"Кров і нафта на Сході". Виставка в Баку актуалізує українсько-азербайджанські зв’язки

.

У палаці Ширваншахів у старому Баку розгорнулася міжнародна виставка сучасного мистецтва "Випробування Ессад Бея", присвячена народженому в Києві азербайджансько-німецькому авантюрнику й письменнику єврейського походження Леву Нуссімбауму.

Його батько, купець другої гільдії, спокусився бакинським нафтовим бумом початку ХХ ст. і переїхав із родиною на Кавказ. Вихований там гувернанткою, балтійською німкенею, юний представник нового прошарку нафтових баронів закохався в розкішний світ перетину Сходу і Заходу, що зійшлися в капіталістичній оргії.

Баку був найбільш віротерпимим і найбільш космополітичним містом Кавказу. Тут споруджували свій бізнес і палаци Ротшильди й брати Нобелі. Місцеві скоробагатьки змагалися з ними у будівництві приватному, меценатському і комерційному, аж до готелів зі стійлами для слонів. За словами азербайджансько-французької письменниці Банін, нафта "готова була перетворитися за клацанням пальців на дорогоцінності, вбрання, хутра та інші приємні дурниці". Авторка зауважує, що дружини бакинських мільйонерів не знали міри в демонстрації коштовностей, брошки заколюючи навіть у зачіски.

Переднім краєм капіталізму столиця Азербайджану стає невдовзі після винайдення керосину. А перший у світі патент на його виготовлення із нафти був отриманий 1853 року у Львові. Місцеві аптекарі, чех Ян Зег і вірменин Ігнатій Лукасевич, винайшли лампу, що давала світло завдяки горінню просоченого керосином фітіля. Першим новим світлом засяяв Відень. На Сході ж цей винахід розгорнувся після візиту 1905 р. до Австро-Угорщини персидського шаха Мозафереддіна з азербайджанської династії Каджарів. Він окремо заїхав до Львова, зупинившись у готелі "Жорж", щоб більше дізнатися про галицький нафтопромисел, найбільший тоді в Європі.

"Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя". Українсько-нідерландський мистецький діалог про гідність, свободу і війну
Фотографія Ессад Бея (Лева Нуссімбаума) в експозиції виставки. Фото: Анар Байрамли. Надане організаторами виставки

Крах Російської імперії, здавалося б, давав Баку ще більше можливостей. 1918 року була проголошена Азербайджанська Демократична Республіка, нафтові барони із чималим досвідом співпраці з Європою увійшли до її уряду. Але, як і Україна, Азербайджан був надто ласим шматком для сусідів. Тоді в Баку видобували майже половину світової нафти, що збуджувало апетити Антанти, Персії, Туреччини і, звісно, більшовиків. Останні 1920 року захопили Азербайджан, націоналізувавши підприємства і капітали.

Чарівному світові Лева Нусімбаума настав кінець. Разом з батьком він вирушив у еміграцію, зупинившись згодом у Відні. Там розкрилися два його яскравих таланти — фальсифікатора і літератора. У Європі він репрезентував себе нащадком східного аристократичного роду, видавши німецькою під псевдонімами Мохаммед Ессад Бей та Курбан Саїд чимало книжок, які швидко ставали бестселерами. Серед них — біографії царя Миколи ІІ та Сталіна, у якій автор наполягав на ідейній і фінансовій підтримці революційно-бандитської діяльності Джугашвілі в Баку зі сторони своєї матері, яка померла за нез'ясовних обставин. Більшість дослідників приписує його авторству роман "Алі й Ніно", визнаний класикою літератури Азербайджану. Першою ж книгою стала "Кров і нафта на Сході" — яскравий зразок того, що американський дослідник Едвард Саїд класифікує терміном "орієнталізм".

Колишній "Російський дім" у Давосі став місцем свідоцтв про злочини проти людяності
"Кров і нафта на Сході". Виставка в Баку актуалізує українсько-азербайджанські зв’язки. Фото: афіша виставки

"Існують європейці, жителі Заходу, й існують орієнтали. Перші домінують; другі мусять дозволяти панувати над собою, а це, як правило, означає окупацію їхньої країни, суворий контроль над їхніми внутрішніми справами, надання їхньої крові та скарбів у розпорядження тієї або іншої держави Заходу", — такою, за Едвардом Саїдом, є сутність орієнталізму. В однойменній книзі, що в 1970-х стала етапною для деколонізаційного інтелектуального руху, він аналізує орієнталістський культурний дискурс. Це інструменталізуючий, екзотизуючий, об’єктивуючий погляд на Схід, що існує для Заходу.

Сповнена вигадок, перекручень і перебільшень, "Кров і нафта на Сході" догоджає стереотипам західного читача, даючи сьогодні привід для осмислення колоніальних практик.

Історія самого палацу Ширваншахів, оспіваного в творах Нуссімбаума, є промовистою в цьому контексті. Частково зруйнований бомбардуваннями за облоги Баку 1723 року царем Петром І, після російського захоплення Азербайджану у ХІХ ст. палац передали імперському військовому відомству. Його перетворили на склад, значно змінивши перебудовою. Скарби Ширваншахів у різний час грабували різні завойовники. Вкрадені звідти рукописи, килими та інші цінності знаходяться нині в колекціях Росії, Великої Британії, Ірану, Туреччини, Ватикану.

