Філософ Тарас Лютий: "Найбільший секрет філософування Сковороди — вчитися бачити у видимому невидиме"

. Фото: Богдан Місюк

3 грудня Україна відзначатиме 300-річчя з дня народження Григорія Сковороди. Ця дата є поштовхом відкрити для себе творчий доробок відомого земляка, який для багатьох українців попри все залишається маловідомим.

Чи була у Григорія Сковороди філософська концепція, які в нього відносини з Росією? Журналістка Олена Гусейнова в етері Радіо Культура шукала відповіді на ці питання з філософом та автором найсвіжішої книжки про Сковороду "Філософія самовладання Григорія Сковороди" Тарасом Лютим.

У Сковороди є свій варіант теорії вічного повернення Ніцше. Що мається на увазі?

Сковорода в часі давніший мислитель, ніж Ніцше. А ще Ніцше не вигадує феномен вічного повернення. Це термін, який він запозичує з улюбленої античності. Ним також послуговувалися, наприклад, стоїки та греки, які говорили, що світ вічний, він повторюється. Свого часу ще Геракліт, порівнюючи світ з вогнем, казав, що це вогонь, який спалахує, згасає і знову спалахує. І так до нескінченності.

Ніцше, звісно, не калькує цю концепцію: він говорить про те, що ми мусимо постійно себе вибудовувати, формувати з огляду на поняття волі до могутності. Тобто дивлячись на себе в майбутній перспективі, ми мусимо розуміти, що колись маємо побачити себе, тільки не такими самими, як є тепер, але сильнішими та досконалішими.

Сковорода ж, коли говорить про ідею повернення, є радше прихильником тієї самої тези, тільки як прихильник символічного мислення говорить про кільце. Замкненість усіх процесів. І Сковорода вживає відомий образ уробороса — змія, який хапає себе за хвіст. Це закільцьованість всіх процесів, в тому числі й процесу здобуття себе. Самопізнання врешті-решт обертається довкола ідеї здобуття себе, приходу до самого себе.

Мені дуже сподобалася теза, що те, що Сковорода відкриває для української культури, вже на момент відкриття відкрито його старшими європейськими колегами. Що це за теза і чи не здається вона тобі ризикованою?

Тут потрібно сказати, що Сковорода є мислителем, який закорінений в певну традицію. Це традиція давньогрецька, давньоримська плюс традиція отців церкви. Одначе Сковорода висловлює на перший погляд парадоксальну істину: він каже, що власне істина є визначальною. Тобто байдуже, хто сказав про це. Головне як ти прийшов до цієї істини. Якщо ти прийшов до істини, то вона буде в твоєму житті переломлюватися індивідуально, буде значити для тебе щось цілковито інше, ніж вона значила для іншої людини. Тому, з одного боку, вона універсальна, оскільки це істина, а з іншого боку в тебе свій власний шлях до цієї істини, ти відкриваєш її по-своєму.

Й аналогічні речі ми бачимо з іншими ідеями, з якими має справу Сковорода. Часто, коли говорять про Григорія Савича, то кажуть, що це філософ без системи, філософ, який не вибудував стрункої системи. Однак потрібно розуміти соціокультурні передумови, в яких опинився Сковорода, традицію. Він належить до XVIII століття, але це століття не тільки філософії, але й період згортання автономії України під тиском Російської імперії.

І Сковорода в зовсім інших, можливо, навіть не в рівних умовах з іншими філософами. Я хочу наголосити на своєрідності бекграунду — і геополітичного, і соціокультурного, й індивідуального. Тому філософ, розвиваючи тези, які були відомі ще в давнину, намагається застосовувати їх до власного культурного контексту.

Сковорода вибудовує з тези антропологічну стратегію — для кожної людини, яка самостійно має вибудувати свій триб життя, а не копіювати його, підглядаючи в когось іншого.

Фото: Facebook Тараса Лютого

Чому концепцій Сковороди недостатньо, щоб говорити, що існує його філософська система?

Зазвичай, коли йдеться про те, щоби хоч якось пояснити мислення того чи іншого філософа, говорять про основні ідеї, намагаються сформулювати концепти, які б трималися купи. І вчення про три світи та дві природи, як на мене, досить точно унаочнюють концепцію Сковороди.

