Схоже на те, що цього літа пересічному слухацтву доведеться звикати до хардкорного та важкого звуку, адже новий альбом балтиморців Turnstile претендує на те, аби стати якщо не альбомом року, то принаймні альбомом літа. Водночас хардкор-панк-спільноті доведеться прийняти увесь той табір інших жанрів, який Turnstile взяли з собою на Never Enough. А ще, обов'язково помиритися з попсою.
Хто такі Turnstile та чому нам має бути не все одно — у новому тексті від Artилерії на Суспільне Культура.
Коротко про жанр
Почати варто з короткого вступу до жанру, в якому працює гурт. Отже, хардкор-панк зʼявився тоді, коли термін “панк” перестав бути синонімом до радикальних поглядів та протесту — майже усі найвідоміші панк-гурти тоді мали контракти з великими лейблами.
Однак у пізніх 70-х в США зʼявився запит на музику, яка працювала б з актуальними проблемами: расовою дискримінацією, політикою Рональда Рейгана, свавіллям поліції. Олдскульні панк-гурти, такі як Sex Pistols, Ramones, The Clash та інші у той час уже встигли перетворитися на комерційні бренди (а деякі з них були ними з самого початку) й не були здатні дати різкого та чіткого політичного коментаря.
Нову гілку панку представили такі гурти, як Bad Brains, Descedents, Dead Kennedys, Black Flag та інші. Музика і філософія хардкор-панку відрізнялася різкою критикою капіталізму та неонацизму і протестом проти споживацької культури.
Хардкор-панк-гурти протиставляли себе індустрії та замість того, аби підписувати контракти з великими лейблами, опановували дистрибуцію самостійно, створювали незалежні лейбли. Просували свою музику вони теж власними силами: афіші та зини малювали або самі учасники гуртів, або їхні друзі-художники. Друкували ці матеріали на дешевій та нерідко позиченій, списаній або вкраденій техніці.
Окрім філософії, від попереднього покоління хардкорщики також відрізнялися і звуком.
Значною частиною хардкор-спільноти є також стрейтeдж-спільнота. Ця частина публіки відмовлялася від усіх згубних звичок та саморуйнівної поведінки: вживання наркотиків та алкоголю, безсенсовних бійок.
Як хардкор помирився з попом
Після всього, що я написав про жанр у попередніх трьох абзацах, може виникнути цілком логічне питання — а до чого тут Turnstile, гурт із хмаринками на обкладинках, без закликів до насильства над політиками та поліціянтами у піснях і з тісними звʼязками з попсценою?
Навіть одна з головних попзірок сучасності Charli XCX схвалила їхній новий альбом Never Enough та заявила, що літо 2025 року буде "літом Turnstile" під час свого сету на Coachella. А серед продюсерів альбому також є A. G. Cook — людина, відповідальна за впізнаваний саунд Charli XCX, Бейонсе, Керолайн Полачек та багатьох інших гучних імен сучасної попмузики.
Також Never Enough мав таку нехарактерну річ для хардкор-панк-альбому, як ролаут. Гурт постійно тизерив новий матеріал, випускав сингли, давав інтервʼю, в яких часто знайомив аудиторію з новою гітаристкою — Меґ Міллс тощо. Тож підхід не тільки до самої музики, а і до її промоції став більш "попсовим".
Хоча музично гурт почав експериментувати з попом ще на попередньому альбомі Glow on, та на Never Enough довершив усі думки, закладені у попередньому альбомі. На цьому зійшлися майже усі оглядачі, а Pitchfork навіть називає пісні з Never Enough "бісайдами з Glow on". Варто згадати, що до попереднього альбому доклав руку артпоп-виконавець та саундпродюсер Blood Orange, якого часто називають революціонером у попмузиці.
Коли гурт розкритикувалт через виступ в Ізраїлі, барабанщик гурту Деніел Фенґ заявив, що "Turnstile не є «відкрито політичним» гуртом".
Вочевидь, подібна тактика допомогла їм досягти такого масштабного комерційного успіху, про що свідчать десятки локацій на постерах турів та понад 3 мільйони слухачів щомісяця на Spotify. На їхніх концертах трапляються люди різних поглядів, і, на відміну від хардкор-концертів 70-х та 80-х, вони не вступають одне з одним у сутички. Можливо, через те, що сам гурт активно агітує за те, що якість музики стоїть вище навіть на меседжі та субкультурні ідеології, а можливо через те, що різниця в переконаннях слухачів Turnstile, врешті-решт, не така й велика.
Та попри "мʼякість" у переконаннях, Turnstile приписують те, що іноді вони "кидають виклик традиційній маскулінності", зокрема в пісні T.L.C. (Turnstile Love Connection), де гурт відсилається або до однойменного американського телеканалу з реаліті-шоу та мелодрамами, спрямованими передусім на жіночу аудиторію, або до відомого американського ґьорлзбенду з дев’яностих.
