Від 24 лютого, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, життя більшості українців змінилося докорінно. Продовжуючи свою роботу, художники фіксують ці зміни — інколи достовірно точно, як документалісти, інколи осмислюючи й рефлексуючи, як митці.
Суспільне Культура поспілкувалося з ілюстраторами про те, на які теми вони малюють, який відгук отримують, і взагалі, як це — творити в умовах війни. Це наша третя підбірка розмов з художниками, лишаємо посилання на першу і другу.
Марія Журавель
1 — Це було через кілька днів, як ми в паніці виїхали із Києва. Ми сиділи в колі з друзями та вирішували, чому нам потрібно повертатись. Готових відповідей ніхто не мав, але бажання якось допомогти було непереборне. Усе це виглядало, наче у фільмі, було дуже небезпечно і я відчувала, що пам'ять про цей момент потрібно зберегти.
2 — Ілюстрація як один із способів висловити вдячність захисникам. Можливо, невелика кількість військових побачить ілюстрації, але навіть поширення таких повідомлень серед цивільних людей дало відчути велику підтримку і спільну вдячність. Особливо цінно, що ця ілюстрація створена на основі реального випадку, який розповів сам солдат.
3 — Цю ілюстрацію я робила для журналу Republik. Оскільки аудиторія читачів цього журналу європейська, я хотіла звернути їхню увагу на те, що наша нормальна реальність, знання та цінності такі ж самі, як і в них. А сьогодення, в якому ми є — сюрреалістичне й абсурдне у ХХІ столітті. У цих обставинах випробовується справжність цінностей.
4 — Про біль за тимчасово окуповані території та жах, який людям доводиться там переживати. У цій ілюстрації хотіла зобразити, що загроза життю, зброя і солдати ворожої країни, тиск пропаганди, психологічний тиск, обмеження доступу до правдивої інформації — це не умови, в яких людина здатна зробити будь-який вибір.
5 — Момент, коли наші військові були оточені на "Азовсталі". Тяжко від неможливості допомогти і єдиним інструментом залишається розголос проблеми.
Даша Клочко
1 – Цей військовий березень я переживала в абсолютній гарячці. Як і більшість з нас, я маніакально стежила за кожною новиною, вслухалася у кожний гучний звук за вікном (ми з родиною перебуваємо у Києві), кидалася на будь-який спосіб допомогти, зробити щось корисне. Найболючішою раною на той час був Маріуполь. Там були близькі люди, із ними не було звʼязку, кожен день був сумішшю невідворотності найгіршого та надії, що межувала з лихоманкою. Коли не вже не було сил переживати ці емоції, я сідала їх малювати, просто відключалась від усього навколо. 2 – Полярність емоцій, які ми переживали та продовжуємо відчувати у зв'язку з війною, дуже помітна і в ілюстраціях. Коли я зараз гортаю стрічку своїх малюнків, я прям чітко бачу цю синусоїду "відчай/піднесення". Цей малюнок, очевидно, з піку піднесення. Тоді ще не лунали обнадійливі новини про відхід росіян з київського напрямку. Це просто відображення моєї мрії, віри в те, що рано чи пізно всі рушать до своїх домівок, воз'єднаються родини, життя переможе.
3 – А потім відкрились подробиці про Бучу, Бородянку, Ірпінь. Чергове заніміння, ступор, нездатність осмислити та повірити, що це реально. Я не можу малювати на тему фізичного, сексуального насилля. У мене немає того камертону, щоб передати шокуючий зміст та водночас зробити це етично та емпатично.
Тому якось так події перших днів квітня трансформувались у мене саме в сюжет про дріб'язковість, ницість загарбників, що вони наче на розпродаж прийшли сюди та розраховуються нашими, майже нічого для них не вартими життями. 4 – На день матері зробилась дуже проста та прямолінійна ілюстрація. Чомусь цього разу просто в лоба захотілось зобразити: ось мама, ось діти, ось Україна, ось війна. Мені дуже до вподоби ця картинка, тут все зійшлося: палітра, стилізація, деталізація, простота сюжету. Відчуваю від неї таке ж задоволення, як від маминого борщику.
До речі, про борщ (та війну) в мене була ціла серія (яку ще треба закінчити), але там є нецензурна лексика, обережно.
