Чорно-біла війна. Військова хроніка у художній фотографії Владислава Краснощока

Владислав Краснощок / Фото надане Владиславом Краснощоком

Доки російська навала не прийшла на нашу землю, для багатьох українців поняття війни формували спогади наших бабусь та дідусів, чорно-білі фотохроніки та чорно-білі сторінки книг. Нинішня війна теж чорно-біла. Така, як на плівках фотографа Владислава Краснощока.

Владислав Краснощок ─ художник третього покоління Харківської школи фотографії, відомої своєю провокативністю у мистецтві. Представники цієї школи часто малювали чи писали поверх світлин. Краснощок також купляв на барахолці старі фото, які потім розмальовував. Останнім часом, до початку російського вторгнення, Владислав більше малював, ніж фотографував, але щойно почалася повномасштабна війна, знову взяв до рук фотоапарат.

Про небезпеки та труднощі, з якими стикається воєнний фотограф у пошуках вдалого ракурсу, про російський корабель-вуду та мавзолей, про Україну під час війни через об'єктив художника Харківської школи фотографії читайте в матеріалі Суспільне Культура.

Фото надане Владиславом Краснощоком

Владислав Краснощок про свої воєнні знімки говорить, що це спроба документації подій за допомогою художньої фотографії. Сам митець нічого не змінює в кадрі, зберігає правдивість, а творчої виразності досягає завдяки власному баченню картинки та роботі з аналоговою камерою, чорно-білою світлочутливою плівкою та ручним друком.

"При роботі з плівкою я можу втратити кадр, але в нашій художній групі "Шило"Група "Шило" (Сергій Лебединський, Владислав Краснощок), яка належить до Харківської школи фотографії, створена у 2010 році. Її творчість переосмислює харківську фотографічну традицію, що зародилась ще наприкінці 1960-х рр., взявши від неї нарочиту "неправильність" картинки, випробування меж "фотографічного" на міцність та балансування між естетичним та соціальними полюсами. Впізнавана манера "Шила", завдяки якій досягається поетично-моторошне звучання: чорно-білі, розмиті знімки, зернистість яких нагадує про графічний ефект меццотінто – друкарської техніки, знаної також як "темна манера". є вислів: "Наші кадри від нас не уйдуть". Тобто якщо щось якось пішло не так, то так і має бути", ─ каже фотограф.

У роботі з плівкою одразу не вийде передивитися відзнятий кадр: результат можна побачити тільки після її проявки. Неможливість швидко пересвідчитися у тому, що саме потрапило на знімок фотографа, в умовах війни може призвести до непорозумінь із правоохоронцями та Теробороною. Так, на початку березня 2022 року в центрі Харкова Владислава Краснощока, який на той час ще не мав акредитації ЗСУ, зупинили поліціянти. Він сказав, що він художник і фотограф, що йому немає чого боятися та приховувати. Дав телефон на перевірку, яка тривала пів години. Тоді взагалі всі були на нервах, і що б ти не робив, це могло викликати підозру: місто тримало оборону.

Природна історія руйнування. Фрагмент із книжки "Повітряна війна і література" В. Ґ. Зебальда

За день роботи Краснощок може використати від 10 до 15 фотоплівок по 36 кадрів, однак вдалим вважає результат, якщо хоча б 10 знімків будуть по-справжньому крутими. З-поміж усього відзнятого матеріалу Владислав разом із колегою по групі "Шило" та засновником музею Харківської школи фотографії Сергієм Лебединським обирають близько 5% вдалих знімків. Ці світлини вирушають до музею, який зараз перебуває в евакуації в Німеччині. Ці роботи обов'язково повернуться до України після закінчення війни, після нашої перемоги. Водночас 95% світлин залишаються в Харкові. Деякі фотографії митець друкує та відвозить військовим.

Владислав Краснощок та Сергій Лебединський на європейському фотоярмарку в Парижі у виставковому залі Grand Palais Éphémère на стенді авторів Харківської школи фотографії. Стенд відвідали журналісти, колекціонери, міністр культури Франції та посол України у Франції. Листопад, 2022. Владислав Краснощок

Владислав Краснощок живе у Харкові, виїжджає тільки у справах ненадовго: наприклад, за кордон до Парижа на виставку, на зйомки на Харківщину, Київщину, Херсонщину, Луганщину, Донеччину. Але обов'язково повертається додому.

Тим, хто пам'ятає місто до 24 лютого 2022 року, Харків тепер здається порожнім, впадають в око чисельні руйнування. Місто до війни та після ─ геть інше, якщо спиратися на довоєнні спогади. Але Влад каже, що Харків живе і що людей "дофіга".

"Коли ти перетинаєш кільцеву дорогу та бачиш, що коїться у селах... Там живих будівель немає зовсім. У Харкові ще... ще добре".

Але потім Краснощок додає, що про Харків такого розголосу не було, як, скажімо, коли у Дніпро прилетіла ракета в багатоповерхівку, хоча Північна Салтівка майже знищена.

