7 липня починається найбільший театральний фестиваль світу – The Festival d'Avignon. Його відкриватиме російський режисер Кіріл Серебренніков. На престижній сцені Папського палацу буде показано його спектакль за маловідомою повістю Антона Чехова "Чорний монах". А день закриття буде відзначений виступом знаменитого українського гурту Dakh Daughters.
Про важливість виключення росіян зі світової культури ведуча Альбіна Підгірняк в ефірі "Новин культури" говорила з українським режисером, організатором фестивалю театрів “Молоко” та експертом Українського Культурного фонду Михайлом Журавлем.
Чому міжнародна спільнота продовжує запрошувати країну агресора і її представників на важливі культурні заходи? Можливо, наша боротьба на цьому фронті не достатня? Чи не вистачає якоїсь волі європейської у колег?
Моя думка полягає у тому, що причина – відсутність стержня у організаторів. Рік тому я перебував на фестивалі у Туреччині як експерт від України. До участі у фестивалі був запрошений театр з "некультурної" країни, і я як режисер обрав позицію відмовитись оцінювати цю виставу. Весь колектив журі підтримав цю позицію і поставився до неї з розумінням. Це перший пункт.
Авіньйонський фестиваль – це один із найбільших фестивалів у світі, і я хотів би зауважити, що цей фестиваль на наших очах перетворюється в один з "найзначніших незначних фестивалів". Тому що той фестиваль, який запрошує представників "кривавої культури", представників людей, у яких по лікоть руки в крові, кров загиблих дітей ще не визбігла – це ті режисери ставлять "Шекспіра", "Короля Ліра". І ці колективи, ці режисери приїздять до вистави з країни, де за короткий період загинуло близько 300 наших з вами дітей.
Хочу поставити слушне питання, чи хтось з тих організаторів, якби їхні діти загинули від рашистських ракет, запрошував цю недокраїну або країну-терориста?! Ніколи! Тому на наших з вами очах розгортається ситуація, коли найкращий фестиваль світу перетворюється на такий собі фестивальчик-междусобойчік.
Я зараз пограю у таку історію-конспірологію. Думаю, вони отримали за це гроші. Тому хотів би запитати у них, чи не тиснуть криваві гроші, раз ми не запросили цього недодіяча. Наступне питання: чи знають вони, як закінчив своє життя Іуда, який зрадив Ісуса, взявши 30 срібняків? Тому давайте трошечки почекаємо і пройде 2-3 місяці, коли ці всі недорежисери будуть висіти на деревах, з випущеним тельбухом, навіть не фізично, а тетрально. Так би мовити, метафорично.
МКІП створював маніфест "Культурна консолідація задля перемоги", який визначив пріоритет боротьби з російською культурою. То в чому причина? Це недостатні державні кроки в цьому напрямку? Чи можливо ми, українці, ще щось можемо зробити у цій ситуації?
Треба діяти всіма можливими способами. По-перше, ми не можемо підмінити Міністерство культури, воно повинно надсилати листи, працювати в цьому напрямку, повинна працювати держава.
Знову ж таки, я знаю дуже багато митців. Якщо ми будемо говорити про країни Балтії, куди ми їздили з театром буквально місяць тому, виступали з театром тіней на відомому фестивалі, знаходилися у Каунасі. Каунас у цьому році – це столиця європейської культури. Нас дуже гаряче приймали і позиція була така (у країни, в якої є стержень), що не було там терористів з РФ. А якщо фестиваль поважний дозволяє так себе вести, то тут має ще бути бойкот і розголос ЗМІ.
Ще, я думаю, якби там якісь українці зі стержнем, то цей Кіріл Серебренніков дня не проводив би без того, щоб не ходити залитим зеленкою або облитим кров'ю. І це назвати перфоменсом, виставою з України. Це мистецька акція, в цьому немає нічого поганого. Треба вести себе таким чином, як вони себе поводять. На їхній кожен крок ми маємо відповідати відповідним кроком.