Ната Левітасова
"Чи не хочете повернутись додому?"
Таке питання ставлять багатьом з моїх родичів, друзів, знайомих за кордоном. Питають із ввічливості, без підтексту.
Іноземці, при всій нашій вдячності за допомогу, не розуміють, що таке – втратити дім. Вони не розуміють, як це — настільки боятися за життя друзів, родини, своє. І як це — настільки забити на матеріальне. Я сподіваюся, що їм ніколи не доведеться це зрозуміти так, як нам.
"Вікно в рускій мір"
Радянські багатоповерхівки. Суспільство до них ставиться по-різному. Комусь вони страшні, комусь естетичні, комусь асоціюються дитинством. Але я впевнена, що жодний хейтер "хрущовок" і "брєжнєвок" не хотів би бачити їх спаленими, розваленими, повними трупів. Кожний балкон для мене у цих будівлях — це прояв чиєїсь індивідуальності. Кожне вікно — чиєсь життя. Ці багатоповерхівки стали для мене найпотужнішим символом війни. Певно, бо я сама все життя провела у одній з них.
"Руська душа"
Часом я вигораю, зображаючи страшні сюжети. Не можу ні працювати, ні відпочивати, ні їсти нормально. Тоді починаю якусь заспокійливу для себе роботу. Ця картина — одна із них. Ще з лютого я збирала фото росіян. Розмальовані триколором обличчя, вибриті букви Z на потилицях, георгіївська стрічка, обмотана навколо оголеного тіла. Ці фото стали основою для гербу.
"Мирні жителі Бучі"
Як і всі, я побачила в новинах моторошні описи звірств на Київщині під час російської окупації. Спочатку були історії уривками, фрагментарні дані. Потім з'явилися фото. Я ніколи не забуду жодне з них. У тексті, показах свідків ще є надія на те, що це неправда, що люди вижили, втекли, врятувалися. У візуальних доказах ніякої надії немає. Вони — як удар в груди. Вони, як рани, що кровоточать без упину.
До цих пір, згадуючи тих жертв, я плачу. І коли писала картину з ними — теж плакала. Сльози заважали, я погано бачила, що роблю. Хотілося закинути цей сюжет, хотілося сховати його після завершення.
Але я не закинула його і не сховала. Повісила у вітальні, перед обіднім столом. Ця картина стала центральним полотном на моїй виставці в Тернополі. Вона ж допомогла мені розповсюдити інформацію про злочини росіян. Її друкували польські видання, репостили портали новин, її я неодноразово ставила на рекламу з таргетом на інші країни. Сподіваюсь, що це все не дарма.
Софія Сулій
Активно малювати я почала десь на третій день війни. Мені хочеться вірити, що, малюючи, я допомагаю найкраще, що саме таким способом я можу зібрати найбільше донатів, адже це те, що я вмію.
Але також розумію, що роблю це для себе в першу чергу, як би це не звучало.
Думаю, всі зараз переживають купу змішаних відчуттів і потрібно обрати якусь таку стратегію виживання, щоб і самому, наскільки це можливо, комфортно зафіксуватись, і щоб те положення приносило ще обов'язково користь.
"Серце стискається" і " Про життя і смерть"
Я народилась, живу і залишаюсь у Львові. Зрозуміло, що тут зараз жити спокійніше, переважно навіть відчуваєш себе в безпеці. Потрібно продовжувати ходити на роботу, в магазин, з друзями бачитись, і ось тут те життя справді далі йде своїм ходом. Але, я не знаю, як хтось може думати, що тут можливо "забути про війну". Як це можливо, коли ти стоїш собі на світлофорі і тут під'їжджає вантажівка з надписом "люди", і ти зустрічаєшся поглядом з молодими хлопцями у формі, які їдуть, може, на навчання, а може, вже "туди".
А через тиждень ти їдеш трамваєм на роботу і на тому ж світлофорі з твоїм вікном рівняється вікно старенької швидкої і ти бачиш там труну і військового, який її супроводжує.
І, так, ти до цього адаптовуєшся, ніби як звикаєш, мобілізуєш свої сили, робиш, що вмієш. І починаєш ходити по лікарях, бо серце постійно тисне і гупає, не дає спати. А тобі кажуть: "Серце здорове".
