Jazz Koktebel Festival після семи років вимушеного переселення повертається в Крим. 2-5 вересня він відбудеться увісімнадцяте, цьогоріч у селищі Щасливцеве на Арабатській стрілці.
Напередодні відкриття Суспільне Культура зібрало маловідомі факти про один з найстаріших фестів незалежної України: як став першою проукраїнською музичною подією Криму, відкрив українцям імена музикантів світового рівня і що зробить у найближчі роки.
Дуже особиста історія
Міжнародний фестиваль Jazz Koktebel починався, як особистий виклик для на той час успішної топ-менеджерки Лілії Млинарич.
"Це була максимально особиста історія, — почала розповідати Лілія Млинарич, президентка фестивалю. — У 2003-му мій батько був важко хворий, і на травневі свята я приїхала в Коктебель, щоби показати сину місце, де я в дитинстві проводила багато часу з його дідусем. Мені було важливо поділитись цими спогадами. Пам’ятаю Коктебель дитячою фрагментарною пам’яттю: прекрасний сад, тропа з витоптаною піщаною дорогою, більярдні столи на набережній. "Лікувальний пляж №2" — насправді нудистський. А ще блаженних працівників музею Волошина, які пускали посидіти за його столом та пригощали чаєм.
Те, що ми побачили у 2003-му, нас засмутило і трохи налякало. Неприбране місто з двома готелями, страшенним смородом, оскільки в місті була критично аварійна каналізація, повністю відсутньою гарячою водою, стіни музею були в глибоких тріщинах. Досить типова картина для Криму того часу. Нам провели прекрасну екскурсію, після якої я довго спілкувалась з керівництвом музею і розпитала, чим ми можемо допомогти. 2003 рік був оголошений ЮНЕСКО роком Максиміліана Волошина. Це стало додатковим поштовхом організувати фестиваль, щоби привернути увагу до ганебно занедбаного стану, в якому опинилася історична будівля музею".
Свобода. Джаз. Волошин
Завжди, коли Лілія говорить про Волошина, наголошує, що хоч його і називають російським митцем, народився він у Києві. Можливо, це теж якоюсь мірою відбилося на його волелюбному характері.
"Волошин був анархістом, принципово не йшов воювати. Коли приходили червоні, він ховав та рятував білих, коли приходили білі, рятував червоних, — розповіла Млинарич. — Мене досі дивує, чому Росія ставиться до його персони з пієтетом. Людина світу, мандрівник, прихильник глобалізації, вільний художник з досить дивними для тих часів хоббі — нудизм або захоплення антропософією. Дух волі, віра в цінність особистості, яка вища за державу, людина над ідеєю".
Для багатьох час, проведений на Jazz Koktebel Festival, на все життя запам’ятається спогадами про атмосферу безмежної свободи, яка і є уособленням джазу і яку культивував Волошин.
Показовий 2010 рік
Перший Jazz Koktebel Festival організували за півтора місяці зусиллями та коштами небайдужих людей. Як і всі наступні 18 років, фестиваль жодного разу не отримував державної підтримки. Навіть коли у 2008 команда організаторів виграла державний тендер на суму в мільйон гривень, то кошти не виділили.
Крим того періоду навряд чи можна було охарактеризувати як регіон, перспективний для проведення масштабних культурних подій. На початку десятих в Коктебелі тільки почали будували колектор. Організатори згадують: для того, щоби вантажівки зі звуковим обладнанням могли проїхати до території майбутньої сцени, доводилось власним коштом екстрено замовляти фури з галькою, бо доріг навіть в центрі міста не було. Втім, команда фестивалю чітко визначила для себе пріоритет — розвиток в бік подієвого туризму.
Один з найуспішніших років у історії фестивалю — 2010. Програма включала 34 концерти, третина виступаючих — світові джазові зірки, 20 тисяч глядачів, три сцени. Той рік запам’ятався глядачам неочікуваними дуетами та імпровізаціями, до яких були не готові навіть найпросунутіші прихильники джазу. Наприклад, Карл Фрієрсон заспівав разом з "ДахаБраха" пісню, яку написав, щоби виконати саме з ними. В саду Волошинського музею El Kravchuk виконував романси Вертинського. Олег Скрипка презентував створену для виступу під Карадагом програму з джаз-бендом “Забава”.