Питання реституції, повернення на батьківщину культурних цінностей, захоплених колонізаторами, нині все гучніше звучить на міжнародній арені. Так, днями 2500 міжнародних археологів підписали петицію із закликом до Британського музею повернути до Єгипту артефакти, протизаконно вивезені з країни у XVIII ст. Очевидячки, по перемозі над російськими загарбниками українська культурна спільнота і уряд мають вимагати реституції цінностей з наших терен, узурпованих російськими музеями. Боротьба із наслідками колоніального культурного насильства — виклик і для Азербайджану.

Надія Каабі-Лінке. “Напам’ять”, 2022. Фото: Анар Байрамли. Надане організаторами виставки

На виставці в палаці Ширваншахів спотворення оптики орієнталізму унаочнює робота українсько-туніської художниці Надії Каабі-Лінке "Напам’ять". Взявши за основу орнамент традиційних дерев’яних ширм, що закривали вікна в Азербайджані, мисткиня відтворює тіні, які вони відкидають на підлогу в різний час, поки сонце прямує на Захід. Візерунок химерно змінюється, втрачає чіткість, його силует, обриси, ритм стають все менше подібними на першоджерело. Так намагання опанувати європейське життя, отримати визнання в ньому підштовхувало Нуссімбаума спотворювати і фальсифікувати свої спогади від імені Ессад Бея.

Виставка "Викрадення Європи" Максима Кантора. Зґвалтування України в люксембурзькому музеї
Надія Каабі-Лінке. “Напам’ять”, 2022. Фото: Анар Байрамли. Надане організаторами виставки

Азербайджанський художник Орхан Гусейнов розгортає орієнталізм у зворотній бік. У п’ятиканальній відеоінсталяції "Нуссімбаум" він, використовуючи графічні образи з журналів і поштівок початку ХХ ст., обігрує штампи східного сприйняття західних смаків, мод і звичаїв. Анімовані європейські персонажі метушливо і недолуго вриваються у світ статечних мусульманських типажів й урочистих нафтопромислових пейзажів.

Сучасною анімованою графікою виглядають в ніші палацу Ширваншахів кадри "Нафтовий фонтан на промислі Балахани", зняті піонером азербайджанського кінематографа Олександром Мішоном. Він народився у Харкові, заснував там фотостудію, згодом в Баку створив гурток фотографії і зняв 1898 року кілька коротких стрічок. Вони демонструвалися на спеціальному кінопоказі того ж року 2 серпня. Нині це — День національного кіно Азербайджану. Повернувшись до України, Мішон займався фотографією в Слов’янську і Харкові, видавав газету "Сіверсько-Донецький край", а потім подався в більшовики.

Олександр Мішон. “Нафтовий фонтан на промислі Балахани”, 1898. Фото: Анар Байрамли. Надане організаторами виставки

Філософським містком від часів бакинських нафтових баронів до сьогодення є інсталяція художниці Сабіни Шихлінської та драматурга Ісмаїла Імана "Відкритий лист". Атрактивна експозиція демонструє сотні бакинських поштівок початку ХХ ст. з приватної колекції. Тоді вони називалися "відкритими листами".

На звороті зображень нафтових фонтанів і веж, палаців і готелів, типажів у етнічних строях люди різними мовами розписували свої надії і побажання, фліртували, благословляли, прощалися. А навколо розгорталися, як писала Банін, "дві головні теми нашого часу: з одного боку, це розвал старого світу, знищення стародавніх зв’язків; з іншого — зародження нового життя, нової свободи, котрі стали можливі і, ймовірно, розвинулися на уламках епохи, що пішла".

Сабіна Шихлинська, Ісмаїл Іман. “Відкритий лист”, 2022. Фото: Анар Байрамли. Надане організаторами виставки

Сабіна Шихлинська, Ісмаїл Іман. “Відкритий лист”, 2022. Фото: Анар Байрамли. Надане організаторами виставки

Чим може бути відкритий лист цифрової доби? Чатом у месенджері — слушно вирішили митці. І доповнили експозицію екраном, на якому вигаданий сучасний автор з фотографією Ессад Бея на аватарці друкує свої повідомлення дівчині, яка нині далеко. Особисті спогади, що лірично змальовують їхні стосунки, змінюються роздумами про реалії сьогодення.

Спалахом в розмову вриваються враження від відвідин особливого місця: "Буквально за поворотом, за наступним витком чекала Шуша. Лише один кілометр і майже тридцять років до цього міста — такого маленького, але такого великого. Пам’ятаю це хвилювання, це захоплення. Я намагався розібратись у відчуттях: невідновна втрата і здобуття дому, смуток та радість, а ще вдячність — усім, хто зробив це реальністю".

Реінкарнація державної анімаційної студії "Укранімафільм" – дискусія
Сабіна Шихлинська, Ісмаїл Іман. “Відкритий лист”, 2022. Фото: Анар Байрамли. Надане організаторами виставки

2020 року Азербайджан відновив суверенітет над своїми територіями в міжнародно визнаних кордонах. Чекати цього довелося близько 30 років, попри чотири резолюції Ради Безпеки ООН, що засуджували вірменську окупацію. Цей прецедент додає українцям упевненості у сьогоднішній боротьбі за визволення своєї землі.

Читайте нас у Facebook або Telegram

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media.