Божественний кураж: есей Костянтина Дорошенка про Григорія Сковороду

.

До 300-річчя Григорія Сковороди під редакцією Олеся Донія вийшла збірка текстів українських авторів "Сковорода і Ми". З дозволу видавництва "Саміт-Книга" Суспільне Культура публікує фрагмент цієї книги – есей нашого постійного автора Костянтина Дорошенка.

Збірка творів Григорія Сковороди 1983 року стала у свій час найпопулярнішим томом серії "Дожовтнева українська література" видавництва "Наукова думка". В розмислах і життєвих принципах мандрівного філософа, його ідеї "сродності", поясненні щастя, принциповій відстороненості від офіційної ієрархії, нехтуванні державною службою попри її вигоди творчі люди тих, найлицемірніших радянських часів знаходили розраду і приклад для наслідування.

Період, що згодом отримав назву застою, попри відносну ситість суспільства та відсутність масового терору був просякнутий безнадією, відчуттям перемоги всепоглинаючої сірості та фальші, неможливості змін. Під погано артикульоване ритуальне буркотіння кремлівських старців про економіку, що має бути економною, та подібні бздури, мисляча молодь гідна була йти у двірники, аби не співпрацювати з державою, але й не сісти по статті за тунеядство, симулювала психічні розлади, щоб не потрапити на Афганську війну.

Бажання збудувати та зберегти власний світ, прихований від офіційного, виводило на захоплення містикою, релігійні пошуки, неперебірливу увагу до будь-чого дореволюційного чи не радянського, психоделічні експерименти. Героїка, пафос та ентузіазм радянської культури транслювали вже тільки млявість і пустоту. Кураж, цей улюблений термін і стан Сковороди, знаходили в ескапізмі, в умінні жити так, аби світ тебе не спіймав. Бо права на особисте щастя радянська людина не мала. Радіти годилося перемогам і успіхам країни, партії, народу, колективу.

Боячись потрапити під осуд та остракізм, бути звинуваченими в одноосібництві чи міщанстві, громадяни стидались проявів власного задоволення.

Чимало народжених в СРСР досі живуть негативом, не вміють радіти, довіряти, приймати тепло та ділитися ним.

Юрій Нікітін. "Панночка", 2014 р. Надано автором

Історія життя Сковороди, який застав час знищення всіх вольностей рідної землі, покріпачення свого народу, сприймалася співставною з тим, що відчували молодь й підлітки застою. Але ж філософ бачив і певне відродження України, коли "сладчайшая Елисавет Петровна" відновила гетьманщину, підтвердила козацькі привілеї, "черкаську обикність", провела економічні реформи і навіть скасувала смертну кару.

Обдарований співак, Григорій Сковорода відповідав головним, після манії до нових нарядів, уподобанням імператриці – любові до українських голосів та козацького прутня. Проте не скористався цими перевагами, покинувши придворну співочу капелу, солістом котрої був, по прибуттю у почті цариці до Києва. Сродність вела його до навчання, до старожитніх мов, книг і мислителів, до відкриття розкоші зустрічі з гідним співрозмовником або усамітнення. Він вийшов на свій шлях пілігрима Софії, мудрості Божої.

300 років зо дня народження Сковороди — проєкти Суспільного
Юрій Нікітін. Автопортрет, 1980 р. Надано автором

Тим часом нова імператриця, "богоподобная царевна Киргиз-Кайсацкия орды" Катерина ІІ наводила нові порядки: знищила гетьманщину і Запорізьку Січ, розчленувала Річ Посполиту, анексувала Крим, депортувала звідти греків і вірмен, установила смугу осілості для євреїв та насадила на загарбаних територіях кріпосне право. Розгортались століття затьмарення свободи, тюрма народів вийшла на довгий переможний марш.

Відповідь Григорія Сковороди на виклики життя і порада шляху до щастя – самозанурення, вивчення людиною своєї суті. Він дарує нам трактування Нарциса, що геть відрізняється від традиційного. Легіня, що закохався у власне відображення у водному джерелі, філософ перетворює з повчального уособлення егоїстичної і руйнівної самозацикленості на взірець для наслідування. Трактат "Наркісс. Разглагол о том: узнай себе" розгортає образ, як втілення єдиного вірного вибору спрямування уваги людиною – всередину себе. Бо "кто-де прозрЂл во водах своея тлЂни красоту свою, тот не во внЂшность кую-либо, ни во тлЂнія своего воду, но в самаго себе и в самую свою точку влюбится".