Йдеться, по-перше, про те, в якому світі ми перебуваємо: Сковорода говорить, що є великий світ — макрокосм, Всесвіт, але є й маленький світ — власного буття, світик. Вони не перетинаються, роз'єднані. І для того, щоб їх сполучити, існує третій світ — символічний світ тлумачень, за допомогою якого ти не хапаєшся за першу-ліпшу думку, позицію. Ти дивишся на яблуню, але бачиш не тільки крону, стовбур, коріння, плоди. У тебе ще є натяк у вигляді тіні цієї яблуні і це означає, що щось спонукає в маленькому зерняткові, яке в яблуку, випустити в паросток, який пізніше знову перетвориться на яблуню.

Існує прихована невидима сила, якої ти своїми очами не можеш сягнути й тут тобі вже треба застосовувати свій розум. Що спонукає тебе бути винахідливим, щоб помітити у видимому це невидиме? У цьому найбільший секрет філософування Сковороди вчитися бачити у видимому невидиме. Й для цього він вибудовує цілу драматургію зі світами, кожен з яких має видиму та невидиму складову.

Сковорода каже, що ти складаєшся не лише з м’яса та кісток, всередині тебе є й твоя внутрішня істинна людина. Й зустріч з нею — це зустріч із Богом.

Як ти пропонуєш сучасному українцю, який хотів би адекватно почувати себе в своїй культурі та добре її розуміти, інтерпретувати формули "мандрівного" та "народного" філософа Сковороди?

Нам іноді хочеться знайти у своїй культурі факти, персоналії, які б робили нас винятковими. Ми знаємо ці міфології, про мелодійність української мови, ми видаємо бажане за дійсне. Тут важливо реально себе оцінювати, надто тому, що зараз Україна справді демонструє на світовій арені небувалі речі. Ми, українці, зараз показуємо, що ми справді історичний народ. Народ, з яким рахуються. Це вихід на світову історичну арену.

Але раніше перебування в тіні імперії підштовхувало нас до різних міфологій, компенсаторних механізмів, які за своєю природою часто меншовартісні. Тобто аби не виглядати останніми в переліку, ми хоча б другі за мелодійністю тощо.

Сковороду не оминула така доля, хоча він й сам до цього доклався. У нього на могилі написано: "Світ ловив мене, але не спіймав". Тобто він не хотів бути спійманим будь-яким смислом, будь-якими сенсами. Тому він і досі залишається для нас величезною загадкою. І я думаю, що це — найбільша ревеляція стосовно Сковороди, з якою ми маємо справи.

Тому довкола Григорія Савича завжди нуртувало ціле гроно міфів. Зокрема про те, що він ходив по хатах й навчав простий люд. Сковорода ніколи не зневажав простих людей, але він знав, що таке аристократія та чернь, і вживав ці терміни. Чернь — це здебільшого розбещені люди, які самі для себе закривають момент розвою, самопізнання. І тут не важливо, до якої соціальної верстви вони належать.

Теза про "народного" філософа сподобалася в радянські часи філософам радянського матеріалізму й вони вхопилися за неї.

Щодо "мандрівного" філософа, то я не був би таким швидким із висновками. Це справді велика й тривала традиція: мандрівні дяки, сліпі співці. Проте для Сковороди тут, можливо, були й суто прагматичні чинники: його мандри — це пошуки себе для того, щоб звільнити свої думки від засилля темного виміру, який проявляється через нудьгу, депресивні стани.

Сковорода і Росія: сьогодні їхні стосунки продовжуються і ми їх бачимо, зокрема, коли він поранений обстрілами (йдеться про пам'ятники в Сковородинівці та Харкові, - ред.). Розкажи трішки про це.

Коли Сковорода потрапляє в імператорську капелу, в цей період існують так звані "малоросійські" настрої в імператриці Єлизавети. Проте, з іншого боку, він у цей час студент, молода людина. Його відбирають у Глухові, де він проходить цілу комісію, співаком в імператорську капелу. Він провів у ній два роки й намагався звідти втекти. Зрештою, йому було надано звання придворного уставника, яким він ніколи в житті не користувався.

Стосовно його подорожі з генералом Вишневським – експедиції в Угорщину, — то ми так і не знаємо, чим там займався Сковорода. Судячи з усього, він розглядав це як вікно можливостей, як певний шанс для того, щоб відкрити для себе світ інший.

Він подивився, яким є світ Московії, "руского міра", й дуже швидко з нього втік. Кажуть, що за першої можливості він сказав, що його голос вже не той, не дзвінкий, не юнацький і його треба списати.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!