як і будь-яке впевнене в собі мистецтво, аніме може похвалитися експресією, техніками та світоглядом. Воно охоплює дуже широкий спектр досвідів та характерів.

Жак Лакан у своїх листах писав, що у японців немає підсвідомого. Звідси йде фіксація на тілесності, емоційності та усіх інших проявах, які японці табуюють в соціальному житті. Власне, для прихильників психоаналізу та рефлексії аніме – чудовий об’єкт для дослідження, адже саме через історії, мотивацію та проблеми героїв зазвичай розкривається їхній багатий внутрішній світ.

Один із головних типажів героїв аніме – інтроверт. Людина, яка може бути глибоко занурена в себе, а може й хотіти спілкування, проте не вміти. Це фізично слабкий (Армін з "Атаки титанів"), або ображений на весь світ невротик (Рін з "Синього екзорциста"), а може й просто одинак, який добре робить свою справу (Спайк, Ед, Фай або Джет з "Ковбоя Бібопа" – ціла група одинаків).

"Ковбой Бібоп" має культовий статус завдяки своїй неперевершеній комбінації елементів різних жанрів, від наукової фантастики і вестерна – до джазу та нуару. Сильні персонажі, унікальний атмосферний світ та досконала музика, від якої складається назва серіалу, роблять його одним з найулюбленіших серед аудиторії та критиків. Фото: кадр з аніме-серіалу

Врешті відлюдькуватість може доходити до відкритої агресії, і тут діапазон – від служителів загальному благу (Леві та Місака з "Атаки титанів") до лиходіїв (Лайт і Амане Міси з "Зошита смерті").

Так чи інакше, це герої, з якими, як із персонажами притчі, підліток залюбки себе асоціює – якщо він не має глибини та незалежності, він хотів би їх мати.

Персонажі бувають героями з надздібностями, а бувають і звичайними людьми, яких на подвиг штовхає бажання захистити близьких. Утім, навіть воїни-професіонали не можуть обійтися без звичайного підлітка, який раптом зумів те, що не вдавалося нікому (Ерен з "Атаки титанів"). Ким би ти себе не вважав, тобі знайдеться місце в історії.

Від героїв (найчастіше, підлітків) вимагають подвигу, перед ним ставлять надзавдання: врятувати свою сім'ю ("Віднесені привидами"), свою країну від окупантів ("Код Гіас"), а то й усе людство: від екологічної катастрофи ("Навсікая з Долини вітрів"), атаки страшних істот ("Євангеліон") або злочинців ("Темний дворецький").

Аску Ленґлі Сор'ю з "Євангеліона" люблять за незалежний характер, що контрастує до більш замкнених у собі персонажів. Вона вражає силою у боротьбі з ворогом, а її відносини з іншими героями, зокрема з головним героєм Сіндзі, створюють емоційно напружені ситуації та додаткову драматичність. Фото: кадр з аніме-фільму

На шляху до вирішення цього завдання герой стикається з серйозними спокусами – владою, здатністю творити чудеса. Наприклад, антигерой "Зошиту смерті" Лайт отримує здібність вбивати людей, записуючи їхні імена в чорний зошит. Він вирішує очистити світ від злочинців та за будь-яку ціну знищити того, хто спробує його зупинити. Рішення особисто вершити справедливий суд призводить до хаосу і страждань.

Тема насильства в аніме

Особливу увагу в аніме приділяють спокусі насильством – чи можна силою побудувати справедливість і щастя? Попри те, що в аніме багато битв, "філософські" стрічки часто показують безплідність і небезпеку насильства. Чудовим прикладом є екранізована манга "Берсерк" (Berserk) про "Чорного мечника" Гатса, озброєного двометровим мечом. Він з дитинства живе на полі бою, а його єдина мета – допомогти ватажку банди найманців Гріффіту на його блискавичному шляху до королівського престолу.

Утім, Гріффіт жертвує всім заради влади, через що Гатс втрачає друзів, кохану, а разом з тим і спокій. Тепер його до самої смерті будуть переслідувати демони та бажання помсти. Це кривавий, сповнений насильства і страждання шлях, який важко назвати "дитячою історією". Гатс є "чорним героєм", який бореться зі злом, але його мотиви не завжди благородні. Емоційно зломлений, він має з нуля винайти моральний компас, знайти новий сенс у житті, сповненому боротьби, захистити близьких і не втратити людяність.

Гатс – головний герой манґи і аніме-серіалу "Берсерк". Фото: панель з манги "Берсерк"

Зло, якому протистоять герої, часто втілюють відповідні персонажі – монстри ("Атака титанів") або демони ("Синій екзорцист"). Але частіше зло втілюють і несуть самі люди – саме вони використовують природні сили або містичні здібності, щоб битися одне з одним. Особливо тема насильства займає "короля анімації" Хаяо Міядзакі. Його герої намагаються примирити ворогуючих людей ("Принцеса Мононоке") та не стають на бік людей, які прикриваються турботою про суспільне благо ("Небесний замок Лапута").

Принцеса Мононоке – головна героїня однойменного аніме-фільму, захисниця лісу та його мешканців. Вона з'явилася в результаті злиття духа лисиці та бога вовка та має здатність розмовляти з тваринами. Фото: Кадр з аніме-фільму

Шлях, який проходить герой, приводить його до вибору: або він служить собі та зазнає краху, або він починає служити ближньому та чомусь більшому, ніж він сам. Особистий сенс ти знаходиш, коли знаходиш своє служіння. Можна припустити, що ці історії тлумачать вічні істини підліткам, які тільки-тільки почали думати про сенс життя. Тому аніме так цікавить, бо дає відповіді на найболючіші питання сучасних молодих (і не тільки) людей: "У чому мій особистий сенс життя? Навіщо саме я тут? Як мені знайти себе?". І дає їх, розповідаючи історії, що запам'ятовуються. Чим не яскравий і наочний опис духовної подорожі?

Але також аніме буде цікавим для дослідників "метавсесвіту" – гіпотетичних мистецьких колаборацій різних ідей та напрямів. Хочете історію про ватажка якудза, який став домогосподарем? Є "Шлях домогосподаря". Або абсурдистська комедія про вчителя середніх класів, який страждає на екзистенційну кризу? "Прощавай, сумовитий учителю". А як вам ідея про великого полководця із середньовічного Китаю, який опинився в сучасному Токіо і повинен адаптуватися до дикого ритму життя сучасних тусовщиків, допомагаючи талановитій співачці на її шляху до слави? Я це не вигадав – це "Тусовщик Кунмін". І в аніме таких на перший погляд схиблених сюжетів, які насправді виявляються чудовими історіями про мрійників, багато.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!