"Save Azovstal"
У мене тема "Азовсталі" постійно викликала повне безсилля. Мені було важко малювати на цю тему, хоча я постійно моніторила ситуацію. Змогла намалювати ці обличчя тільки в ніч Євробачення, прости Господи. Я не думала, що "Калуш" наважаться викрикнути щось про Маріуполь, але вони ризикнули і зробили це. І я одразу почала малювати, не могла зупинитись. Розуміла, що зараз іноземці зацікавляться темою, треба її пушити терміново, поки є хвиля.
"Свідки"
Загалом я зараз малюю більш прямолінійні ілюстрації — потреба часу, але до цього абстрактна форма вираження думок була мені більш характерною, я займалась живописом та іконописом. Зараз людям це менше заходить, але мені потрібне було перезавантаження, і я створила серію "Herbarium", вона більш абстрактно-асоціативна.
Цю роботу я супроводжувала тестом про травму свідка, десь так я її бачу.
Tais Yastremskaya
Я ілюстраторка, що народилася у тому самому місті на березі Азовського моря, про яке, на жаль, тепер знає весь світ. Це місто Маріуполь. І там досі залишаються багато близьких мені людей.
Неможливо не проживати, абстрагуватися від того болю, що зараз відчуває моє рідне місто і уся моя країна. Тому з 24 лютого більшість моїх ілюстрацій — про війну.
"Мотанка" з сокирою мені про уособлення чистої української жіночої люті та болю. Коли мене питали, що я буду робити, якщо москалі прийдуть, я відповідала, що маю сокиру. Справді маю, до речі, привезену з Маріуполя. Але мої роботи зараз не тільки про біль, вони про надію.
Героїчна "Пташка зі сталі" стала символом незламності. І я вірю що вона повернеться, як і інші захисники Маріуполя.
У цій моїй ілюстрації "Стефанія" легко впізнати відсилку на кліп, що гурт Kalush Orchestra презентував після перемоги на Євробаченні-2022. Сильний, важливий та дуже потрібний сьогодні.
"Серце Маріуполя" я зібрала із символів свого рідного міста. Той самий якір, що був частиною бренду відновленого та сучасного Маріка, труби "Азовсталі", море та залізо. Маки, як символ тих ран, що рашисти нанесли місту, і нового життя, яке точно почнеться після звільнення від окупації.
Kati Prusenko
Першу ілюстрацію "Stand with Ukraine" я малювала 28 лютого, у Києві, коли було максимально все незрозуміло. Але чомусь я знала, що треба щось робити.
Я малювала тремтячими руками, і то було дуже складно. Ми тоді ще переписувалися с колегою, що для того, щоб малювати та створювати, нам потрібно бути у спокої, щасливими, такими на easy. Але війна такого не передбачає.
Взагалі не дуже розуміла, навіщо я малюю, але малювала. І то було правильне рішення.
Я вже виїхала з Києва до заходу України, але ще десь тиждень чи два ми усюди бігали. Намагалися дуже швидко пересуватися та не дуже багато часу проводити на вулиці. Бо наші тіла були в умовній безпеці, а мозок ще був там, у Києві. Ілюстрація "Умовно безпека" саме про це. То був той період, коли телефон став одним цілим з рукою, а все життя було у стрічках новинних каналів. Тоді було щастя нарешті поспати на великому, м'якому ліжку, але все одно війна приходила у снах.
"Матері на фронті"
Якщо чесно, я раніше не дуже думала про жінок у нашій армії. Але коли почала вирішувати, кого з сучасних героїв хотіла би намалювати саме зараз, тоді фото та історії жінок з фронту мене дуже вразили. Деякі з жінок-військових – матері. І цей образ матері, яка зараз йде захищати всіх дітей України, мене і досі тримає. Дуже пишаюся нашими жінками!
"Ukraine is freedom"
Це рімейк ілюстрації, яку я робила до 30-ти річчя Незалежності України. Про нашу багатовікову історію, неповторну культуру та красу нашої батьківщини. Але між двома варіантами є дуже суттєва різниця. У нових реаліях, коли український народ став одним цілим, дихає одним повітрям змін та єдності, мені необхідно було переробити цю ілюстрацію. До того ж перший варіант був трохи пророчим, але не дуже позитивним, то ж версія 2.0 має стати квінтесенцією нашої перемоги.
