У програмі "Особливий погляд" Каннського кінофестивалю був представлений художній фільм українського режисера Максима Наконечного "Бачення метелика". Це драма про перші роки російсько-української війни і про нашу аеророзвідницю, яка повертається з полону.
На очі потрапив попередній фільм цього ж автора – і теж про війну, дім і відчуття безпеки. В ефірі програми "Віра в кіно з Вірою Сивачук" на Радіо "Промінь" несерйозна, але дуже прискіплива кінокритикиня Віра Сивачук дивиться і розповідає про короткометражку "Новий рік у сімейному колі", режисер Максим Наконечний, Україна, 2017 рік.
Хай вас не бентежить назва – це кіно не так про Новий рік, як про новий дім. І про вимушене новосілля сім'ї, яка втекла від війни чи то пак з-під окупації. Втекти не можна залишитись – головна моральна дилема поки що буде за дужками цієї історії.
За сюжетом, троє переселенців – чоловік, дружина і син-школяр – зустрічають Новий рік у порожній квартирі у мирному Києві. Що можете трапитися? Та нічого такого. Хіба що кран прорве за 5 хвилин дванадцята. Хтось комусь згадає старі образи. Хлопчик сховається під стіл від феєрверків. І всіх накриє сум за справжнім домом.
Про що ця історія
Про відчуття дому і про те, як його створити. Розказана мило, але трохи наївно. І вона передає, мабуть, десяту частину емоцій людей, які обживаються на новому місці. Неслухняні замки, травматичні феєрверки – це вже класика жанру. А я шукала ностальгічних дрібниць, на які стрічка натякає, але не може чи не хоче спіймати.
Згадайте себе. Тут ніби й добре, але під вікнами не дзеленчить трамвай. Не пливе ріка людей до метро в годину пік. Не будить ліфт, коли сусід о 5.30 вигулює собаку. І ніби все робиш "як удома", а оте "удома" не виходить. Це не означає, що стрічка погано розкриває тему. Просто ми віднедавна знаємо її занадто добре.
З іншого боку – в Максима Наконечного вийшла і чесна, і життєствердна, і соціальна, і майже новорічна короткометражка.
Спойлер – улюблена книжка малого, полишена "там", знайшлася тут, під ялинкою. І читання перетворилося на магічний сімейний ритуал. Режисер навмисно підкреслює, що російськомовні мама і тато пробують читати українською. У них виходить не дуже, але це ок. Меседжі аж надто очевидні.
А як же дім – спитаєте? Чи став він рідним? Думаю, стане. Поступово. Бо дім – це не просто стіни. Це простір, щільно заповнений нашим життям.
Більше текстів про сучасне (і не тільки) українське кіно
- "Ніби в суді збираю докази": блогер Віталій Гордієнко про свої дослідження пропаганди в російському кіно
- Як реставрували "Тіні забутих предків" і чому цей фільм варто подивитись саме зараз
- Віра в кіно. "Мої думки тихі" і ще сім щирих фільмів про материнство
- Віра в кіно. Рецензія на фільм Романа Бондарчука "Вулкан"
- "Ви вважаєте образливим і тривожним говорити про цей геноцид?" – як у Каннах сприйняли "Бачення Метелика"
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culturesuspilne@gmail.com. Ваші історії важливі для нас!