Перейти до основного змісту

Інші 1990-ті у кіно: режисерка Тоня Ноябрьова про прем'єру на Берлінале

. Фото: Олена Зашко / Суспільне

Фільм "Ти мене любиш?" Тоні Ноябрьової увійшов до програми "Панорама" 73-го Берлінського кінофестивалю.

Свою стрічку Тоня Ноябрьова завершила знімати за кілька днів до повномасштабного вторгнення, але робота над нею тривала упродовж року. Фільм розповідає про 17-річну дівчину Кіру, що проживає розлучення батьків та власне кохання на тлі розпаду Радянського Союзу.

Журналістка Суспільне Культура Ірина Сорока поговорила з режисеркою Тонею Ноябрьовою про прем'єру "Ти мене любиш?" на "Берлінале", а також про новий фільм, робота над яким уже розпочалася.

Фото: berlinale.de

Про щасливі 1990-ті

На початку хочу привітати вас із прем'єрою фільму "Ти мене любиш?" на "Берлінале". Ваша стрічка розповідає історію дорослішання у 1990-ті, розпад однієї країни та народження іншої. У синопсисі йдеться, що фільм напів біографічний. Чи бачимо ми на екрані вас?

Дивним чином навіть іноземці, які не знають мене й ніколи в житті не бачили, після перегляду фільму запитують, чи фільм про мене. Я отримую імейли про те, що це дуже персональна історія. Мені дуже приємна така реакція. Мабуть, у мене вийшло передати якусь справжність почуттів, емоцій, і я рада від того, що моє сприйняття фільму перегукується із глядацьким. Тому, можливо, цей фільм про мене, як насправді кожне кіно.

За останні роки ми можемо спостерігати бум 1990-х в українському кінематографі. Серед таких фільмів — "Носоріг" Олега Сенцова та "Я і Фелікс" Ірини Цілик. Чому ви вирішили звернутися до цієї теми?

По-перше, ця тема дуже відкликається у мені, бо це було моє дитинство, дуже щасливе насправді. І коли там кажуть "лихі 90-ті", не сприймаю цей період свого життя саме таким. Бо для мене це було щастя, були якісь найяскравіші дитячі спогади. Думаю, стрічка — це своєрідна пісня прощання з дитинством та дитячими ілюзіями.

Такі 1990-ті, які, наприклад, виникають у фільмі "Носоріг", присутні у кіно дуже однобоко. Бандити, "малинові піджаки", жуйки, кіоски, рекети, мафія і тому подібне. Для мене 1990-ті — це тло та атмосфера. Я не можу сказати, що вона впливає на історію головної героїні. Це скоріше історія героїні на тлі 1990-х років.

"Багато в чому ми вчимося починати з нуля", – Ірина Цілик про перший ігровий фільм

В одному зі своїх інтерв'ю ви сказали, що епізод, у якому головна героїня п'є "Пепсі" та вперше куштує жуйку, — це історія з вашого життя. Які ще у фільмі є епізоди, взяті з вашого життя?

Я не хочу спойлерити, але дуже багато кадрів на початку фільму — особисті. Наприклад, епізод, у якому героїня фільму Кіра цілується з дзеркалом — я цілувалася з дзеркалом так само. Ну а як іще можна потренуватися у поцілунках? Звичайно, з дзеркалом. У фільмі багато таких моїх персональних дрібниць, які я дуже жваво пам’ятаю. Усі мої відчуття фізичні, емоційні, дитячі — всього цього багато у стрічці. Саме тому фільм вийшов такий відвертий і саме тому виникає відчуття персональної історії.

Стосовно великих епізодів: можу сказати, що вони також є певною компіляцією моїх переживань. Це і розлучення батьків, і дорослішання, і пошук любові. Тому я можу сказати, що "Ти мене любиш?" — це головне питання мого життя. Бо я питаю кожного дня у всіх: "Ти мене любиш? Ти мене любиш?".

Фото: ДержКіно України/Facebook

Про роботу над фільмом

Як відбувався відбір акторів, зокрема, на головну роль?

Я люблю працювати з непрофесійними акторами — це просто мій краш. Дуже часто шукаю акторів (або непрофесійних акторів) у фейсбуці, в інстаграмі, в соцмережах. Цього разу я теж написала пост, що шукаю підлітків на другорядні ролі. Тоді я вже мала дівчинку, яку, до речі, теж знайшла через інстаграм.