Женя Полосіна
Я малюю з першого дня війни, це моя копінг-стратегія. Допомагає відчувати, що щось робиш, і акумулювати злість та сум в якусь дію. З перших днів ми з Анею (наступна художниця в матеріалі, – ред.), колегою по студії сері/граф, робимо замальовки людей навколо, себе, історій наших друзів та просто розмов на вулиці. А також просто картинки на теми, що мене хвилюють. Десь відсотків 60 я роблю для себе, 40 — на замовлення.
"розмови у жовтня" та "ігор"
Це документація реальних подій, розмова яку ми почули, гуляючи з собакою. Один з собачників розповідав про те, як учора хлопець з Харкова вперше почув гуркіт метро на площі біля кінотеатру "Жовтень". Метро там дуже чутно і навіть можна побачити тремтіння листя, це гуркіт, який незрозуміло звідки іде. Хлопець, не знаючи про це, подумав, що це звук обстрілів і побіг.
"ігор" — це історія нашого друга Ігоря, який волонтерить, і на той момент був у Київський області, де після деокупації почали процеси ексгумації. Він пише про свій досвід тут.
"Херсон"
Це більше про маніфест-висловлення, я захоплююся жителями Херсону, які мітингували перед російськими танками, обстрілами та сльозогінними гранатами, мені сумно і єдине що я можу — малювати.
"ЗСУ"
Ця картинка про жінок в армії, мені здається, що це дуже важливо, пам'ятати, що наша армія не гомогенна і різна. У нас один з найвищих відсотків в Європі жінок в лавах Збройних Сил, за Україну борються захисники і захисниці.
"sens_cont"
Моя картинка, що найбільше завірусилася. Вона про реакцію на публікацію інформації про трагедію в Бучі та інших містах Київської області. Цікаво, що люди із заходу, зокрема з Америки не зрозуміли іронії, та писали мені багато: "Інстаграм блочить мені цю картинку, каже сенсетів контент, що там наспрвді зображено". Це дуже показово, бо часто мені здається, що всі в курсі про що мова, і що відбувається в Україні, але насправді — треба продовжувати працювати на інформаційному фронті.
Текст на ілюстрації: "Чутливий контент. Ця фотографія може містити графічні зображення з передмістя під Києвом. Будьте обережні, після цих фото може бути важко продовжувати говорити "мир для всіх".
Анна Іваненко
З третього дня повномасштабного вторгнення я намагаюся зафіксувати та задокументувати частини реальності, в якій ми зараз живемо. Ми з Женею Полосіною створюємо комікси і бачимо це як спосіб зберегти, зафікусвати ці часи в історії. Ми малюємо те, що бачимо, або історії наших друзів і людей, яких зустрічаємо.
Ця робота, наприклад, була створена, щоб закарбувати відчуття очікування в коридорі під час сирени в перші дні. Ти сидиш біля вхідних дверей у верхньому одязі і думаєш, чи треба кудись бігти і чи витримають дві стіни, і коли все закінчиться.
Олексій Ревіка
"Втрата"
Внаслідок повномасштабної збройної агресії росіян станом на 20.04.22 більше 578 дітей постраждали в Україні. 205 загинули… Війна, розпочата Росією в 2014 році та повномасштабне вторгнення 24.02.22, принесла Україні багато руйнувань, вбивства, мародерство, Горе та Втрата.
"Толстой йде н***й"
Ще в 2010 році мені прийшла думка, що в "русскій" культурі немає нічого про мене або про моїх близьких.
А сьогодні це стало настільки очевидно, що не можна ігнорувати російську культурну експансію, як окремий фронт країни агресора. Вважаю за необхідне ізолювати все російське і в першу чергу так звану культуру, щоб кожен росіянин знав, "— Так... кто же... убил?.. — Как кто убил?.. да вы убили…! Вы и убили-с..."
"Російська нафта — українська кров"
Малюнком хотілось донести, що кожен день в Україні гинуть люди, захищаючи свою країну від ворога, в якого на меті захоплення України та знищення українців. Єдиний шлях зупинити Росію — це обмежити її в ресурсах. На це здатна європейська спільнота та великий бізнес країн ЄС.