Харків. Автор фотографії Владислав Краснощок

У центрі Харкова не так просто знайти будівлю, де всі вікна цілі, ─ руйнувань багато. Харків'яни розповідають, що раніше сприймали міський пейзаж як належне, а зараз бачать, яке місто красиве, хоч і поранене. Можливо, містяни усвідомлюють гостріше його цінність чи прагнуть захистити невіддільну частину своєї ідентичності.

Кладовище ракет, якими росіяни обстрілювали Харків. Надалі ці докази воєнних злочинів використовуватимуть під час міжнародного трибуналу. Автор фотографії Владислав Краснощок

Художник живе недалеко від станції метро Захисників України, біля якої ще у перші тижні повномасштабного вторгнення просто на пішохідному переході стирчала із асфальту нерозірвана російська ракета. Фотограф каже, що вже не пам'ятає, чи бачив її, бо скільки тих ракет було випущено по Харкову. Але пригадав, що на початку березня знімав поблизу військові їжаки, а хлопець з балкона кричав, що не можна знімати, бо боявся, що потім сюди прилетить. Тоді мережею ширилися повідомлення про цивільне населення, завербоване ворогом для співпраці: ці люди могли визначати цілі для російської артилерії та ракет. Про всі випадки виявлення підозрілих осіб просили повідомляти поліції або військовим. Ось харків'яни й були насторожі.

"На Північній Салтівці я вискочив з волонтерської машини щось зняти, а по мені почали стріляти. Я так розумію, що це наша тероборона була. Може, вони й по землі шмаляли, але було неприємно. Це було здалеку, я забіг у машину і ми поїхали звідти", розповідає Краснощок.

Поїздки за місто або в інші області ще небезпечніші. Фотограф пригадує, як їздив з волонтерами у Сіверодонецьк. На краю міста вже точилися бої, вулиці крили з артилерії, а волонтери завозили туди корм для котиків. Звідти вдалося привезти тільки сильні емоції замість фото. Бо навіть вийти з машини через постійні обстріли було неможливо. Про подорож на Херсонщину в Чорнобаївку Краснощок каже майже те саме: "Коли приїхали, почалися прильоти. Ось такі враження". Але світлини все ж таки вдалося зробити.

Автор фотографії Владислав Краснощок

Міжнародний аеропорт "Херсон" у Чорнобаївці.

Автор фотографії Владислав Краснощок

Мінометники 103 бригади ТРО Львівщини у неприбраних полях соняшників у Харківській області. До російських позицій 2,5 км.

Автор фотографії Владислав Краснощок

Вражаючий сюрреалізм фото, зробленого на Херсонщині. Ракета "посміхається" і нагадує всі фільми жахів про ляльок і клоунів з дитинства.

Куп'янськ після деокупації. Місцева жителька з велосипедом, тіло російського військового на дорозі. Автор фотографії Владислав Краснощок

Деякі фотографії Владислава Краснощока соцмережі приховують як потенційно неприйнятний контент: мертва худоба (корови, свині); багато мертвих росіян, повз яких пробігають собаки. Фотограф каже, що намагається і в цьому знайти красиву картинку. Питаю, чи означає це, що у війні є естетика.

"Так, є. У тому, як це знято", ─ каже художник. "Тобто естетика є абсолютно у всьому? Головне, хто тримає фотоапарат? " ─ уточнюю я. "Неважливо, хто тримає. Важливо, як він це показує", ─ чую у відповідь.

Ми щодня дивимося зведення Генштабу, де пишуть про втрати особового складу противника: 100 тисяч, 130 тисяч, 145 тисяч. Увага зміщена на втрати ворога, і це зараз виправдано, щоб серед українців не було паніки. Але ж всі розуміють, що за цими тисячами вбитих росіян також є втрати серед наших захисників. "Буває, ще тиждень тому зустрічався з кимось зі своїх знайомих, а через кілька днів дізнаєшся, що він загинув. А ти не поспілкувався толком, бо думав, що час ще є", ─ Влад Краснощок каже, що це найскладніше під час війни ─ втрачати тих, з ким встиг потоваришувати.

Автор фотографії Владислав Краснощок

Краснощок знімав похорон знайомого, який загинув на війні: "Військові, які дають дозвіл на цю зйомку, розуміють, що це важливо для історії України. Я не роблю новини ─ це історія. Я не викладаю це одразу: плівку треба проявити, надрукувати". Хлопець, який ніс труну з тілом побратима, був джавелінщиком ─ він також загинув.

Війна скінчиться, а ми маємо пам'ятати, хто здобуває нашу свободу та якою ціною.

Після численних поїздок деокупованими територіями Влад Краснощок зробив висновки: "Думаю, що навіть ті люди, які колись ставилися до росіян нормально, зараз на 95-99% розуміють, де наш ворог".

