На Берлінале відбувся показ фільму "Східний фронт" про парамедиків організації "Госпітальєри" та про їхню роботу на фронті після 24 лютого. Прем'єра стрічки запланована на 24 лютого.
Документальна стрічка "Східний фронт", представлена цьогоріч у конкурсній програмі "Берлінале", розповідає про роль парамедиків під час російської війни в Україні. Фільм є спільною роботою Євгена Титаренка та Віталія Манського, створено у співпраці України, Чехії, Латвії й США.
Журналістки Суспільне Культура Олена Зашко та Ірина Сорока поговорили з Євгеном Титаренком про роботу над фільмом та співпрацю із Віталієм Манським.
Коли ви долучилися до зйомок?
У мене є власний досвід на фронті: протягом 2014-2015 років я воював і знімав. Цього разу це вже інший левел — коли вже знаєш, як все працює і що треба робити.
Я долучився до створення стрічки 24 лютого. Коли пролетіли перші бомби, одразу почав знімати. Евакуював свою родину і одразу поїхав на війну. І я, і мої побратими знали, куди їхати і що робити далі. Я на той момент брав участь у київській кампанії та харківських штурмах. У мене вже був відзнятий певний матеріал. Після цього ми зустрілися з Віталієм Манським, я показав йому матеріал та ми поспілкувалися про можливу співпрацю.
Оскільки все ми робили вдвох з продюсеркою Наталкою Хазан і були залучені у процес на 100%, розуміли, що нам важко подивитися на матеріал зі сторони.
Так у нас з'явився співрежисер — Віталій Манський. І ми почали робити з ним усе. Він режисував тилові зйомки, я знімав військову частину. Постродакшн робили спільно всією командою.
Але постать Віталія Манського суперечлива.
Чому?
Ви не хвилювалися, що у ваш бік будуть лунати звинувачення у співпраці з росіянином, зокрема, що українець та росіянин вирішили зняти фільм?
А з чого ви взяли, що він росіянин?
Бойкотувати російську культуру: у межах "Берлінале" провели акцію на підтримку України
Він позиціонується як російський режисер. Він має українське походження, але..
Він — єврейського походження, народився у Львові. І, до речі, є членом спілки кінематографістів України. У 2014 році Манський підписав листа на підтримку України та покинув Росію — і більше там не живе.
До речі, разом із ним ми проходимо за однією кримінальною справою: у 2017 році він хотів показати наш фільм "War for peace" у Москві на ArtDoc Fest.
Для мене все абсолютно однозначно. Я зробив такий вибір. Я знімав фільм на війні, я є учасником бойових дій. Які можуть бути аргументи в мою сторону? Ще ніхто не бачив фільм, однак засуджує, так само, як "я Солженицина не читал, но осуждаю". Тут те саме.
Прем'єра фільму запланована на 24 лютого. Чому ви обрали цю дату?
Я не обирав дату. Ми почали роботу над фільмом 24 лютого 2022 року, через рік він презентується у Берліні. Мені дуже приємно, що це відбувається саме у цей день. Мені здається, якщо фільм поставили на 24 лютого, то це свідчить про те, що комісія, яка відбирала цей фільм до показу, прониклася, занурилася. Фільм їх зачепив і тому вони зробили такий вибір.
Шон Пенн: "Україна – це сучасний світовий "Бітлз"
На яку реакцію глядача ви очікуєте?
Коли люди спілкуються про війну, це зазвичай політики у костюмах. Вони не бачили війну на власні очі. Вони розказують про неї зі слів інших, третіх чи четвертих осіб.
Уже рік йде повномасштабне вторгнення, війна триває 9 років. Мені здається, що до цього часу в іноземців є купа питань, які не є суттєвими. Я сподіваюсь, що після перегляду цього фільму вдасться збудувати якийсь фундамент і якісь неврегульовані питання стануть нівельовані і неважливі для них. Бо коли ти живеш далеко від такого сусіда, з яким нам довелося жити поряд, не можеш у повній мірі відчувати те, що відчуваємо ми.
Країни, які знаходяться на пострадянському просторі, нас розуміють більше, вони знають, якою країною є Росія. Але чим далі від України, тим меншим є це розуміння. У Європі все комфортно, все зроблено для людей. І люди часто ідеалізують війну через книги, кіно, і не можуть у повній мірі зрозуміти, як це виглядає і що означає жити в Україні під час масштабних бойових дій. Такі речі уявити складно. Тому нам треба збудувати якийсь фундамент, щоб подолати цю відстань, щоби глядач зрозумів, як все відбувається насправді. І я сподіваюся, що наш фільм допоможе у його будівництві.
У інтернеті є багато роликів та репортажів про війну. Але документалістика дозволяє зануритися у суть питання та прожити ці півтори години фільму. Я не вірю, що документальний фільм може змінити світ. Однак він може посіяти якесь зерно, яке проросте. У нас є також й іноземний легіон — багато людей з інших країн приїжджають і воюють. Саме через такі розповіді це і може вплинути на глядача.
В Україні кожен на своєму місці і робить максимум, який може.
Фільмів про війну в Україні багато, чим особливий ваш?
Не так багато людей поки що дивилися цей фільм. Але є й ті, хто після перегляду стрічки три дні не міг спати. Вони були абсолютно шоковані. Тобто фільм занурює та шокує, і, мені здається, нам вдалося зробити так, аби людина занурилася і зрозуміла всю глибину війни. Мені здається, це дає розуміння, що це не якась суперкоманда захищає Україну, а прості люди, у тому числі мої колеги, з кіновиробництва, айтішники. Це все люди, які ніколи не планували йти в армію чи воювати. Але зараз у нас нема іншого вибору.
Мені здається, що через моїх героїв у фільмі та через сюжетні лінії глядач зможе зрозуміти та приміряти на себе цей костюм. Відчути, що якщо ми зараз програємо, то вже вони будуть відправляти своїх дітей на кордони власних країн, аби захищати свої міста.
Це головна ідея фільму. У нас є війна, й у фільмі герої приїжджають на захід України у місто, де сім’я нашого побратима дала прихисток багатьом родинам з нашої групи. Ми приїжджаємо туди на хрестини сина одного із моїх побратимів. Це відбувається у період між ротаціями, буквально на день-два. Ми сидимо за столом, спілкуємося й усі розуміють, що це як ковток свіжого повітря, всі, хто приїхав з війни, але завтра знову на війну. У цьому є щось зрозуміле для кожного.
Ми подивимося, як буде проходити показ і з якими емоціями люди будуть виходити. Але у мене хороше відчуття, мені подобається те, що ми зробили.
Відкриття 73-го "Берлінале" та підтримка України: нотатки з кінофестивалю Ірини Сороки
Коли запланована прем'єра в Україні?
В Україні він точно вийде у прокат, але наразі ми не знаємо, коли саме. Зараз є фестивальний період, і це додає проєкту ваги, бо саме через фестивалі ми можемо доносити наші меседжі. Саме через культуру ми можемо прокачувати людей.
Це фільм створено для українського чи міжнародного глядача?
Якщо його відібрала відбіркова комісія "Берлінале", то він точно не тільки для українського глядача. Мені здається, що багато людей вже давно занурилися в наші події. У мене є знайомі, які з 2014 року чогось не розуміли. Але коли ракета пролетіла над їхньою головою, одразу все стало ясно. Мені здається, що в Україні багато людей мають розуміння того, що відбувається. Тепер нам треба доносити інформацію світовій спільноті, і тому перш за все кіно робилося для іноземних глядачів та всього світу.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!