Втім, гурт не забуває про своє субкультурне коріння. Наприклад, під час концертів, де Turnstile розігрівали Blink-182, в натовпі роздавали зини, зроблені з одного аркуша паперу, на якому була основна інформація про гурт, побажання для фанів та перелік улюбленої музики учасників гурту й технічної команди туру. Фанати оцінили такий жест поваги до DIY-традицій хардкору.
Також душі українських фанів гріє факт того, що для презентації свого нового альбому Turnstile обрали Український культурний центр у Лос-Анджелесі.
Еклектика проти елітизму
Хоч філософія Turnstile і здається не до кінця хардкорною, вона кидає виклик елітизму, який є притаманним для багатьох музичних субкультур, зокрема і для хардкору. Елітизм ставить музику у суворі жанрові рамки, що заважає її розвитку та переосмисленню. А саме еклектичність і є відмінною рисою стилю Turnstile, принаймні за вдалі вплетення фанку та ньювейву їхній новий альбом Never Enough так хвалять критики.
Проте Pitchfork зазначає, що гурт ніби стримує свій потенціал. Вони повʼязують це частково з тим, що колектив на момент запису альбому покинув гітарист Бреді Еберт, та над Never Enough вони працювали у складі квартету, а не квінтету, як на попередніх релізах. The Guardian натомість зауважує те, як на диво цілісно альбом тримається купи попри велику кількість стилів, з якими експериментує гурт.
Втім, інакше бути й не могло, адже музичні вподобання учасників гурту варіюються від Паваротті до Gucci Mane. Басист гурту, Франц Лайнс, взагалі займався геть іншою музикою до того, як став одним із Turnstile. У мережі ще можна знайти його старі реп-треки під іменем Freaky Franz.
Більше про жанрове різноманіття Never Enough розкаже учасник гуртів "Антайтлд", Septa, The Nietzsche та музичний блогер Євген Тимчик:
"Тяжіння Turnstile до музичних жанрів поза хардкором було відчутно ще з альбому Time & Space, а на Glow On вже зовсім оформилось в новий еклектичний підхід до сонграйтингу.
Альбом Never Enough посилює це ще далі, тепер ці міжжанрові стрибки можна почути не тільки в окремих піснях, а й посередині деяких треків. Все це добре вкладається в еволюцію їхнього звучання та естетики загалом, і зовсім не схоже на експерименти, а саме на концентроване бачення та його вдалу реалізацію.
Ще й в поєднанні з візуальною компонентою це створює якийсь унікальний настрій, відчуття літнього свята, канікул. І тепер ці легкі пісні сприймаються не як інтерлюдії між бойовикамиспокійні треки, які композиційно вносять гармонію серед більш динамічних, а як повноцінна збалансована половина платівки”.
Рок майбутнього
Та навіть якщо ви — завзятий хардкорщик, вам не варто вдаватися з Turnstile до остракізму. Бо ж із часом подібний звук добереться і до вашого улюбленого клубу в підвалі. Ба більше, найімовірніше, для майбутніх поколінь подібний звук буде першим, про що вони думатимуть, коли йтиметься не тільки про панк, а і про рок загалом. Адже більш популярна музика має більші шанси вплинути на музиканта навіть до того, як він себе ним усвідомить — з дитинства та юності.
Вплив Turnstile можна відчути й на нашій сцені. Зокрема, ними сильно надихається нойз-рок-гурт Sportcafé родом із Запоріжжя. Гітарист та саундпродюсер гурту Микита Скоковський розповів Artилерії про те, чим Turnstile надихають нові покоління панків:
"У них завжди був свій вайб. І хоч вони втратили в чомусь свою хардкорну ауру, але нема нічого панковішого, ніж вистрілити з андеру на стадіонний рівень та постійно віддавати шану спільноті, яка тебе зростила, і не втратити самих себе.
Хоч нові релізи все більше нагадують The Smiths, а продакшен стає все більш пластмасовим, цей гурт — приклад того, як можна чогось досягти, вкладаючи душу і щирість в музику, без ви*бонів. Особисто я не можу згадати ще прикладів, коли чуваки з андеґраунду ділять сцену з Beyonce, роблячи практично те саме, що і на початку шляху".
З Микитою та іншими фанатами Turnstile можна погоджуватися або ні, але їх усе складніше перемогти кількістю. Тому ми радимо знайти собі десь мерч гурту, поки він не почав зникати з маркетплейс-платформ за лічені секунди. Адже цього літа саме їхні футболки будуть хітом сезону.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok