Виставка "Викрадення Європи" Максима Кантора. Зґвалтування України в люксембурзькому музеї

.

"Викрадення Європи" — виставка художника Максима Кантора, тур якої світовими музеями він анонсував імпрезою 28 квітня в Національному музеї історії мистецтва Люксембурга (MNHA). Музей бачить у проєкті "знак солідарності з Україною", проте в Україні позиція автора сприймається скоріше як ґвалтівний акт.

  • Оригінал статті вийшов у Kyiv Post. З дозволу видання та автора публікуємо українську версію матеріалу.

Проєкт "Викрадення Європи" крім музейних включає велику галерейну виставку, відправку картин до Мальтійського ордену в Римі та на інтернаціональний аукціон. На своїй Facebook-сторінці Максим Кантор наголосив, що половину свого гонорару передасть родинам постраждалих від російської війни в Україні. "Перераховую в рівних долях: і родинам загиблих українців (жертвам агресії), і родинам загиблих росіян (обдурених пропагандою і таких, що віддали життя за примхи влади). Я не розрізняю жертв війни: в моїх очах усі вони заслуговують на співчуття," — написав митець.

Ця позиція над сутичкою, обґрунтована загальними гуманістичними розмірковуваннями, в українських реаліях виглядає як моральний нігілізм. У самому міфі про викрадення Європи йдеться про факт зґвалтування. Про нього промовляє і використане Кантором у назві виставки слово "the Rape".

Художник Максим Кантор.

"Близько 25 дівчат та жінок у віці від 14 до 24 років були систематично зґвалтовані під час окупації в підвалі одного будинку в Бучі. Дев’ять із них вагітні. Російські солдати сказали їм, що вони будуть ґвалтувати їх до такого ступеня, що вони не захочуть сексуальних контактів із жодним чоловіком, щоб перешкодити їм мати українських дітей", — ці свідчення уповноваженої з прав людини в Україні Людмили Денисової завдяки BBC облетіли світ.

"Повідомлення про зґвалтування надійшли з Київської, Херсонської і Чернігівської областей. Про ці злочини повідомляють жертви, що вижили, і очевидці. Вони повідомляють про групові та багаторазові зґвалтування окупантами. Жінок ґвалтували в присутності членів їхніх родин, погрожували вбити їх самих, їхніх дітей або інших членів родин", — розповіла на спеціальному засіданні Ради Безпеки ООН, присвяченому наслідкам для дітей і жінок російської війни проти України, голова правозахисної організації "Ла Страда" Катерина Черепаха.

"Багато з постраждалих вбито російськими окупантами, які намагалися приховати ці злочини. Ми знаємо про всі ці злодіяння, і ми хочемо, щоб ви почули, що насильство і зґвалтування російські окупанти в Україні використовують як зброю," — підкреслила Катерина Черепаха.

Станом на 10 квітня, за даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, 142 дитини було вбито в Україні через війну, 229 отримали поранення. "Ми знаємо, що ці цифри, ймовірно, набагато вищі. Чимало дітей загинуло під перехресним вогнем або в результаті застосування зброї вибухової дії в населених пунктах", — заявив директор з надзвичайних програм ЮНІСЕФ Мануель Фонтейн.

У цьому контексті намагання Максима Кантора ставити знак рівності між громадянами країни, що зазнала агресії, та окупантами не витримує критики. Так, мільйони громадян Росії задурені державною пропагандою, залякані репресивною системою влади. Так, Максим Кантор виступає критиком Володимира Путіна, в деяких картинах створює на нього карикатури. Але не сам Путін бомбить українські міста і села, знищує лікарні, дитячі притулки і школи. І не Путін ґвалтує українських жінок і дітей, більше того — він не оголошував такого наказу своїм співгромадянам.

Росія анексувала та окупувала українські території, розв’язала імперіалістичну війну, з початком найжорстокішої фази якої російський художник і письменник Максим Кантор, що з 1990-х живе в Європі, а з 2016 року має громадянство Німеччини, неодноразово демонстрував зверхньо-поблажливе ставлення до України. Ось кілька цитат з його публічних постів у Facebook:

  • "Збройні Сили України" припинять існування в найбліжчі дві доби"; [1]
  • "Зеленський отримав притулок у Франції, підпише статус нейтралітету України, але проблеми цим не будуть вичерпані"; [2]
  • "Росія залишиться Росією, величезною територією, керувати якою можливо лише в імперський спосіб. Розпад Росії на республіки веде до міжнаціональної різанини. Як із цим бути? Перехід України під європейське крило є сумнівним хоча б тому, що її під це крило вже не беруть, залишили одну і не візьмуть у майбутньому"; [3]
  • "Крим – це така доступна тітка, повія, що мандрує по ліжках. Ну що тепер, через неї світову війну влаштовувати?"; [4]
  • "Дурнем буде той, хто вирішить, що такий великий крок, як європейська війна, затіяний заради Києва. Котрий нікому (як і Луганськ) не потрібен у принципі"; [5]

То навіщо тоді апропріювати українську проблематику до власних мистецьких стратегій, нав’язувати свою благодійність? Бо Україна нині в центрі світової уваги, її підтримують культурні авторитети і мистецькі зірки.