Для порівняння: у той же рік окрім Jazz Koktebel на весь Крим проводилось лише два великих фестивалі. “Соседний мир” —близнюк російського фестивалю альтернативної музики “Кубана” з майже ідентичним складом виконавців. Проходив у селищі Щелкіно, посеред мису Казантип. Оргкомітет фестивалю складався з росіян. І “ШансонЬ у моря" в Севастополі, організований під патронатом українського Мінкульту при сприянні президента Віктора Януковича, який брав участь у виборі назви "пісенного форуму". Організатори в ЗМІ описували подію так: "Событие должно отныне представлять Севастополь, как "исторический и культурный центр всей Украины", служащий "делу развития и укрепления культурных связей украинцев с близким и далеким зарубежьем"".
Фестиваль-клон
Після анексії Криму організатори не вагаючись вирішили не проводити фестиваль в Криму. І поки команда екстренно шукала дім в Одеській області, в рідному Коктебелі у традиційні вересневі дати анонсували Koktebel Jazz Party — дітище російського ведучого федеральних каналів Дмітрія Кісєльова.
Пропагандист на момент заснування Jazz Koktebel жив в Україні, працював на каналі IСTV та брав активну участь в організації фестивалю лише до 2006 року, ще кілька років після формально залишався “почесним гостем”. Однак, як тільки оригінальний фестиваль був вимушений переїхати, росіянин не оминув нагоди переписати історію на свій лад. Однакових дат та майже ідентичної назви було замало, тому користуючись плутаниною, фестиваль-клон намагався переманити артистів.
Давні віддані друзі фестивалю, як Карл Фрієрсон одразу ж відмовились, але були і ті чиєю недостатньою проінформованістю вдалось скористатись. Після кількох гучних скандалів Державний департамент США навіть зробив публічну заяву, в якій йшлося, що Koktebel Jazz Party в Криму проводиться без дозволу уряду України, і його не варто плутати з Jazz Koktebel festival, громадянам США заборонено надавати послуги на території анексованого Криму, а перебування там може рахуватись порушенням закону. За сім років ні українське МЗС, ні Мінкульт досі на ситуацію не прореагували.
Білоруські історії
Недооцінення ролі культури — незмінний тренд української державної політики, а незворотні наслідки цієї “стабільності” видно неозброєним оком у більшості сфер суспільного життя. Однак, як зауважує президентка фестивалю Лілія Млинарич: "Музика — це надзвичайно яскрава і невід’ємна частина загальної людської культури. Музика дійсно вміє об’єднувати, це мова, яку всі розуміють. І ми завжди її використовуємо, зокрема і в питаннях культурної дипломатії".
Починаючи з 2008-го, майже щороку в програмі фестивалю були представлені сучасні білоруські музиканти. Їхня поява була не випадковою. Саме в цей рік фестиваль разом з компанією Virus Music (зараз Concert.ua) вперше запустили продаж квитків онлайн. Це дозволило команді більше дізнатись про свою аудиторію. Тоді виявилось, що 70% відвідувачів фестивалю були українцями, а ще 30% — росіяни та білоруси. З огляду на цифри, вирішено розширити географію учасників ще й у той бік.
Розповідає Млинарич:
"У нас з білорусами траплялись дуже цікаві історії. Наприклад, у 2011 році так склалось, що я очолила українську делегацію на "Слов’янському базарі". І ми як Jazz Koktebel Festival майже випадково представили там не лише нову українську музику, а ще й альтернативну білоруську. В рамках презентації на головній сцені у Вітебську білоруси почули свою ж "Серебряную свадьбу", яка на той момент була "у списках", тобто цензурована. Я пам’ятаю, як Бєнька (вокалістка "Срібного весілля") плакала за кулісами і говорила: "Ніколи не вірила, що я колись потраплю на цю сцену і що це станеться завдяки українському фестивалю". Насправді ми, коли збирали лайн-ап, вказали їх як учасників, а організатори навіть не знали, хто це, і випустили їх на сцену. Подумали, що це українці.
