"Кожна жертва була не статистикою". Спогади Тараса Компаніченка про Євромайдан

. Колаж: Суспільне Культура

До Дня Героїв Небесної Сотні музикант, лідер гурту "Хорея Козацька" Тарас Компаніченко в ефірі Радіо Культура пригадав музику та найважчі моменти Революції гідності. Спогади записані у межах спецпроєкту "Бути гідним".

Помаранчева революція була мирним довготривалим протестом, в якому, звичайно, було багато жертовності, багато людей перемерзло, багато людей ночували в наметах і страждали, але це досить-таки світлий спогад — як спільна дія чистих сердець може протидіяти фальсифікаціям і змінити хід історії.

Багато комунікацій, світла, любові, чаїв, глінтвейнів по кав’ярнях. Разом люди грілися, співали. Фестивальний певною мірою формат, і виключно проти махінацій, фальсифікацій, які робила влада. Утім, саме за емоцію — це перший Майдан. Світлий стоп, світла перемога, досить швидка перемога.

Тому частина людей пам’ятали, що в такий спосіб можна чогось добитися. Майдан як один з інструментів прямої демократії. Незгода з новим курсом офіційною київської влади, української влади, яка зрадила декларованому курсу на Європу.

Майдан — це жертовність. Якщо коротко сказати, це відвага, жертовність, служіння.
Тарас Компаніченко. Єлизавета Серватинська

Ніч з 18 на 19 лютого, коли був наступ на Майдан, коли все горіло навколо, і на сцені була маленька кількість людей, серед них яких був і я. Тоді багато хто, навіть друзі, говорили: "Давай перестанемо співати. Давай переможемо, і тоді будемо співати". Тоді по нас водили лазером, були думки, що буде постріл. У ті хвилини думалося: "Тільки б не в рот".

Зрештою, вони по сцені побоялися стріляти, тому що це було надто видно все. Бо були прямі трансляції, онлайн-трансляції — це було би просто дико, священники там і артисти.

В ту ніч не було жодного політика на сцені, до речі. Тут теж певна така справжність проявляється: хто є хто і хто, коли, куди втікає, і хто куди навпаки приходить, коли небезпека.

Гімн, який співає мільйон – це незабутньо. Коли люди не знали слів і коли мільйони співають разом "Ще не вмерла…" це незабутньо. Були молитви, співали "З нами Бог", співали "Богородицю", "Роже слічную". Я намагався поєднувати старі революційні пісні Української революції з піснями, молитвами в нічних вартах — "Чи вічні революціонери?" Лисенка і Франка, "Ми сміло в бій підем за Україну", "Тарасе, ми в бій підем за Україну". Дружина моя мало в мене насильно камінь не кинула. Це вже були вбиті тоді. Вона казала: "Ні, ні в якому разі не співай. Там і голови складемо за землю рідну. Тільки позитивні співай слова".

Тарас Компаніченко. Єлизавета Серватинська

Люди пережили страшний стрес, коли пливли труни одна за одною. Ми стояли на сцені і співали "Вічної пам’яті", "Ви жертвою в бою на рідній…", "Плине кача". Це все просто було страшно.

Якось було таке, що я співав Стуса – твір, в якому "Боже, не літості — лютості…". А там текст був такий, що "Благословенна хай буде та куля туга, що разить плоть, щоб її не марудити в перечеканні століть". Я на кілька років перестав співати цей твір, тому що після розстрілів ця благословенна куля і після тих перших жертв, які ми рахували кожну жертву і на Майдані, і в перші дні війни...

Кожна жертва була не статистикою.

Читайте більше

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!