Харківський ювелір Станіслав Дрокін поєднує в одній каблучці золото й титан так, що один метал стає продовженням іншого. Камені, які він використовує, – австралійські та мексиканські опали, молдавіт, що виник внаслідок падіння на Землю метеоритів, тощо – навіюють думки про екзотичні подорожі.
Побачити такі ювелірні прикраси, які є витвором мистецтва, можна до 1 серпня в Музеї історичних коштовностей України на виставці "Станіслав Дрокін — ДНК автора", а щоб краще зрозуміти їх цінність, Суспільне Культура у партнерстві з Національним музеєм історії України підготувало інтерв'ю з їх творцем.
"Свою творчість я умовно поділяю на арт і дизайн"
Ваша виставка в Музеї історичних коштовностей України називається "ДНК автора". Як добирали роботи для неї?
Експозиція відображає твори, зроблені в різних техніках: пластика в м’якому матеріалі, 3D-технології, послідовне й гібридне лиття, лиття по титану, змішана техніка — 3D-моделювання і робота гарячою голкою.
Свою творчість умовно поділяю на арт і дизайн. Арт — мистецтво, авторські техніки, унікальні у своєму роді твори. Дизайн — сучасні технології проєктування, подальша ручна обробка. В обох напрямках велика увага присвячується деталям, формі, фактурі, технічним рішенням, якості матеріалів і виконання.
Створюючи прикраси, ви застосовує класичні й сучасні технології. Ваш винахід — техніка подвійного гібридного лиття "метал у метал" (біметалеве лиття). Як ви прийшли до цієї техніки?
Я не вважаю, що це винахід, усе вже робилося до нас. Головне, яким шляхом кожен до цього приходить. У мене одного разу виникла ідея відлити один метал у форму з іншим металом, щоб цей метал був продовженням іншого й переплітався з ним. Експеримент вдався.
За деякий час, готуючись до конкурсу в Мілані, вирішив продовжити почате та створив дві прикраси, використовуючи різні комбінації металів: у Biaurium каблучці "Карменер" – два кольори золота, в Cupaurium каблучці "Дві річки" – мідь із золотом. З огляду на різницю температур кожного із цих металів, а саме – рідкого, що заливається, і того, що у формі, – зміни властивостей, окрім поверхневого окислення, я не виявив.
Ваша методика перетинається зі стародавньою індійською технікою лиття ganga-jumna (ганга-джамна). Також її використовували у скіфські часи та в давньому Китаї. Ви дізналися про цей перегук, коли винайшли свою техніку. В чому унікальність мистецтва ганга-джамна?
Коли я створив Biaurium каблучку "Карменер" і Cupaurium каблучку "Дві річки", то звернувся до колег у Фейсбуці — групи британських ювелірів. Я прикріпив фото процесу й готового твору та запитав про те, чи траплялися кому-небудь схожі експерименти в інших ювелірів, чи це ноу-хау. З відповіді американського колеги дізнався про давньоіндійський метод ganga-jumna.
Унікальність моєї авторської техніки полягає у зв’язку з нематеріальною культурною спадщиною майстрів стародавньої Індії. Вони використовували аналогічну техніку в місті Праяградж, або Праяґ (до 2018 року — Аллахабад), у місці злиття гирл річок Гангу і Джамни. Загалом, цю техніку обирали для виготовлення творів релігійного призначення із бронзи та міді або предметів побуту. Нині, за інформацією із деяких джерел, згадана техніка втрачена. Мені невідомо, як стародавні майстри працювали в техніці біметалічного лиття і чи створювали взагалі ювелірні прикраси за допомогою методу ganga-jumna.
"Якщо не подобається результат, можна почати все спочатку"
Наскільки ви обізнані з ювелірним мистецтвом, що розвивалося на території України? Який період цікавить вас найбільше?
На жаль, я не вивчав глибоко цю тему. Завдяки багаторічним практичним знанням і досвіду з ювелірної та граверної справи мені із фахового погляду зрозумілі техніки, які використовували стародавні ювеліри на території України.
На початку творчого шляху я освоював класичне ювелірне мистецтво. Завдяки настановам мого друга Андре Енската я захопився сучасним авторським ювелірним мистецтвом, висловлюючи своє бачення світу, почуттів, гармонії через матеріальну форму. Мене захоплюють не реконструкція чи інтерпретація минулого, а експерименти й самовираження, пошук і вивчення нових напрямків. Хоча без знань про минуле не можна рухатися в майбутнє.