Корабель-вуду, березень 2022. Автор фотографії Владислав Краснощок

У березні 2022 року Владислав Краснощок взяв дерев'яну модель корабля та розмалював її з балончиків у кольори російського прапора. Також йому захотілося пофарбувати сокиру в жовто-блакитні кольори та порубати нею цей корабель. Знайомі залили відео на YouTube та підписали "Влад Краснощок з Харкова зробив корабель-вуду". Це все відбувалося на початку березня, коли флагман та "гордість російського флоту" "Москва", ще не потопили. Тобто можна вважати, що корабель-вуду спрацював. Питаю у Влада, жартуючи, чи планує він подібні акції. Бо жовто-блакитна сокира залишилася та лежить без діла.

"Я насамперед чекаю, коли буде якийсь удар по московському зикурату і наші дрони долетять до мавзолею. Оце буде круто!" ─ сміється.
Владислав Краснощок на тлі Кремля в 2014 році, прапор домалював уже потім: "ФСО-шники тоді ще не знали, що з нами робити". Автор фотографії Владислав Краснощок

Ми продовжуємо кепкувати. Кажу, що треба вже починати робити макет Кремля. Бо чи могли ми уявити тоді в березні, що крейсер "Москва" потоплять нашими ракетами "Нептун"? Може, якщо намалювати Кремль-вуду, то також вийде. "Думаю, що це все і так станеться. Художники можуть щось передбачити, але зроблять це Збройні Сили. Такий удар по мавзолею – це буде дуже символічно".

Макета Кремля поки немає, зате є малюнок мавзолею. 4.5.0 у військових означає "все спокійно". Автор Владислав Краснощок

Війна триває. У далеке майбутнє Краснощок не заглядає. "Головна мета ─ перемогти. Ще відзняти війну, як я хочу, закрити всі ті теми, які планував. А потім зробити книгу фотографій. Далі я поки що не бачу. Але знаю, що все буде добре, у цьому я впевнений", – каже він.

Фото з Facebook SHILOgroup

Теми, з якими працює фотограф: зруйновані будівлі, знищена техніка, робота військових, зйомка роботи артилерії, зйомка полонених. Є такі теми, до яких складно підійти, бо важко отримати допуск на деякі локації. Обов'язкова умова роботи на передовій – супровід спеціально підготовленого бійця – пресофіцера.

"Бувають пресофіцери, які не дуже хочуть працювати з українськими фотографами. У них навіть прізвиська відповідні: пресофіцер така-то "мінус" ("+" і "-" позначають згоду чи відмову відповідно, ─ прим. ред.). Багато українських фотографів з цим стикаються. Наприклад, я хочу знімати артилерію. Мені кажуть, що зараз немає того, що можна показувати. Я не буду сперечатися, хоча точно знаю, що тиждень тому це знімалося. Тобто коли фіксер каже, що є фотограф з Америки, з Франції, то все добре, їдуть та знімають. А коли я пишу запит ─ мені "мінус". Це не всі пресофіцери такі, але буває".

Жанна Кадирова про проєкти Russian Rocket 2022, "Паляниця" та як змінюється мистецтво під час війни

Від воєнкорів про подібні проблеми із допуском можна було почути за цю війну не раз. Зокрема перші дні таких історичних подій, як звільнення Херсона або Харківщини, мала змогу висвітлювати дуже обмежена кількість журналістів, переважно іноземних. Хочеться, щоб про цю війну говорили роботи наших митців, наших журналістів, наших фотографів. Наші люди, які працюють на передовій, більше знають про міста та людей, які знімають.

Шеврон. Автор Владислав Краснощок

На сторінці у фейсбуці Владислав Краснощок розмістив малюнок фотографа по пояс у воді. Появі цього малюнка передувала така історія: "Десь у січні 2023 року ми їхали з фотографом-документалістом Максом Дондюком знімати у напрямку Куп'янськ-Борова на Харківщині. Класно попрацювали. Ну, я йому і кажу: "А ты ехать не хотел". Ось вирішили такий шеврон зробити. Потім ще три фотографи з Києва замовили такі шеврони собі".

Питаю, що для нього означає "класно попрацювали". Чую: "Я там під лід пішов в Оскол. Ну, і я це намалював. Довелося купляти треники та шкарпетки на куп'янському ринку, чоботи знайшлися в машині. А ось один фотоапарат був зіпсований". Ця історія про те, яким небезпечним може бути пошук вдалого ракурса.

Наприкінці нашої розмови цікавлюся, чи планує Владислав Краснощок повертатися до домальовування нових художніх контекстів поверх чорно-білих фото, тепер уже його власних. "Навіщо? ─ відповідає. ─ Можливо, коли ми переможемо, видихнемо, тоді виникне таке бажання, як забавка..."

Я пропоную йому замість руїн намалювати цілі будинки. Але потім виражаю надію, що буде ще нагода зробити фотографії, де все це вже буде відбудовано.

"Подивимося", ─ каже Краснощок.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!