З пізнання себе у Сковороди починається пізнання світу.

"Не разумЂть себе самаго, слово в слово, одно и то же есть, как и потерять себе самаго. Если в твоем домЂ сокровище зарыто, а ты про то не знаешь, слово в слово, как бы его не бывало. Итак, познать себе самаго, и сыскать себе самаго, и найти человЂка — все сіе одно значит". Більше того: "Не узнав себе, как узнаеш библію? Кто дома слЂп, тот и в гостях".

Юрій Нікітін. "Пелікан", 2014 р. Надано автором

Самопізнання, відмова від форматування себе на догоду марнославству, соціальним стереотипам, від вигадування і цензурування власної особистості призводить до самоповаги, а отже – поваги інших, розуміння їх права бути собою, природних кордонів між людьми. А також розвіює морок претензій до навколишнього середовища, відкриває діалектику явища й сутності, мудрість сприймати події в їхньому розвитку. Тому сковородинський Нарцис не помирає від спустошення, але сам перетворюється на джерело. Джерело розуміння багатовимірності кожного життя, кожної ситуації для себе та оточуючих.

Самопізнання виводить людину на відчуття сродності, вміння шукати й обирати те, що насправді її цікавить – в роботі, дозвіллі, спілкуванні, товаристві. Той отримує свободу, хто позбувається забобонів. Індивідуальна ж свобода дарує відчуття щастя. А процес її проживання наодинці з собою, в щоденному діалозі зі світом чи з другом винагороджує "божественним куражем".

Цей божественний кураж рухав тими, хто протистояв тоталітарній владі, відчував аксіоматичний сенс формули "за нашу і вашу свободу". Він вибухнув в мистецтві періоду зламу СРСР, відновлення незалежності України. І природно актуалізував вдячну увагу до спадку Сковороди.

Що сказав би Сковорода про сучасний світ, соло-мандрівки та полювання росіян на нього? Інтерв'ю з філософом
Юрій Нікітін. "Бароковий сад", 2018 р. Надано автором

Пам'ятаю переповнену концертну залу Київського Будинку вчених 1994 року, коли ансамбль старовинної музики Silva Rerum під керівництвом Тетяни Трегуб давав програму, присвячену Григорію Сковороді. Тоді вийшов перший том його творів в серії "Бібліотека давнього українського мистецтва" Українського наукового інституту Гарварду, головою редколегії був керівник-емерит легендарного вишу Омелян Пріцак. Валерій Шевчук і Марія Кашуба зробили переклад сковородинської спадщини на сучасну українську, за ним уривки з трактатів і листування філософа цитувалися зі сцени між музичними творами українського і європейського бароко. Басні лунали особливою мовою оригіналу.

"Щука, напав на сладкую ядь, жадно проглотила. Но вдруг почувствовала сокровенную в сладости удку, увязшую во внутренностех своих. Рак сіе издали примЂтил и, на утрешній день увидЂв Щуку, спросил:

— Зачемь вы, сударыня, не веселы? ГдЂ дЂвался ваш кураж?

— Не знаю, брат, что-то грусно. Думается для увеселенія поплысть из Кременчука в Дунай. ДнЂпр наскучил.

— А я знаю вашей грусти родник, — сказал Рак, — вы проглотили удку. Теперь вам не пособит ни быстрый Дунай, ни плодоносный Ніл, ни веселовидный Меандр, ни золотые крилца".

Ця удка – блискучий образ того, як невідрефлексовані людиною риси власного характеру, досвід чи звички спотворюють світосприйняття. Псують проживання реальності, комунікацію, заважають емпатії та позбавляють свободи.

Митцем, що не лише розумів, але й втілював у власному житті світогляд мандрівного філософа, був режисер Роман Віктюк. В його сприйнятті образ Сковороди з його натхненною простотою перегукувався із постаттю св. Франциска Ассізького, що обожнював бідність і проповідував птахам. В одному з інтерв'ю Віктюк зізнався: "Я колись хотів знімати фільм про Сковороду – найбільшого українського філософа і містика. Він ходив від села до села, у нього нічого не було, крім палиці та сувою, на якому він писав свої послання. Він засинав в кожному селі на природі. Я придумав такий фінал: щоби коли він помер, його ховали б кози, корови, гуси… Вони йшли б за його домовиною, і у кожного на шиї свій дзвіночок дзвенів, як поховальна музика!"

