Чому існує дві дати перемоги й де пролягає межа між цивілізованим світом та "русскім міром" у концепціях вшанування подій Другої світової — розбиралася журналістка Суспільне Культура Олеся Котубей.
У Європі датою закінчення Другої світової вважається 8 травня — цей день скоріше жалобний і носить назву День пам'яті та примирення. Тим часом у деяких країнах колишнього СРСР і зокрема в Росії зберігається традиція святково відзначати День перемоги 9 травня.
З 2015 року офіційна Україна вшановувала обидва дні, але цьогоріч президент Володимир Зеленський підписав указ, що 9 травня в Україні відзначатимуть День Європи, а 8 травня стане єдиним Днем пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Чому існує дві дати
7 травня 1945 року делегація Німеччини підписала акт про безумовну капітуляцію в Реймсі. Однак на вимогу Йосипа Сталіна, який був незадоволений, що капітулювали не перед ним, а перед західними союзниками, капітуляцію "продублювали" 8 травня у радянській зоні окупації у передмісті Берліна о 22 годині 43 хвилини — у Москві тоді вже було 9 травня. Відтак у Європі День перемоги відзначають 8 травня, а в СРСР — 9.
Запроваджене у 1945 році святкування 9 травня у СРСР скасували через три роки — у 1948 році, а "класичний" радянський День перемоги відновився лише за часів Леоніда Брежнєва — у 1965 році.
У 2004 році Генасамблея ООН у своїй резолюції до 60-ї річниці закінчення Другої світової запропонувала державам крім святкування своїх днів перемоги чи визволення, щороку починаючи з 2005 року відзначати один або два дні (8 і 9 травня) "як данину пам'яті всіх жертв Другої світової війни".
"Ніколи знову"
Європейська модель пам’яті під гаслом "Ніколи знову" вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом у Другій світовій війні, що тривала з 1939 по 1945 роки. Перемога не приписується якомусь конкретному народові чи державі, вона стала можливою завдяки зусиллям антигітлерівської коаліції — Об’єднаних Націй.
Йдеться передусім про пам'ять і вшанування, а не святкові паради, адже війна — це не лише танки, гармати і видовищні бої. Війна — це людські страждання й жертви. Саме це лежить в основі днів пам'яті в Європі.
На увагу в цей день заслуговують не лише солдати, а й військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села.
"День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням.
Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися", — коментує Український інститут національної пам'яті концепцію, що стоїть за словами "Ніколи знову".
У світі офіційним символом святкування Дня перемоги над нацизмом, як і Дня пам'яті та примирення, є квітка червоного маку.
Появу символу пов’язують із віршами двох людей: канадського військового лікаря Джона МакКрея та представниці Християнської асоціації молодих жінок Мойни Майкл. Саме Мойна Майкл у 1918 першою причепила червоний шовковий мак на пальто.
В Україні використовується у власній стилізації, розробленій харківським дизайнером Сергієм Мішакіним. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого — кривавий слід від кулі.
Цікаво, що мак є символічною квіткою й в українській традиції — образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну. Квітка часто згадується в українських народних піснях та думах: "Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке – як мак процвітає..."
"Можем повторіть"
У сучасному трактуванні російської пропаганди Друга світова (або "Велика вітчизняна", як її прийнято називати в Росії) тривала з 1941 по 1945 роки — а саме з того моменту, коли нацистська Німеччина напала на Радянський Союз.
Цілком російська світоглядна концепція пропонує не лише не відчувати смутку в день, коли згадується трагедія Другої світової, а навпаки, радіти цій даті.
І якщо в Радянському Союзі пропонували радіти перемозі (яку приписували не союзникам, а винятково "совєцкому чєловєку"), то в Росії з'являється ідея не зупинятися на радості, а ще й повторити перемогу, погрожуючи уявному ворогу — "можем повторіть".
"На кілька днів країна, і без того не дуже здорова в психічному та моральному плані, перетворюється взагалі на палату номер шість. Починається черговий пік загострення. (...) Піна на губах, "деди ваєвалі", "можем повторіть", фашисти, бандери, ядерний попіл, "Кримнаш", "Абамачмо".