Карина Химчук (виконує роль Кіри) надіслала мені мені відео: дуже кумедне, вона там з довгим світлим волоссям, засмагла. І пише, що дуже хоче займатися мистецтвом, і їй подобається, як я веду свій фейсбук. І я просто закохалася у неї. Кастинг-директорка мені показала відео і фото з кастингу Карини, і я зрозуміла, що буду її пробувати на головну роль. Через 15 хвилин вона вже була у нас в офісі. Скажу відверто: майже ніхто не вірив у мій вибір. Бо Карина була не очевидною кандидатурою на цю роль, вона не є класичною героїнею з довгим волоссям та томними очима. Вона така пацанка, дуже енергійна. Тому у сприйнятті тих, хто читав сценарій, вона не підпадала під описаний характер. Але я відчувала, що це вона. І так і сталося. Вона абсолютна зірка.

Як вам вдалося дати їй саме ту енергію й розуміння, як передавати ті відчуття? Бо коли я переглядала стрічку, у мене не було оцього дисонансу, що вона не розуміє цього часу і контексту.

Вона абсолютно природня героїня. Вона нічого не робить, а просто живе своє життя. Ми разом працювали майже рік: зустрічалися, говорили, пробували щось додати, ми жили разом майже. Це була дуже кропітка праця. Вона просто зробила стрибок у стратосферу, мені здається. Це реально великий прорив. Її риса характеру — спортивна наполегливість та впертість. І коли я чую відгуки глядачів, що вони закохані у неї та її енергію з першого кадру, я задоволена. Бо це справді не лише талант і природня харизма, але і кропітка праця.

Презентація фільму Тоні Ноябрьової на Берлінале. Фото: Олена Зашко / Суспільне Культура

У фільмі є дуже багато деталей тієї епохи. Як ви над цим працювали?

На кожне питання я можу відповідати однаково — це все результат кропіткої праці.

Ми збирали всі деталі десь близько року. Це і одяг, це і посуд, і банки, пляшки, пральний порошок, всі етикетки, наклейки. Ми настільки пильно за цим слідкували, щоб все було абсолютно автентичне, бо я вибагливий глядач. Коли я дивлюся історичну стрічку, звертаю увагу на деталі, і коли щось не збігається, воно мені заважає сприймати всю історію. Мені було важливо, щоб не виникало таких відчуттів. Бо дистанція між сьогоденням і 1990-ми не дуже велика і всі пам’ятають той час. Тому я була сувора до всіх своїх художників-постановників. Але вони зробили фантастичну роботу.

Коли дивишся фільм, то впадає в очі різниця у мові головних та другорядних героїв. Головні герої говорять правильною українською, а мешканці комуналки говорять суржиком. Чому вирішили так зробити?

Головна героїня — дівчинка з дуже інтелігентної радянської родини. І коли вона потрапляє в абсолютно інший для себе світ — у простір комунальної квартири і починає жити з ним разом, — для мене було важливо підкреслити цю соціальну різницю між тим життям, яке у неї було, і яке вона має зараз. Тому ви правильно помітили, що завдяки мові я намагалася це підкреслити додатково. Якщо ви помітили, то вдалося.

Стрічка має відкритий фінал. Чому виникло таке художнє рішення?

Я завжди роблю відкриті фінали, бо мені як режисеру не хочеться давати своїми фільмами відповіді на питання. Мені було важливо, щоб кожен глядач поставив собі питання й вирішив, як би він закінчив цю стрічку, як би він відповів на те запитання, яке виникає до головної героїні наприкінці. Я не буду казати, бо не буде потім цікаво дивитися. Тому хай кожен вирішує сам.

"Берлінале-2023": українські фільми у програмі, українки у команді журі та синьо-жовтий символ фестивалю

Про кіно на тлі війни

Як повномасштабне вторгнення вплинуло на фільм?

Це була магічна, чудесна історія. Ми закінчили знімати стрічку рівно рік тому, за чотири дні до початку війни. І добре, що ми встигли, бо я хотіла посунути зйомки через те, що частина знімальної  команди захворіла на Covid-19. Але продюсер мені відмовила. Тому ми просто дивом закінчили знімати за 4 дні до повномасштабної війни.

Я мала квиток на 25 лютого у Тбілісі, бо наша монтажерка — грузинка. 24-го стало зрозуміло, що вже ніхто нікуди не летить, плани змінилися у всієї країни та у всього світу. Я зі своєю родиною виїхала до Тбілісі як переселенка через два-три тижні, і ми в середині березня прийняли рішення, що попри все маємо закінчити стрічку. Нам це вдалося, але повірте, це непросто в тих умовах, в яких ми опинилися: з наполовину готовим продуктом, і більше нічого немає — ні грошей, нікого й нічого. Та все ж ми це зробили.