"Ми хочемо, щоб Сковорода був для нас осередком патріотизму": філософ Тарас Лютий
Юрій Нікітін. Розпис "Добрий Пастир" в еко-резиденції Залужани, Україна, 2020 р. Надано автором

Учень Віктюка режисер Сергій Проскурня як кредо проголошував улюблену сентенцію зі Сковороди: "Нужность не трудна, трудность не нужна".

Особливе місце займає світ Григорія Сковороди в творчості художника та іконописця Юрія Нікітіна. Одна із сковородинських розмов, "Алфавит, или букварь мира", дала назву та концепцію виставці митця в київському Музеї культурної спадщини 2000 року. Не вдаючись до ілюстрування сюжетів мислителя, Нікітін показав розмаїті роботи, поєднані переосмисленням космосу його текстів. Енкаустичні ікони, "Парсуна" з загрозливою механістичною жінкою-андроїдом, пейзажі з магічними пентаклями, "Сад любові", що відсилає до ностальгії за куртуазним Середньовіччям – експозиція грала з контекстами українського бароко, європейської містичної традиції та раннього романтизму.

Програмну роботу виставки, портрет Григорія Сковороди "Херувимський мандрівник", придбав Музей Острозької Академії. Юрій Нікітін сповнив образ вигадливою символікою, алюзіями на біблійні метафори, легенди сковородинського життя, європейські магічні апокрифи. Пейзаж, деталі одягу, речі героя картини несуть зашифровані повідомлення. Так, мушля на плечі водночас є символом пілігримства і народження нового, зокрема сенсів. "Херувимського мандрівника" в НаУОА називають основою своєї академічної колекції сучасного мистецтва. Музейники навіть розробили пазл із зображенням роботи, який можна збирати онлайн. 2018 року портрет окремо експонували в головному корпусі вишу в рамках всесвітньої акції "День неспішного мистецтва".

Юрій Нікітін. "Херувимський мандрівник. Портрет Григорія Сковороди", 2000 р. Надано автором

А за рік до того на замовлення капеланів Української Православної церкви Юрій Нікітін написав ікону "Богородиця – покровителька українських воїнів". Освячена в Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві, вона стала одним із символів майбутньої перемоги України у протистоянні російській агресії. Серед бійців ЗСУ її скорочено називають "Богородиця воїнська".

"Твори Сковороди — це те, що може доволі легко сприйматися сьогодні як дітьми, так і дорослими", ​— Сергій Жадан
Юрій Нікітін. "Богородиця – покровителька українських воїнів", 2018 р. Надано автором

Російська війна проти України по-новому підносить Григорія Сковороду, як пророка свободи, права на щастя, "нерівної всім рівності". Ці цінності сповнилися для нас нової сили й ваги. Українці усіх національностей власною кров'ю повертають їхнє значення світові, оживлюють принцип універсалізму, що був свого часу засадничим для об'єднання Європи. В цьому наш божественний кураж.

В новітній українській соціальній думці в розвиток ідей Сковороди працює концепція Олеся Донія "25 сходинок до суспільного щастя". Століттями мрією українців була власна незалежна держава.

Здобувши її, отримавши волю, питаємо себе слідом за Сковородою: "Що є свобода? Добро в ній яке?" Відповідь: Право на щастя.

Сковородинська філософія дає розуміння й причин перманентної неспроможності російської опозиції. Публіцист Дмитро Олійник викриває спільну фатальну ваду всього її спектру: "Тих, хто відчайдушно боровся з Путіним замість того, аби боротися за свободу".

Російське замкнене коло сподівань на заміну одного царя іншим і очікувань, що новий, нарешті, буде добрим, – глупота, яка дорого коштує світові. Перемога України має покінчити з цим уроборосом, аби заяложені ним землі і поневолені народи розквітли на сковородинських принципах: "Всякому місту – звичай і права, всяка тримає свій ум голова".

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!