Серія "Червона Лінія. Відчуття"
Серія поділена на дві частини. Перша була розпочата в кінці 2021 року і закінчилась 24.02.22 року. Друга частина почалася одразу під час російського повномасштабного вторгнення в Україну. Кожен лист твору ілюструє жахіття, які були скоєні російськими військовими під керівництвом влади Росії в містах України.
Простими графічними засобами (техніка каракулі) я намагаюсь донести до цивілізованого світу про агресивні наміри Росії по відношенню до української нації, та держави. Біль та страждання, причинені самогубною імперською експансією Росії. Це моя особиста боротьба та шлях до перемоги України в несправедливій та агресивній війни росії, розпочатої в 2014 році.
Головною в серії є форма, схожа на будинок. Будинок – це дім, сім’я, власний простір, фортеця, тощо. Але сьогодні росіяни кривдять наш спільний будинок-дім – Україну. Я дивлюсь на цю серію, як на експозицію в просторі, де кожна робота – це окрема розповідь про конкретну історичну подію та захист себе та своєї сім’ї. Уся серія – це розповідь про Країну.
Альона Шилова
1 – Цю ілюстрацію я почала малювати ще до повномасштабного вторгнення Росії, на тлі новин про ескалацію. Закінчити ж роботу змогла вже тільки в березні, далеко від дому, близьких та своєї країни. Думаю, сорочка на цій ілюстрації найбільш достовірно описує як мій стан, так і стан кожного українця та українки.
2 – Ця ілюстрація має більш терапевтичний ефект. Я не фіксувала якісь конкретні події, пов’язані з війною, радше хотіла передати образ української жінки, яка, здавалося б, така маленька, тендітно-мініатюрна, але все одно стоїть, тримається, мов фігурка, виточена з каменю. І стоїть вона на своїй землі і нікуди звідти йти не збирається.
3 – Цю ілюстрацію я присвятила Бучі. Тут не вистачить жодних слів чи зображень. У своїх роботах я часто малюю жіночі образи, у даному випадку це відгукнулося у постаті матері та бажанні захистити дітей. На тлі новин часто почуваєшся безсилим, але, якщо подивившись на цю ілюстрацію, людина відчує, що вона не сама, то ілюстрація виконала свою роботу.
Anna Sarvira
Для себе я вирішила, що всі мої ілюстрації нестимуть якийсь "statment" для іноземців, бо і серед моїх знайомих, і серед моїх підписників іноземців багато. Я намагаюсь через ілюстрації пояснювати очевидні для українців речі. Вважаю, що на це потрібно витрачати час — це важливо. Часто іноземці мають дивні погляди на війну в Україні тільки через нестачу знань про Україну і нерозуміння історичного контексту.
"Russian peace"
Ця ілюстрація — символ російського "миру". Голуб миру вбитий і розп'ятий росіянами. В перші тижні дуже багато іноземців питали мене, чи не легше здатись, мовляв, так ми збережемо життя. Це було до Бучі, до Ірпеня, і мені доводилось пояснювати, що якщо ми здамося — легше не буде. Що українці знають, що таке Росія, і ми знаємо, що буде з людьми на окупованих территоріях.
"Friendship"
Так для мене виглядає "дружба" між росіянами і українцями, яку іноді так хочуть "відновити" закордоном. Я розумію, що коли бомблять не твою країну, здається, що відновити мир легко, треба тільки поговорити.
"Weapons for Ukraine"
Зброя для України – це зараз саме те, що допоможе врятувати якнайбільше українців. І голуб миру в нас буде тільки зі зброєю.
"Dream"
Так, я сподіваюсь, закінчиться ця війна для Путіна.
Анастасія Рудик
1 — Херсон та область з перших днів повномасштабного вторгнення перебувають в окупації. Тож зараз як ніколи важливо не втрачати зв'язок з усіма, хто залишається там. Минулого літа мені пощастило побачити всі ці прекрасні місця на власні очі, познайомитися з чудовими людьми, які зараз змушені боронити свою рідну землю.