У 2012 році Ляпіси опублікували в мережі альбом "Рабкор" і шукали, де його презентувати. На той момент їх виступи вже були заборонені у Білорусі. Не пам’ятаю, хто нас звів, але вони мені кажуть: "Здайте нам в оренду сцену та апаратуру. У вас же все одно за день до фестивалю вже все стоїть". Я розуміла, що в нашу музичну концепцію вони ніяк не вписуються, але, оцінивши їхню популярність, зокрема у соцмережах, впізнаваність, становище, в якому вони опинились, зробила їм зустрічну пропозицію. Зіграти презентацію в нульовий день фестивалю та оплатити лише роботу технічного персоналу. Так все і відбулося, це було вигідно для всіх. Але я зовсім не очікувала і навіть не уявляла, що на їхній концерт, ніби на футбольний матч, прийде шість тисяч білорусів з прапорами!
Цього року на фестивалі не звучатиме білоруська музика, але на артрезиденцію приїдуть художники. Дехто з них — політичні біженці. Команда фестивалю розглядає можливості наступного року повернути традицію виступів білорусів.
Фестиваль-переселенець
Після анексії Криму Jazz Koktebel Festival став вимушеним переселенцем. Під час першого фестивалю, після переїзду в Чорноморськ, куратор Nu jazz stage Олексій Коган сказав: "Ця нова сцена, як нові черевики — в них треба походити, розносити і все буде гаразд. Атмосфера тут і зараз фантастична. Неможливо весь час обертатись назад. Це було. Це частина історії. Це частина трагедії бо для мене це трагедія. Але треба жити і сьогоденням, і майбутнім, і вірити в те, що все має змінитись.”
За останні сім років фестиваль переїздив чотири рази: в Затоку, Чорноморськ, Київський ЮБК та Скадовськ. Найбільшою складністю в освоєнні нових локацій на півдні країни Лілія називає небажання місцевих підприємців інвестувати у розвиток свого ж регіону та працювати над удосконаленням сервісу. Президентка фестивалю неодноразово заявляла: “Фестиваль за свою довгу історію навчився бути фінансово незалежним і без державної підтримки. Але для успішного розвитку нових локацій ми надзвичайно потребуємо інфраструктурної допомоги”.
Цього року Jazz Koktebel Festival повертається в Крим, 2-5 вересня у селищі Щасливцеве на Арабатській стрілці.
Музична концепція Jazz Koktebel 2021: Z feat Z
За 18 років існування Jazz Koktebel відкрив широкій аудиторії багатьох знакових сучасних українських артистів. Відкрита сцена Jazz Koktebel стала першою великою сценою для гурту "ДахаБраха" у 2005-му, для Сусани Джамаладинової (Джамали) у 2007-му, "Вагоноважатих" у 2014-му, Go-A у 2017 році. А також The Hypnotunez, Tik tu, Panivalkova, "Гуртом", Atomic simao, The Elephants , “О”, та багатьох інших. Фестиваль вважає своїм обов’язком давати можливості новим музикантам бути почутими.
Пряма мова:
Куратор резиденції Сергій Федотов:
"Цього року легендарна Open Stage трансформувалась в Open Music Residence. Це дозволило нам запросити не лише музикантів, які подавали заявки і були відібрані експертною радою, а й тих, хто трохи засвітився в соцмережах, але до визначення "молодий перспективний гурт" не вписуються. Наприклад, фанкова команда CHUBAREENEE або MAZEPA Band, у складі якого грають музиканти з "Бумбокс", "Тартак" та "Океан Ельзи". Є і зовсім молоді, але активно гастролюючі гурти Sixsters та TemberBlanche. Open Music Residence цьогоріч буде наймасовішою частиною програми. За три дні виступатимуть 22 команди. Буде і фанк, джаз, інді, лаунж і навіть приджазований фольк.”
Лілія Млинарич:
"Основа музичної концепції цього року: Z feel Z, музика хвилі покоління Z. Ми хочемо показати тих, хто зараз зростає, відкрити нові імена. Я сама кайфую, коли відкриваю себе прекрасних нових артистів, слухаючи заявки, які вони надсилають нам. Виступ, якого я найбільше очікую цього року, — колаборація кримчанки Юлії Качури з львівським дуетом Krapka Koma, проєкт має назву ОКРИМЛЕНА і поєднує український жіночий речитатив з сучасною електронною музикою.
Змінювати суспільне мислення — це дуже довгий процес. Це еволюція та виховання смаку. Що б не казали, ми, українці, дуже консервативні та в деяких питаннях трохи загальмовані. Ми чомусь постійно потребуємо присутності чогось знайомого і не любимо відкривати нове. Втім, Jazz Koktebel Festival займається цим 18 років. І ми готові продовжувати експериментувати".