В український прокат 4 грудня вийшла стрічка "П'ять ночей у Фредді 2" — продовження кіноадаптації однойменної культової серії відеоігор Скотта Котона. Основний акторський склад повернувся до своїх ролей, режисерка Емма Таммі знову на чолі проєкту, а бюджет порівняно з першою частиною зріс приблизно удвічі. Та чи зможе стрічка підкупити когось окрім найбільш відданих фанатів франшизи?
У рецензії для Суспільне Культура кінокритикиня Олександра Поворозник розповідає, як горори, зроблені з мінімальним бюджетом колишнім розробником християнських відеоігор, стали феноменом сучасного інтернету, чи взагалі можливо перенести "П'ять ночей у Фредді" на великий екран і чи варто дивитися стрічку, якщо ви не витратили десятки годин на перегляди детальних відеорозборів усіх фанатських теорій, видів аніматроніків, великодніх яєць та відсилань.
У першій частині кіноадаптації "П'ять ночей у Фредді" ми знайомимося з протагоністом франшизи – нічним сторожем у виконанні Джоша Гатчерсона, якому не щастить працювати у зловісній напівзанедбаній піцерії, відомій танцюючими тваринами-аніматроніками з підозріло гострими зубами та блискучими очами: лисичкою Фоксі, зайцем Бонні, куркою Чіка і, власне, ведмедем на ім'я Фредді Фазбер.
Колись (після обов'язкового для цього жанру нещасного випадку, під час якого один з аніматроніків вбив дитину) піцерію закрили, і тепер нічний охоронець потрібен, лише аби відганяти крадіїв, які під впливом ностальгії можуть раптом захотіти обікрасти колись культовий заклад із кривавою історією.
Принаймні так повідомляє на початку стрічки новому охоронцеві роботодавець – нескладно здогадатися, що герою Джоша Гатчерсона доведеться також захищатися від самих аніматроніків, які вночі вештаються колишньою піцерією в пошуках чергової жертви.
У другій частині кіноадаптації сюжет не надто відрізняється: герою Гатчерсона знову доводиться зіткнутися з кровожерливими аніматроніками та розкрити ще більше загадок, пов'язаних із колишнім власником піцерії – генієм-маніяком Вільямом Ефтоном (зірка горорів Метью Лілард).
Адаптації дотримуються не лише сюжету гри-першоджерела, але й канонів жанру загалом: тут є родинні таємниці, зловісні діти, дивні винаходи, які б навряд колись пройшли перевірку на безпечність у реальному житті (навіщо танцюючим анімантронікам настільки гострі зуби?), і багато-багато джампскерів.
Попри, як бачите, доволі передбачуваний сюжет, за 11 років з виходу першої гри "П'ять ночей у Фредді" перетворилися з дешевої серії інді-жахастиків, самотужки створеної одним розробником, на одну з найприбутковіших горор-франшиз в історії (понад 3 млрд доларів доходу від ігор, мерчу, книг, комікс-адаптацій і тепер ще й кіно).
Перша кіноадаптація 2023 року зібрала 297 млн з бюджетом 20 млн — найкращий старт для будь-якої відеоігрової адаптації після третього "Соніка". Але в чому секрет настільки приголомшливого успіху франшизи із сюжетом, який балансує десь між передбачуваним (аніматроніки завжди оживають, немов Майкл Маєрс із "Гелловіна") та безглуздим (родинні зв'язки персонажів потребують годинних відеопояснень і досі викликають безліч суперечок)?
Секрет популярності простий: гра свого часу зрезонувала з поколінням, яке виросло на YouTube-каналах стримерів та з радістю спостерігала за тим, як улюблені блогери реагують на страхітливих монстрів у черговій дешевій відеогрі. Саме відеопроходження "П'яти ночей" свого часу допомогло сьогоднішнім стримерам-мільйонникам, на кшталт PewDiePie та Маркіплаєра, побудувати свої велетенські фанбази, а той факт, що мінімальний бюджет та технічні обмеження дозволяли Котону лише в загальних рисах окреслювати сюжет гри, лише спонукав фанатів будувати власні теорії та створювати навколо франшизи спільноту. В одному з відео Маркіплаєра про "П'ять ночей у Фредді" нині понад сто мільйонів переглядів, і це лише крихта контенту про цю франшизу на YouTube.
Тож не дивно, що перша кіноадаптація "П'яти ночей у Фредді" стала настільки успішною і лише за рік отримала продовження — мільйони молодших міленіалів та зумерів чекали на цей фільм ще зі шкільних років, і будуть і надалі дивитися екранізації, купувати фігурки персонажів та книги за мотивом франшизи. Власне, і друга стрічка знята саме для них: тут безліч відсилань та великодніх яєць, камео стримерів, які колись прославили ці відеоігри, і навіть сцена після титрів, яка змусить фанатські спільноти знову сперечатися та будувати свої теорії. Утім, для глядачів, які знають про стрічку хіба те, що там грає зірка "Голодних ігор" і що є якісь роботи, фільм може здатися порожнім: персонажам бракує глибини, діалоги місцями кострубаті, а пояснення контексту часто подаються через незграбні експозиційні монологи, або ж часом доводиться просто здогадуватися про важливість певних подій на екрані самостійно.
Проти стрічки ще й грає своєрідний парадокс — попри те, що велика частина фанбази полюбила "П'ять ночей у Фредді" ще дітьми (і навіть того, що і сьогодні діти становлять суттєву частку аудиторії ігор та інтернет-відео за їхніми мотивами), першоджерело є надто кривавим та сповненим гротескних смертей, аби його можна було вдало екранізувати з рейтингом PG-13. Тож екранізація горору, який переважно люблять діти, приречена бути "підлітковим" кіно, яке складно і назвати повноцінним горором. Віддані фанати Фредді та його кровожерливих друзів це зрозуміють та пробачать, а ось новим глядачам може бути важко зрозуміти, у чому взагалі шарм франшизи.
Рубрика "Рецензії" публікує огляди та критичні тексти на мистецькі твори та інші культурні події. Матеріали відображають особисту позицію авторів тексту. Думки, висловлені у текстах, не обов’язково збігаються з позицією редакції.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media