Я отримала десятки повідомлень від херсонців, які змогли вибратися. І тих, чиї рідні залишаються в окупації. Херсон — це Україна!
2 — Карпатські мотиви завжди були моїми улюбленими: пасовиська, колиби, традиційні гуцульські килими та неймовірні краєвиди. Нашу культуру потрібно плекати та берегти! Планую зробити серію робіт про кожну мальовничу область України.
3 — На цей постер мене надихнуло відео з "Азовсталі", де військова разом із побратимами виконували Гімн ОУН УПА, не зважаючи на постійні бомбардування. Захоплююсь їхньою хоробрістю! Про Маріуполь потрібно кричати звідусіль, світ не має права забути про геноцид, який росія чинить над українським народом у ХХІ столітті.
4 — Великдень 2022. Цьогоріч відкрила для себе традиційне писанкарство, яке надихнуло мене на цю ілюстрацію. Візерунки увібрали в себе реалії сьогодення. Багато сімей, на жаль, так і не змогли зібратися з рідними за одним столом через агресію Росії.
Роксолана Мохнач
1 — Цю ілюстрацію я створила під враженням від історії моїх друзів, Насті та Діми, про їхню ночівлю на станції метро Печерська у лютому. Але це не тільки про київську підземку, а і про харківську, і про всі сховища, які раніше були громадськими місцями. Тоді це було дивно, а зараз вже ні.
2 — "Блюз біженця" — робота сповнена тугою за домом. Протягом двох місяців я була вимушеною переселенкою на заході нашої країни, сумувала шалено. Які ж тоді почуття у тих, хто поїхали за кордон? А тих, у кого дому більше нема?
3 — На початку березня стало ясно, що у Маріуполі почалась гуманітарна катастрофа. Тоді ще точилися бої за місто. Ми ще не знали, що чекає попереду, але атмосфера малюнку, створеного тоді, — наче якесь передбачення.
4 — Це нова робота, і настрій в неї інший: борімось — поборемо! Цей заклик звучить сміливо і звитяжно, а в моєму випадку ще й миленько.
Ліза Яблонська-Михайлусь
Від самого початку я зовсім не могла малювати. Не могла робити нічого, лише читати новини. Я була розчавлена почуттям абсолютної безпорадності. Згодом я прийняла найважче рішення в своєму житті — поїхати з України, аби бути певною, що моя донька Зоя буде в безпеці. Лиш за деякий час після виїзду я змогла почати малювати, бо зрозуміла, що так я можу розповідати світові про те, що відбувається в Україні та що відчуває мій народ.
"Діти" — ми виїхали з Дніпра, прямуючи до кордону України з Молдовою. Дорогою зустрічали величезну кількість битих машин із білими стрічками та написами "Діти" — то були люди, яким пощастило евакуюватися з Харкова. За нашим маршрутом їхало багато машин, та врешті ніч ми застали на Уманській окружній. Автівки ледве рухались, пішов сніг, який за якісь хвилин 10 повністю вкрив все навкруги та не думав зупинятись.
По радіо та зовні завила сирена: "Повітряна тривога у Черкаській області". Напевно, ніколи в житті я не відчувала такої вразливості. Поле, ніч, сніг. У темряві дуже добре видно світло червоних фар сотень машин. Я певна, що цю ніч я не забуду ніколи.
"Мадонна" — Україна стала Берегинею та щитом для всього світу в цій війні. Ціною сотень життів маленьких дітей. Ціною тисяч життів дорослих жінок та чоловіків.
"Азовсталь" — ця іллюстрація про велику кількість людей з величезними палаючими серцями та про залізного велетня. Про силу, віру та незламність.
"Світло та життя" — так сталося, що цю ілюстрацію ми намалювали разом із донькою. Вона про те, що життя завжди перемагає. Та якою б темною не була ніч, після неї завжди настає світанок.
Дарія Луцишина
1 — Спершу я довго не могла малювати, мені здавалося, що і як би я не намалювала, цього буде недостатньо порівняно з тим, що переживає моя країна. Тому я зосередилася на найсильніших емоціях на той момент і відобразила своє заповітне бажання: щоб кожне обстріляне українське місто, кожен його житель/ка стали кісткою, якою смертельно похлинеться кожен російський окупант.