Вам подобається створювати прикраси без ескізів, наче "ювелірний джаз". Невже ця імпровізація не має жодних правил? Адже ціна помилки дуже висока.
Правила є скрізь, навіть у джазі, — це гармонія, оригінальність і неповторність. Ціна помилки невисока, тому що кожен етап осмислений. А якщо не подобається результат, можна почати все спочатку, для цього треба викріпити камені й переплавити метал.
До речі, чи траплялися ситуації, коли готовий виріб не відповідав очікуванням, задуму?
У світі немає нічого ідеального, все відносно. Кожен твір — як дитина, яка йде у своє нове життя і має свою історію. У процесі створення поступово вимальовуються образ і форма, ідейний зміст твору. І якщо щось не подобається одному, то в іншого це може викликати бурю позитивних емоцій.
Камені, які ви використовуєте, походять із різних частин світу, наприклад, австралійські опали. Як шукаєте й добираєте ці матеріали?
У сучасному світі пропозицій матеріалів величезна кількість. Ринок дорогоцінного каміння України вільний і в ньому немає заборон щодо операцій. На світовому ринку дорогоцінних каменів багато як недобропорядних, так і порядних — авторитетних постачальників. Віддаю перевагу останнім. Оскільки я — фаховий гемолог, мені легше орієнтуватися у пропозиціях. Обираю камені, які мені подобаються і вражають унікальними включеннями.
Як вам допомагає використання 3D-технологій? Із якими матеріалами можна так працювати?
До 3D-технологій у мене двояке ставлення. З одного боку, це такий самий інструмент, як різець або олівець, який допомагає та спрощує шлях від ідеї до її втілення. З іншого боку, це шлях до занепаду спадкоємності поколінь у традиційних, класичних техніках роботи з матеріалом.
Робота ювеліра в Україні. Які є складнощі, пов’язані із законодавством і специфікою ринку?
На жаль, ювелірний ринок України в тому вигляді, який був 20 років тому, занепадає. Великі підприємства не витримують навантаження, пов’язаного з економічними кризами, купівельною спроможністю населення, недобросовісними операторами, пандемією, деякими неврегульованими положеннями в законодавстві й митному кодексі.
Проте ми живемо в унікальний час і є свідками розвитку contemporary — сучасного ювелірного мистецтва. Завдяки доступу до інформації та передових технологій все більше молодих авторів бажають заявити про себе, змінити формати і стереотипи, що існують, запропонувати щось альтернативне, інше.
Чи існує в українському ювелірному мистецтві спадкоємність?
Моїм першим учнем у ювелірній справі став рідний брат Владислав Дрокін. Я консультував і навчав невелику кількість молодих ювелірів, серед яких особливо хочу відзначити колишніх учнів, а нині високопрофесійних фахівців: 3D-дизайнера Ольгу Гарманову та найкращого, на мій погляд, майстра-ювеліра Володимира Назарова.
Я не вірю у спадкоємність. Це доволі рідкісне явище. Кожна людина має знайти і пройти власний творчий шлях. Сподіваюся в майбутньому приділити менторству більше уваги.
Ви відзначаєте зниження зацікавленості прикрасами серед сучасної молоді. На вашу думку, в чому причина?
Український ювелірний ринок дуже інертний. Тільки в останні кілька років він почав змінюватися. У зв’язку із цим молодіжна цільова аудиторія ювелірного ринку стрімко формується. Сучасна молодь не цікавиться предметами розкоші, золотом і діамантами, назви світових ювелірних брендів їм майже невідомі. Нове покоління обирає ґаджети, модні аксесуари, подорожі. Їм властиве бажання виділитися своєю індивідуальністю та унікальністю. Тому попит на символи у вигляді сучасних прикрас, які це відображатимуть, буде збільшуватися.
У своїх роботах ви використовуєте не лише дорогоцінні метали, а й, наприклад, титан. Що робить річ коштовною?
Присутність у творах недорогоцінних матеріалів у поєднанні з дорогоцінними металами і камінням робить прикраси дорогоцінними. А цінність будь-якого ювелірного твору-прикраси — в унікальності, авторській ідеї. Полотно й фарби нічого не варті у порівнянні з картиною художника.