Фестиваль, який запрошує терористів до участі, – це має бути ганьба. Усі організатори, порядні люди, їм руку не подадуть.
Чи якось відобразиться це на репутації конкретно Авіньйонського фестивалю, котрий зараз називають найкращим, найвідомішим театральним фестивалем у світі? Чи не бояться організатори світової реакції?
Їм треба боятися запрошувати терористів. Давайте подивимося з іншого боку. Ми зараз говоримо про Росію, про країну терористів. Хіба, якщо цієї країни не буде на фестивалі, то фестиваль не відбудеться? Хіба у нас немає великого грецького театру? Хіба в нас немає великого азійського театру?
Давайте поговоримо про те, що у нас є український театр. Він, звичайно, трохи переїхав в бомбосховище, але уже виходить на люди. Тим не менш, український театр на Авіньйонському фестивалі нині не представлений. Чому?
Тут є багато причин. Одна з причин, що їхати на Авіньйонський фестиваль нам перешкоджають військові події. Тому що треба віддати належне, що і фінансування їхати туди, і те, що багато театрів втратили свій репертуар через те, що більшість акторів-чоловіків нині на фронті.
Я можу сходу говорити про Олександра Печерицю з театра Івана Франка, я можу згадувати сьогодні режисера театру "Папасоні" Андрія Ледюха, заслуженого діяча мистецтв. Я можу згадувати сьогодні Олега Шульгу з театру Івано-Франківська, який зіграв у фільмі "Позивний Бандерас", і багато-багато акторів сьогодні зі зброєю на рубежах, на лінії зіткнення захищають державу.
Тобто, нам немає коли, грубо кажучи, займатися театральною діяльністю. Багато театральних діячів зараз або на фронті або волонтерять.
У тому числі. Я ще хочу сказати, можливо, якщо там є росіяни, то українцям там нема що робити. І от хтось скаже: якби ми поїхали туди, показали, можливо, по-іншому зазвучали би. Давайте попросимо відомого маніяка Онопрієнка, щоб він один раз посидів з нашими дітьми, подоглядав, поки ми сходимо до ресторану. Розумієте, сідати за стіл з терористами — це означає легітимізувати. Тому, навіть якщо хтось буде казати, що ми могли досягнути інших успіхів, то я, наприклад, гидую сидіти з ними за одним столом.
Михайле, ви є організатором фестивалю театрів "Молоко". Цього року мав бути ювілейний 15 рік, коли проходить цей фестиваль. Який ваш висновок за ці 14 років – чи можливо викорінити російськомовний театр, щоб на його місце в Україні прийшов українськомовний театр з постановками українських авторів?
З 2014 року до участі у фестивалі театру "Молоко" запрошувалися здебільшого українськомовні вистави. Десь на 90% – це були українськомовні вистави. Ми почали працювати лише з українськими театрами. Таким чином, вперше за 80-річну історію існування, в Одесі виступав рівненський еатр, показували виставу Мартіна Мак-Дона і отримали гран-прі.
Такий самий приклад — з театром з Полтави, він ніколи до фестивалю театрів "Молоко" не був в Одесі. І моє глибоке переконання, що, показуючи вистави полтавського театру “Політ над гніздом зозулі”, івано-франківського театру “Солодка Даруся” по Марії Матіос, Мартіна Мак-Дона рівненського театру – ми стверджували, що український театр дуже потужний, самобутній, колоритний, цікавий, і його важко з кимось сплутати. Ви його відразу зможете впізнати, сказати — це український театр.
Читайте більше про фестивалі та театр
- Dakh Daughters представили у Франції нову виставу
- Війна і фестивалі. Які події відбудуться попри воєнний стан
- Балерина Національної опери змінила пуанти на берці та вступила до територіальної оборони
- "Війна проти тотального зла": Наталка Галаневич про нову виставу Влада Троїцького "Danse macabre"
- Наголос має бути не на Серебреннікові, а на Dakh Daughters – Троїцький про Авіньйон
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!