2 — Це плакат для фестивалю "КИЇВ 4.5.0", що проходив з метою зібрати кошти на авто для ЗСУ. Як пояснював Тарас ЧмутТарас Чмут — військовий аналітик, волонтер, учасник російсько-української війни. Голова фонду "Повернись живим"., "4.5.0" на сленгу українських військових означає "все спокійно". У моїй ілюстрації теж все спокійно, хоча це вже зовсім інший спокій. Повз цей фонтан я щодня проходила у мирному Києві після роботи, але тепер подільський силач Самсон захищений від обстрілів волонтерами, а наші військові оберігають спокій міста.
3 — Колись у дитинстві в домі бабусі я вперше побачила ікону Діви Марії з пронизаним мечем серцем у руках, і цей образ дуже здивував мене і назавжди запам'ятався. Як і всі ми, я із стиснутим серцем стежила за подіями у Маріуполі, "Азовсталі"; чомусь вони викликали у мене той дитячий спогад. Ніби місто Марії стало таким же закривавленим серцем, яке продовжує битися з останніх сил.
4 — Ілюстрацію про "фермерські війська" я малювала для продажу на благодійному ярмарку. Потрібно було зобразити щось легке (light-hearted, можливо, ви підберете кращий синонім?), що б нагадувало європейцям про війну в Україні, але не відштовхувало. Здається, мені вдалося: цей сюжет дуже сподобався іноземцям, вони одразу його впізнавали та захоплювалися сміливістю і почуттям гумору українців навіть у найскладніші часи.
Maria Pravosud
В цілому на ілюстраціях я зображую досить зрозумілі об’єкти, останнім часом це про речі що, мене турбують. Про війну та наслідки. Це мій спосіб переживати біль та виплакати його через ілюстрацію. Я не можу не малювати те, що мене вражає та турбує.
Але, чесно кажучи, я стомилася зображати болючі речі та намагаюся останнім часом переключитися на зображення звичних мені речей. Наприклад, я малюю за донати ілюстрації домашніх тварин чи портрети.
Люди сильно реагують на ілюстрації воєнної тематики, бо це також їхній спосіб передати біль чи думки щодо цього всього.
Ілюстрація — добрий спосіб зачепити "струни душі" на ту чи іншу подію та освітити її. Особливо для іноземної аудиторії. Це як збірний образ тієї чи іншої події та відчуттів щодо цього.
Natalia Netudykhata
До війни малювала лише милих, добрих та веселих персонажів, зрозумілих дітям та дорослим. Ховаючись від авіаударів у підвалі, маючи величезне бажання хоч якось допомогти Україні, я змусила себе взяти в руки олівець і у зрозумілий для мене спосіб донести людям весь цей жах, що відбувається в моїй країні, свої емоції та переживання ілюстраціями.
Я отримувала величезну кількість листів зі словами підтримки та реальною допомогою. Я вдячна кожному небайдужому, хто перераховував свої кошти до фондів підтримки українцям, які потрапили у важкі життєві ситуації, і просто небайдужим за добрі слова. Вірю в людяність, вірю в добро, вірю в Україну!
І саме з вірою в душі я зробила серію робіт берегинь українських святинь.
Orеst Kuziv
Останні картини я малював, мене зачепила стіна. Коли я проходив повз Івано-Франківський палац Потоцьких, я помітив, що стіна дуже облуплена і пошарпана. Я, мабуть, ходив тиждень попри неї і думав, що було б цікава ідея, якби я на цій стіні зобразив ластівок, написав би як графіті якийсь символ. Й у своїй картині я зобразив стіну, стару цеглу, ластівок, як символ надії, і написав "Російський воєнний корабель іди на ***".
На іншій стіні я написав "Ми переможемо", на третій — плакатного Тараса Шевченка і його вислів "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями".
Solomia Kovalchuk
Навіть якби я хотіла намалювати щось окреме від війни, мені здається, мені б не вдалось, адже те, що відбувається зараз, зачіпає кожного... Єдиний момент, що не можу малювати щось трагічне, просто бо важко, мені навпаки хочеться зображати саме нашу силу! Ми всі розуміємо, що боротьба того варта, бо це наша воля і наші життя!
Коли я трішки адаптувалась до того, що відбувається, я намалювала нову "Катерину" Шевченка, яка більше не сумна, бо її образив москаль, а яка навпаки посилає його в напрямку корабля і посміхається! Ця робота відразу розлетілася в інтернеті, але, на жаль інстаграм визначив це як мову ворожнечі і щоразу видаляв її навіть з цензурою…
Тому я зрозуміла, що "факів" більше малювати не можна, хоч як би не хотілось, і так народився "Поцілунок" Клімта. Він також почав поширюватись дуже активно і мені багато почали писати про те, що їхні чоловіки на війні, і що ця робота дає їм надію, що одного разу вони все ж зустрінуться….
Я спробувала робити інтерпретації і інших картин: "Даму з Горностаєм" да Вінчі присвятила волонтерам, що допомагають тваринам в цей нелегкий час, Ван Гога в образі Привида Києва.
Потім почався травень — всесвітній челендж русалок #mermay, і я також прив’язала це до України. Вийшла невеличка сюжетна історія про те, що була мирна Україна, зі своєю ОКРЕМОЮ культурою, мирним і спокійним життям… І в один момент все обірвалось, і вона стала в оборону! Багато наших художників малювали українських русалок з метою привернути увагу до України, бо ми розуміємо, що вже всі втомилися від того, та і ми втомилися, якщо чесно… Так вже хочеться, аби весь цей жах закінчився...
marinoss_art
"Любов до України"
Ця ілюстрація уособлює в собі любов до України. Дивлячись, як зараз люди обʼєдналися заради того, щоб врятувати свою Батьківщину, я намалювала таку роботу, відчуваючи гордість за нашу націю. Кожен воює на своєму фронті, хто як може допомагає стати ближче на крок до нашої перемоги.
"Воїни Азовсталі"
82 дні відважні солдати оборонялися на "Азовсталі" в Маріуполі. Увесь світ спостерігав за тим, як вони мужньо тримаються. Усі мої переживання просто вилилися в цю іллюстрацію.
"З Україною в серці"
Ця робота присвячується людям, які вимушені були виїхати зі свого дому через війну. Де б вони не були — рідна Україна завжди поруч, вона в серці.
"Закрийте небо"
Я, як і всі митці, намагалася таким чином достукатися до світових лідерів, щоб НАТО закрили небо. І я не розуміла, як вони можуть просто спостерігати за тим, як нас винищують ракетами і нічого не робити, щоб цьому завадити. Але все виявилося набагато складніше… Ми самі повинні боротися зі своїм ворогом. Ми сильні і ми зможемо!
Анастасія
Через свої ілюстрації я не хочу зображати біль, який зараз відчувають українці. Собі за мету я поставила підтримати бойовий дух, нагадати українцям, чиїми нащадками вони є, чия кров тече у їхніх жилах.
Багатовікові випробування не знищили наше прагнення до незалежності, а це означає, що його тим паче не знищить якийсь маразматичний дід зі своїми "шістками" і недоармією "Ваньків".
Davyd Karpenko
Я думаю, що саме мене надихає, якщо можна так сказати, творити під час війни. Це відчуття провини за те, що я не там з ними.
Я не в Маріуполі з останніх сил хоробро відбиваю ворога. Я не в Бучі із зав'язаними очима дивлюся страху в очі і не в Краматорську чекаю на свій останній потяг. Я думаю, це відчуває багато Українців. Але я тут, і я можу як митець бодай трошки пережити це все разом з ними в своїх ілюстраціях. Показати ці жахливі події та героїчні моменти наших людей якомога більше.
Війна — усі останні новини
- Найзрозуміліший вид діалогу: війна в ілюстраціях українських художників
- "Я б не хотів мати десятки тем для ілюстрацій кожен день, як зараз": місяць війни в ілюстраціях
- На вулицях Києва з’явились плакати, що висміюють Путіна
- "Він нас ґрафічно українізував": 23 травня 1920 року помер художник Георгій Нарбут
- "Люди дивляться, а художник бачить". Який він, унікальний стиль українського генія Івана Марчука
- "Ніби в суді збираю докази": блогер Віталій Гордієнко про свої дослідження пропаганди в російському кіно
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: story@suspilne.media. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!