Скріншоти висловів Максима Кантора. Фото: скріншоти висловів Максима Кантора

Вже 27 лютого, після провалу його передбачення про швидкий крах Збройних Сил України, коли кияни ховалися від бомбардувань у метро і підвалах, Максим Кантор перейнявся: "Концерт/виставка в Києві. Пропоную зібрати колектив —музикантів, поетів, філософів, письменників, священників. Форум має бути представницький, не менше 50 людей, і при цьому відомих людей, знаменитих, щоб подія не здавалася випадковою акцією. Для проведення концерту/виставки/культурної події в Києві потрібні найкращі сили. Вважаю це необхідним і пробую залучити європейських авторів прямо зараз. Готовий взяти на себе організаційний клопіт і витрати по квитках". Ця ініціатива демонструє незнання художником елементарної інформації про те, що відбувається в Україні: комендантська година в столиці, обстріли, заборона авіаперельотів тощо. А отже — відсутність щирої зацікавленості українськими проблемами.

Аж тут підвернувся MNHA. "Ця виставка реалізована у вельми короткі терміни як реакція на війну в Україні," — пише про "Викрадення Європи" Кантор. При цьому він збирає для демонстрації на ній роботи за 30 років своєї художньої практики.

У фактичній інструменталізації української трагедії зізнається і люксембурзька інституція. У її анонсі читаємо: "Як музею реагувати, як проявляти солідарність із тими, хто зазнає нападу, коли пряме співробітництво з українським музеєм наразі виявляється неможливим, а в наших власних колекціях майже немає предметів, пов’язаних із цією країною? З чистої випадковості MNHA вже задовго до початку бойових дій контактував з уродженцем Росії художником Максимом Кантором, добре відомим своїм вельми критичним ставленням до путінського режиму і останніх подій в Росії. Кантор спонтанно погодився показати більше шестидесяти своїх робіт, що викривають тоталітарний і агресивний характер нинішнього російського режиму".

Картина Максима Кантора "Спокуса Святого Антонія". Фото: Maxim Kantor / Facebook

Музей і митець співпали у лицемірстві. "Десятки тисяч загиблих, частково зруйновані міста, мільйони українських біженців, що блукають Європою", — констатує українську ситуацію MNHA. То чому про це у вас говоритиме художник, який в Києві був лише два дні 2013 року? Чим його погляд з буржуазного добробуту старої Європи цінніший за досвід українських митців і мисткинь, тисячі з яких нині вимушені шукати притулку, рятуючись від насильства Росії? Маємо справу з колоніальною оптикою.

Відкриваючи для своїх співгромадян майже незнану країну, шо, між тим, є найбільшою в Європі за територією і має столицю, котрій більше тисячі років, можна було б поцікавитися історією її мистецтва. І дізнатися, наприклад, що в паризькому Луврі та женевському Музеї мистецтва та історії зберігаються полотна Дмитра Левицького, українця й киянина. Він розписував Андріївську церкву у Києві, був одним із засновників секулярного живопису в Російській імперії і автором єдиного портрету Дені Дідро, який сподобався філософу-просвітнику.

Максим Кантор — визначний художник сучасності, неординарний інтерпретатор історії мистецтва, послідовний критик російської політичної ситуації. На обурення, яке викликало пристосування його "Викрадення Європи" до трагедії Україні, він відповідає: "Я прошу зрозуміти, що я вважаю російський народ також жертвою цієї війни. Тисячі людей опинилися обдуреними і втягнутими до м’ясорубки війни не за переконаннями. А внаслідок пропаганди і тотального тиску влади. Молоді і навіть юні люди опиняються втягнутими у злочин просто через громадянство".

Картина Максима Кантора "Еразм і Томас Мор". Фото: Maxim Kantor / Facebook

Враховуючи ці аргументи, залишається питання — до чого тут Україна і її жертви, котрим нав’язується контекст цієї виставки? Її можна присвячувати антипутінському руху, новій хвилі російської еміграції з її проблемами. Але видавати це за жест солідарності з українцями, пропонуючи їм благодійність за принципом "порівну з тими, хто на вас напав" — об’єктивація і моральне зґвалтування.

Аби не створювати двозначну, коли не цинічну ситуацію, MNHA варто прибрати згадки про Україну з офіційного позиціонування цієї події.

Війна — усі останні новини

Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culturesuspilne@gmail.com. Ваші історії важливі для нас!