Навіщо знімаєте кліп про мертвого хлопчика у тілогрійці? Навіщо дівчинка малює прахом вашого кремованого дідуся про війну? А чорт його знає... Так заведено", — так описує журналіст Аркадій Бабченко свої спостереження за святкуванням Дня перемоги у сучасній Росії. Або, як його ще називають, "побєдобєсієм".
У Росії, країнах пострадянського простору, зокрема і в Україні, на День перемоги традиційно організовували паради. У 2014 році через російську окупацію Криму та Антитерористичну операцію на сході України святкові паради були скасовані у Києві, Харкові та Одесі.
Натомість РФ провела "урочистий парад" в окупованому Севастополі за особистої участі Володимира Путіна. Росія регулярно проводить військові паради на 9 травня, їх проводять також на і на тимчасово окупованих територіях самоназваних "ЛНР" і "ДНР".
Порівняно з широтою розмаху святкування Дня перемоги, інші державні свята в Росії, які нібито мали б мати більшу чи хоча б таку саму значимість — і День Конституції, і власне День Росії — виглядають зовсім забутими.
Міфологізація сприйняття війни серед російського населення є несправедливою щодо пам'яті загиблих солдатів, адже путінська влада цинічно використовує їх у своїх власних ідеологічних інтересах. Не кажучи вже про "патріотичне виховання" дітей, яких змушують одягати військову форму, брати до рук іграшкову зброю та навіть катають у візочках, що зовні схожі на танки.
Але там, де будується диктатура, потрібен погляд у минуле для того, аби не дивитися в майбутнє. Чим більше люди пишатимуться примарним подвигом попередніх поколінь, тим менше часу в них залишиться для того, аби висувати претензії до своєї влади.
Український вибір концепції пам'яті
Цьогоріч Україна вперше відзначає єдиний День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 8 травня. До цього 9 травня відзначалася також Річниця перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, яку запровадили на зміну радянському Дню перемоги.
Чому так відбувалося? Україна, яка до 1991 року була частиною СРСР, отримала "у спадок" відзначення кінця Другої світової війни саме 9 травня. Конфліктне сприйняття посилилось під час подій Євромайдану, окупації Криму Росією й початком війни на Донбасі. Проросійські сили активно використовували комуністичну символіку (в тому числі "георгіївські стрічки"), якою послуговувались під час мітингів на 9 травня.
Зокрема в Україні більше не використовується радянський термін "Велика Вітчизняна", натомість використовується "Друга світова війна". Відповідне рішення в рамках "декомунізаційного пакету законів" ухвалила Верховна рада України 9 квітня 2015 року.
Свіже опитування, проведене в умовах війни групою КМІС показало, що російська агресія різко змінила погляди українців. В українському суспільстві сталася переоцінка будь-яких маркерів повʼязаних з країною-агресоркою. Головна причина – використання окупантами радянських символів та спекуляцій на "спільному" історичному минулому. Відповідно, змінилось і ставлення до 9 травня.
- У 2010 році День Перемоги це був одним з найбільш важливих свят для українців — це була позиція 58% населення. За популярністю День перемоги поступався лише Новому року, Різдву і Великодню.
- До 2021 року його популярність впала вдвічі і вже тільки 30% вважали його найбільш важливим святом.
- А у 2023 залишилося лише 13% прихильників цього свята.
Історик, редактор інтернет-видання "Історична правда" Ігор Бігун в інтерв'ю Радіо Свободі говорить про трансформацію сприйняття подій Другої світової в українській історичній пам’яті. Він виділяє такі аспекти:
- зміну концепції з Великої вітчизняної війни на Другу світову війну;
- вшанування подвигу всіх українців, які воювали в арміях антигітлерівської коаліції, а не концентрація на Червоній армії. Визнання всього вкладу об'єднаних націй в перемогу над нацизмом;
- зміну символіки.
Щодо останнього він зазначає: "Ми згадували про георгіївську стрічку. Оскільки її вже використовували учасники проросійських формувань на Донбасі, то вона перестала бути символом Другої світової війни і стала символом агресії".
Серед ключових позицій Українського інституту національної пам’яті щодо Другої світової є теза про те, що українці, позбавлені на той час власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців.
Єдиним справді українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух, люди й організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних систем, зазначає УІНП. До таких організацій, зокрема, зараховують і Українську повстанську армію.
"Трагедія українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. За панування над Україною воювали дві тоталітарні системи (нацисти і комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння використовувала у власних цілях "українське питання".
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!