Фото: кадр з фільму

Як вам вдалося знайти фінансування? Перед інтерв'ю ви розповідали, що в планах нові проєкти. Країна в умовах війни, фінансування немає. Як знаходите його зараз на український кінематограф?

Війна — це жахливо, страшно, вона з одного боку зруйнувала все виробництво, яке було в розквіті, якщо можна так сказати. Але з іншого боку, вона привернула увагу кінематографістів, бо ми насправді спроможні робити кіно світового рівня. Якщо подивитися на минулий рік, то не було жодного великого кінофестивалю великого, де не було б у конкурсі чи поза конкурсом української стрічки.

Справа в тому, що на тебе може бути направлений прожектор уваги, але ти маєш бути готовий до цього. Наше кіно абсолютно конкурентноспроможне, і я вважаю, що в усіх нас, українських кінематографістів, з'явився великий шанс показати себе і вийти на інший рівень фільмостворення. Тобто це міжнародні інвестиції, повноцінна копродукція, яка раніше була, але часткова. Зараз ми не маємо змоги отримати фінансування від України, тому ми маємо на рівних конкурувати з європейцями, і це цікаво.

Режисер "Залізних метеликів" Роман Любий про роботу над фільмом, реакцію глядачів і показ на Берлінале

На "Берлінале" представлений український стенд, український фільм-маркет. Наскільки важливо, що створюється, що воно є, які це можливості відкриває для режисерів?

Дуже важливо бути в цьому вайбі міжнародному. Комунікувати із партнерами, колегами з інших країн, і відчувати себе повноцінною частиною індустрії. Тому звичайно що такі фестивалі, як "Берлінале", Канни, Венеція, Торонто, "Санденс", допомагають показати і довести, що український кінематограф — це не якийсь там відсталий кінематограф країни третього світу, це повноцінно конкурентоспроможна, скажімо так, продукція, яку не соромно, але й гордо показувати по всьому світу.

Фото: кадр з фільму

Світова прем'єра стрічки вже відбулася на фестивалі. На яку реакцію ви очікуєте?

Мої іноземні колеги, які робили зі мною стрічку, ніколи не були в Радянському Союзі і про нього нічого не знають. І для них найцікавіший етап фільму починався саме тоді, коли почалась уся "жесть", зокрема дефіцит продуктів. І коли вони реагують на фільм, що це класно і красиво, мені стає смішно. Тому мені здається, що фільм буде дуже цікавий глядачу; як і тим, хто маєспогади про 1990-ті. За цим буде цікаво спостерігати.

А на коли запланована прем'єра фільму в Україні?

Наразі нічого не можу сказати про прем'єру в Україні, на жаль. Зараз всі чекаємо на світову прем'єру в межах "Берлінале", а потім будемо дивитися. Але показ і прокат в Україні буде однозначно.

Наскільки важливо, що сьогодні з'являються фільми не тільки про війну?

Я можу сказати, що це важливо. Ми маємо приклад Другої світової війни, коли з'являлися фільми не про війну. Війна — це лише частина нашого життя, жахлива, трагічна, трагедійна, але це не є все наше життя. У житті є багато різних відтінків. Тому, мені здається, робити стрічки не тільки про війну — це дуже важливо для всіх нас, для українців, щоби розуміти, що життя продовжується, і мати надію.

Співрежисер фільму "Східний фронт" і ветеран Євген Титаренко про створення фільму та співпрацю з Віталієм Манським
Фото: Олена Зашко / Суспільне Культура

Про нові проєкти

Ви сказали, що приїхали до Берліна з двома проєктами...

Мій майбутній проєкт називатиметься "Ukraine is a capital of everything" ("Україна столиця всього"). Це буде комедія про українських біженців, які застрягли в Європі, але мріють повернутися додому. Головний герой мріє написати п’єсу про війну, аби зупинити війну. Це теж така дуже персональна історія. Бо я завжди можу розповідати у своїх фільмах тільки про те, що я знаю і відчуваю. І "Герой мого часу" Жорік — я, скажімо так, і Кіра, головна героїня фільму "Ти мене любиш?", — це теж я. І Григорій, якому 65 років, головний герой мого наступного фільму, — це теж я, я завжди в центрі історії своїх фільмів.

Ви зараз шукаєте фінансування?

Я тільки-тільки написала сценарій, але це ще не фінальна версія. Мені притаманно переписувати до останнього й поправляти текст під час зйомок. Наразі ми шукаємо партнерів, співпродюсерів, фінансування. Не можу точно сказати, коли ми розпочнемо зйомки, бо зараз ми на етапі розвитку проєкту.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!

Топ дня
Вибір редакції